Постанова

від 04.04.2018 по справі 515/1450/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 515/1450/15-ц

провадження № 61-9073 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя - доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі - ОСОБА_5, Лиманська сільська рада Татарбунарського району Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 червня 2016 року у складі судді Семенюк Л. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Заїкін А. П., Калараш А. А.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання недійсним рішення про правову реєстрацію дачного будинку, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що позивачеві на праві приватної власності належить земельна ділянка, загальною площею 0,02 га, що розташована по АДРЕСА_2 Татарбунарського району Одеської області. До отримання земельної ділянки у власність, позивач володіла нею на умовах оренди з 1989 року до моменту передачі у власність та виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку.

Суміжна земельна ділянка за № 1, що в експлікації будівель і споруд до ситуаційного плану значиться за адресою: АДРЕСА_1 Татарбунарського району Одеської області належить на праві власності відповідачеві ОСОБА_5

22 жовтня 2004 року проектною групою Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області сторонам одночасно були виготовлені будівельні паспорти для забудови земельних ділянок. Відповідно до плану забудови ділянки та експлікації будівель та споруд до ситуаційного плану, будівля відповідача має бути розташована на його земельній ділянці з відступленням від суміжної межі земельної ділянки на 1 м. Однак відповідач відступив від проекту забудови, самовільно захопивши частину належної їй земельної ділянки в розмірі 0,0031 га, побудувавши будинок для відпочинку, частина якого розміщена на її території. А виконавчий комітет Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, незважаючи на вказані порушення, прийняв рішення від 10 жовтня 2007 року № 78 про оформлення права власності на дачний будинок на ім'я ОСОБА_5, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_4 від 02 квітня 2008 року.

ТОВ Татарбунарське районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості здійснило реєстрацію права власності за відповідачем на дачний будинок, що знаходиться за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, АДРЕСА_1, реєстраційний номер 22749355 від 02 квітня 2008 року, чим порушило її права, як землекористувача.

Крім того, позивач зазначала, що будівельні роботи відповідач ОСОБА_5 здійснював без отримання дозволу на виконання будівельних робіт, самовільно зайнявши 31 кв.м належної їй земельної ділянки, без її дозволу на будівництво, при тому, що земельна ділянка з її користування не вилучалась, договір оренди, на підставі якого вона користувалась земельною ділянкою, не розривався та зміни до нього не вносились.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила визнати недійсним рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 10 жовтня 2007 року № 78 про правову реєстрацію дачного будинку; свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, видане 02 квітня 2008 року Лиманською сільською радою Татарбунарського району Одеської області на ім'я ОСОБА_5, об'єкт нерухомості - будинок дачний, розташований за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, АДРЕСА_1; скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_5

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту її порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не призведе до поновлення її порушених прав.

Також позов є безпідставним, оскільки позивачем не надано належних доказів, які б засвідчили факт невідповідності рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства чи визначеній законом його компетенції.

Крім того позивачем не доведено, що прийняттям оскаржуваного правового акта органом місцевого самоврядування та видачею на підставі нього правовстановлюючого документа відповідачеві ОСОБА_5 на нерухомість, порушені її права землевласника.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через їх безпідставність.

09 грудня 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не встановлено фактичних обставин справи, не наведено жодної норми матеріального права, якою обґрунтовувалась би правомірність здійснення відповідачем ОСОБА_5 будівництва без отримання належного дозволу на самозахленій земельній ділянці, а також законність рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про оформлення права власності на нерухоме майно.

При цьому, заявником звернуто увагу на те, що позов в межах визнання незаконним оскарженого рішення органу місцевого самоврядування взагалі не розглядався.

19 грудня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

11 січня 2017 року Лиманською сільською радою Татарбунарського району Одеської області надіслано засобом поштового зв'язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому наведено заперечення проти доводів касаційної скарги.

23 січня 2017 року ОСОБА_5 надіслав засобом поштового зв'язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому просив касаційну скаргу відхилити, а рішення судів першої та апеляційної скарги залишити без змін.

10 квітня 2017 року ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дану справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01 лютого 2018 року справу № 515/1450/15-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 10 жовтня 2007 року № 78 вирішено оформити свідоцтво про право власності на індивідуальний дачний будинок, розташований по АДРЕСА_1 курортної зони Катранка у с. Лиман, на ім'я ОСОБА_5

На підставі згаданого рішення, 02 квітня 2008 року, Лиманською сільською радою Татарбунарського району Одеської області на ім'я ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - будинок дачний, розташований по АДРЕСА_1 курортної зони Катранка у с. Лиман (Лиманська сільська рада) загальною площею 50,2 кв.м.

На підставі державного акта на право власності серії НОМЕР_2 від 10 червня 2009 року ОСОБА_5 належить земельна ділянка загальною площею 0,020 га, що розташована по АДРЕСА_1 Татарбунарського району Одеської області, цільове призначення земельної ділянки - індивідуальне дачне будівництво, яка є суміжною з земельною ділянкою, яка належить позивачеві.

ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 13 липня 2009 року, належить земельна ділянка, загальною площею 0,020 га, що розташована по АДРЕСА_2 Татарбунарського району Одеської області, цільове призначення земельної ділянки - індивідуальне дачне будівництво. До отримання земельної ділянки у власність, позивач володіла цією земельною ділянкою на умовах оренди з 1989 року до моменту передачі у власність та виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку .

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, визначені у главі 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), зокрема із правочинів.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації М¶ з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме відповідно до закону підлягає державній реєстрації М¶ з моменту такої реєстрації. У разі необхідності право власності на незавершене будівництво, за наявності визначених законом умов, може бути зареєстровано органом, який здійснює державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 331 ЦК). З такого ж моменту виникає право власності на перероблену річ, створену з використанням іншої речі (матеріалу).

Частиною 1 статті 3 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року, визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статті 212 ЦПК України 2004 року, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначився належним чином з характером спірних правовідносин, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через їх безпідставність.

Судами попередніх інстанцій правильно враховано те, що підставами для визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою визнання протиправними рішення є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а таких обставин матеріали справи не містять.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що свідоцтво про право приватної власності на індивідуальний дачний будинок відповідача ОСОБА_5, про визнання якого просила позивач, було отримано відповідачем відповідно до положень статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 зі змінами (далі - Положення).

Судом встановлено, що відповідач на підставі рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 10 жовтня 2007 року № 78, в установленому законом порядку зареєстрував та отримав в бюро технічної інвентаризації, відповідно до пункту 1.6 Положення, свідоцтво про право власності на індивідуальний дачний будинок, оскільки відповідно до частини другої статті 331 ЦК України, право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що судом не розглянуто її вимоги про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області є необґрунтованими, оскільки як вбачається зі змісту судового рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду доказів, які б засвідчили про факт невідповідності рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства чи визначеній законом його компетенції. Більш того, нею не доведено, що прийняттям оскаржуваного правового акту органом місцевого самоврядування та видачею на підставі нього правовстановлюючого документу відповідачу на нерухомість, порушені її права землевласника, а відтак позовні вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 7 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А.С. Олійник О. В. Ступак Г. І. Усик