Рішення

від 19.04.2018 по справі 826/14973/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 квітня 2018 року № 826/14973/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

Головуючого судді Шейко Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Київській області доТовариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія ; Товариства з обмеженою відповідальністю ВТГ ДІПТРАНСГАЗ провизнання правочину недійсним В С Т А Н О В И В :

Головне управління Державної фіскальної служби у Київський області звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просило суд визнати недійсним правочин між Товариством з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія (Код ЄДРПОУ 38217297) і Товариством з обмеженою відповідальністю ВТГ ДІПТРАНСГАЗ (Код ЄДРПОУ 34047002), за результатами якого складено податкові накладні від 25.04.2016 №29, від 25.04.2016 №28, від 12.04.2016 №4.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірні податкові накладні від 25 квітня 2016 року №29, №28 та від 12 квітня 2017 року №4 підписані ОСОБА_1, якого вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 8500,00 грн. на користь держави.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, заявив клопотання про продовження розгляду у порядку письмового провадження.

Представники відповідачів заперечень проти позову (відзиву на позов) не надали, у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника чи відкладення розгляду справи не надходило.

Враховуючи заявлене клопотання та неявку представників відповідачів, суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія зареєстровано за адресою: 08300, Київська область, місто Бориспіль, вул. Запорізька, 10, директором є ОСОБА_1.; Товариство з обмеженою відповідальністю ВТГ ДІПТРАНСГАЗ зареєстровано за адресою: 01023, м. Київ, вул. Еспаладна, 20.

Відповідно до податкових накладних від 25 квітня 2016 року №29, №28 та від 12 квітня 2017 року №4 виписаних на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВТГ ДІПТРАНСГАЗ , у вказаний період було нібито поставлено ТМЦ на загальну суму 485868,00 грн.

Згідно вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року у кримінальній справі №755/8521/17, який станом на 18 липня 2017 року набрав законної сили, вбачається наступне:

В березні 2016 року, в денний час доби, ОСОБА_1, перебуваючи за місцем проживання, отримав від невстановленої розслідуванням особи пропозицію придбати (перереєструвати на своє ім'я) підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія (код ЄДРПОУ 39967928).

Не маючи наміру здійснювати господарську діяльність підприємства пов'язану з неспеціалізованою оптовою торгівлею зазначену у статутних документах Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія , а також не маючи засобів для ведення господарської діяльності, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства, а також те, що вказане підприємство придбається ним для здійснення незаконної діяльності невстановленими розслідуванням особами, ОСОБА_1 погодився на таку пропозицію та надав відомості невстановленій особі для створення документів для перереєстрації підприємства на своє ім'я.

Жодного відношення до фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія ОСОБА_1 не мав, підприємство перереєстрував на своє ім'я на прохання невстановленої досудовим розслідуванням особи без мети здійснення господарської діяльності. Реєстраційних документів Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія не складав, лише підписував та передавав невстановленим досудовим розслідування особам. Жодних документів податкової та бухгалтерської звітності Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія ОСОБА_1 не складав та не підписував. До органів Державної фіскальної служби ОСОБА_1 податкову звітність не подавав та нікого на це не уповноважував. Жодних службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія не призначав. Жодні дії з поточними рахунками Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія в банківських установах ПАТ Альфа-Банк , АТ УкрСиббанк та АТ Артем Банк ОСОБА_1 не вчиняв. Ключами до системи дистанційного обслуговування рахунків Клієнт-банк він не володів. Печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія ОСОБА_1 ніколи не володів, її місцезнаходження йому не відомо.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною 1 статті 27, частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України, оскільки він своїми умисними діями, які виразились у співучасті в формі пособництва, а саме наданні засобів та усунення перешкод, сприяв у вчинення фіктивного підприємництва, тобто придбанні суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності.

Як висновок, вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною 5 статті 27, частини 1 статті 205 Кримінальнго кодексу України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 8500,00 грн на користь держави.

З огляду на наявний вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року у справі № 755/8521/17, контролюючий орган вважає наявність правових підстав для визнання вищевказаного договору недійсним.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно яких, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Вказані обставини, відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного суду України, входять до предмета доказування при розгляді судом даної категорії адміністративних спорів.

Так, згідно з цією нормою, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

У той же час, позивачем в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія та Товариством з обмеженою відповідальністю ВТГ ДІПТРАНСГАЗ , за результатами якого складено податкові накладні від 25 квітня 2016 року №29, №28 та від 12 квітня 2017 року №4, не надано суду доказів на підтвердження вказаного, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положеннями частини 2 статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається позивач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) правочину, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія та Товариством з обмеженою відповідальністю ВТГ ДІПТРАНСГАЗ , за результатами якого складено податкові накладні від 25 квітня 2016 року №29, №28 та від 12 квітня 2017 року №4, як такого, який завідомо суперечить інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, яку позивачем не надано, а судом з наявних у матеріалах справи доказів не встановлено.

Також, суд звертає увагу, що вказуючи на недійсність досліджуваного правочину, позивач посилається на факт підписання податкових накладних, а не безпосередньо договору, особою, яка не має відношення до діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія . При цьому, копії договору, на підставі якого виписані податкові накладні від 25 квітня 2016 року №29, №28 та від 12 квітня 2017 року №4, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Борисфен Ольвія та Товариством з обмеженою відповідальністю ВТГ ДІПТРАНСГАЗ , позивачем суду не надано, що виключає можливість встановлення осіб, які підписали його. Надані копії податкових накладних від 25 квітня 2016 року №29, №28 та від 12 квітня 2017 року №4 також не містять підписів.

Посилання представника позивача про те, що угода, на підставі якої були видані податкові накладні від 25 квітня 2016 року №29, №28 та від 12 квітня 2017 року №4, укладено усно, судом не береться до уваги, у зв'язку з недостатністю доказів, і є лише припущення позивача.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене, враховуючи заявлені предмет та підстави позову, суд вказує про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав у задоволенні останніх.

Керуючись вимогами статтями 72-77, 90, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, місцезнаходження юридичної особи: 03680, місто Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А) відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко