Постанова

від 02.04.2018 по справі 465/6234/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 465/6234/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Масендич В.В.

Провадження № 22-ц/783/6466/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: представника ТзОВ Фінансова компанія Поліс -

Скирди В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс на рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 липня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 звернувся із позовом до ОСОБА_5, ТзОВ Книгарня Каменяр , ТзОВ Культурно мистецький центр Трускавець про стягнення з ОСОБА_5 суми заборгованості в розмірі 3 500 000 грн.; стягнення з ТзОВ Культурно мистецький центр Трускавець суми заборгованості в розмірі 3 500 000 грн.; стягнення з ТзОВ Книгарня Каменяр 5000 грн., а також стягнення з відповідачі судових витрат в солідарному порядку.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю Книгарня Каменяр , Товариства з обмеженою відповідальністю Культурно мистецький центр Трускавець про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю Культурно мистецький центр Трускавець на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 3 500 000 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Книгарня Каменяр на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 5000 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю Культурно мистецький центр Трускавець на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 6 292 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Книгарня Каменяр на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 598 грн.

Рішення судув апеляційному порядку оскаржило ТзОВ Фінансова компанія Поліс ,яке не було залучено до участі у розгляді справи, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що спірне нерухоме майно є предметом іпотеки згідно Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Чичерською Л.О. за № 1845, який був укладений між ПАТ ВТБ Банк та ТзОВ КМЦ Трускавець для забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 за Кредитним договором № 10.128/08-КД від 09.09.2008 року по поверненню кредиту у розмірі 1 300 000, 00 доларів США, а також процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів й витрат згідно його умов. У зв'язку з передачею нерухомого майна в іпотеку 09.09.2008 року до Державного реєстру іпотек внесено запис про іпотеку нерухомого майна №7882944 (перенесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 12311814) і до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено запис про обтяження нерухомого майна за реєстраційним номером 7882865. Апелянт набув права вимоги заборгованості за кредитним договором на підставі укладеного з ПАТ ВТБ БАНК договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 21МБ від 18 листопада 2015 року та Додаткової угоди №1 від 27 листопада 2015 року до договору про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами № 21МБ від 18 листопада 2015 року, а також прав іпотекодержателя за договором іпотеки на підстав Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 01 грудня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О., зареєстрованого в реєстрі за №2225. У зв'язку з укладенням договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.12.2015 року внесено відомості про заміну іпотекодержателя за Договором іпотеки на ТзОВ Фінансова компанія Поліс . А відтак, оскаржуване рішення прямо стосується прав та інтересів ТОВ Фінансова компанія Поліс , як іпотекодержателя усього нерухомого майна, що знаходиться у праві власності ТзОВ КМЦ Трускавець .

На думку апелянта договір поруки 21.10.2015 року за зобов'язаннями ОСОБА_5 перед ОСОБА_7 за договором позики від 17.08.2015 року, відповідно до якого ТзОВ КМЦ Трускавець зобов'язується нести солідарну відповідальність перед ОСОБА_7 на суму 3 500 000, 00 грн. у разі невиконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за договором позики не має на меті здійснити поруку перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, а має на меті створити ситуацію, коли б у ОСОБА_7 було право на солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ТзОВ КМЦ Трускавець заборгованость на суму 3 500 000,00 грн. Тобто, укладення позивачем договору позики від 17.08.2015 року з ОСОБА_5, у якого відсутнє зареєстроване право власності на нерухоме майно, на суму З 500 000,00 грн., а також укладання договору поруки за зазначеним зобов'язанням, де поручителем є ТзОВ КМЦ Трускавець , у якого на праві власності є лише нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є фіктивними правочинами, оскільки фактичне виконання зобов'язань перед позивачем за вказаними договорами ні ОСОБА_5 ні ТзОВ КМЦ Трускавець відповідно до наявного у них нерухомого майна, не могли. Апелянт просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що положеннями договору позики передбачений обов'язок щодо виконання умов договору безпроцентної позики з настанням юридично значимої події, а саме з дня отримання вимоги від Позикодавця . Як вбачається з матеріалів справи до них не долучено жодних вимог від позикодавця адресованих відповідачам у справі про виконання за позичальника зобов'язання, передбаченого договором безпроцентної позики. А тому, сам факт відсутності письмових вимог та їх вручення ТзОВ Культурно-мистецький центр Трускавець свідчить про відсутність обов'язку поручителя щодо виконання за позичальника зобов'язання, як це передбачено договором позики. Щодо недійсності договору безпроцентної позики, апелянт зазначає, що як вбачається із умов договору безпроцентної позики від 17.08.2015 року, такий договір укладений між фізичною особою ОСОБА_7 та фізичною особою ОСОБА_5 Предметом договору безпроцентної позики є 10 000 000 мільйонів гривень, що за своїм розміром є значною грошовою сумою і відповідно до положень законодавства вважається цінним майном подружжя. А відтак, відповідно до ч. 3 ст. 65 СК України згода іншого подружжя щодо розпорядження таким майном є обов'язковою, проте матеріали цивільної справи не містять такої згоди, в тексті договору безпроцентної позики також не зазначено, що відповідна згода надавалась. Таким чином, відсутність згоди ОСОБА_9 щодо розпорядження її чоловіком ОСОБА_7 спільним майном подружжя є підставою для висновків про невідповідність договору безпроцентної позики вимогам закону, що у свою чергу тягне недійсність такого договору. Також зазначає, що згідно положень п.2.2 договору поруки від 17.08.2015 року Поручитель зобов'язується у разі порушення позичальником зобов'язання за основним договором виконати за позичальника зобов'язання останнього у дво-денний термін з дня отримання вимоги від позикодавця шляхом передачі належних до сплати сум Позикодавцю. . Тобто, відповідно положеннями договору позики та договору поруки, поручитель ТзОВ Культурно-мистецький центр Трускавець був зобов'язаний виконати за позичальника зобов'язання із повернення грошових коштів в розмірі 10 000 000 млн. гривень протягом двох днів шляхом їх повернення в готівковому порядку. Однак, на момент підписання договору поруки від 17.08.2015 року діяли обмеження щодо граничної суми розрахунків готівкою встановлені постановою правління національного банку України №210 від 06.06.2013 року, якими було встановлено граничну суму розрахунків готівкою фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) у розмірі 150 000 грн. Тобто, ТзОВ Культурно-мистецький центр Трускавець , навіть в разі наявності відповідних грошових коштів, не могло виконати зобов'язання передбачені договором поруки, що свідчить про фіктивність договору поруки від 17.08.2015 року. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, представника представника ТзОВ Фінансова компанія Поліс - Скирди В.Є. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що оскільки факт заборгованості відповідачів перед позивачем, у розмірі заявленому в позові підтверджено договором безпроцентної позики від 17.08.2015 року та договорами поруки від 17.08.2015 року та 21.10.2016 року, а також визнаються відповідачами, а відтак у позивача виникло право вимоги до відповідачів про повернення суми боргу.

З такими висновками погоджується й колегія суддів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17.08.2015 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого позикодавець надав позичальнику безпроцентну позику в розмірі 10000000,00 грн. у готівковому порядку на підставі складеної ОСОБА_5 розписки від 17.08.2015 року, строком до 31.12.2015 року.

17.08.2015 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТзОВ Культурно - мистецький центр Трускавець був укладений договір поруки.

Відповідно до п.1.1. Договору поруки від 17.08.2015 року поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед позикодавцем за виконання позичальником всіх зобов'язань, що виникли з Договору безпроцентної позики від 17.08.2015 року, укладеного між позичальником і позикодавцем.

Відповідно до розписки від 30.12.2015 року ОСОБА_5 повернула частину грошових коштів за договором безпроцентної позики від 17.08.2015 року в розмірі 800 000 грн.

21.10.2016 року між ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ТзОВ Книгарня Каменяр було укладено договір поруки, відповідно до умов якого тарасович М.Л. повинна в термін до 26.10.2016 року повернути позивачу частину коштів в сумі 3 500 000,00 грн., решту суми до 10.11.2016 року.

Згідно п.1.3 поручитель ТзОВ Книгарня Каменяр відповідає перед позикодавцем за виконання позичальником всіх зобов'язань за основним договором, а також за відшкодування позикодавцю збитків та за сплату штрафних санкцій частково у сумі, що дорівнює 5000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звернення позивача до суду відповідачем суму заборгованості в розмірі 3 500 000, 00 грн. не повернуто.

Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно із ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно пункту 2 частини першої статті 1046 ЦК України договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості.

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики в строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Оскільки договір позики укладений у письмовій формі та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів, то складення розписки, яка підтверджує цей факт, є не обов'язковим.

Вказаний Висновок викладений у Постанові Верховного суду України від 24.02.2016 року №6-50цс16 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для застосування судом, адже згідно ч.1 ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його Постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст. 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у Постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно зі ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 553 ЦПК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦПК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з врахуванням того, що боржник ОСОБА_5 не виконала зобов язань за договором позики і у встановлений сторонами термін не повернула 3500000.00 грн., беручи до уваги те, що поручителі несуть солідарну з боржником відповідальність за невиконання боржником зобов язань за договором позики, вірно стягнув суму заборгованості у розмірі 3500000.00 грн. солідарно із боржника ОСОБА_5 та поручителя ТзОВ Культурно - мистецький центр Трускавець , і 5000.00 грн. з ТзОВ Книгарня Каменяр , яке поручилося за виконання зобов язань ОСОБА_5 за договором позики на суму 5000.00 грн.

Вважаючи оскаржуване рішення суду незаконним та необґрунтованим, апелянт посилається на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що договір поруки 21.10.2015 року за зобов'язаннями ОСОБА_5 перед ОСОБА_7 за договором позики від 17.08.2015 року, відповідно до якого ТзОВ КМЦ Трускавець зобов'язується нести солідарну відповідальність перед ОСОБА_7 на суму 3 500 000, 00 грн. у разі невиконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за договором позики, не має на меті здійснити поруку перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, а має на меті створити ситуацію, коли б у ОСОБА_7 було право на солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ТзОВ КМЦ Трускавець заборгованості на суму 3 500 000,00 грн. На думку апелянта, укладення позивачем договору позики від 17.08.2015 року з ОСОБА_5, у якої відсутнє зареєстроване право власності на нерухоме майно, на суму 3500000,00 грн., а також укладання договору поруки за зазначеним зобов'язанням, де поручителем є ТзОВ КМЦ Трускавець , у якого на праві власності є лише нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є фіктивними правочинами, оскільки фактичне виконання зобов'язань перед позивачем за вказаними договорами ні ОСОБА_5, ні ТзОВ КМЦ Трускавець відповідно до наявного у них нерухомого майна, не могли.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, дійсність правочину презюмується.

Стверджуючи про фіктивність договору безпроцентної позики від 17.08.2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, договору поруки від 17.08.2015 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТзОВ Культурно - мистецький центр Трускавець та договору поруки від 21.10.2016 року, укладеного між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТзОВ Книгарня Каменяр , апелянт на підтвердження фіктивності договорів не надав суду колегії суддів рішення суду про визнання в судовому порядку цих договорів недійсними.

Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги щодо фіктивності укладених між сторонами правочинів, а саме, договору позики від 17.08.2015 року та договорів поруки від 17.08.2015 року та 21.10.2016 року, оскільки такі не визнавались у встановленому законом порядку недійсними і на момент звернення до суду з позовом такі не оспорювались, є чинними, а відтак за змістом ст. 629 ЦК є обов'язковими до виконання.

Доводи апеляційної скарги про фіктивність договорів безпроцентної позики від 17.08.2015 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, договору поруки від 17.08.2015 року, укладеного між ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ТзОВ Культурно - мистецький центр Трускавець , що, на думку апелянта, свідчить про незаконність оскаржуваного рішення суду, за відсутності рішення суду про визнання таких недійсними з підстав їх фіктивності чи з інших підстав, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими.

З врахуванням положень ст. 204 ЦК України, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про підставність позову, доводи апелянта про недійсність договору безпроцентної позики, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 з підстав недотримання при його укладенні вимог ч. 3 ст. 65 СК України, відповідно до якої згода іншого подружжя щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, є обов'язковою, оскільки договір безпроцентної позики від 17.08.2015 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, недійсним в судовому порядку не визнавався.

Враховуючи предмет позову, яким є солідарне стягнення на користь ОСОБА_7 заборгованості з боржника, ОСОБА_5 та поручителя ТзОВ КМЦ Трускавець за договорами безпроцентної позики та договорами поруки, перебування нерухомого майна, яке є предметом договору іпотеки згідно іпотечного договору, укладеного між ПАТ ВТБ Банк та ТзОВ КМЦ Трускавець , внесення до Державного реєстру іпотек запису про іпотеку нерухомого майна, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про підставність позову.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу ТзОВ Фінансова компанія Поліс слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Поліс - залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 липня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 13.04.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.