Постанова

від 02.04.2018 по справі 302/692/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 302/692/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 квітня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ОСОБА_1

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 302/692/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета пору, на стороні відповідача ОСОБА_4 сільський голова ОСОБА_5, про виселення з будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду від 23 жовтня 2017 року, головуючий суддя Цімбота В.І., -

встановив:

16.08.2017 ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про виселення з будинку. Ухвалою Міжгірського районного суду від 20.09.2017 залучено до участі в справі ОСОБА_4 сільського голову ОСОБА_5 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Позов мотивувався таким.

Позивач ОСОБА_2 є власником житлового будинку № 159 в с. Лозянське Міжгірського району, що раніше належав її бабусі. Сторони перебували в шлюбі з 09.05.1998 до його розірвання рішенням Міжгірського районного суду від 26.08.2011, у них є двоє дітей: син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, і донька Таїсія, ІНФОРМАЦІЯ_2, які після розірвання шлюбу залишилися з матір'ю. Шлюб припнився внаслідок дій відповідача, який зловживав алкогольними напоями. Водночас після розірвання шлюбу відповідач залишився проживати у будинку позивача, хоча йому належить житловий будинок № 107 у с. Лозянське, де й зареєстровано місце проживання відповідача.

Відповідач і надалі продовжує зловживати алкогольними напоями, вчиняти сварки, що негативно впливає на дітей. При цьому, донька Таїсія є інвалідом і постійні конфлікти впливають на її здоров'я, а із сином ОСОБА_6 у відповідача у липні 2017 року стався конфлікт, в ході якого той завдав сину тілесних ушкоджень, що призвело до звернення в поліцію. 06.08.2017 відповідач без відома і дозволу позивача продав з господарства корову і теля, а виручені гроші привласнив.

Жодної участі в утриманні будинку, його ремонті, оплаті комунальних послуг відповідач не бере, по суті завдає позивачу збитків, прохання переїхати до свого будинку ігнорує. Життя з відповідачем в одному будинку є нестерпним, у будинку з позивачем зареєстровані лише діти, відповідач має інше житло і зареєстрований у ньому. Наведені обставини в сукупності змусили позивача звернутись до суду, оскільки позасудовим порядком вирішити питання неможливо.

Посилаючись на ці обставини, на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 391 ЦК України, ст.ст. 116, 150 ЖК України, інші норми законодавства щодо захисту права власності, діючи як власник нерухомого майна та ставлячи питання про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення відповідача, позивач ОСОБА_2 просила виселити відповідача ОСОБА_3 із житлового будинку № 159 в с. Лозянське Міжгірського району, судові витрати просила покласти на останнього.

Рішенням Міжгірського районного суду від 23.10.2017 у позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 рішення суду оскаржила, вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на обставини, якими мотивувався позов.

Крім того, вказує, що суд не врахував обставин набуття саме позивачем права власності на будинок, який належав його родичам, та на земельну ділянку під будинком, на оформлення позивачем права власності на будинок і земельну ділянку. З урахуванням обставин справи те, що позивач є власником половини будинку, де проживають сторони, а інша відокремлена частина будинку із окремим входом, яка наразі належить родичці позивача ОСОБА_7, до якої сторони стосунку не мають, не може слугувати підставою для відмови в позові.

Стосовно добудови будинку сторонами, то дійсно, дозвільні документи були видані ще під час їх шлюбу, але право власності на майно було оформлене за позивачем у 2014 році, тобто, через три роки після розірвання шлюбу, це право не оспорювалося відповідачем, який увесь час був обізнаним щодо цих обставин. Зазначені обставини виходячи з норм закону щодо спільної власності подружжя теж не можуть бути підставами для відмови в позові.

Сторона просить рішення суду першої інстанції, яким порушуються права власника, скасувати, позов - задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є власником не всього житлового будинку, а його половини, частина будинку, де мешкають сторони, була добудована та набута у власність під час шлюбу, позов не був доведений по суті, тому підстав для виселення відповідача з будинку немає. Втім, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами ЦК України щодо захисту права власності та у відповідній частині пов'язаними нормами ЖК України в редакції, що була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали шлюб 10.05.1998, що його за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 рішенням Міжгірського районного суду від 26.08.2011 було розірвано (а.с. 12). У шлюбі 10.05.1998 народився син ОСОБА_6 і 31.08.2004 донька Таїсія (інвалід з дитинства по зору), які після розірвання шлюбу залишилися на вихованні матері, проживають із нею, перебувають на її утриманні, що підтверджується документальними доказами та іншими матеріалами справи (а.с. 10, 11, 16, 17 та ін.), вищевказаним рішенням суду з батька на утримання дітей були на користь матері стягнуті аліменти.

ОСОБА_2 та діти Богдан і Таїсія проживають і зареєстровані ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області, що підтверджується, зокрема, довідкою ОСОБА_4 сільської ради від 03.08.2017 № 122, паспортними даними (а.с. 14, 18, 21). ОСОБА_3 після розірвання шлюбу залишився проживати фактично у цьому ж будинку, займає в ньому одну кімнату, хоча ніколи не був у ньому зареєстрований, має реєстрацію місця проживання ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Лозянське Міжгірського району, який відповідно до довідки ОСОБА_4 сільської ради від 03.08.2017 № 125 є власним (а.с. 16, 20, 22).

Актом обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_2 від 07.08.2017, складеним комісією ОСОБА_4 сільради, постановою слідчого СВ Міжгірського відділення поліції Хустського ВП ГУ НП в Закарпатській області від 19.07.2017 про закриття кримінального провадження № 12017070110000312 щодо ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 1 КК України (а.с. 13, 16), іншими матеріалами справи підтверджується, що стосунки між сторонами конфліктні, ОСОБА_3 у липні мав конфлікт із сином ОСОБА_6, ображав того, завдав тілесних ушкоджень, ОСОБА_3 не бажає добровільно виселитися з будинку. 23.09.2017 і 04.10.2017 слідчий СВ Міжгірського відділення поліції Хустського ВП ГУ НП в Закарпатській області за заявами ОСОБА_2 зареєстрував нові кримінальні провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 125 ч. 1 КК України, № 12017070110000419 і № 12017070110000438 відповідно (а.с. 50, 51).

З наявних у справі матеріалів будівельного паспорта на забудову земельної ділянки в с. Лозянське, 159 Міжгірського району, складеного у червні 2003 року (а.с. 34-40), убачається, що рішенням ОСОБА_4 сільради від 25.06.2002 ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка площею 0,07 га в с. Лозянське для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, рішенням цієї ж сільради від 25.06.2003 ОСОБА_2 був наданий дозвіл на будівництво, Інспекцією ДАБК Відділу містобудування та архітектури Міжгірської РДА 10.06.2003 на ім'я ОСОБА_2 був виданий дозвіл № 40 на виконання будівельних робіт із добудови житлових кімнат і підвалу до житлового будинку в с. Лозянське.

Належних і допустимих доказів (передусім - документальних) здійснення добудови до будинку в конкретний період (час здійснення будівництва, придбання, використання будівельних матеріалів, оплата робіт, уведення в експлуатацію тощо) у справі немає. Показання свідка ОСОБА_5 щодо будівництва вказаної добудови не є конкретними та за відсутності документальних доказів щодо відповідних фактів і обставин є припущеннями, а відтак - не є належними, допустимими і достатніми доказами щодо таких фактів і обставин (ст.ст. 57-60 редакції ЦПК України, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції, ст.ст. 76-81 редакції цього Кодексу, чинної на час апеляційного розгляду справи).

09.12.2014 ОСОБА_2 було видане Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку № 159 в с. Лозянське Міжгірського району площею 0,1107 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), із кадастровим номером 2122483200:01:003:0007, цього ж дня її право власності на цю ділянку було зареєстроване (а.с. 15, 19). Право власності ОСОБА_2 на житловий будинок № 159 загальною площею 119,8 кв. м, житловою площею 58,1 кв. м в с. Лозянське Міжгірського району, розташований на земельній ділянці із кадастровим номером 2122483200:01:003:0007, було зареєстроване 12.04.2016 на підставі: будівельного паспорта № 4 від 11.06.2003; повідомлення УДАБК у Закарпатській області від 10.02.2015 серії ЗК № 062150410434 про початок виконання будівельних робіт; рішення Виконкому ОСОБА_4 сільради від 01.04.2016 № 4 про присвоєння номера (а.с. 8-9).

Ці обставини були відомі на час розгляду справи судом першої інстанції.

Таким чином, у ОСОБА_2 відповідно до положень ст.ст. 14, 41 Конституції України, ст.ст. 181, 182, 316, 328, 331, 373, 380 ЦК України, ст.ст. 78, 79, 81, 125, 126 ЗК України, ст.ст. 1-4, 5 і ст.ст. 1-5 редакцій Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , що були чинними станом на 09.12.2014 і на 12.04.2016 відповідно, право власності виникло: на земельну ділянку - 09.12.2014, на будинок - 12.04.2016 у момент державної реєстрації цих прав. Майнові права у ОСОБА_2 виникли після припинення шлюбу із ОСОБА_3 (на землю через 3,5 роки, на будинок - через майже 5 років), при цьому, права були набуті з підстав, що виникли після припинення шлюбу, чого посилання на будівельний паспорт як на початковий, один із необхідних для будівництва документ не впливає. Правомірність набуття права власності презюмується (ст. 328 ч. 2 ЦК України), доказів оспорювання будь-ким відповідних прав ОСОБА_2 у справі немає.

Міркування про те, що ОСОБА_2 із дітьми використовують лише половину будинку не мають значення в даному спорі. Так, на час розгляду справи судом першої інстанції у ній не було ніяких документів, які б вказували на такі обставини та підтверджували їх по суті, показання свідка ОСОБА_5 з цього приводу не є доказом із підстав, що наводилися вище. На час апеляційного розгляду справи з її матеріалів випливає, що будинок № 159 у с. Лозянське Міжгірського району після 1995 року був розділений на дві частини з двома окремими входами, з яких одна частина належить ОСОБА_2, а інша (як вказує ОСОБА_4 сільрада, проте, без вказівки на документальне підтвердження відповідного факту) належить ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, при цьому, в цій іншій частині ніхто не проживає (довідки сільради від 27.10.2017 № 163 і № 164 (а.с. 66, 68) та ін.). З матеріалів справи вбачається, а довідкою ОСОБА_4 сільради від 27.10.2017 № 165 (а.с. 67) підтверджується також, що про оформлення позивачем ОСОБА_2 прав на нерухомість після припинення шлюбу відповідач ОСОБА_3 був обізнаний. Наразі є встановленим і підтверджується офіційно, що ОСОБА_2 є власником виділених у натурі майнових об'єктів - будинку № 159 в с. Лозянське та розташованої за цією адресою земельної ділянки.

Стосунки між позивачем ОСОБА_2 і відповідачем ОСОБА_3 гостро конфліктні, позивач, обґрунтовуючи свою правову позицію в справі, вказує на нестерпність свого із дітьми проживання в одному помешканні з відповідачем, який не реагує на вимоги припинити протиправну поведінку та продовжує зловживати алкоголем, вчиняти сварки, скандали тощо, тобто дії якого суперечать моральним засадам суспільства, порушують права інших осіб і унеможливлюють спільне проживання в одному житловому приміщенні. Перейти на проживання до помешкання, де він зареєстрований, відповідач не бажає. Позасудовим порядком вирішити питання не видається можливим. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечувалися по суті ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій. Не спростовувалися відповідні підстави позову, докази та доводи позивача і судом першої інстанції, який виходив лише із помилкового судження про набуття відповідачем права власності на частину житлового будинку, що унеможливлює виселення із наведених позивачем підстав.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; цивільні права особа здійснює, а цивільні обов'язки - виконує у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, і повинна діяти розумно, обачно, передбачаючи наслідки, ґрунтуючись на засадах добросовісності, справедливості; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання правом не допускається; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 статті 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст. 3 ч. 1 п. 6, ст.ст. 12-14 ЦК України).

За наведених вище обставин, ОСОБА_2 пред'явила до ОСОБА_3 позов саме як власник, який вимагає усунення перешкод у здійсненні права власності у спосіб, яким є звільнення жилого будинку відповідачем (виселення) та послалася на його обґрунтування, серед іншого, на ст. 391 ЦК України. Позивач як власник будинку проти проживання в ньому відповідача заперечує, з приводу користування будинком позивач обов'язків перед відповідачем не має, як не має таких і щодо надання тому іншого жилого приміщення, проживання відповідача в будинку позивача порушує права останнього, перешкоджає позивачу у здійсненні права власності на нерухоме майно. За змістом наведених вище норм закону та положень ст.ст. 16, 319, 383, 386 ЦК України, ст.ст. 150, 155 ЖК України щодо захисту права власності, власник управі вимагати захисту свого права, виселення відповідача, який має інше жиле приміщення, де зареєстрований, без надання іншого жилого приміщення в даному випадку є конкретним способом усунення перешкод власнику у здійсненні його права і є належним способом захисту порушеного права позивача. Обставини, на які посилався позивач у контексті неможливості спільного проживання в будинку з відповідачем з огляду на дії останнього (ст. 116 ч. 1, ст. 157 ЖК України), теж не спростовані. Норми ЖК України враховуються в даних правовідносинах остільки, оскільки не суперечать їх змісту та пріоритету як відносин щодо права власності і відповідають конкретним обставинам справи. Власник житлового будинку має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, і не може бути позбавлений цих прав інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відтак, право власності позивача на житловий будинок підлягає захисту, тому на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити, рішення суду першої інстанції, що не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України в редакції, що була чинною на час його ухвалення (ст.ст. 89, 263, 264 редакції ЦПК України, чинної на час апеляційного розгляду справи), скасувати, позов задовольнити, виселивши відповідача з будинку позивача.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Міжгірського районного суду від 23 жовтня 2017 року скасувати, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення з будинку задовольнити, виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрованого за адресою: 90034, Закарпатська область, Міжгірський район, с. Лозянське, 107, із житлового будинку № 159 у с. Лозянське Міжгірського району Закарпатської області.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1344,00 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 12 квітня 2018 року.

Судді