Постанова

від 11.04.2018 по справі 826/19970/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/19970/16 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.

Пилипенко О.Є.,

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Дніпропетровської області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної судової адміністрації України, Апеляційний суд Дніпропетровської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим постановою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене постанову та прийняти нову про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VIII позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.09.2016 року позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду відповідно до вказаної вище постанови.

Позивач звернулась до Апеляційного суду Дніпропетровської області з заявою про виплату їй вихідної допомоги відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Листом від 28.11.2016 року позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги відповідно до ч.1 ст.136 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат протиправною та такою, що порушує права та інтереси позивача, остання звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Положеннями частини 1 статті 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів , у редакції Закону № 887-VII від 14.03.2014, яка набрала чинності 19.03.2014, було визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України № 1166-VII від 27.03.2014, який набрав чинності 01.04.2014, було внесено зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів , а саме виключено статтю 136 даного Закону, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні в частині виключення статті 136 із Закону України Про судоустрій та статус суддів , Конституційним Судом України не приймалося.

Тобто, Закон України Про судоустрій і статус суддів , в редакції станом на день прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади, а саме 08.09.2016 не передбачав право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Питання щодо звільнення позивача було розглянуто Верховною Радою України 08.09.2016, а в подальшому наказом Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.09.2016 позивача звільнено з займаної посади та відраховано зі штату зазначеного суду, про що здійснено запис в трудовій книжці.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивача на те, що водночас із набуттям права на відставку він набув право на отримання вихідної допомоги, оскільки на час припинення повноважень судді та відрахування ОСОБА_4 зі штату Апеляційного суду Дніпропетровської області Закон №2453-VI діяв в редакції якого відсутня норма, що передбачає виплату вихідної допомоги судді, який пішов у відставку.

Визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги за Законом України Про судоустрій та статус суддів є вихід у відставку, а не факт набуття права на відставку, що було прямо передбачено ч.1 ст.136 Закону України Про судоустрій та статус суддів , в редакції цього Закону від 07.07.2010 року.

У рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, а саме 12.11.2015 року.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні № 10-рп/2013 від 19.11.2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 року у справі Ейрі проти Ірландії констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі Кйартан Асмундсон проти Ісландії від 12.10.2004. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Оскільки на день припинення повноважень позивача як судді стаття 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.10.2010 була виключена, а інші законодавчі акти виплати вихідної допомоги не передбачали, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Позивач у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що право на відставку було набуте нею у 2008 році, оскільки її стаж роботи на посаді судді склав 20 років і з цього моменту вона отримала право на виплату вихідної допомоги, яке було гарантоване частиною третьою ст. 43 Закону України Про статус суддів , відповідно, подальші зміни у законодавстві не можуть позбавляти її такого права.

Однак, колегія суддів вважає такі доводи помилковими, з огляду на те, що наведеною нормою ч. 3 ст. 43 Закону України Про статус суддів , у редакції, чинній на час набуття позивачем права на відставку, передбачалося, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Отже зазначеним законодавчим положенням було прямо визначено те, що право на вихідну допомогу має лише суддя, який пішов у відставку, тобто реалізував власне право на відставку. Оскільки позивач у 2008 році набула зазначене право, але його не реалізувала, то підстави для застосування до спірних відносин ч. 3 ст. 43 Закону України Про статус суддів відсутні.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Я.Б.Глущенко

О.Є.Пилипенко