Ухвала

від 16.04.2018 по справі 570/1468/18

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 570/1468/18

провадження № 2-з/570/2/2018

У Х В А Л А

16 квітня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Кушнір Н.В., розглянувши заяву Приватного підприємства "Фірма Укрекопласт" про забезпечення позову,

в с т а н о в и в:

від Приватного підприємства "Фірма Укрекопласт" надійшла заява про забезпечення позову.

Заявник зазначає, що має намір подати до Рівненського районного суду Рівненської області цивільний позов про визнання незаконними дій та витребування майна з чужого незаконного володіння, що буде пред'явлений до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП "Софт Дрім", ПП "Вайт Хаус".

З інформаційної довідки № 116495442 від 07.03.2018 року вбачається, що право власності на належні заявнику земельні ділянки, за наслідком розгляду його скарги на неправомірні рішення реєстраторів, поновлено Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України. Рішенням державного реєстратора Департаменту (індексний номер 39753042) на підставі висновку Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 15 лютого 2018 року скасовано право власності на належне заявнику майно, яке незаконно було набуте фізичними особами. Незважаючи на скасоване право власності, всупереч вимогам Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , фізичними особами - невласниками земельні ділянки, що належать заявнику, було об'єднано у шість земельних ділянок, зареєстровано як новий об'єкт нерухомості та передано третім особам.

Вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки існує вірогідність подальшого відчуження майна третім особам, а відтак ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі задоволення позову буде неможливий.

Крім того, у клопотаннях від 16 квітня 2018 року заявник зазначає, що на даний час спірні земельні ділянки належать вказаним юридичним особам, які намагаються їх відчужити іншим особам, про що свідчать умови мирових угод, затверджених ухвалами Костопільського районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року.

Дослідивши надані матеріали, вважаючи їх достатніми для винесення судового рішення, суд прийшов до таких висновків.

Згідно ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.150 ЦПК України одним із способів забезпечення позову є заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмету спору або інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї статті.

У відповідності до ч.1 ст.151 ЦПК України суд, у провадження якого перебуває справа, за заявою позивача може вжити заходи щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може продати, приховати, знищити майно, знецінити його, тощо, і гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. № 9 „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з п.10 ці заходи мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

З аналізу вказаної норми слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Подання позову, а також відкриття провадження не зупиняють оскаржуваних дій, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Натомість, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони особам, наділеним функціями державних реєстраторів, вчиняти реєстраційні дії щодо нерухомого майна - земельних ділянок, не свідчить про передчасний висновок суду про протиправність дій відповідача.

Крім того, невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду, що означатиме порушення в тому числі вимог п.1 ст.6 § 1 Конвенції. Значення обов"язковості виконання рішення суду висловлено в правовій позиції Європейського суду з прав людини в Рішенні у справі Деркач та Палек проти України (Заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 пункту 1 ст.6 §1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, яка ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 №475/97-ВР) гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обовязків. Таким чином, пункт передбачає право на суд , одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обовязкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобовязалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невідємна частина судового процесу для цілей статті 6 (див. Бурдов проти Росії , заява №589498/00, п. 34). Аналогічний висновок міститься і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Горнсбі проти Греції ", Reports of Judgments and Decisions, 1997-II, с. 510, п.40).

У справі Micallef v. Malta (Мікалефф проти Мальти), §§ 83-86, Суд визначив, що застосування статті 6 до попередніх заходів залежить від виконання певних умов. По-перше, право, з приводу якого проводяться, як основні процедури, так і процедури щодо забезпечення розгляду справи, має бути цивільним відповідно до Конвенції. По-друге, має бути розглянутий характер попереднього заходу, його предмет, завдання та вплив на конкретне право. Якщо попередній захід можна вважати ефективним для визначення цивільного права чи зобовязання у справі, незважаючи на термін його дії, застосовується стаття 6. Проміжне рішення може бути еквівалентне попереднім або забезпечувальним заходам і процедурам. Такий принцип застосовується і у визначенні застосування статті 6 (Mercieca and Others v. Malta, (Меркіка та інші проти Мальти) § 35).

З тексту заяви вбачається, що заявник має намір звернутися до суду із позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто позовна вимога направлена на захист права власності.

З ухвал Костопільського районного суду Рівненської області від 29.03.2018 року у справі № 564/573/18 та від 29.03.2018 року у справі № 564/574/18 вбачається, що відносно спірних земельних ділянок приватним підприємством Софт Дрім та приватним підприємством Вайт Хауз вчиняються дії, направлені на їх відчуження.

Зазначене свідчить про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, до ухвалення рішення в справі, оскільки відповідачі - фізичні особи, знаючи про скасування їх права власності на спірне майно, переоформили право власності на земельну ділянку та намагаються відчужити спірне майно без відома заявника, що в подальшому утруднить або унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позову, та для відновлення прав та інтересів позивача в майбутньому необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Такий спосіб забезпечення позову відповідає обставинам справи та предмету спору, з яким позивач має намір звернутися, є співмірними із заявленими позивачем вимогами, водночас вжиття такого заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища сторін до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що у разі повторного відчуження належних заявнику земельних ділянок, захист прав, свобод та інтересів позивача, на захист яких буде подано позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

За таких обставин, зважаючи на наявність між сторонами спору, на характер спірних правовідносин сторін, суть заявлених позовних вимог та беручи до уваги, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, суд приходить до висновку про те, що є всі підстави вважати, що невжиття заходу забезпечення позову може суттєво порушити права та охоронювані інтереси позивача, утруднити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду у випадку його винесення на користь позивача, тому дане клопотання ґрунтується на законі та підлягає до задоволення. Виходячи з положень п.10 ч.1 ст.150 ЦПК України, достатнім та адекватним способом забезпеченням позову є заборона особам, наділеним функціями державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірних земельних ділянок.

З огляду на викладене, керуючись ст.151 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

задоволити заяву Приватного підприємства "Фірма Укрекопласт" про забезпечення позову.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони особам, наділеним функціями державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна:

1.земельної ділянки кадастровий номер 5624681500:05:025:0220;

2.земельної ділянки кадастровий номер 5624681500:05:025:0221;

3.земельної ділянки кадастровий номер 5624681500:05:025:0222;

4.земельної ділянки кадастровий номер 5624681500:05:025:0223;

5.земельної ділянки кадастровий номер 5624681500:05:025:0224;

6.земельної ділянки кадастровий номер 5624681500:05:025:0225.

Ухвала суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 15 /п'ятнадцяти/ днів з дня її підписання. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня вручення відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала підлягає до негайного виконання.

Оскарження ухвали не зупиняє її дію.

Суддя: Кушнір Н.В.