Ухвала

від 04.04.2018 по справі 175/534/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 175/534/15-ц

провадження № 61-1244св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просив поділити спільне майно подружжя, а саме: визнати його особистою приватною власністю житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані на АДРЕСА_7; визнати за ним право власності на автомобіль марки LEXSUS GX 460, державний номерний знак НОМЕР_1; на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки MITSUBISHI OUTLANDER, державний номерний знак НОМЕР_2, на автомобіль марки NISSAN QASHQAI, державний номерний знак НОМЕР_3, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2

Позовна заява мотивована тим, що з 22 вересня 1990 року по 08 грудня 2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, під час якого ним за власні кошти, які отримані у позику від ОСОБА_5, було придбано земельну ділянку та недобудований житловий будинок АДРЕСА_3. Також подружжя придбало три автомобілі та квартиру АДРЕСА_4. Просив позов задовольнити.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, у якому також просила поділити майно подружжя, а саме: визнати за нею право особистої приватної власності на земельну ділянку та житловий будинок АДРЕСА_5 скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку та житловий будинок; визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_6; визнати за нею право особистої приватної власності на автомобілі марки NISSAN QASHQAI, державний номерний знак НОМЕР_3, та марки MITSUBISHI OUTLANDER, державний номерний знак НОМЕР_2; скасувати за ОСОБА_3 державну реєстрацію права власності на зазначені автомобілі; визнати право особистої приватної власності за ОСОБА_3 на автомобіль марки LEXSUS GX 460, державний номерний знак НОМЕР_1; стягнути з ОСОБА_3 на її користь різницю вартості між автомобілями та вартість 1/2 частини меблів, побутової техніки, речей домашнього вжитку тощо, що знаходяться у домоволодінні на АДРЕСА_7. У разі якщо ОСОБА_3 перешкоджатиме проведенню експертизи стягнути з нього вартість частини меблів, побутової техніки, речей домашнього вжитку тощо у розмірі попередньо визначеної суми - 1 642 561 грн 02 коп., усунути перешкоди у користуванні домоволодінням шляхом виселення ОСОБА_3 із спірного будинку та її вселення.

На обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначала, що з 22 вересня 1990 року по 08 грудня 2014 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, за час якого ними було придбано за спільні сумісні кошти рухоме та нерухоме майно, а саме: незавершений будівництвом житловий будинок, земельна ділянка, квартира, три автомобілі, меблі, побутова техніка, речі домашнього вжитку тощо. Просила позов задовольнити.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя об'єднані в одне провадження з позовними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_3 житловий будинок, розташований по АДРЕСА_8 та земельну ділянку площею 0,0936 га. У рахунок поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на транспортний засіб - автомобіль LEXSUS GX 460, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_9

Визнано за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на транспортний засіб - автомобіль марки MITSUBISHI OUTLANDER, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, автомобіль марки NISSAN QASHQAI, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3. Скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на зазначені автомобілі. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_9 Скасовані заходи забезпечення позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що житловий будинок та земельна ділянка є особистою власністю ОСОБА_3, а тому не підлягають поділу. Спільним майном, що підлягає поділу є транспортні засоби та квартира. Вимоги про усунення перешкод у користуванні домоволодінням шляхом виселення ОСОБА_3 та вселення ОСОБА_4 є похідними, тому задоволенню не підлягають.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволені частково.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_17 загальною площею 280 кв. м, житловою площею 131,4 кв. м, за кожним. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0936 га, розташованої на АДРЕСА_11 за кожним. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частини земельної ділянки та на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на пров. АДРЕСА_12 У решті рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що судова колегія ставиться критично до рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року, яким встановлено укладення договору позики ОСОБА_3 із ОСОБА_5 з метою придбання позичальником земельної ділянки та незавершеного будівництвом житлового будинку, та не бере його до уваги. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу. Така презумпція існує до моменту її спростування. Спірний житловий будинок та земельна ділянка є спільним майном подружжя та підлягають поділу відповідно до вимог закону.

У грудні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій просив рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року скасувати, а рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року залишити в силі. Фактично не погоджується лише з тим, що спірні житловий будинок та земельна ділянка визнані спільною сумісною власністю подружжя.

ОСОБА_3 вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано положення статті 57 СК України. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики, у якому зазначено, що договір позики укладався з метою придбання позичальником земельної ділянки та незавершеного будівництвом житлового будинку. Спірне майно є особистою приватною власністю ОСОБА_3 Питання поділу боргів не було предметом позову.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Отже, рішення переглядається лише в частині поділу житлового будинку та земельної ділянки.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 22 вересня 1990 року по 08 грудня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час шлюбу подружжям було набуто рухоме та нерухоме майно.

Зокрема, 30 жовтня 2013 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу земельної ділянки придбав земельну ділянку площею 0,0936 га, розташовану на провулку АДРЕСА_13 на якій був розміщений незавершений будівництвом житловий будинок.

Після завершення будівельних та ремонтних робіт ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірний житловий будинок загальною площею 280,0 кв. м, житловою площею 131,4 кв. м.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

У подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів житловий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Праву на спільну сумісну власність на житловий будинок кореспондується боргове зобов'язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання житлового будинку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір позики грошей, за умовами якого ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_3 прийняв у власність 250 тис. дол. США. Позика за договором надавалась з метою придбання ОСОБА_3 земельної ділянки та незавершеного будівництвом домоволодіння за адресою: АДРЕСА_14.

Борг повернено не було, тому у грудні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_3, у якому просив у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 15 жовтня 2013 року у розмірі 250 тис. дол. США звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: земельну ділянку, площею 0,0936 га, та житловий будинок на провулку АДРЕСА_15

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року у справі № 2-175/5700/14-ц (провадження № 2/175/2184/14) позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно та стягнення заборгованості задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 15 жовтня 2013 року у розмірі 6 519 450 грн. При цьому судом встановлено, що кошти, які були отримані від ОСОБА_5 у позику, є особистими коштами ОСОБА_3

Вказана справа була розглянута за участю відповідача ОСОБА_4 та її представника.

Ухвалюючи рішення про визнання спірного майна подружжя спільним сумісним, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки, при цьому послався на положення статей 57, 60 СК України та статті 368 ЦК України, якими закріплюється презумпція спільної сумісної власності. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що ставиться критично до рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року та не бере його до уваги.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року набрало законної сили 10 жовтня 2016 року.

Апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного рішення не звернув уваги на положення статті 14 ЦПК України (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії), якою визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу.

Суд апеляційної інстанції всупереч цим нормам цивільного процесуального законодавства висловив критичне ставлення до рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року, без відповідного обґрунтування.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Також 07 березня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3 про поворот виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року.

Заява мотивована тим, що поворот виконання рішення допускається у разі його фактичного виконання і задоволення позовних вимог в меншому розмірі.

До поданої заяви ОСОБА_3 додано витяг з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, згідно з яким 12 грудня 2017 року проведено реєстрацію Ѕ частини житлового будинку та земельної ділянки по провулку АДРЕСА_16 за ОСОБА_4

Розгляд таких заяв проводиться відповідно до Розділу VI Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, тому заява ОСОБА_3 про поворот виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 409, 413, 416, 444 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ житлового будинку та земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку та земельної ділянки скасувати.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2017 року в цій частині залишити в силі.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Заяву ОСОБА_3 про поворот виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року задовольнити.

Допустити поворот виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат