Постанова

від 10.04.2018 по справі 7/162

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 7/162

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу господарського суду Донецької області від 07.06.2017 та

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2017

прийняті за наслідками розгляду скарги комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" на дії департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) у справі

за позовом публічного акціонерного товариства "ДТЕК "Донецькобленерго" (далі - Товариство)

до комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" (далі - Підприємство)

про стягнення заборгованості за активну електроенергію,

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Підприємства про стягнення 55 365 344,85 грн заборгованості за активну електроенергію, 206 374,74 грн 3% річних нарахованих на суму боргу за лютий-квітень 2011 року, 390 044,91 грн інфляційних нарахованих на суму боргу за лютий-квітень 2011 року, 1 066 269,83 грн пені нараховану за суму боргу за лютий-квітень 2011 року, 7 432 468,83 грн 3% річних донарахованих за рішенням суду, 27 964 621,59 грн інфляційних донарахованих за рішенням суду, 2 161 741,57 грн пені донараховану за рішеннями суду.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.11.2012, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013, здійснено заміну найменування позивача по справі на публічне акціонерне товариство "ДТЕК "Донецькобленерго". Позовні вимоги Товариства задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 53 760 740,58 грн заборгованості за спожиту активну електроенергію, 560 654,64 грн 3% річних нарахованих на суму боргу, 557 058,45 грн інфляційних нарахованих на суму боргу, 4 046 830,04 грн 3% річних нарахованих за невиконання рішень суду, 26 853 820,64 грн інфляційних нарахованих за невиконання рішень суду, 2 317 372,42 грн пені нараховану на спірну заборгованість, 2 238 141,69 грн пені нараховану за невиконання інших рішень суду.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2017 касаційні скарги Товариства та Підприємства залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013 у справі № 7/162 без змін.

Господарським судом Донецької області видано відповідний наказ про примусове виконання рішення.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відділ ДВС) вчинено ряд дій щодо виконання рішення господарського суду Донецької області від 20.11.2012, у тому числі постановою від 04.10.2016 накладено арешт на кошти у межах суми 136 540 440,38 грн, що містяться на всіх рахунках в установах банків та належать боржнику - Підприємству.

Підприємство звернулося до господарського суду Донецької області зі скаргою на дії відділу ДВС, в якій просив суд:

- визнати неправомірними дії ДВС щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 04.10.2016 в рамках зведеного виконавчого провадження ЗВП № 41211546 на суму 136 540 440,38 грн в частині накладення арешту по виконавчому провадженню ВП № 37677092 (справа № 7/162);

- скасувати постанову про арешт коштів боржника від 04.10.2016 ЗВП № 41211546 на суму 136 540 440,38 грн в межах накладення арешту по виконавчому провадженню ВП № 37677092 (справа № 7/162).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.06.2017, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2017 скаргу Підприємства на дії органу ДВС задоволено частково. Визнано незаконними дії ДВС щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 04.10.2016 в межах суми 136 540 440,38 грн у зведеному виконавчому провадженні ЗВП № 41211546 в частині накладення арешту по виконавчому провадженню ВП № 37677092 (справа № 7/162) на рахунок № 26000054009298 в Маріупольській філії публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк". Визнано недійсною постанову про арешт коштів боржника від 04.10.2016 ЗВП № 41211546 на суму 136 540 440,38 грн в межах накладення арешту по виконавчому провадженню ВП № 37677092 (справа № 7/162) в частині накладення арешту на рахунок № 26000054009298 в Маріупольській філії публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк". У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем без законних підстав накладено арешт на кошти призначені для оплати праці працівників Підприємства на рахунках в Маріупольській філії ПАТ КБ "Приватбанк". Водночас судом відхилено довід скаржника, щодо подвійного накладення арешту на одне і те саме майно за одним і тим самим виконавчим документом, оскільки постановою від 09.09.2017 у ЗВП № 41211546 накладено арешт в межах суми 228 480 526,47 грн, а постановою від 04.10.2016 у ЗВП № 41211546 в межах суми 136 540 440,38 грн, що не суперечить вимогам Закон України "Про виконавче провадження".

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Департамент звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 07.06.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2017 в частині задоволених вимог скарги Підприємства та прийняти нове рішення, про відмову в їх задоволенні.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Законом України "Про виконавче провадження" підстав для неможливості накладення арешту на кошти боржника призначені для виплати заробітної плати працівникам юридичної особи не передбачено, а тому в діях Департаменту відсутні порушення законодавства. Водночас скаржник зазначає, що установою банку та Підприємством не було повідомлено Департамент про наявність відкритих рахунків зі спеціальним режимом використання, а відтак вважає скаргу Підприємства необґрунтованою, а рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що прийняті із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розгляд касаційної скарги Департаменту здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини п'ятої статті 301 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що рішенням господарського суду Донецької області від 20.11.2012, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.11.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2017, позовні вимоги Товариства задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства заборгованість за спожиту активну електроенергію у сумі 53 760 740,58 грн., 3% річних нарахованих на суму боргу - 560 654,64 грн., інфляційні нараховані на суму боргу 557 058,45 грн., 3% річних нарахованих за невиконання рішень суду - 4 046 830,04 грн., інфляційні нараховані за невиконання рішень суду - 26 853 820,64 грн., пеню нараховану на спірну заборгованість - 2 317 372,42 грн.; пеню, нараховану за невиконання інших рішень суду - 2 238 141,69 грн.; державне мито в сумі 23 773,28 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 220,02 грн.; витрати за проведення судової експертизи в сумі 10 292,71 грн. Припинено провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 52 789,50 грн. У задоволенні вимог в іншій частині відмовлено.

04.12.2012 на виконання вищевказаного рішення виданий відповідний наказ про стягнення з Підприємства на користь Товариства заборгованості за спожиту активну електроенергію у сумі 53 760 740,58 грн., - 3% річних нарахованих на суму боргу - 560 654,64 грн., інфляційні нараховані на суму боргу - 557 058,45 грн., 3% річних нарахованих за невиконання рішень суду - 4 046 830,04 грн., інфляційні нараховані за невиконання рішень суду - 26 853 820,64 грн., пеню нараховану на спірну заборгованість - 2 317 372,42 грн.; пеню, нараховану за невиконання інших рішень суду - 2 238 141,69 грн.; державне мито в сумі 23 773,28 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 220,02 грн.; витрати за проведення судової експертизи в сумі 10 292,71 грн.

16.04.2013 старшим державним виконавцем відділу ВПВР ДВС України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 37677092 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 04.12.2012 № 7/162 про стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію у сумі 53 760 740,58 грн., - 3% річних нарахованих на суму боргу - 560 654,64 грн., інфляційні нараховані на суму боргу - 557 058,45 грн., 3% річних нарахованих за невиконання рішень суду - 4 046 830,04 грн., інфляційні нараховані за невиконання рішень суду - 26 853 820,64 грн., пеню нараховану на спірну заборгованість - 2 317 372,42 грн.; пеню, нараховану за невиконання інших рішень суду - 2 238 141,69 грн.; державне мито в сумі 23 773,28 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 220,02 грн.; витрати за проведення судової експертизи в сумі 10 292,71 грн.

30.05.2013 старшим державним виконавцем ВПВР ДВС України винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 9 036 890,45 грн. у ВП № 37677092.

02.09.2013 старшим державним виконавцем ВПВР ДВС України винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми 99 405 794,92 грн. у ВП № 37677092.

12.12.2013 державним виконавцем ВПВР ДВС України винесено постанову про приєднання ВП № 37677092 з примусового виконання наказу від 04.12.2012 № 7/162 року до зведеного ВП № 41211546, яке веде ВПВР ДВС України.

09.09.2014 старшим державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника в межах суми 228 480 526,47 грн., які містяться на банківських рахунках боржника, у зведеному ВП № 41211546, до якого входить, в т.ч. виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 04.12.2012 у справі № 7/162.

04.10.2016 року головним державним виконавцем ВПВР ДВС України винесено постанову про арешт коштів боржника на суму 136 540 440,38 грн., які містяться на рахунках боржника, в т.ч. на рахунку № 26000054009298 в Маріупольській філії ПАТ КБ "Приватбанк", у зведеному ВП № 41211546, до якого входить, в т.ч. виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 04.12.2012 у справі № 7/162.

Зазначена постанова про арешт коштів від 04.10.2016 стала підставою для звернення Підприємства до господарського суду Донецької області, в порядку статті 121 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017) із скаргою на дії Департаменту в процесі виконання рішення господарського суду Донецької області від 20.11.2012 № 7/162.

Постановляючи судові рішення у справі суди виходили з того, що відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про виконавче провадження", встановлені гарантії прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні, а саме: державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.

Відповідно до статті 121 2 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, в т.ч., шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети.

В силу приписів статті 65 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 115, частиною п'ятою статті 97 Кодексу законів про працю, статтею 22, частинами першою та шостою статті 24, частиною третьою статті 15 Закону України "Про оплату праці" визначено:

- заробітна плата повинна виплачуватись регулярно в робочі дні, в установлені колективним договором або нормативним актом роботодавця строки, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16-ти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

- своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

- суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

- оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Судами встановлено, що Підприємство повідомляло Департамент про наявність рахунку № 26000054009298 в Маріупольській філії ПАТ КБ "Приватбанк", який використовується виключно для сплати працівникам Підприємства заробітної плати та перерахування обов'язкових платежів, нарахованих на заробітну плату та відрахованих з неї відповідно до діючого законодавства України. Департаментом відповідне повідомлення отримано, проте не враховано при винесенні оскаржуваної постанови.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що арешт грошових коштів боржника на рахунках, необхідних та призначених для оплати праці працівників і здійснення нарахувань на заробітну плату, суперечить Конституції України та нормам чинного законодавства.

Доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, стосовно того, що Департамент не був обізнаний про наявність та цільове призначення банківського рахунку та те, що законодавством не встановлено заборону на накладення арешту на рахунку призначені для виплати заробітної плати, спростовуються наведеними нормами чинного законодавства та встановленими судами обставинами.

Враховуючи викладене, при вирішенні цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цих судів про наявність підстав для часткового задоволення скарги є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень у справі № 7/162 та ухвалення нового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Департаменту без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові акти попередніх інстанцій, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Донецької області від 07.06.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі № 7/162 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Суховий