Постанова

від 17.04.2018 по справі 1/170

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 1/170

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - Державного підприємства "Енергоринок" (далі - Підприємство) - Андишули А.М.,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (далі - ТОВ "ЛЕО") - Лямзіної Т.В.,

відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС) - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "ЛЕО"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017 (колегія суддів: Дучал Н.М.( головуючий), судді Геза Т.Д., Склярук О.І.)

за скаргою ТОВ "ЛЕО" на дії ВДВС

зі справи № 1/170

за позовом Підприємства до ТОВ "ЛЕО"

про стягнення 291 675 271,73грн.,

з оголошенням у судовому засіданні 03.04.2018 перерви до 17.04.2018,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ЛЕО" звернулося до господарського суду Луганської області зі скаргою на дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника, в якій просило: визнати незаконними дії головного державного виконавця ВДВС Іванюти Івана Миколайовича з винесення у межах виконавчого провадження № 31947023 постанови від 17.07.2017 про арешт коштів боржника в частині примусового виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010 зі справи № 1/170 за позовом Підприємства до ТОВ "ЛЕО" щодо стягнення грошових коштів у розмірі 25 582 652,20 грн. та 10 % виконавчого збору у розмірі 2 558 265,22 грн. (далі - Постанова); визнати Постанову недійсною; зняти накладений в межах примусового виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010 зі справи № 1/170 арешт з грошових коштів, що містяться на рахунках фінансових установ (за переліком) і належать ТОВ "ЛЕО", у межах суми простроченої заборгованості з урахуванням виконавчого збору 28 140 917,42 грн.

Скаргу мотивовано відсутністю у державного виконавця правових підстав для арешту коштів у зв'язку з повним та належним виконанням ТОВ "ЛЕО" ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010 зі справи № 1/170 про затвердження мирової угоди.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.08.2017 (суддя Масловський С.В.) скаргу ТОВ "ЛЕО" на дії ВДВС задоволено з мотивів її обґрунтованості.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017 зазначену ухвалу від 22.08.2017 скасовано і в задоволенні скарги на дії ВДВС відмовлено.

Постанова мотивована тим, що арешт коштів боржника застосований Постановою в межах суми заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи, а заяви ТОВ "ЛЕО" про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог державним виконавцем як докази виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010 правомірно прийняті не були, оскільки Підприємство заперечило наявність підстав для припинення зобов'язань відповідно до таких заяв.

ТОВ "ЛЕО" в касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить зазначену постанову зі справи скасувати, а ухвалу господарського суду Луганської області від 22.08.2017 залишити в силі. Згідно з доводами касаційної скарги з огляду на направлення Підприємству заяв про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у ТОВ "ЛЕО" заборгованості, що підлягає примусовому стягненню. При цьому, за висновком заявника, умова щодо безспірності зустрічних вимог законодавством не передбачена, а для вчинення одностороннього правочину, яким є зарахування зустрічних однорідних вимог, достатньо волевиявлення лише однієї сторони; правом на оскарження відповідних заяв до суду відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України Підприємство не скористалося.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство, посилаючись на безпідставність її доводів, просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм чинного законодавства і належною оцінкою усіх поданих сторонами доказів.

ВДВС також подав відзив на касаційну скаргу, в якому наголошує на безпідставності доводів ТОВ "ЛЕО" та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017 - без змін.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Підприємства та ТОВ "ЛЕО", Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- ухвалою господарського суду Луганської області від 22.07.2010 зі справи № 1/170 затверджено мирову угоду від 14.07.2010, згідно з якою ТОВ "ЛЕО" визнало вимоги Підприємства в розмірі 250 500 100,65 грн., у тому числі: 230 500 948,13 грн. основного боргу за електроенергію, 16 565 621,83 грн. інфляційних нарахувань, 3 307 794,69 грн. 3 % річних, 100 000,00 грн. пені, 25 500,00 грн. державного мита і 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- 30.03.2012 головним державним виконавцем ВДВС винесено постанову ВП № 31947023 про відкриття виконавчого провадження на примусове виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010;

- під час виконання зазначеної ухвали вчинення виконавчих дій неодноразово зупинялося та поновлювалося;

- відповідно до двостороннього акта звірки взаєморозрахунків від 03.08.2016 № 07/51-4-7849 сальдо за куповану електроенергію на користь стягувача, зокрема за ухвалою суду від 22.07.2010, станом на 01.07.2016 складало 89 800 948,13 грн.;

- у зв'язку з тим, що на виконанні ВДВС перебувало декілька виконавчих проваджень про стягнення простроченої заборгованості з ТОВ "ЛЕО", постановою від 24.03.2017 ВП № 44736644 головного державного виконавця ВДВС Іванюти Івана Миколайовича об'єднано виконавчі провадження № 31947023, № 1947027, № 44736644 у зведене виконавче провадження № 53645922;

- на вимогу державного виконавця Підприємство листом від 07.07.2017 № 01/44-7446 повідомило ВДВС про наявність у ТОВ "ЛЕО" простроченої заборгованості станом на 30.06.2017 з виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010 зі справи № 1/170 в сумі 25 582 652,20 грн.;

- у межах зведеного виконавчого провадження Постановою накладено арешт на кошти ТОВ "ЛЕО" на загальну суму 93 096 804,83 грн. (84 633 458,94 грн. - прострочена заборгованість станом на 30.06.2017 та 8 463 345,89 грн. - виконавчий збір), що містяться на рахунках ТОВ "ЛЕО" у банківських установах (за наведеним переліком), та усіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом;

- у частині примусового виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010 зі справи № 1/170 (ВП № 31947023) арешт накладено на кошти у розмірі простроченої заборгованості ТОВ "ЛЕО" перед Підприємством станом на 30.06.2017 у сумі 25 582 652,20 грн. та з урахуванням виконавчого збору в розмірі 2 558 265,22 грн.

Причиною звернення зі скаргою на дії ВДВС стала незгода Підприємства з прийнятою Постановою.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до приписів статті 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Дослідивши усі обставини та зібрані у справі докази, апеляційний господарський суд встановив, що у межах виконавчого провадження з примусового виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010 зі справи арешт на грошові кошти Постановою накладено у розмірі суми простроченої заборгованості, що відповідає вимогам статті 56 Закону.

Ухвалюючи судове рішення зі справи, господарський суд апеляційної інстанції визнав недоведеним ТОВ "ЛЕО" те, що у нього відсутня заборгованість перед Підприємством, яка підлягає примусовому стягненню на виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010. При цьому суд виходив з такого:

- з метою припинення зобов'язань з виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010 ТОВ "ЛЕО" надсилало на адресу Підприємства заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, обґрунтовуючи це існуванням зустрічних зобов'язань Підприємства перед ТОВ "ЛЕО", що виникли у зв'язку з перерахуванням ним коштів на поточний рахунок Підприємства із спеціальним режимом використання понад повну поточну вартість електроенергії за договором купівлі-продажу електроенергії від 28.03.2007 № 3969/02 (далі - Договір);

- Підприємство листами повідомляло ТОВ "ЛЕО" про непогодження із зазначеними заявами;

- відповідно до положень пункту 6.5 Договору сума, яка була сплачена ТОВ "ЛЕО" понад повну поточну оплату вартості електричної енергії в розрахунковому місяці, зараховується сторонами як погашення заборгованості ТОВ "ЛЕО" перед Підприємством за минулі періоди з урахуванням ПДВ;

- умовами Договору також передбачено, що за згодою Підприємства сума, яка була сплачена ТОВ "ЛЕО" понад повну поточну оплату вартості електричної енергії в розрахунковому місяці, може бути зарахована як оплата заборгованості за інші періоди на підставі листа ТОВ "ЛЕО";

- з листування сторін вбачається, що в період з вересня 2016 року по травень 2017 року ТОВ "ЛЕО" зверталося до Підприємства з проханням про зарахування сплачених понад поточну вартість купованої електроенергії коштів за Договором як погашення заборгованості за електричну енергію з визначенням відповідного періоду;

- такі суми були зараховані Підприємством на оплату відповідних періодів, про що споживач був повідомлений листами;

- отже, надсилання ТОВ "ЛЕО" на адресу Підприємства заяв про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за рахунок здійснення ТОВ "ЛЕО" перерахувань понад повну поточну вартість купованої енергії не можуть безумовно свідчити про припинення зобов'язань у спірних правовідносинах шляхом заліку зустрічних однорідних вимог, оскільки суму переплат вже було зараховано сторонами в рахунок погашення заборгованості ТОВ "ЛЕО" за минулі періоди;

- сам факт переплати при виконанні конкретного договору не може свідчити про виникнення у зв'язку з цим у позивача грошового зобов'язання перед відповідачем та набуття відповідачем статусу кредитора;

- з матеріалів справи вбачається, що Підприємство зверталося до ВДВС листом від 07.07.2017 № 01/44-7446, в якому заперечило припинення зобов'язань зарахуванням з огляду на нікчемність зазначених заяв та підтвердило факт наявності простроченої суми заборгованості за електричну енергію у розмірі 25 828 547,41 грн.;

- викладене свідчить про відсутність у державного виконавця безумовних підстав для надання оцінки та прийняття заяв ТОВ "ЛЕО" про зарахування в якості доказів виконання ухвали господарського суду Луганської області від 22.07.2010.

З огляду на наведене та беручи до уваги спрямованість дій державного виконавця на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, з метою захисту та реалізації прав стягувача, а також те, що ці дії було вчинено державним виконавцем з дотриманням вимог Закону, Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення скарги ТОВ "ЛЕО".

Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційної інстанції - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає оскаржувану постанову без змін, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.11.2017 зі справи № 1/170 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Суховий