Постанова

від 11.04.2018 по справі 910/21167/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2018 р. Справа№ 910/21167/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

секретар судового засідання : Бойко І.О.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 11.04.2018

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 (дата відписання повного рішення 22.01.2018)

у справі №910/21167/17 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквирський комбінат хлібопродуктів"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар"

про стягнення 21 660,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сквирський комбінат хлібопродуктів" (далі - позивич) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар" (далі - відповідач) про стягнення 21 660,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 17/03/15 від 15.03.2015 щодо оплати отриманого товару, в результаті чого позивач просив суд стягнути з відповідача 18 300 грн. 00 коп. основного боргу та штраф у розмірі 3 360 грн. 00 коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквирський комбінат хлібопродуктів" основний борг в розмірі 18 300 грн. 00 коп., штраф - 3 360 грн. 00 коп. та судовий збір - 1 600 грн. 00 коп.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач у порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо оплати за поставлений товар не виконав.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт також зазначив, що позивач не надав оригінали документів та долучив до позовної заяви копії документів завірених секретарем підприємства, яка не має відповідних повноважень, що суперечить ст. 91 ГПК України; суд першої інстанції взяв до уваги докази, які не були надіслані відповідачу; суд першої інстанції не перевірив достовірність (оригінальність товарних накладних) та достатність доказів при прийнятті рішення.

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві вказав, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без порушень вказаних норм, отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення слід залишити без змін. Крім того зазначив, що позивачем, на підставі довіреності, було уповноважено друкарку І категорії -секретаря здійснювати засвідчення копії документів, що створювались на підприємстві.Також на виконання підпункту 3 пункту 3 ухвали Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 позивач надав всі оригінали документів по суті спору, а суд, в свою чергу, об'єктивно дослідив ці докази, копії яких були надіслані відповідачу, що підтверджується описом до цінного листа.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/21167/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий судя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2018 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар" пропущений строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 у справі №910/21167/17 та призначено справу до розгляду на 11.04.2018, у визначеному складі суду.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 11.04.2018, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача та відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та відповідача.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва - слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 17.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сквирський комбінат хлібопродуктів" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар" (покупець) укладено договір №17/03/15.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що продавець зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське розпорядження) покупця продовольчі товари, надалі - товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його за умовами даного договору. Асортимент, ціна та кількість товару узгоджується сторонами на кожну конкретну партію і зазначається в товарних накладних.

Відповідно до п. 3.3 договору, датою поставки товару та переходу права власності є дата підписання накладної на товар представниками сторін.

Загальна вартість договору визначається в гривнях та складає суму вартості товару, поставленого за строк дії договору (п.4.1 договору).

Пунктом 5.1 договору встановлено, що розрахунок за товар здійснюється покупцем шляхом попередньої оплати 100% вартості товару на розрахунковий рахунок (або готівкову касу) продавця.

У відповідності до п. 5.3 датою розрахунку за товар є дата надходження всієї суми вартості товару згідно накладної на розрахунковий рахунок продавця, що підтверджується випискою банку або платіжним дорученням з відміткою банку.

Згідно з п. 9.1 договору, даний договір діє з дати його підписання обома сторонами до 31 грудня 2016.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору за тридцять календарних днів до закінчення його дії, він вважається продовженим на термін до кінця наступного року і на тих умовах, які були передбачені цим договором (п. 9.2 договору).

Додатковою угодою від 31.02.2017 до договору №17/03/15 від 17.03.2015 року сторони прийшли згоди: розрахунок за борошно кукурудзяне тонкого помелу (25 кг) в кількості 2500,00 кг, на суму 18 300,00 грн. в т.ч. ПДВ 3050,00 грн. здійснюється покупцем шляхом оплати 100% вартості товару на розрахунковий рахунок (або готівкою в касу) продавця протягом семи календарних днів з моменту відвантаження товару із складу продавця.

19.07.2017 на адресу відповідача направлено претензію вих. №486 в якій позивач пропонував в добровільному порядку протягом 7 банківських днів погасити заборгованість в сумі 18 300,00 грн (а.с. 34), що підтверджується описом вкладення. Відповідач відповіді не надав.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем зобов'язання, передбачені договором поставки №17/03/15 від 15.03.2015 виконано в повному обсязі, проте відповідач здійснив оплату частково. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду першої інстанції.

Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сквирський комбінат хлібопродуктів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар" за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Позивачем на виконання п.3.3 договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 119 668,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками сторін, а саме: №1431 від 18.03.2015 на суму 6 003,00 грн.; №2111 від 21.04.2015 на суму 4 590,00 грн.; №2198 від 24.04.2015 на суму 4 240,00 грн.; №6409 від 06.11.2015 на суму 10 733,40 грн.; №6912 від 24.11.2015 на суму 12 441,60 грн.; №7123 від 01.12.2015 на суму 17 280,00 грн.; №7971 від 22.11.2016 на суму 20 520,00 грн.; №1498 від 03.03.2017 на суму 7 260,00 грн.; №2225 від 31.03.2017 на суму 36 600,00 грн. Оригінали видаткових накладних знаходяться в матеріалах справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та відповідно до матеріалів справи, відповідач здійснив оплату товару на загальну суму 101 368,00 грн., що підтверджується банківськими виписками: від 18.03.2015 на суму 6 003,00 грн.; від 21.04.2015 на суму 4 590,00 грн.; від 23.04.2015 на суму 550,00 грн.; від 05.11.2015 на суму 10 733,40 грн.; від 23.11.2015 на суму 45,00 грн.; від 23.11.2015 на суму 12 495,60 грн.; від 01.12.2015 на суму 8 640,00 грн.; від 02.12.2015 на суму 8 568,00 грн.; від 17.11.2016 на суму 20 520,00 грн.; від 02.03.2017 на суму 7 260 грн.; від 30.03.2017 на суму 18 300,00 грн. (а.с. 24-33).

Таким чином, в порушення вимог п. 5.1 договору та ст. 610 ЦК України, свої зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 18 300,00 гривень (119 668,00 грн. (поставлений товар) - 101 368,00 грн. (оплачений товар) =18 300,00 грн.).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 18 300,00 грн. є обґрунтована та підлягає задоволенню.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача у відповідності до п.8.2 договору штраф в розмірі 3 360,00 грн. З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 193, 199 ГК України, частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 ЦК України.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу зазначає, що за вірним розрахунком з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 660 грн. штрафу, розмір якого є вищим, ніж заявлено позивачем, проте враховуючи, що суд обмежений предметом та підставами заявленого позову, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі - 3 360 грн. підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Посилання відповідача щодо залучення позивачем до позовної заяви копій документів завірених секретарем підприємства, яка не має відповідних повноважень, колегія суддів зазначає наступне.

На виконання вимог п. 6 ухвали Київсього апеляційного господарського суду від 02.03.2018 позивач надав оригінал довіреності №7 від 30.12.2016 в якій зазначено, що директор Дорошенко В.О., який діє на підставі статуту підприємства, доручає секретар-друкарці І категорії ОСОБА_4, здійснювати засвідчення копій документів, що створюються на ТОВ "Сквирський комбінат хлібопродуктів". Довіреність дійсна по тридцять перше грудня 2017.

Таким чином, доводи відповідача стосовно неналежного засвідчення копій документів є необґрунтованими.

Твердження апелянта , що суд першої інстанції взяв до уваги докази, які не були надіслані відповідачу, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Позивачем до позовної заяви додано оригінал опису вкладення в якому зазначено про направлення 24.11.2017 на адресу відповідача документів, а саме: позовної заяви; копії довідки з ЄДРПОУ; оригінал роздруківки пені; копії претензії; копії договору та додаткової угоди; копії видаткових накладних; копії банківських виписок. Опис вкладення засвідчений підписом працівника ПСЗ та печаткою пошти (а.с. 38).

Отже, посилання відповідача у апеляційній скарзі на порушенням судом першої інстанції норм Господарського процесуального кодексу України щодо не направлення відповідачеві документів, не приймаються колегією суддів до уваги.

Також твердження апелянта, що суд першої інстанції не перевірив достовірність (оригінальність товарних накладних) та достатність доказів при прийнятті рішення, на переконання колегії суддів, є безпідставним.

Так, ухвалою від 29.11.2017 у справі №910/21167/17 Господарський суд міста Києва зобов'язав позивача надати оригінали всіх документів по суті спору, доданих до позовної заяви (для огляду). В судовому засіданні представник позивача надав для огляду оригінали документів, які були оглянуті судом першої інстанції та на основі яких прийнято рішення. Крім того, колегія суддів зазначає, що, якщо суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, тоді він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Крім того, колегія суддів вказує, що позивач на вимогу п. 6 ухвали Київсього апеляційного господарського суду від 02.03.2018 надав оригінали видаткових накладних, а саме: №1431 від 18.03.2015 на суму 6 003,00 грн.; №2111 від 21.04.2015 на суму 4 590,00 грн.; №2198 від 24.04.2015 на суму 4 240,00 грн.; №6409 від 06.11.2015 на суму 10 733,40 грн.; №6912 від 24.11.2015 на суму 12 441,60 грн.; №7123 від 01.12.2015 на суму 17 280,00 грн.; №7971 від 22.11.2016 на суму 20 520,00 грн.; №1498 від 03.03.2017 на суму 7 260,00 грн.; №2225 від 31.03.2017 на суму 36 600,00 грн., які були оглянуті колегією суддів та долучені до матеріалів справи.

Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на необхідність призначення почеркознавчої експертизи у зв язку з різними підписами в документах та експертизи оригінальності відтиску печатки, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, судом апеляційної інстанції було досліджено матеріали справи, зокрема договір, видаткові накладні, виписки, додаткова угода.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому приписи вказаної статті кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Таким чином, слід відзначити, що наявність печатки на договорі та видаткових накладних є свідченням скріплення не підпису особи, а самих документів.

Між тим, доказів втрати підприємством відповідача печатки та доказів наявності звернення до правоохоронних органів за фактом незаконного використання його печатки матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України №1893 від 27.11.1998 "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно з пунктом 65 вказаної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Тому, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки. У даному випадку матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі скаржника.

Отже, відтиск штампів підприємства, наявний на документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 № 910/23585/16.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи доводи відповідача, колегія суддів на підставі встановлених обставин справи дійшла висновку, що договір та видаткові накладні, які підписані сторонами та скріплені їх печатками, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення правовідносин, зокрема у відповідності до договору № 17/03/15 від 17.03.2015, і не потребують спеціальних знань для повного, об'єктивного розгляду справи.

З огляду на вказане вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне, обгрунтовне рішення на підставі досліджених оригіналів документів.

Тому колегія суддів визнає, що рішення у даній справі є таким, що відповідає приписам процесуального та матеріального права.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача за захистом якого той звернувся до суду, порушено відповідачем, то позовні вимоги про стягнення 131 121,83 грн. слід задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 у справі №910/21167/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 у справі №910/21167/17 слід залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промисловий дім "Цезар" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 у справі №910/21167/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 у справі №910/21167/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/21167/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 ГПК України та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім