Постанова

від 11.04.2018 по справі 826/10465/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Смолій І.В

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року Справа № 826/10465/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Красильникової К.О.,

представника відповідача Лича С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Флауер сервіс до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної казначейської служби україни в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, скасування митної декларації та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Флауер сервіс (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/000249/2;

- скасування митної декларації від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/131935 в частині визначення митної вартості товару № 1 за методом 6;

- зобов'язання Київської міської митниці ДФС України вжити заходів щодо повернення надмірно сплачених коштів з Державного бюджету України у зв'язку з прийняттям неправомірного рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/000249/2 шляхом складання висновку про повернення коштів та його направлення до ГУ ДКСУ України в м. Києві, а саме: ввізного мита (5%), що становить 44791,06 грн., ПДВ (20%), що становить 188122,42 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач - Київська міська митниця ДФС України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем при здійсненні митного оформлення товару не було подано інвойс, у платіжному дорученні міститься посилання на контракт від 20.01.2017 р. ІТ-ДМ001 на суму 450000 євро, у довідці про страхові видатки не вказано реквізити інвойсу і СMR, довідка про страхові видатки видана 13.03.2017 р., а на СMR відмітка про перетин митного кордону 09.03.2017 р., що, на думку апелянта, вказує на страхування товару після його переміщення.

Крім того, у своїй апеляційній скарзі митний орган також посилається на те, що документи, подані позивачем після коригування заявленої ним митної вартості товару не усувають виявлені розбіжності, оскільки у прайс-листі та в договорі вказані різні умови поставки, в інвойсі відсутня інформація про включення до ціни всіх складових митної вартості, у декларації країни відправлення та у вантажно-митній декларації вага брутто не співпадає, не надано бухгалтерську документацію та експертний висновок, а також на те, що задоволення позовних вимог про зобов'язання митниці вжити заходів щодо повернення надмірно сплачених коштів з Державного бюджету України у зв'язку з прийняттям рішення від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/000249/2 шляхом складання відповідного висновку є взагалі передчасним.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана постанова суду прийнята за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін та наголошує, що для здійснення митного оформлення товару ним були подані контролюючому органу всі визначені законодавством документи, підтверджуючі заявлену митну вартість імпортованого товару і відповідачем було безпідставно її скориговано за резервним методом.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20.01.2017 р. між ТОВ Флауер сервіс та компанією DEROMA SPA було укладено контракт № ІТ-DM001, предметом якого є поставка товарів, а саме: горщиків для квітів та аксесуарів для саду, ціна, якість та кількість якого визначені в додатках до нього із специфікаціями.

У п. 2.3 зазначеного Контракту сторонами погоджено здійснення оплати товару на умовах 100% передплати, у зв'язку з чим позивачем було перераховано на рахунок контрагента 13403,52 євро.

15.03.2017 р. на підставі вищезазначеного контракту від 20.01.2017 р. № ІТ-DM001 позивачем було заявлено до митного оформлення товар за вищевказаним контрактом від 20.01.2017 р. № ІТ-DM001, у зв'язку з чим подано митну декларацію № UA 100110/2017/131816.

На підтвердження заявленої митної вартості позивачем до митного оформлення було подано: рахунок-фактуру (інвойс) від 07.03.2017 р. № 2017/V1/005056, автотранспортну накладну від 07.03.2017 р. № 711221, сертифікат з перевезення (походження товару) від 08.03.2017 р. № Q 744557, платіжний документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 23.02.2017 р. № 306, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 13.03.2017 р. № А 0000029978, документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 13.03.2017 р. № 212-С, документ, що підтверджує вартість страхування товару від 13.03.2017 р. № б/н, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Додаток № 1 від 20.01.2017 р., зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються та подаються до митного оформлення, договір про надання послуг митного брокера від 27.01.2017 р. № 10817, договір (контракт) про перевезення від 25.01.2017 р. № 0125, інформацію про позитивні результати здійснення фітосанітарного контролю товару, інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару, інформаційний код результатів митного огляду (перегляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі, багажу від 15.03.2017 р. № 1/1-1-0-1/1.3/00/1/3/1.5.

15.03.2017 р. відповідачем позивачу було надано повідомлення про наявність розбіжностей в документах, поданих для митного оформлення товару, що ускладнює визначення митної вартості товару, у зв'язку з чим позивачу було запропоновано подати додаткові документи, а саме: страхові документи, виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару, ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою їх продажу, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, копію митної декларації країни відправлення.

В наступному відповідачем було відмовлено позивачу у визнанні заявленої ним митної вартості товарів за ціною контракту та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/000249/2, відповідно до якого відповідачем скориговано заявлену позивачем митну вартість імпортованого товару за шостим резервним методом.

Вважаючи протиправним рішення про коригування митної вартості товару від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/000249/2 і такою, що підлягає скасуванню, митну декларацію від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/131935, а також, посилаючись на наявність підстав для зобов'язання Київської міської митниці скласти висновок про повернення позивачу коштів, сплачених у зв'язку з коригуванням заявленої ним митної вартості, та направити його до ГУ ДКСУ України в м. Києві, ТОВ Флауер сервіс звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що документами, поданими позивачем митному органу під час проходження митного контролю, підтверджується заявлена митна вартість товару, а відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено обґрунтованості сумнівів щодо достовірності зазначених у цих документах відомостей, не обґрунтовано необхідності застосування саме шостого (резервного) методу коригування митної вартості та правомірності прийняття ним оскаржуваного рішення.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку також наявні правові підстави для скасування митної декларації від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/131935 та зобов'язання Київської міської митниці ДФС України підготувати висновок про повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, король за справлянням яких здійснюється митними органами, та направити його відповідному органу Казначейства.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, нормами Митного кодексу України (далі - МК України), Міжнародною конвенцією про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 р. №3018-VI (далі - Конвенція), Порядком виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 р. №631 (далі - Порядок № 631), Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як переоплат, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженим наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. № 618, який був чинним на момент звернення позивача до суду з адміністративним позовом у цій справі (далі - Порядок № 618).

Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації

У ч.ч. 2, 3, 5 ст. 53 МК України визначено перелік документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення. До таких документів належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Прямо передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

У п.п. 3.16, 6.2 Загального додатку до Конвенції визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до підпункту 4.5.10 пункту 4.5 розділу 4 Порядку № 631 перевірка правильності визначення митної вартості товарів належить до митних формальностей, що виконуються при митному оформленні митної декларації.

Частиною 1 статті 54 МК України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з п. 1 ч. 4, ч. 5, 6 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до ч. 2, 4, 5, 10 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей,напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.

Пунктом 4.4 розділу IV Порядку № 631 прямо передбачено, що митний орган відмовляє у прийнятті МД виключно з таких підстав: МД не містить усіх відомостей або подана без рахунка або іншого документа, який визначає вартість товару та у випадках, встановлених Кодексом, ДМВ; ЕМД не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; МД подано з порушенням інших вимог, встановлених Кодексом.

Згідно з ч. 1, 9-12 ст. 264 МК України, митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Орган доходів і зборів не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.

Орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У ст. 27 МК України закріплено, що якщо задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб пов'язане з виплатою грошових сум, їх виплата здійснюється за рахунок державного бюджету органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі рішення суду, органу чи посадової особи щодо задоволення скарги повністю або частково в порядку, визначеному законом.

Згідно до ч. 3 ст. 301 МК України, помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 618 передбачено, що для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою. Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 2, 3 розділу ІІІ Порядку № 618, заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум. Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

У п. 4 розділу ІІІ Порядку № 618 вказано, що для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147, керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Згідно до п. 6 розділу ІІІ Порядку № 618, керівник (заступник керівника) митного органу на підставі результатів перевірки (у разі її проведення) підписує Висновок про повернення, Реєстр висновків про повернення та супровідний лист, адресований органу Державного казначейства України. Пакет документів на повернення коштів передається до Загального відділу для реєстрації та відправки до органу Державного казначейства України.

Пунктом 11 розділу ІІІ Порядку № 618 регламентовано, що за відсутності підстав для повернення коштів у встановленому порядку готується та надсилається заявнику письмова обґрунтована відповідь.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для витребування митним органом у декларанта додаткових документів на підтвердження заявленої ним митної вартості імпортованого товару є наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом документів та заявленої ним митної вартості товару.

При цьому, слід враховувати, що у зазначеному випадку витребуванню підлягають виключно документи, які нададуть можливість пересвідчитись у правильності визначення спірних показників.

Аналоічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 р. по справі № 21-591а15.

Разом з тим, єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст.53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 МК України і відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження не було доведено, що такими документами у їх сукупності не підтверджується задекларована позивачем митна вартість товарів.

При цьому, доводи апелянта щодо неподання позивачем інвойсу спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що позивачем було подано рахунок-фактуру, який за своєю природою і є інвойсом, що, окрім іншого, підтверджується складеною самим же відповідачем карткою-відмови у прийняття митної декларації.

Посилання апелянта на те, що у платіжному дорученні, поданому позивачем, міститься посилання лише на контракт від 20.01.2017 р. ІТ-ДМ001 на суму 450000 євро, не спростовують, а навпаки - підтверджують відповідність даних поданих ним документів задекларованій ним митної вартості за першим методом, оскільки контрактом визначено загальну вартість операцій, які будуть здійснені між його сторонами, а не ціну конкретної поставки, яка в даному випадку, здійснена позивачем на підставі цього контракту та оплата за яку підтверджується відповідним платіжним дорученням на суму 13404,63 євро (вартість імпортованої партії товару ) , що окрім іншого, відповідає п. 3.1 контракту - щодо умов поставки товару партіями.

Твердження апелянта про те, що у довідці про страхові видатки не вказано реквізити інвойсу і СMR, довідка про страхові видатки видана 13.03.2017 р., а на СMR відмітка про перетин митного кордону 09.03.2017 р., що, на думку апелянта, вказує на страхування товару після його переміщення, також є необґрунтованими, оскільки довідка є документом інформаційно-підтверджувального змісту та може бути видана у будь-який час, зокрема після здійснення операції зі страхування.

Посилання апелянта на те, що в деклараціях митної вартості, що подано позивачем, і країни відправлення зазначено різну вагу брутто, не підтверджуються обґрунтованості сумнівів митного органу у правильності заявленої позивачем митної вартості товару, а вказують на поверхневе дослідження ним поданих позивачем документів, з яких вбачається, що при імпортуванні товару його було розподілено на дві партії (товар № 1 і товар № 2), загальна вага брутто якого після підготовки до відправлення та опалечування становить 17972 кг (в декларації країни відправлення: 17402,15 кг та 569,85 кг, що загалом складає 17972 кг), що відповідає даним пакувального листа та іншій документації.

Доводи апелянта щодо невідповідності базису поставки в прас-листі постачальника та контракті, колегія суддів зазначає, що жодною нормою чинного законодавства взагалі не передбачено форми складання прас-листа та переліку відомостей, які мають в ньому зазначатися, і більш того, господарських законодавством передбачено можливість укладання договорів на основі вільного волевиявлення сторін, які на власний розсуд погоджують умови здійснення господарських операцій між ними. Крім того, ані умови FCA, ані EXW не встановлюють обов'язку суб'єктів господарювання включати до ціни товару витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи, пакування, доставку, а лише визначають порядок розподілу ризиків та відповідальності під час поставки товару.

Доводи апелянта про те, що документи, подані позивачем після коригування заявленої ним митної вартості товару також не усувають виявлені розбіжності, оскільки у прас-листі та в договорі вказані різні умови поставки, в інвойсі відсутня інформація про включення до ціни всіх складових митної вартості, у декларації країни відправлення та у вантажно-митній декларації вага брутто не співпадає, не надано бухгалтерську документацію та експертний висновок, не спростовують правильності визначення позивачем митної вартості імпортованого товару та її підтвердження поданими ним документами у їх сукупності.

Таким чином, документами, наданими позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що апелянтом не надано жодних належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів, які б підтверджували неможливість застосування митним органом жодного з методів коригування митної вартості, що передують шостому (резервному) методу при коригування вартості заявленої позивачем при декларуванні імпортованого товару.

Доводи апелянта про те, що позивачем не було надано документів, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок, та документи, що підтверджують заявлену ним митну вартість товару, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що спростовуються матеріалами справи, з огляду на вищевикладене.

Таким чином, дослідивши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування оскаржуваного у цій справі рішення про коригування митної вартості, а отже, апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження не довів правомірності його прийняття.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні вказаних позовних вимог було повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України, а тому згідно зі ст. 316 КАС України в цій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як таке передбачено ст. 308 КАС України, в частині щодо задоволення решти позовних вимог судова колегія зазначає наступне.

Так, митна декларація від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/131935 є джерелом інформації, а не владно-розпорядчим рішенням митного органу, тож її скасування не відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним у ст. 2 КАС України, та не є належним способом захисту і відновлення порушеного права позивача, тому такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, з аналізу вищевикладених правових норм також вбачається, що законодавством регламентовано чіткий порядок повернення суб'єктам господарювання надмірно сплачених митних платежів, який включає в себе сукупність послідовних дій учасників даних правовідносин, а саме: 1) звернення суб'єкта господарювання до митних органів із відповідною заявою; 2) проведення, у разі необхідності, відповідними структурними підрозділами митного органу, до якого подано зазначену заяву, перевірки; 3) встановлення митними органами наявності факту переплати; 4) складання ними відповідного висновку та його надіслання органам Державної казначейської служби України для повернення суб'єкту господарювання надміру сплачених митних платежів або винесення обґрунтованої відмови у задоволенні заяви.

Аналогічний правовий підхід викладено в рішенні Верховного Суду України від 24 березня 2015 року у справі № 21-3а15к.

Тож, враховуючи те, що на стадії виниклих між сторонами правовідносин позивач до відповідача із вказаною заявою щодо повернення надмірно сплачених коштів не звертався і відповідачем не були реалізовані його дискреційні повноваження щодо вирішення даного питання, то позовні вимоги про зобов'язання Київської міської митниці ДФС України вжити заходів щодо повернення надмірно сплачених коштів з Державного бюджету України у зв'язку з прийняттям неправомірного рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/000249/2 шляхом складання висновку про повернення коштів та його направлення до ГУ ДКСУ України в м. Києві, є передчасними та, виходячи із завдань адміністративного судочинства, регламентованих ст. 2 КАС України, задоволенню не підлягають.

При цьому, у відповідності до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що задовольняючи позовні вимоги про скасування митної декларації від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/131935 та зобов'язання Київської міської митниці ДФС України вжити заходів щодо повернення надмірно сплачених коштів з Державного бюджету України у зв'язку з прийняттям неправомірного рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/000249/2 шляхом складання висновку про повернення коштів та його направлення до ГУ ДКСУ України в м. Києві, судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині та, відповідно до ст. 317 КАС України, є правовою підставою для скасування рішення суду в частині задоволення таких позовних вимог.

Отже, апеляційна скарга Київської міської митниці Державної фіскальної служби України підлягає задоволенню частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року в частині щодо задоволення позовних вимог про скасування митної декларації від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/131935 та зобов'язання Київської міської митниці ДФС України вжити заходів щодо повернення надмірно сплачених коштів з Державного бюджету України у зв'язку з прийняттям неправомірного рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/000249/2 шляхом складання висновку про повернення коштів та його направлення до ГУ ДКСУ України в м. Києві - скасуванню, адміністративний позов в цій частині позовних вимог - залишенню без задоволення, а в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 268, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби України - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року в частині щодо задоволення позовних вимог про скасування митної декларації від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/131935 та зобов'язання Київської міської митниці Державної фіскальної служби України вжити заходів щодо повернення товариству з обмеженою відповідальністю Флауер сервіс надмірно сплачених коштів з Державного бюджету України у зв'язку з прийняттям неправомірного рішення про коригування митної вартості товарів від 16.03.2017 р. № UA 100110/2017/000249/2 шляхом складання висновку про повернення коштів та його направлення до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, а саме: ввізного мита (5 (п'ять) %), що становить 44791,06 грн. (сорок чотири тисячі сімсот дев'яносто одна гривня та шість копійок), ПДВ (20 (двадцять) %), що становить 188122,42 грн. (сто вісімдесят вісім тисяч сто двадцять дві гривні та сорок дві копійки) - скасувати, а адміністративний позов в цій частині позовних вимог - залишити без задоволення.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 11 квітня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: