Постанова

від 17.04.2018 по справі 2а-27328/10/0570

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

17 квітня 2018 року

справа №2а-27328/10/0570

адміністративне провадження №К/9901/600/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року у складі судді Буряк І.В. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2011 року у складі колегії суддів Міронової Г.М., Юрко І.В., Блохіна А.А. у справі №2а-27328/10/0570 за позовом Приватного підприємства Лев-Н до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 9 грудня 2010 року № 0003041542/3,

У С Т А Н О В И В :

2 грудня 2010 року Приватне підприємство Лев-Н (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 9 грудня 2010 року № 0003041542/3, з мотивів безпідставності та необґрунтованості висновків податкового органу щодо заниження податку на додану вартість з підстав нікчемності правочинів між Приватним підприємством Лев-Н та Приватним підприємством Магнолія

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року, позовні вимоги задовольнив в повному обсязі, визнав недійсним та скасував податкове повідомлення-рішення від 09 грудня 2010 року №0003041542/3.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем 2 липня 2010 року проведена документальна невиїзна перевірка Приватного підприємства Лев-Н щодо підтвердження взаємовідносин з платниками податків Приватним підприємством Магнолія , Приватним підприємством Максіма за період з 1 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, за наслідками якої складений акт від 5 липня 2010 року № 1647/07-213/36637387.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 10 179,91 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 9 грудня 2010 року № 0003041542/3, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 14 251,96 грн, у тому числі за основним платежем 10 180,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4 071,96 грн.

Суди попередніх інстанцій також установили, що позивач у перевіряємий період здійснював діяльність з обслуговування їдалень. Висновки акту перевірки від 5 липня 2010 року ґрунтуються на актах перевірки контрагентів позивача Приватного підприємства Максіма та Приватного підприємства Магнолія наданих Державною податкової інспекцією у Іллічівському районі м. Маріуполя, якими зазначено про відсутність факту реального виконання угод, а саме передачі товарів від продавця до покупця (ненадання до перевірки актів приймання-передачі товарів, довіреностей, що засвідчують транспортування, зберігання товарів у продавця).

Внаслідок правочинів між Підприємством та його контрагентами, до складу податкового кредиту позивачем віднесено податок на додану вартість в сумі 9 679,91 грн по взаємовідносинах з Приватним підприємством Магнолія , та податок на додану вартість в сумі 500,00 грн по взаємовідносинах з Приватним підприємством Максіма .

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій висновувалися на тому, що всі господарські операції між позивачем та його контрагентами підтверджуються первинними документами, у тому числі податковими накладними, що відповідають вимогам, встановленим законодавством на час здійснення цих операцій. Податковим органом не надано жодних доказів, які б підтверджували висновки акту перевірки про відсутність достатніх матеріальних ресурсів (приміщень, транспортних засобів тощо, у тому числі орендованих) для здійснення господарської діяльності, пов'язаної із поставкою товарів та наданням послуг по взаємовідносинам позивача з його контрагентами, відповідачем не доведене ухилення позивача чи його контрагентів від сплати податкових зобов'язань.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ці рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Підприємству відмовити у повному обсязі.

Доводами касаційної скарги податковий орган визначає порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, при цьому жодної норми податкового законодавства, яка порушена судами, відповідач не наводить, а вказує на порушення ними статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

На думку заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, зазначивши, що відсутність товарно-транспортних накладних не спростовують факт наявності у позивача права на податковий кредит, оскільки документальним підтвердженням фактичного надання послуг з поставки товарів з боку Приватного підприємства Магнолія є саме товарно-транспортні накладні.

Також відповідач зазначає, що позивачем не надано сертифікатів якості, які є обов'язковою умовою прийняття покупцем (позивачем у справі) товару відповідно до пункту 4 договору № 8. Відсутність товаросупроводжувальних документів та сертифікатів якості за позицією податкового органу доводить відсутність операції з поставки товарів.

Позивачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша статті 203 Цивільному кодексу України). Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом (частина друга статті 215 Цивільному кодексу України).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, які, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Недійсність правочину може бути встановлена виключно судовим рішенням, та знаходиться поза межами повноважень податкового органу.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що факт ухилення суб'єктом господарювання від сплати власних податкових зобов'язань має бути підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема, податковими вимогами, надісланими сторонам угоди, у зв'язку з несплатою ними сум податкових зобов'язань, а також вироком суду з кримінальної справи про засудження осіб за ухилення від сплати податків. Відсутність таких доказів у податкового органу свідчить про необґрунтованість та безпідставність доводів відповідача про нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в України визначені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV, що зазначено його преамбулою.

Згідно частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, обов'язкові реквізити яких зазначені частиною другою цієї статті.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про підтвердження позивачем сум податку на додану вартість, які він включив до складу податкового кредиту, оскільки надав копії відповідних податкових накладних, які містять відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість, а також дають змогу ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну та особу, яка її отримала. Підстави для донарахування позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням відсутні.

Суд не приймає посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості, оскільки вони не впливають на формування податкового кредиту, який в межах спірних правовідносин сформований по факту придбання товару, та не включає транспортні витрати.

Судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми Закону України Про податок на додану вартість та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2011 року у справі № 2а-27328/10/0570 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Васильєва

В.П.Юрченко