Постанова

від 18.04.2018 по справі 911/3977/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3977/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого (доповідач), Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Альянс Україна"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017

(головуючий суддя - Смірнова Л.Г., судді: - Алданова С.О., Жук Г.А.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Альянс Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діана Люкс Логістик"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тех Сервіс К"

2. Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

про стягнення 544 734,46 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Альянс Україна" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діана Люкс Логістик" (далі - відповідач) 544 734,46 грн. страхового відшкодування, виплаченого третій особі за Генеральним договором добровільного страхування вантажів № TRS 4340 від 20.10.2014 (далі - договір страхування) в результаті настання страхового випадку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виплатив страхове відшкодування страхувальнику - ТОВ "ЛВН Лімітед" (далі - третя особа-1) за договором страхування, у зв'язку із настанням страхового випадку (зникнення товару), а тому до позивача перейшло право вимоги до відповідача як до експедитора, відповідального за схоронність товару та завдані третій особі-1 збитки.

Рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.2017 (головуючий суддя - Христенко О.О., судді: Подоляк Ю.В., Мальована Л.Я.) позовні вимоги задоволено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач відповідає за збереження вантажу прийнятого до перевезення як ним, так і залученими ним третіми особами. Свій обов`язок відшкодувати вартість втраченого вантажу перед третьою особою-1 відповідач визнав у відповіді на претензію та здійснив часткове відшкодування вартості втраченого товару. Оскільки третя особа-1 отримало страхове відшкодування в сумі 544 734,46 грн. за договором страхування, то відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача, яке третя особа-1 мала до відповідача.

Оскаржуваною постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017, вказане рішення суду скасовано і прийнято нове, яким у позові відмовлено.

Апеляційна інстанція свій висновок мотивувала тим, що договір страхування, відповідно до пункту 15 договору, діяв до 24.10.2015. Додаткова угода №12, укладена 31.05.2016, не може вважатися належним доказом продовження дії договору страхування, оскільки внесення змін до договору, який припинив свою дію, не передбачено чинним законодавством. Будь-які докази, які б свідчили про продовження дії договору страхування станом на 24.10.2015 відсутні у матеріалах справи. Отже, у суду першої інстанції не було підстав вважати доведеним факт продовження дії договору страхування та визнавати встановленими обставини оплати страхового відшкодування саме за генеральним договором добровільного страхування вантажів № TRS 4340 від 20.10.2014.

У касаційній скарзі позивач просить постанову у справі скасувати та прийняти нову постанову, якою залишити в силі рішення суду першої інстанції. Позивач вважає, що апеляційним судом порушено частину 1 статті 631 Цивільного кодексу України та статтю 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, не прийнявши додані до відзиву на апеляційну скаргу документи, котрі свідчать про чинність договору страхування. Позивач наголошує, що судом першої інстанції у судовому засіданні 17.05.2017 шляхом огляду оригіналів всіх додаткових угод досліджено чинність договору страхування.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, вказуючи, що апеляційний суд обґрунтовано не прийняв нові докази на підставі положень статті 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 подані на стадії апеляційного провадження за відсутності поважних причин їх неподання до суду першої інстанції, а тому вважає висновки апеляційного суду законними та обґрунтованими.

Від позивача отримано відповідь на відзив, у якому останній наголошує, що додаткові документи надавались ним до суду на виконання ухвали апеляційної інстанції від 17.07.2017, якою суд зобов'язував учасників надати до суду нормативно обґрунтовані письмові пояснення щодо обставин, викладених в апеляційній скарзі, з доданням необхідних документів в підтвердження своїх доводів. Однак додані позивачем документи в обґрунтування своєї позиції не були прийняті судом, а огляд відповідних доказів на підтвердження чинності договору страхування оглядались судом першої інстанції, про що зазначено в самому рішенні суду.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи постанову у справі, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Як встановлено судами 20.10.2014 між позивачем (страховик) та ТОВ "ЛВН Лімітед" (страхувальник) був укладений Генеральний договір добровільного страхування вантажів №TRS 4340 (далі - договір страхування).

Згідно п. 18.1 договору страхування позивач приймає на страхування всі перевезення вантажів страхувальника, здійснені протягом строку дії договору, за умовами виконання страхувальником вимог, передбачених даним договором.

18.02.2016 року між позивачем та ТОВ "ЛВН Лімітед" укладено додаткову угоду № 8/1, якою сторони погодили з 19.02.2016 доповнити розділ 18 Умов добровільного страхування вантажу, які є додатком 1 до договору страхування, застереженням щодо покриття шахрайських дій третіх осіб, а саме незважаючи на будь-які положення та умови, що зазначені в п. 6.1.21 Умов, за цим договором в межах ліміту відповідальності, зазначеного нижче в цьому застереженні, підлягають відшкодуванню збитки, що настали в результаті шахрайських дій третіх осіб. Ліміт відповідальності позивача за покриттям, що надається за цим застереженням, складає 550000,00 грн. по одному та кожному страховому випадку та агрегатно за весь строк дії договору.

Згідно з пунктом 14 договору страхування франшиза (частина збитків, що не відшкодовується страховиком) становить 0,5% від страхової суми по кожному перевезенню, але завжди не менше 1300,00 грн.

Пунктом 15 договору страхування визначено, що період страхування з 00 год. 00 хв. 25.10.2014 і діє до 24 год. 00 хв. 24.10.2015.

Місцевим господарським судом також встановлено, що 31.05.2016 між ТОВ "ЛВН Лімітед" та позивачем укладено Додаткову угоду № 12 до договору страхування, якою п.15 договору викладено в наступній редакції: "Період страхування з 00 год. 00 хв. 25.10.2014 і діє до 24 год. 00 хв. 31.07.2016".

Також судами встановлено, що 01.10.2014 між ТОВ "ЛВН Лімітед" (замовник) та ТОВ "Діана Люкс Логістик" (експедитор) був укладений договір транспортно-експедиційного обслуговування при організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжміському сполученні №Л01-ТЭО Україна 01-10.2014 (надалі - договір експедиційних послуг), відповідно до якого ТОВ "ЛВН Лімітед" доручає, а відповідач (експедитор) за плату та за рахунок коштів замовника приймає на себе зобов`язання по транспортно-експедиційному обслуговуванню, до якого входять, але не обмежуються наступним: планування та організація перевезення вантажів замовника, отримання необхідних документів, виконання інших формальностей, контроль за навантаженням та розвантаженням вантажу замовника, проведення взаєморозрахунків та інше.

Згідно з пунктом 1.3 договору експедиційних послуг у своїй діяльності, при виконанні своїх зобов`язань за договором, відповідач діє від свого імені, діє за дорученням замовника та має право залучати до надання послуг третіх осіб, сплачує за їх послуги грошовими коштами, які перераховані замовником. Покладення відповідачем на третю особу зобов`язання перед замовником не звільняє самого експедитора (відповідача) від відповідальності перед замовником за виконання умов даного договору. Відповідач відповідає перед замовником за дії та недоліки третіх осіб, залучених ним для виконання даного договору, а також за невиконання або неналежне виконання третіми особами зобов`язань, як за свої власні дії.

Відповідно до пункту 4.2.11 договору експедиційних послуг експедитор (відповідач) зобов`язується нести відповідальність за збереження прийнятого для перевезення та експедирування вантажу замовника.

Відповідач несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу, псування, пошкодження вантажу при його транспортуванні з моменту прийняття вантажу від вантажовідправника та до моменту передавання вантажу вантажоодержувачу (п. 7.3 договору експедиційних послуг).

Згідно з пунктом 7.4 договору експедиційних послуг (в редакції Додаткової угоди від 01.03.2015) за втрату, псування, пошкодження, та нестачу вантажу, в тому числі 1 одиниці вантажу, вказаної в ТТН та видатковій накладній, відповідач відшкодовує замовнику, або за погодженням із замовником, іншім особам, якими понесені ризики за втрату, псування, пошкодження та нестачу вантажу під час настання такого випадку, відповідно до договірних відносин із замовником, збитки в повному об`ємі, на підставі акту про пошкодження (нестачу) вантажу, який засвідчує факт нанесення шкоди та причин його виникнення. Нанесені збитки розраховуються виходячи із вартості втраченого, зіпсованого, пошкодженого або відсутнього вантажу, який зазначений замовником (вантажовідправником) у вантажосупровідних документах. Розмір відшкодування за повністю втрачений (відсутній), пошкоджений або зіпсований вантаж не може перевищувати вартості вантажу, зазначеної в вантажосупровідних документах.

Відповідно до Додаткової угоди від 30.12.2015 дію договору експедиційних послуг було продовжено до 31.12.2016.

На підставі експедиційного договору та заявки № ЛВЛ00007887 від 28.06.2016 вантажовідправником ТОВ "ЛВН Лімітед" було замовлено у відповідача перевезення вантажу - алкогольних напоїв з м.Немирів до м.Дрогобич, дата та час доставки вантажу вантажоодержувачу ТОВ "Львівська пивна компанія" до 08:00 29.06.2016. Транспортні засоби НОМЕР_1, водій ОСОБА_9

Судами також встановлено, що для перевезення вантажу ТОВ "ЛВН Лімітед" передало відповідачу алкогольні вироби (горілка та настоянки ТМ "Nemiroff") у кількості 25500 одиниць масою брутто 20077 кг на загальну суму 1053108,96 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №3355 та №3356 від 28.06.2016, перевізником у яких зазначено відповідача.

Станом на 30.06.2016 вантаж не був доставлений вантажоодержувачу - ТОВ "Львівська пивна компанія" м. Дрогобич.

До Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінниціькій області звернувся із заявою ОСОБА_10, у якій просив прийняти міри до ОСОБА_9, який шахрайським шляхом, зловживаючи довірою, являючись співробітником ТОВ "Тех Сервіс К" заволодів майном належним ТОВ "ЛВН Лімітед", а саме на підставі договору № Л01-ТЭО Україна 01-10.2014, укладеного 01.10.2014 між ТОВ "Діана Люкс Логістик" та ТОВ "ЛВН Лімітед", та договору-заявки №ЛВЛ00007887 від 28.06.2016, отримав згідно товарно-транспортних накладних № 3355 та 3356 від 28.06.2016 алкогольні напої, та мав доставити їх у м. Дрогобич Львівської області, проте цього не зробив, тим самим завдавши матеріального збитку ТОВ "ЛВН Лімітед".

За вказаним фактом слідчим Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області було порушено кримінальне провадження №12016020010004989 від 30.06.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (шахрайство).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.01.2017 зобов`язано слідчого визнати ТОВ "Діана Люкс Логістик" потерпілим у кримінальному провадженні № 12016020010004989 від 30.06.2016. В ухвалі суду зазначено, що слідчим суддею встановлено, що ТОВ "Діана Люкс Логістик" завдано майнового збитку, що випливає з договору-заявки № ЛВЛ00007887 від 28.06.2016, укладеного між ТОВ "ЛВН Лімітед" та ТОВ "Діана Люкс Логістик", відповідно до умов якого ТОВ "Діана Люкс Логістик" несе повну відповідальність перед замовником (ТОВ "ЛВН Лімітед").

Судами також встановлено, що 29.06.2015 ТОВ "ЛВН Лімітед" звернулося до позивача з повідомленням про настання страхової події та з заявою про виплату страхового відшкодування у відповідності до умов договору страхування.

Позивач, розглянувши подану заяву, а також надані з нею документи, на підставі страхового акта № 0134111 від 18.08.2016, розрахунку суми страхового відшкодування до страхового акта №0134111 від 18.08.2016, здійснив виплату страхового відшкодування своєму страхувальнику ТОВ "ЛВН Лімітед" у сумі 544734,46 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1894 від 18.08.2016 з відмітками банку. Сума страхового відшкодування розрахована наступним чином: 550 000,00 грн. (ліміт відповідальності страховика за договором страхування) 5 265,54 грн. (франшиза 0,5% від вартості вантажу) = 544 734,46 грн.

ТОВ "ЛВН Лімітед" звернулось з претензією вих. № 09-27/0907 від 30.06.2017 до відповідача із вимогою перерахувати на рахунок ТОВ "ЛВН Лімітед" суму завданих збитків у розмірі 1053108,96грн., у зв`язку із неналежним виконанням умов експедиційного договору.

Відповідач надав відповідь вих. № 168 від 15.08.2016 на претензію ТОВ "ЛВН Лімітед", в якій визнав претензію в повному обсязі та висловив готовність здійснювати відшкодування вартості втраченого майна в розмірі 1053108,96 грн., оскільки відповідальність за втрачений вантаж замовника згідно з експедиційним договором покладена на експедитора ТОВ "Діана Люкс Логістик".

Платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи, відповідач відшкодував ТОВ "ЛВН Лімітед" 451913,55грн. збитків.

У зв'язку із здійсненням виплати страхового відшкодування, 29.09.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №460/01.03 про відшкодування виплаченого позивачем ТОВ "ЛВН Лімітед" страхового відшкодування в сумі 544734,46 грн.

Відповідач надав відповідь вих. № 235 від 17.11.2016 на вказану претензію позивача, в якій претензію не визнав, оскільки перевезення здійснювало безпосередньо ТОВ "Тех Сервіс К" на підставі Договору-заявки №ЛВЛ00007887 від 28.06.2016, укладеного між відповідачем та ТОВ "Тех Сервіс К", тому відповідальною особою за завдані збитки, до якої переходить право вимоги страховика, є саме ТОВ "Тех Сервіс К".

Відтак, підставою заявлених вимог стали посилання позивача на те, що оскільки він виплатив суму страхового відшкодування за договором страхування вантажів № TRS 4340 від 20.10.2014 на користь ТОВ "ЛВН Лімітед" у розмірі 544734,46грн., позивач має право на компенсацію виплаченої ним суми страхового відшкодування з відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини 16 статті 9 цього Закону страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України). У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Згідно з приписами статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

При цьому експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (ст. 932 ЦК України).

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

Враховуючи умови пунктів 1.3, 4.2.11 та 7.3 договору експедиційних послуг та всі вище викладені обставини, місцевий суд правомірно визнав, що відповідач відповідає за збереження вантажу прийнятого як ним до перевезення, так і залученими ним третіми особами, свій обов`язок відшкодувати вартість втраченого вантажу перед ТОВ "ЛВН Лімітед" відповідач визнав у відповіді на претензію та здійснив часткове відшкодування вартості втраченого товару. Оскільки ТОВ "ЛВН Лімітед" отримало страхове відшкодування в сумі 544 734,46 грн. за генеральним договором добровільного страхування вантажів, то відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги до відповідача, яке ТОВ ЛВН Лімітед мало до відповідача.

Відтак місцевий господарський суд правильно задовольнив позов.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи в позові апеляційна інстанція виходила з того, що договір страхування, відповідно до пункту 15 договору, діяв до 24.10.2015, а тому додаткова угода №12, укладена 31.05.2016, не може вважатися належним доказом продовження дії договору страхування, оскільки внесення змін до договору, який припинив свою дію, не передбачено чинним законодавством. Інших доказів пролонгації дії договору матеріали справи не містять.

Отже, апеляційна інстанція визнала, що у суду першої інстанції не було підстав вважати доведеним факт продовження дії договору страхування та визнавати встановленими обставини оплати страхового відшкодування саме за генеральним договором добровільного страхування вантажів № TRS 4340 від 20.10.2014.

Однак з такими висновками погодитись не можна з огляду на наступне.

На підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 4 5 , частини першої статті 84 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до положень статті 36 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ч.2). Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду (ч.3).

В основу прийнятої у справі оскарженої постанови суду покладений висновок суду про те, що позивачем не обґрунтовано неможливість подання суду першої інстанції відповідних доказів в підтвердження чинності договору страхування з причин, що не залежали від нього.

При цьому, апеляційним судом відхилено посилання позивача на те, що місцевим господарським судом були досліджені оригінали відповідних додаткових угод про пролонгацію договору, які також додані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу.

Однак такі висновки визнати законними та обґрунтованими не можна.

Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017 у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З матеріалів справи слідує, що на стадії розгляду даного спору по суті вимог у суді першої інстанції, відповідачем було заявлено клопотання б/н від 17.05.2017 про витребування від позивача належним чином засвідчених копій документів, перелік яких міститься у прохальній частині цього клопотання (а.с.81-86 т.2), в тому числі додаткових угод до Генерального договору добровільного страхування вантажів № TRS 4340 від 20.10.2014.

З тексту рішення суду першої інстанції вбачається, що через канцелярію суду (вх. № 9882/17 від 17.05.2017) відповідач надав клопотання про витребування доказів, яке судом відхилено, оскільки позивачем в судовому засіданні 17.05.2017 надано додаткові письмові пояснення з додатками, які є документами, які вимагав витребувати у позивача відповідач у своєму клопотанні. Також в судових засідання було оглянуто оригінали документів.

Окрім того, пунктом 6 резолютивної частини ухвали апеляційного господарського суду від 17.07.2017 про прийняття апеляційної скарги до провадження, суд зобов'язав учасників судового процесу надати до суду нормативно обґрунтовані письмові пояснення щодо обставин, викладених в апеляційній скарзі, з доданням необхідних документів в підтвердження своїх доводів.

На виконання цієї ухвали позивач подав відзив на апеляційну скаргу разом з документами в підтвердження своїх доводів, зокрема копії додаткових договорів до договору страхування (а.с. 173-195 т.2), що судом апеляційної інстанції не спростовано.

Відтак, враховуючи вище викладене висновки апеляційного суду про те, що Додаткова угода №12, укладена 31.05.2016, не може вважатися належним доказом продовження дії договору страхування, а тому цей договір припинив свою дію, визнати законним, обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним правовідносинам, що склались між сторонами - не можна, такі висновки суду апеляційної інстанції не спростовують встановлених місцевим господарським судом обставин справи.

Також не можна погодитися із висновками цього суду про те, що позивачем порушено положення статті 101 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, оскільки позивачем нові докази до матеріалів справи не долучались, а лише надавались належним чином завірені копії документів на обґрунтування своєї позиції щодо аргументів апеляційної скарги на виконання умов ухвали суду від 17.07.2017.

Отже доводи позивача, викладені в касаційній скарзі знайшли своє підтвердження, а аргументи, викладені у відзиві - спростовуються вищевикладеним.

За приписами статті 312 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відтак постанова у справі підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, висновки якого колегія суддів визнає законними, вмотивованими та такими, що відповідають обставинам, що склались між сторонами.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Альянс Україна" задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2017 у справі № 911/3977/16 скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2017, залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діана Люкс Логістик" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Оникієнка Олега, 134, код ЄДРПОУ 33212289) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Альянс Україна" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, код ЄДРПОУ 32253696) 9 805 (дев'ять тисяч вісімсот п'ять) грн. 22 коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов