Постанова

від 30.09.2008 по справі 2-а-232/08

ТОРЕЗЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 2-a-232/08

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30 вересня 2008 року     Торезький міський суд Донецької області в складі :

головуючого-судді     Стріжакової Т.В.

при секретарі     Косолапової В.В.

за участю позивача     ОСОБА_1

представника відповідача УПСЗН     ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Торезі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити недоплачену допомогу на оздоровлення за 2004-2008 роки, забезпечення проведення цих платежів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004-2008 роки, забезпечення проведення платежів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) - категорія 1, інвалід 3-ої групи, яка встановлена згідно із п.1 ч.2 ст.7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та перебуває на обліку в УПСЗН, має право на підставі ч.5 ст.13 вказаного Закону щорічно у 2004-2008 роках до 5 травня отримати разову грошову допомогу у розмірі семи мінімальних пенсій за віком як інвалід З групи. Фактично за 2004-2008 роки йому призначена грошова допомога, яка нараховувалась не в повному обсязі, на підставі відповідних ЗУ «Про державний бюджет», Він звернувся до УПСЗН з проханням здійснити йому вказані виплати відповідно до ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», свої вимоги обґрунтував ч.2 ст.2, ч.5 ст.13, ст.12-16 вказаного Закону, ст. 1, 2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», ст. 17 ЗУ «Про державні та соціальні стандарти та Державні соціальні гарантії», відповідними ЗУ Про державні бюджети, якими передбачений розмір прожиткового мінімуму, але йому було відмовлено. З урахуванням допомоги до 5 травня, яка була йому виплачена, до виплати належить: у 2004р. - (268грн.х7)-130грн.=1746грн., у 2005р.-(332грн.х7)-270грн.=2054грн., у 2006р.-(359грн.х7)-270 грн.=2243 грн., у 2007р.-<406грн.х7)-300 грн =2542грн., у 2008р. -(481грн.х7)-350=3017грн., а всього 11602грн.

Згідно із ст.17 вказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з його реалізацією здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджету, Положенням «Про державне казначейство» передбачено, що основними завданнями казначейства є забезпечення казначейського обслуговування і розрахунково-касове обслуговування одержувачів бюджетних коштів, контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і проведенні платежів, тому позивач вважає, що ГУ ДКУ після надання УПСЗН відповідних розрахунків зобов'язане здійснити відповідне забезпечення і обслуговування виплат щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення. Позивач просить визнати не чинними (протиправними) рішення (дії") УПСЗН при визначенні сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004-2008 роки, такими, що не відповідають нормам ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зобов'язати УПСЗН здійснити йому виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004-2008 роки всього 11602грн. Зобов'язати ГУ ДКУ забезпечити казначейське обслуговування УПСЗН та контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і проведенні йому вказаних платежів (а.с.1-3).

У судовому засіданні позивач дав пояснення, аналогічні викладеним у позові, повністю підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача УПСЗН позовні вимоги не визнала, пояснила суду, що позивач відповідно до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має статус інваліда війни 3 групи. Статтею 13 вказаного Закону щорічно до 5 травня інвалідам війни передбачена виплата разової грошової допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Пунктом 3 ст.28 ЗУ

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із цим Законом. Виключно Законом Про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, що передбачено ч.2ст.95 Конституції України.

Статтею 34 ЗУ «Про державний бюджет України на 2005 рік» встановлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги здійснюється інвалідам 3 групи у розмірі 270грн. Ст.30 ЗУ «Про державний бюджет на 2006 рік» встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги здійснювалася інвалідам 3 групи у розмірі 270грн. Але відповідно до п.18 ст.77 ЗУ «Про державний бюджет на 2006 рік» зупинено на 2006р. дію ч.5ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині розміру виплат щорічної разової грошової допомоги. Аналогічно ст.30 ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги здійснювалася інвалідам 3 групи у розмірі 300грн. ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік» встановлено, що у 2008 році виплата щорічної разової допомоги здійснювалася інвалідам 2 групи у розмірі 400грн. Але відповідно до п.13 ст.71 ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено на 2007р. дію ч.5 ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Виконання Рішення Конституційного суду України від 9.07.2007р. №6-рп - проведення соціальних виплат, надання пільг і компенсацій згідно із цим рішенням можливо тільки у разі внесення відповідних змін в ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік», які повинні передбачити збільшення видаткової частини з одночасним визначенням джерел надходжень до бюджету, за рахунок яких здійснюватимуться ці виплати (роз'яснення Міністерства фінансів України від 31.10.2007р.). На підставі затвердженого бюджетного розпису, в межах отриманих асигнувань, затверджених кошторисів позивачу була виплачена щорічна допомога у повному обсязі. Просив врахувати ст.99 КАСУ, ст.257 ЦК та застосувати строк позовної давності. Тому у вимогах позивача просило повністю відмовити.

Представник відповідача ГУ ДКУ, повідомлена в установленому порядку про час та місце розгляду справи, направила до суду письмове клопотання, в якому просила дану адміністративну справу розглянути у її відсутності (а.с.Ю).

Заслухавши позивача, представника відповідача УПСЗН, дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено, що позивач є інвалідом війни 3 групи, а 02.10.2007р. - 2 групи у зв'язку з чим користується правами та пільгами, встановленими законодавством для інвалідів Вітчизняної війни - ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.4). Згідно із довідкою УПСЗН позивач є інвалідом 3 групи, йому була проведена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі: у 2004р. - 130грн., у 2005р., 2006р.р.- по 270грн., у 2007р. - 300грн., у 2008р. - 350грн. (а.с.32). Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області утворюються рішенням міської ради, є підконтрольним та підзвітним міській раді, є юридичною особою (а.с. 15-20). Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області є територіальним органом Державного казначейства України, є юридичною особою (а.с.13, 14).

У письмових запереченнях до даного позову представник ГУ ДКУ вказав, що позовні вимоги не визнає, оскільки позивач посилається на ПКМУ від 21.12.2005р. №1232 «Положення про Державне казначейство України» та просить зобов'язати ГУ ДКУ забезпечити розрахунково-касове обслуговування УПСЗН, але згідно із п.3 вказаної постанови органи державного казначейства України проводять розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів на підставі наданих платіжних документів та зареєстрованих зобов'язань, в межах своїх повноважень здійснюють контрольні функції. Також здійснення розрахунково-касового обслуговування УПСЗН передбачено договором на розрахунково-касове обслуговування, укладеним між управлінням Державного казначейства у м.Торезі ГУ ДКУ та УПСЗН. Обслуговування розпорядників бюджетних коштів здійснюється у порядку, встановленому ст.48, 51 Бюджетного кодексу України, тобто здійснення платежів з рахунків УПСЗН можливо лише при наданні ним до ГУ ДКУ платіжних доручень. ГУ ДКУ не наділені повноваженнями самостійно здійснювати видатки без відповідних бюджетних призначень та документів, необхідних для здійснення розрахунково-касового обслуговування. Тому потреби в зобов'язанні ГУ ДКУ виконувати завдання, які вже покладенні на ГУ ДКУ ПКМУ 21.12.2005р. №1232 - немає. ГУ ДКУ не знаходиться з позивачем у правовідносинах, своїми діями або бездіяльністю не порушувало законних прав та інтересів позивача. Просить врахувати заперечення і у позовних вимогах до ГУ ДКУ відмовити (а.с.12).

Статтею 2 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства; права та пільги для ветеранів війни, встановлені раніше законодавством України не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни; нормативні акти органів державної влади , які обмежують права та пільги ветеранів, передбачені цим законом, недійсні.

Відповідно до п.9 ст.7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особами, які є учасниками війни, є особи, які залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до положень ч.5 ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах: ...інвалідам 3 групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Судом встановлено, що спору про право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004-2008 роки між сторонами немає, між сторонами виник спір тільки про розмір вказаних виплат.

Позивач звертався до відповідача УПСЗН з вимогами сплатити різницю між фактично сплаченими сумами та встановленим законом, але 012.06.2008р. йому була направлена відповідь про відмову у виплаті різниці (а.с.5). Відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ч.2 ст.95 Конституції, яка встановлює, що виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків.

Суд вважає, що вказані відмови і дії УПСЗН є частково неправомірними з таких підстав.

Відповідно до ст.8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч.1 ст.9 Конституції України).

Відповідно до ч. 1ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідач УПСЗН є суб'єктом владних повноважень, у позові ставиться питання, яке відноситься до сфери публічно-правових відносин; тому відповідно до ст.2, 17 КАСУ даний спір відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Пунктом 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.

Судом встановлено, що УПСЗН позивачу сплачувало допомогу позивачу у розмірі: у 2004р. - 130грн., у 2005р., 2006р.р.- по 270грн., у 2007р. - 300грн., у 2008р. - 350грн. згідно із Законами України Про державний бюджет на 2004, 2005, 2006, 2007, 2008 роки. Тобто відповідними Законами про державний бюджет зупинялися дії ч.5 чт.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Поряд з тим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України постановлено рішення №6-рп/2007, яке має преюдиціальне значення для судів при розгляді позовів щодо досліджених ним правовідносин, відповідно до якого визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік» №489-У від 19.12.2006 року, а саме, п.13 ст.71, яким зупинено на 2007 рік дію ч.5 ст.ст.12, 13, 14, 15 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги. Конституційний Суд України відзначив, що положеннями ЗУ «Про державний бюджет на 2007 рік» не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбаченими іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справ керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.9 КАС України суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

В рішенні Конституційного Суду України вказано, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (ч.3ст.46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушення з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осі, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, суд вважає, що оскільки порушення прав позивача на отримання разової грошової допомоги в розмірі, який встановлений законом, з огляду на рішення Конституційного Суду України є безумовним , застосуванню підлягають положення ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, яка відповідно до ч.5ст.]3 цього Закону повинна становити 7 мінімальних пенсій за віком для інвалідів 3 групи.

Відповідно до ч.1ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про затвердження прожиткового мінімуму» на відповідний рік становить у 2004р. - 268грн. на місяць на одну особу, яка втратила працездатність, у 2005р. - 332грн., у 2006р. - 359грн., у 2007р. - 406грн., у 2008р. -481грн.

Відповідач УПСЗН сплачував вказану допомогу виходячи з встановленого розміру, передбаченого ЗУ «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Але вказані закони прийняті в межах бюджетних відносин, які регулюються Бюджетним кодексом України, відповідно до якого - законом про Державний бюджет України затверджують повноваження органам державної влади в здійсненні виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. Але вказані правовідносини, які склалися між сторонами, не є бюджетними, а зміни до спеціального закону не вносилися.

Тому виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2007, 2008 роки здійснена відповідачем з порушенням норм спеціального закону. Так мінімальна пенсія за віком у 2007, 2008 роках складала: 406грн., 481грн. відповідно до ЗУ «Про державний бюджет» на відповідні роки.

Саме із зазначених розмірів повинна бути здійснена виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня позивачу, а саме: у 2007р. - 406грн.х7=2842грн., у 2008р. - 481грн.х7=3367грн

Відповідно до принципу верховенства права та законності суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Постановою Пленуму ВСУ №9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента, постанови Верховної Ради України, ПКМУ) підлягають оцінці на відповідність як Конституції України, так і закону.

Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення ч.1ст.58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; реалізація особою права,

що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не можуть бути прийняті до уваги.

З урахуванням викладеного суд вважає, що дії відповідача щодо його відмови позивачу у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007, 2008р.р. в розмірах, встановлених ч.5 ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є неправомірними. УПСЗН повинен здійснити доплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з врахуванням фактично виплачених сум із розрахунку: за 2007р. - 2842грн. - 300грн. (виплачено) = 2542грн., за 2008р. - 3367грн.-350грн.=3017грн., всього 5559грн.

Стосовно виплати щорічної разової допомоги у 2005, 2006 роках необхідно зазначити, що згідно із ст.34 ЗУ „Про державний бюджет України на 2005 рік" та ст.30 ЗУ „Про державний бюджет України на 2006 рік" у 2005, 2006 роках виплата щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни 3 групи відповідно до ЗУ«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснюється у розмірі 270грн.. Наведені норми до теперішнього часу не визнані неконституційними. За таких обставин, суд вважає, що УПСЗН правомірно було виплачено позивачу за 2005, 2006 рік по 270грн.

Згідно із ч.2 ст.99 КАС України для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_1 щорічно отримував грошову допомогу до 9 травня, яка йому виплачувалася до 5 травня поточного року, тобто з виплачених сум він повинний був дізнатися, що, на його думку, його право на отримання цих сум у більшому розмірі, порушено. Юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення йому строку звернення до суду. Закони та інші нормативні акти є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини. Тобто, суд вважає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення грошової допомоги за 2004 рік і поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду не вбачає.

Згідно із ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на ньому наполягає одна із сторін. Представник УПСЗН наполягає на його застосуванні, тому пропуск такого строку є підставою для відмови в позові за 2004 рік.

Стосовно вимог позивача до ГУ ДКУ забезпечити казначейське обслуговування УПСЗ, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач не надав доказів порушення його прав та інтересів з боку ГУ ДКУ. Відповідно до Типового Положення про Головне управління державного казначейства в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі основним завданням ГУ є: забезпечення казначейського обслуговування Державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язанням; у межах своїх повноважень контроль за дотриманням учасниками бюджетного процесу бюджетного законодавства: ведення бухгалтерського обліку і складання звітності при виконанні державного і місцевого бюджетів. Отже вимоги позивача щодо зобов'язання ГУ ДКУ забезпечити казначейське обслуговування УПСЗН, а саме розрахунково-касове обслуговування УПСЗН та контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень і проведенні платежів на виплату йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за вказані ним роки прямо передбачені законодавством України і на теперішній час не порушені, тому у суду відсутній предмет розгляду по справі (рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень), який би можливо було перевірити на предмет відповідності вимогам ч.3 ст.2 КАС України, тому у цих вимогах позивачу необхідно відмовити.

Керуючись ст.8, 9, 22, 48 Конституції України, ст. 1, 13, 48, 62, 63, 70 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.28 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ЗУ «Про Державний бюджет на 2004 рік», ЗУ «Про Державний бюджет на 2005 рік», ЗУ «Про Державний бюджет на 2006 рік», ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік», ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік», ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики

Європейського      суду      з      прав      людини»,     ст.ст. 1, 2, 4, 5, 6, 9, 10, 15, 17, 23, 48, 58, 60, 69-

71, 79, 86, 87, 94, 98, 104, 105, 111, 112, 114, 121, 158-163, 185, 186, 254 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004-2008 роки, забезпечення проведення платежів -задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області у виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007, 2008 роки в розмірах, передбачених ст.13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області здійснити виплату на користь ОСОБА_1 недоплачених сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у сумі 2542грн., за 2008 рік - 3017рн. грн., всього 5559 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова постановлена в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 30 вересня 2008 року в присутності позивача та представника УПСЗН.

Постанова буде виготовлена в повному обсязі 30 вересня 2008 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.