Постанова

від 17.04.2018 по справі 917/1717/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2018 р. Справа № 917/1717/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат ОСОБА_1, за довіреністю від 06.11.2017 року, посвідчення від 30.01.2015 року №КВ 5428;

відповідача - адвокат ОСОБА_2, за довіреністю від 22.09.2017 року, свідоцтво серії ПТ №1885 від 17.10.2017 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР-Агроторг", м. Полтава (вх. № 421П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2018р. у справі №917/1717/17, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Семчук О.С.), повний текст якого складено 24.01.2018р.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Фуд" , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР-Агроторг", м. Полтава

про стягнення 413144,33 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.01.2018р. у справі №917/1717/17 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР-Агроторг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Фуд" 413 144 грн. 33 коп. заборгованості за поставлений товар та 6197 грн. 17 коп. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІР-Агроторг", м. Полтава з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2018р. у справі №917/1717/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Місцевим господарським судом не було перевірено та перераховано розрахунок ціни позову, копії видаткових накладних та товарно - транспортних накладних викликають сумніви у відповідача, оскільки вказані копії виготовлені неякісно, а оригінали даних документів для огляду в судове засідання не надавались, а тому встановити автентичність та приналежність відміток про прийняття товару в даних документах не є можливим.

В платіжних дорученнях наданих позивачем не вказано за який саме поставлений товар протягом якого періоду сплачує покупець.

Також, при визначенні суми заборгованості, яка вказана в позовній заяві не наведено механізму встановлення заборгованості за кожну поставлену партію товару та з платіжних доручень не можливо встановити заборгованість за кожний окремий період.

Отже, господарським судом першої інстанції не досліджено та не перевірено розрахунок заявленої до стягнення суми, підстав її нарахування, а також не враховано проведені відповідачем розрахунки.

Вказане вище, на думку апелянта, є підставою для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, яке прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2018 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР-Агроторг" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР-Агроторг", м. Полтава на рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2018р. у справі №917/1717/17; учасникам справи встановлено строк до 02.04.2018 року на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, призначено справу до розгляду на 17.04.2018 року.

26.03.2018 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№2512), який долучений до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.04.2018 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2018р. у справі №917/1717/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 17.04.2018 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, зобов'язуючим, що обумовлено взаємним виникненням у кожної із сторін прав та обов'язків, а саме, зобов'язання продавця передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.

Отже, змістом договору купівлі продажу є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України , ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України , ст. 193 Господарського кодексу України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, позивач в період з 29.07.2016 року по 23.12.2016 року здійснив поставку товарів (бактеріальних заквасок) відповідачу на підставі видаткових накладних на загальну суму 541566,27 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № 229 від 23.12.2016 року на суму 174063,53 грн., № 200 від 25.11.2016 року на суму 140774,11 грн., № 162 від 07.10.2016 року на суму 126806,69 грн., № 139 від 26.08.2016 року на суму 52706,10 грн., № 117 від 29.07.2016 року на суму 47215,84 грн.

У вказаних видаткових накладних відмітки про отримання товару відповідачем наявні лише у видаткових накладних № 139 від 26.08.2016 року на суму 52706,10 грн. та № 117 від 29.07.2016 року на суму 47215,84 грн.

Крім того, факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних № Р229 від 23.12.2016.року на суму 174063,53 грн., № Р200 від 22.11.2016 року на суму 140774,11 грн., № Р162 від 04.10.2016 року на суму 126806,69 грн., № Р139 від 23.08.2016 року на суму 57661,57 грн., № Р117 від 26.07.2016 року на суму 39346,53 грн.

Відмітки про прийняття товару відповідальною особою вантажоодержувача (відповідача) наявні лише у товарно-транспортних накладних № Р200 від 22.11.2016 року на суму 140774,11 грн., № Р139 від 23.08.2016 року на суму 57661,57 грн., № Р117 від 26.07.2016 року на суму 39346,53 грн., № Р162 від 04.10.2016 року на суму 126806,69 грн.

Як вказує позивач, відповідач прийняв поставлений товар на загальну суму 541566,27 грн., і тим самим вчинив дію спрямовану на підтвердження вчинення відповідного правочину, не заявивши при цьому претензій щодо кількості, асортименту та якості поставлених позивачем товарів.

Оплату отриманого товару відповідач здійснив лише частково, сплативши позивачу 54921,94 грн. платіжним дорученням № 185 від 15.09.2016 року, 45000,00 грн. платіжним дорученням № 208 від 28.09.2016 року та 28500,00 грн. платіжним дорученням № 243 від 22.06.2017 року.

На підтвердження оплат позивачем надано копії вищевказаних платіжних доручень та копію довідки банку. У вказаних платіжних дорученнях в призначенні платежу є посилання на рахунки, виписані позивачем.

Так, позивачем було виставлено відповідачу наступні рахунки на оплату товару (бактеріальних заквасок): № 164 від 21.11.2016 року на суму 140774,11 грн.; № 134 від 04.10.2016 року на суму 126806,69 грн.; № 113 від 23.08.2016 року на суму 52706,10 грн.; № 117 від 29.07.2016 року на суму 47215,84 грн.

Платіжним дорученням № 185 від 15.09.2016 року було оплачено рахунки № 113 та № 94, платіжним дорученням № 208 від 28.09.2016 року - рахунок № 113, платіжним дорученням № 243 від 22.06.2017 року - рахунок № 134.

Сторонами було підписано та скріплено печатками акт звірки взаєморозрахунків від 16.03.2017 року, за яким заборгованість відповідача перед позивачем на той час становила 441644,33 грн.

Враховуючи те, що відповідач розрахувався за отриманий товар частково, позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з відповідним позовом, в якому просив стягнути з ТОВ "ІР-Агроторг" заборгованість за поставлений товар у розмірі 413144,33 грн.

Представник відповідача у заяві від 12.12.2017 року вказав на те, що не заперечує факт поставки товару за видатковими накладними № 117 від 29.07.2016 року, № 139 від 26.08.2016 року, № 162 від 03.10.2016 року, № 200 від 25.11.2016 року, № 229 від 23.12.2016 року, однак, заперечує проти задоволення позовних вимог в зв'язку з ненаданням позивачем всіх необхідних товарно-розпорядчих документів, документів, що засвідчують якість та безпечність товару та підлягають переданню разом із товаром.

У відповідності до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені у заявах по суті спору, поясненнях учасників справи, їх представників.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно встановив, що факт поставки товару по вказаних видаткових накладних не підлягає доказуванню, оскільки він визнаний представником відповідача.

Отже, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 541566,27 грн. по зазначених видаткових накладних.

Щодо аргументів відповідача щодо того, що йому під час передання товару позивачем не було надано документів, що засвідчують якість та безпечність товару, останні не приймаються, з огляду на наступне.

Так, в матеріалах справи дійсно відсутні докази отримання покупцем (відповідачем) належним чином оформлених документів, що засвідчують якість та безпечність товару по кожній поставці, що ним несплачена.

Правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару, визначені статтею 666 ЦК України згідно якої, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Втім, відповідачем не надано доказів звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності вказаних документів, та встановлення строку для їх повернення, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого ним товару.

Таким чином, відповідач прийняв продукцію, підписавши видаткові накладні без зауважень чи будь-яких претензій щодо якості чи безпечності цього товару.

Також, не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що копії видаткових накладних та товарно - транспортних накладних викликають у нього сумніви, оскільки вказані копії виготовлені неякісно, а оригінали даних документів для огляду в судове засідання не надавались, а тому встановити автентичність та приналежність відміток про прийняття товару в даних документах не є можливим.

Так, відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на основних принципах, один з яких є принципом повного висвітлення.

Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Абзацем 2 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Колегія суддів відхиляє аргументи апелянта та зазначає, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є первинними документами, в розумінні ч.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та абз. 2 ч. ст. 207 Цивільного кодексу України, оскільки містять підписи сторін та скріплені їх печатками, відповідно до вимог чинного законодавства України.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

За таких обставин, видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи є достатнім підтвердженням факту здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами у даній справі, а тому є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

А отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що строк оплати товару настав відразу після отримання відповідачем товару від позивача.

Факт отримання товару від позивача, а також сума заборгованості за поставлений товар відповідачем не заперечується.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача направлялася претензія-вимога вих. № 003 від 09.06.2017 року про сплату заборгованості в сумі 441644,33 грн. за товар поставлений по видаткових накладних.

Втім, відповідач заперечень на претензію, зокрема, щодо якості товару не надав та сплатив частину боргу, вказаного в претензії (оплата на суму 28500,00 грн. платіжним дорученням № 243 від 22.06.2017 року).

А тому, оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є доведеним та підтвердженим належними доказами - видатковими накладними, у відповідача, у відповідності з вимогами чинного законодавства України, виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару.

Отже, місцевий господарський суд, встановивши факт простроченої заборгованості у відповідача за поставлений позивачем товар по вказаним вище видатковим накладним, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 413144,33 грн. заборгованості.

Разом з цим, не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що в платіжних дорученнях наданих позивачем не вказано за який саме поставлений товар протягом якого періоду сплачує покупець, оскільки з платіжних доручень, за якими відповідач частково оплатив поставлений товар, в призначенні платежу містяться посилання на рахунки, які були виставлені позивачем та вказані у видаткових накладних.

За таких обставин, аргументи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, оскільки є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІР-Агроторг", м. Полтава залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2018р. у справі №917/1717/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20.04.2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.