Постанова

від 11.04.2018 по справі 364/749/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 364/749/17 Головуючий у І інстанції Макаренко Л. А. Провадження № 22-ц/780/1425/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 11.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.

суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.

за участю секретаря Дрозда Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою селянського фермерського господарства Надросся в особі голови ОСОБА_2 на рішення Володарського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року у справі за позовом селянського фермерського господарства Надросся в особі голови ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Київській області, Реєстраційної служби Володарського районного управління юстиції Київської області, відділу Держгеокадастру у Володарському районі Київської області, ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, визнання протиправними дій,

в с т а н о в и л а :

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що розпорядженням Володарської районної державної адміністрації Київської області від 05.12.1995 р. №80 йому надано у постійне користування земельну ділянку площею 26,0 га в межах території Логвинської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, а рішенням Володарської районної ради Київської області від 17.03.1998 р. йому надано також у постійне користування земельну ділянку площею 24,0 га в межах території Тадіївської сільської ради для ведення селянського (фермерського господарства). Згідно з розпорядженням Володарської районної державної адміністрації Київської області від 01.10.2004 р. № 329 частину зазначених земель приватизовано, а залишок площею 5,6888 га, кадастровий номер 3221684000:03:003:0027, і площею 5,7142 га, кадастровий номер 3221684000:03:003:0028 (територія Логвинської сільської ради), площею 4,1501 га, кадастровий номер 3221687600:04:007:0021 (територія Тадіївської сільської ради), загальною площею 15,5531 га, залишилось у його постійному користуванні.

За даними Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 09.02.2017 р. зазначені земельні ділянки значаться як такі, що передані в оренду ОСОБА_3, що порушує право позивача користування цими земельними ділянками.

На підставі викладеного, позивач просив суд першої інстанції визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Київській області щодо надання дозволу на розроблення документації ОСОБА_3 по земельним ділянкам з кадастровими номерами 3221687600:04:007: 0021, 3221684000:03:003: 0028 , 3221684000:03:003: 0027 відповідно площею 4,1501 га, 5,7142 га, 5,6888 га; визнати недійсним договір оренди землі, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області та ОСОБА_3 по земельним ділянкам з названими вище кадастровими номерами; визнати протиправними дії Реєстраційної служби Володарського районного управління юстиції Київської області в частині вчинення записів про право; визнати протиправними дії Відділу Держгеокадастру у Володарському районі у частині реєстрації спірних земельних ділянок.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, селянське фермерське господарство Надросся в особі керівника ОСОБА_2 подало апеляційну скаргу з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку факту наявності постійного користування на спірні земельні ділянки, а також не врахував те, що позивач до 2016 року обробляв весь масив земельних ділянок разом з членами СФГ Надросся , а починаючи з 2014 року разом з фермерським господарством Гайок , керівником якого є ОСОБА_3

Окрім того, зазначає,що не відмовлявся від спірних земельних ділянок у порядку визначеному чинним земельним законодавством, використовував та обробляв весь масив та сплачував орендну плату за користування спірними земельними ділянками. Також зазначені земельні ділянки не вилучалися з користування, про що свідчить відсутність таких актів у Володарському Відділі Держгеокадастру.

На підставі викладеного, скаржник просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3, посилаючись на норми чинного земельного законодавства, зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін у справі, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення враховуючи таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ФГ Надросся в особі керівника ОСОБА_2 зареєстровано 11.01.1996 р. Володарською районною державною адміністрацією Київської області, що підтверджено копією свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності №23573649, код ЄДРПОУ 23573649 (т.1, а.с.29, 132; т.2, а.с.64), а також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань, сформованого 15.03.2017 р. (т.1, а.с.91-95, 171-175). Члени ФГ Надросся перелічені в Статуті, копія якого додано до позову в редакції зі змінами (нова редакція) за станом на 16.04.2015р. (т.1, а.с.75-90, 176-185; т.2, а.с.65-80).

Розпорядженням Володарської РДА Київської області від 05.12.1995 р. №80 Позивачеві (ОСОБА_4М.) було виділено земельну ділянку площею 26,0 га на території Логвинської сільської ради Володарського району Київської області у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджено копією державного акту на право постійного користування землею серії КВ (т.1, а.с.27-28, 130-131).

Рішенням Володарської районної ради Київської області від 17.03.1998 р. Позивачеві (ОСОБА_2М.) було виділено земельну ділянку площею 24,0 га на території Тадіївської сільської ради Володарського району Київської області у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджено копією державного акту на право постійного користування землею серії III-КВ №007603, копією рішення Володарської районної ради Київської області, копією архівного витягу з рішення Володарської районної ради від 20.01.1998 р. № 62-10-22 Про надання земельних ділянок у користування під розміщення об'єктів господарювання та для ведення селянських (фермерських) господарств (т.1, а.с.25-26, 72, 128-129, 168; т.2, а.с.94).

Розпорядженням Володарської РДА Київської області від 01.10.2004 р. №329, копія якого додана до позову (т.1, а.с.73, 170), було передано в приватну власність земельні ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної ділянки (паю) 10 членам ФГ Надросся в межах Логвинської та Тадіївської сільських рад Володарського району Київської області шляхом розпаювання загаданих вище земельних ділянок площею 26,0 га і 24,0 га.

У подальшому рішенням Володарського районного суду Київської області від 15.07.2010 р. (справа № 2-215) було задоволено позов прокурора Володарського району Київської області в інтересах держави в особі Управління державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Головного управління Держкомзему у Київській області, Володарської районної державної адміністрації Київської області, визнано недійсним і скасовано зазначене вище розпорядження Володарської районної державної адміністрації Київської області від 01.10.2004 р. №329 в частині передачі в приватну власність земельних ділянок трьом членам ФГ Надросся та, відповідно, визнано недійсними державні акти на право приватної власності на земельні ділянки на території Логвинської і Тадіївської сільських рад Володарського району Київської області, видані 09.02.2005 р. на ім'я:

- ОСОБА_5 (держаний акт серії ЯА №258727 на земельну ділянку площею 5,7142 га, кадастровий номер 3221684000:03:003: 0006 ;

- ОСОБА_6 (державний акт серії ЯА №258726 на земельну ділянку площею 5,6888 га, кадастровий номер 3221684000:03:003: 0007 ;

- ОСОБА_7 (державний акт серії ЯА №2258721 на земельну ділянку площею 4,1501 га, кадастровий номер 3221687600:04:007: 0017 .

У подальшому зазначеним земельним ділянками присвоєно інші кадастрові номери, а саме: на земельну ділянку площею 5,7142 га - кадастровий номер 3221684000:03:003: 0028 ; на земельну ділянку площею 5,6888 га - кадастровий номер 3221684000:03:003: 0027 ; на земельну ділянку площею 4,1501 га - кадастровий номер 3221687600:04:007: 0021 .

За інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, земельні ділянки площею 5,7142 га, 5,6888 га, 4,1501 га з кадастровими номерами відповідно 3221684000:03:003: 0028 , 3221684000:03:003: 0027 , 3221687600:04:007: 0021 були зареєстровані 07.07.2015р . та передані в оренду ОСОБА_3 строком на 7 років, право оренди зареєстровано 14.03.2016 р . Наведене підтверджено також витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т.1, а.с.14-24, 30-47; 117-127, 133-144; 191-196).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у 2004 році відбулось припинення права Позивача (ФГ Надросся ) на користування спірними земельними ділянками через його добровільну відмову, пов'язану з передачею цих земель у приватну власність членам ФГ Надросся . Дій щодо укладення договорів оренди на спірні земельні ділянки Позивачем протягом більш ніж трьох років після повернення цих земель у 2010 році з приватної до державної власності на підставі рішення суду не було вчинено, у зв'язку з чим цим земельним ділянкам у 2015 році було присвоєно нові кадастрові номери, тобто сформовано нові земельні ділянки, які передано в оренду іншому користувачеві - Відповідачеві ОСОБА_3 шляхом укладення договорів оренди і їх державної реєстрації, відтак суд вважав, що підстави для задоволення позовних вимог Позивача відсутні.

Судова колегія погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Відповідно до ст.. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. За загальним порядком, визначеним статтею 79-1 цього Кодексу, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, що передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру .

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер; кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки; зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера (частини перша, друга, шоста статті 16 Закону України Про Державний земельний кадастр ).

За загальним правилом частини першої статті 407 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб; загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб визначені статтею 412 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач отримав у 1995 році земельну ділянку площею 26,0 га на території Логвинської сільської ради, а в 1998 році - земельну ділянку площею 24,0 га на території Тадіївської сільської ради Володарського району Київської області у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі державних актів на право користування земельними ділянками право власності держави на них не припинялось, однак держава була позбавлена правомочностей власника по користуванню та володінню вказаними земельними ділянками, які перейшли до ФГ Надросся . Надалі у 2004 році ці землі були розпайовані та передані в приватну власність 10 членам ФГ Надросся (розпорядження Володарської РДА від 01.10.2004 р. № 329).

Таким чином, земельні ділянки площею 26,0 га і 24,0 га, передані Позивачеві у постійне користування у 1995 р. і 1998 р. відповідно, були поділені на 10 земельних ділянок з присвоєнням кадастрових номерів (у тому числі номерів 3221684000:03:003: 0006 , 3221684000:03:003: 0007 , 3221687600:04:007: 0017 ) з метою їх передачі 10 членам ФГ Надросся у приватну власність, що не заперечувалося та не оскаржувалося позивачем.

Отже, на підставі згаданого вище розпорядження Володарської РДА від 01.10.2004 р. № 329 відбулося формування нових земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, які перебували користуванні Позивача (ФГ Надросся ), який тим самим добровільно відмовився від права користування двома земельними ділянками на користь набуття членами ФГ Надросся права приватної власності на нові сформовані земельні ділянки. Тобто вказані земельні ділянки вибули із власності держави в приватну власність членів ФГ Надросся . Також право користування ФГ Надросся цими земельними ділянками на підставі Державного акту на право постійного користування також припинилось.

У разі поділу об'єкта нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. На кожний новостворений об'єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об'єктів (частина друга статті 14 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Відповідно до положень частин першої, другої, п'ятої статті 116 Земельного кодексу України (в редакції на час прийняття згаданого розпорядження) громадяни та юридичні особи набували права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснювалося шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому надання земельної ділянки, що перебувала у власності або у користуванні, могло провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Пункт а частини першої статті 141 Земельного кодексу України (у вказаній редакції) передбачав як одну із підстав припинення права користування земельною ділянкою добровільну відмову від права користування земельною ділянкою.

Зважаючи на вказані норми права, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що з прийняттям розпорядження Володарської районної державної адміністрації Київської області від 01.10.2004 р. № 329 та передачею спірних земельних ділянок у приватну власність членам ФГ Надросся відбулося припинення права Позивача на користування земельними ділянками площею 26,0 га і 24,0 га через його добровільну відмову від цього права та згодою на приватизацію (отримання у приватну власність) членами ФГ Надросся нових десятьох земельних ділянок, сформованих шляхом поділу двох згаданих земельних ділянок.

Такий висновок відповідає роз'ясненням, викладеним в абзаці п'ятому пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (з подальшими змінами), за якими при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 р. № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.02.2000 р. за № 101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов'язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до статей 13, 14, 16 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 р. № 161-XIV (в редакції Закону України від 02.10.2003 р. № 1211-IV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства; договір оренди землі укладається у письмовій формі. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

За позицією Верховного Суду України саме на землекористувача покладається обов'язок вчинити дії щодо виготовлення та погодження технічної документації із землеустрою та подальшого звернення до відповідного державного органу із заявою про реєстрацію земельної ділянки, після чого цій ділянці присвоюється кадастровий номер, який є невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 р. у справі № 3-1160г15).

Таким чином, право позивача на користування (оренду) трьома спірними земельними ділянками може бути підтверджено лише укладеними в установленому законом порядку договорами оренди цих земельних ділянок, що не було зроблено позивачем протягом 2010-2017 років, тобто більш ніж через три роки після повернення спірних земельних ділянок з приватної до державної власності на підставі згаданого вище рішення Володарського районного суду Київської області від 15.07.2010 р. та до звернення у 2017 році до суду з даним позовом.

Посилання позивача в доводах апеляційної скарги на те, що він продовжував користуватись спірними земельними ділянками і сплачувати за них податки, отже земельні ділянки у нього не вилучались, не свідчать про правомірність такого користування. Належним доказом правомірності володіння та користування, як було зазначено вище, може бути лише зареєстроване право на таке користування у вигляді Державного акту на право постійного користування, договору оренди або право власності. Право користування ФГ Надросся земельними ділянками, яке було посвідчено Державними актами на право постійного користування земельними ділянками було припинено в момент реєстрації права власності на сформовані земельні ділянки членів ФГ Надросся . Після реєстрації права власності на сформовані земельні ділянки за членами ФГ Надросся у ФГ Надроссся могли виникнути інші підстави для користування цими земельними ділянками, однак це не є державні акти на право постійного користування, як на те вказує позивач.

Відповідно до ст.. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке не підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст.. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів ,

П О С Т А Н О ВИ Л А :

Апеляційну скаргу селянського фермерського господарства Надросся в особі голови ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 15 січня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: