Ухвала

від 04.04.2018 по справі 2-7766/05

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/889/18

Номер справи місцевого суду: 2-7766/05

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без рух

04.04.2018 року м. Одеса

Суддя судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області Дрішлюк А.І., дослідивши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики ,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року було затверджено мирову угоду, укладену 18 жовтня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідно до якої ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу в розмірі 20000 гривень за договором позики передає ОСОБА_3 у власність земельну ділянку №424 га площею 4,24 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 26 та належить ОСОБА_4 на підставі Державного акту про право власності на землю від 06 жовтня 2003 року серія ОД №032776, а ОСОБА_3, у свою чергу, відмовляється від позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Крім цього, цією ухвалою суд першої інстанції постановив визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 4,24 га, яка розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 26, ділянка № 424 без зміни її цільового призначення, а також зобов'язати відділ земельних ресурсів Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області оформити на ім'я ОСОБА_3 Державний акт на земельну ділянку площею 4,24га, як розташована на території Таїровської селищної ради, поле № 26, ділянка № 424 (а.с. 1).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_2 засобами кур'єрської доставки 25 листопада 2017 року направила до суду апеляційну скаргу. Апелянт пояснила, що є донькою ОСОБА_4, померлого 26 січня 2009 року. Вказане підтверджується свідоцтвом про народження та свідоцтвом про шлюб, що свідчить про зміну її прізвища, та що встановлено рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 03 жовтня 2016 року, яким було визнано за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1), право власності в порядку спадкування за законом після померлого 26 січня 2009 року ОСОБА_4 на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,24 га, що розташована за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Фонтанської сільської ради, кадастровий номер 5122786400:01:001:0018, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ОД№032776 зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №16 від 06 жовтня 2003 року. Так, апелянт вважає, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року постановлена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В зв'язку з цим зазначає, що суд першої інстанції вирішив питання про незаконну передачу землі сільськогосподарського призначення від однієї особи у власність до іншої всупереч земельному законодавству, діючому на момент такого рішення, та без будь яких правових підстав визнав право власності за ОСОБА_3. Тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 4-6).

Окрім цього апелянт просить поновити строк апеляційного оскарження ухвали Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року та зазначає, що про її існування стало відомо лише 01 листопада 2017 року. 06 листопада 2017 року представник апелянта - ОСОБА_5 надіслала на електронну адресу Київського районного суду м. Одеси заяву про видачу копії оскаржуваної ухвали та заяву про ознайомлення з матеріалами справи. Копію ухвали було отримано 22 листопада 2017 року. Тому, за твердженнями апелянта строк оскарження було пропущено з поважних причин, оскільки апелянт лише в листопаді 2017 року дізнався про оскаржувану ухвалу та звернувся до адвоката за правовою допомогою щодо звернення до суду за захистом порушеного права. Обставини за яких апелянт дізналась про існування рішення не конкретизовані.

18 грудня 2017 року до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року по справі №2-7766/05 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики. Разом з апеляційною скаргою та доданими до неї документами судом першої інстанції надіслані: копія ухвали Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року про затвердження мирової угоди, копія мирової угоди від 18 жовтня 2005 року. В супровідному листі суд першої інстанції зазначив, що справа №2-7766/05 була знищена за спливом терміну зберігання.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року було направлено вказану справу до Київського районного суду м. Одеси для вирішення питання щодо відновлення втраченого провадження (а.с.21-22).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року було відновлено втрачене судове провадження по цивільній справ № 2-7766/05 та направлено до Апеляційного суду Одеської області для розгляду апеляційної скарги (а.с. 87-89).

За ч.3 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст.354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

У даній справі, порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, заявник посилався на те, що про її існування стало відомо лише 01 листопада 2017 року, тому не мав можливості подати апеляційну скаргу у визначені процесуальним законом строки. Копію ухвали було отримано лише 22 листопада 2017 року та 27.11.2017 року подав апеляційну скаргу разом з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ретельно оцінивши докази й мотиви заявника, вивчивши обставини справи, вважаю, що причини пропуску строку, зазначені у заяві про поновлення строку, є неповажними з таких підстав.

Відповідно до з ст. 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу суду було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Вказані процесуальні норми діяли на період постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали від 18 жовтня 2005 року.

Аналогічне право на апеляційне оскарження ухвал, що перешкоджають провадженню у справі, передбачено й чинним процесуальним законом (ст.352 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи 18.10.2005 року було підписана мирова угода між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( мирова угода підписана представником відповідача) з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок. Крім того, при постановлені ухвали суду сторонами було роз'яснено наслідки їхнього рішення. З моменту постановлення ухвали суду та до смерті у 2009 році, тобто впродовж 6 років відповідач ОСОБА_4 не скористався правом на апеляційне оскарження, чим визнав наслідки постановленої ухвали суду та погодився с визнанням за позивачем право власності на земельну ділянку, яка розташована на території Таїровської сільської ради, поле №26, ділянка №424. Апелянт є процесуальним правонаступником відповідача, а дії його правопопередника є обов'язковими для його правонаступника - апелянта згідно з ч.2 ст.37 ЦПК України в попередній редакції, ч. 2 ст. 55 чинної редакції ЦПК України. Враховуючи, що строки для вчинення певних дій, що визначені у процесуальному законодавстві, повинні дотримуватись особами, які звертаються до суду, вважаю, що поновлення строку на оскарження ухвали суду першої інстанції від 18 жовтня 2005 року виключно на підставі обставин, наведених у заяві про поновлення строку, необхідно визнати неповажними та такими, що не враховують особливостей статусу осіб цієї справи - зокрема апелянт не є учасником провадження, а є правонаступником відповідача, який набув такий статус лише після смерті відповідача в 2009 році. При цьому заявник не навів жодної обставини та доказу, який свідчив би при волю спадкодавця оскаржити рішення суду за життя та/або на надав доказів щодо скоєння кримінального правопорушення, обставини якого б свідчили б про незаконне заволодіння спірним майном за життя ОСОБА_4

Європейський Суд з прав людини у справі Пономарьов проти України зазначив , що ця справа стосується відновлення провадження через значний період часу, шляхом поновлення строку на ординарне апеляційне оскарження. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "ОСОБА_6 проти України" п.27, та "Трух проти України"). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків. В цій справі Європейський Суд з прав людини встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення (п. 42). Тому посилання в клопотанні про поновлення строку на те, що поновлення строку на апеляційне оскарження через 14 років після постановлення рішення у 2004 році, гарантоване Конституцією України та забезпечено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є некоректним.

Європейський Суд з прав людини у своїх справах постійно підкреслює, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. (див. п.46 рішення у справі Устименко проти України , п.п.51,52 рішення у справі Рябих проти Росії , п.31 рішення у справі Марушин проти Росії , п.61 рішення у справі Брумареску проти Румунії ).

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (див. рішення Суду у справах «ОСОБА_7 проти України» , «Трегубенко проти України» , «Рябих проти Росії» ), та у випадках перегляду справ у зв'язку з нововиявленими обставинами (див. рішення у справах «Праведна проти Росії» ,« Желтяков проти України» , п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.

В подальшому у пункті 34 рішення від 10.05.2012 року у справі Безрукови проти Росії , Європейський Суд відмітив, що хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності нових тимчасових строків (п. 34, справа Безрукови проти Росії ).

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: «Салов проти України» , п.93, «Проценко проти України» , п.26, «Кравченко проти Росії» , п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник» проти Росії» , п.38).

Таким чином, застосування представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 ординарного способу оскарження ухвали суду першої інстанції від 18 жовтня 2005 року без належного обґрунтування підстав для подібного продовження втручання в принцип res judicata, особою, яка набула відповідного статусу через 6 років в зв'язку зі смертю свого правопопередника, наслідки процесуального характеру дій/бездіяльність якого є обов'язковими для його правонаступника - апелянта, не може вважатися причиною фундаментального характеру.

Окремо суддя зауважує, що з матеріалів ЄДРСР вбачається, що рішенням Крижопільського районного суду Вінніцької області від 28.01.2010 р. по справі 2-66/2010 (головуючий суддя Глушкова В.Ф.), позов ОСОБА_8 до ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10 про визнання права власності на частку в спільному майні було задоволено. Визнано за ОСОБА_8 право власності на частину майна у спільній сумісній власності подружжя, а саме на: 1/2 частину житлового будинку № 5 по вулиці Перемоги в смт. Крижопіль Вінницької області, загальною площею 80,2 м2, житловою площею 42,8 м2 до складу якого входить А - житловий будинок, а - веранда, Б - літня кухня, П - погріб, Г - сарай, Д - сарай, Е - баня, 1-3 - благоустрій; 1/2 частину грошового вкладу на рахунку № 915514308200 в Крижопільському ТВБВ Державногоощадного банку України; 1/2 частину грошового вкладу на депозитному рахунку ОСОБА_4 на суму 10000 доларів США у ВАТ Селянський комерційний банк «Дністер» . Крім того, в рамках цивільного провадження № 2-318/2010 р., рішенням від 15 червня 2010 року Крижопільського районного суду Вінницької області (головуючий суддя Зарічанський В.Г.) позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10 про визнання права власності на частину майна в порядку спадкування було задоволено. Визнано за ОСОБА_8 право власності, на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, який помер 26 січня 2009 року, а саме: на 1/8 частину житлового будинку № 5 (загальною площею 80,2 м.кв., житловою площею - 42,8 м.кв., А - житловий будинок, а - веранда, Б - літня кухня, П - погріб, Г - сарай, Д - сарай, Е - баня, 1-3 благоустрій) по вул. Перемоги в смт. Крижополі Вінницької області, 1/8 частину грошового вкладу на рахунку № 915514308200 в Крижопільському ТВБВ Державного ощадного банку України, та 1/8 частину грошового вкладу на депозитному рахунку вкладника на суму 10000 доларів США у ВАТ Селянський комерційний банк "Дністер". З наведених справ вбачається, що після смерті ОСОБА_4 прийняли чотири спадкоємці першої черги: позивачка, двоє синів - ОСОБА_10, ОСОБА_9, дочка - ОСОБА_2. Жодних пояснень з приводу строку, який перебіг після прийняття спадщини в 2009 році і до звернення до апеляційного суду Одеської області в 2017 р. заява не містить. Так само, рішення суду Комінтернівського суду Одеської області від 03.10.2016 по справі № 504/2368/16-2 (провадження № 2/504/1619/16 - головуючий суддя Добров П.В.) було прийняте без участі інших спадкоємців померлого, а тому не може створювати преюдицій для осіб, які не приймали участь в розгляді справи - інших спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 (ч.4, 5 ст. 82 ЦПК України), та які, як вбачається з інших рішень судів, прийняли спадщину, проте не приймали участь у вказаній справі.

Оскільки наведені в клопотанні про поновлення строку обставини визнані неповажними, апелянт ОСОБА_2 або представник мають право вказати інші обставини непереборної сили, як це передбачене п.2 ч.2 ст.358 ЦПК України, які б виправдовували пропуск строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, його правопопередником - ОСОБА_4, підстави для переходу прав на оскарження рішення суду в порядку спадкування та/або процесуального правонаступництва, а також в цілому подачу апеляційної скарги спадкоємцем через тривалий час після його ухвалення.

З огляду на те, що апелянтом не виконані вимоги процесуального закону, вважаю за необхідне залишити апеляційну скаргу без руху з наданням строку для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.

На підставі викладеного та керуючись 175, 177, 185, ч. 4 ст. 356, 357 ЦПК України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2005 року - залишити без руху.

Повідомити апелянта про необхідність виправити недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.

Роз'яснити апелянту, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, суддею буде прийняте процесуальне рішення передбачене ст.ст. 185, 358 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак в частині визначення судових витрат може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_11