ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 911/501/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду : Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2017 у справі
за позовом Громадської організації "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства" до Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" про стягнення 87 445,08 грн,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2017 року Громадська організація "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства" (далі - ГО "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства") звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" (далі - ПАТ "Радикал Банк") в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.04.2018, просила стягнути з відповідача на її користь 87 445,08 грн, з яких: 58 186,44 грн заборгованість з орендних платежів, 19 939,61 грн пеня, 7 374,29 грн інфляційні втрати та 1 944,74 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги мотивовано посиланнями на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди приміщення, що належить до спільної власності територіальних громад області від 13.09.2013 в частині сплати орендної плати за період з 11.11.2015 по 31.12.2015.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.04.2017 (суддя Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 (колегія суддів: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.), позов задоволено частково.
Вирішено стягнути з ПАТ "Радикал Банк" на користь ГО "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства" 58 186,44 грн заборгованості з орендної плати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судові рішення в частині задоволення позовних вимог мотивовані порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині сплати орендної плати за період з 11.11.2015 по 31.12.2015, що є підставою для покладення на нього обов'язку здійснити її оплату на підставі рішення суду. При цьому суди виходили з того, що орендна плата за користування орендованим майном за договором суборенди та комунальні послуги, стосуються безпосередньо господарської діяльності відповідача, а тому обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.
Рішення в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог обґрунтовані посиланнями на пункти 3, 5 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно яких під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування, зокрема, пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
У касаційній скарзі ПАТ "Радикал Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень частини 2 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якою передбачено вичерпний перелік витрат банку, оплата яких здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі ПАТ "Радикал Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відзив на касаційну скаргу ПАТ "Радикал Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" до Верховного Суду не надходив.
Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній з 15.12.2017) визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, згідно з якими, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Господарськими судами встановлено, що 28.05.2013 між Управлінням спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області (далі - Управління, орендодавець) та ГО "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства" (далі - орендар) було укладено договір на оренду приміщення, що належить до спільної власності територіальних громад області № 14-15, за умовами якого орендодавець передав орендарю в оренду нежиле приміщення загальною площею 402,56 кв.м. (з коефіцієнтом 1,41 на холи, коридори, сходові клітки і т.д.), що складається з приміщень №№ 46, 47, 48, 49, 50, 51, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 (за інвентаризаційною справою), які розташовані на першому поверсі в адмінбудинку за адресою: м. Вінниця, вул. Театральна, 14, згідно викопіювання з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору; орендар має право здавати частину приміщень в суборенду; цей договір діє з 24.05.2013 по 02.05.2016.
28.05.2013 орендодавець передав, а орендар прийняв зазначені вище нежилі приміщення, що оформлено актом приймання-передачі.
13.09.2013 між ГО "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства" (орендар) та ПАТ "Радикал банк" (суборендар) було укладено договір суборенди приміщення, що належить до спільної власності територіальних громад області, за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає в суборенду нежиле приміщення, загальною площею 111,79 кв.м., що складається з приміщень №№17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, які розташовані на першому поверсі в адмінбудинку за адресою: м. Вінниця, вул. Театральна, 14, згідно викопіювання з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору суборенди за володіння та користування приміщенням суборендар сплачує суборендну плату, місячний розмір якої становить (167,15 х К інфл. за вересень 2013 року х К інфл. за жовтень 2013 року) грн за 1 кв.м. орендованої площі, а також відповідний ПДВ, відповідно до рішення 13 сесії Вінницької обласної ради 5 скликання № 419 "Про оренду майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області".
Розмір плати за суборенду за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції поточного місяця (пункт 3.2 договору суборенди).
Згідно з пунктом 3.5 договору суборенди відшкодування витрат за комунальні послуги (вода, тепло, приєднане навантаження, теплова енергія, електроенергія, вивезення сміття, експлуатаційні витрати) суборендар сплачує за рахунками орендаря згідно з розшифровкою всіх витрат по видах послуг щомісячно.
Цей договір діє з 01.10. 2013 по 12.05.2016 (пункт 10.1 договору суборенди).
01.10.2013 за актом приймання-передачі приміщень орендар передав, а суборендар прийняв перелічені в договорі суборенди нежилі приміщення.
Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно приписів статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Водночас судами встановлено, що 11.11.2015 щодо ПАТ "Радикал банк" було розпочато процедуру ліквідації, у зв'язку з чим між ГО "Агенція розвитку кредитно-споживчого партнерства" та ПАТ "Радикал банк" було укладено додатковий договір, згідно якого сторони домовились розірвати договір суборенди з 31.12.2015 та підтвердили необхідність виконання взятих на себе зобов'язань до закінчення дати, вказаної у пункті 1 даного додаткового договору. Після закінчення строку дії договору суборенди права та обов'язки сторін за договором суборенди припиняються за виключенням обов'язку суборендаря провести повний розрахунок з орендарем. Суборендар зобов'язаний провести повний розрахунок з орендарем у строки та порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
31.12.2015 за актом приймання-передачі приміщення суборендар повернув орендарю передані на підставі договору суборенди нежилі приміщення.
01.02.2017 позивач листом № 1/2/17-1 звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість з орендної плати за період з 11.11.2015 по 31.12.2015 у сумі 58 186,44 грн.
У відповідності з вимогами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України, у редакції, чинній до 15.12.2017).
Судами не встановлено, а матеріали справи не містять належних доказів сплати відповідачем орендної плати за період з 11.11.2015 по 31.12.2015.
Згідно з частиною 4 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема, договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.
Положеннями частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" унормовано, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку в тому числі, щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.
За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 58 186,44 грн заборгованості з орендної плати, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що сплата орендної плати за користування орендованим майном за договором суборенди та комунальних послуг, стосуються безпосередньо господарської діяльності ПАТ "Радикал Банк", а тому обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін.
При цьому судами правильно враховано обмеження, встановлені пунктами 3, 5 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно яких під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування, зокрема, пені, інфляційних втрат та 3 % річних, та обґрунтовано відмовлено позивачу у їх стягненні з відповідача.
Доводи ПАТ "Радикал банк", наведені у касаційній скарзі щодо порушення судами попередніх інстанцій положень частини 2 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якою передбачено вичерпний перелік витрат банку, оплата яких здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом, відхиляються судом, оскільки спростовуються правильним застосуванням судами попередніх інстанцій положень частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якою унормовано, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку в тому числі, щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.
Згідно статті 309 ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, судові рішення у справі прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Судові витрати.
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Радикал Банк" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 18.04.2017 у справі №911/501/17 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. Краснов
Судді: Г. Мачульський
І. Кушнір
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 13.04.2018 |
Оприлюднено | 18.04.2018 |
Номер документу | 73410626 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Краснов Є.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні