Постанова

від 18.04.2018 по справі 373/1945/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 373/1945/16-ц Головуючий у І інстанції Керекеза Я. І. Провадження № 22-ц/780/756/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 29 18.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кулішенка Ю.М., Яворського М.А.,

за участю секретаря судового засідання - Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 4 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Переяслав-Хмельницька міська рада Київської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним, визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити дії ,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом, мотивуючи його тим, що йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 346712 від 1 листопада 2012 року належить земельна ділянка площею 0,0449 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Київська, 22-а в м. Переяслав-Хмельницький Київської області. Суміжний землевласник ОСОБА_3 шляхом встановлення огорожі самовільно захопила частину його земельної ділянки площею 0,0095 га та відмовляється усувати дані порушення. Зазначеними діями відповідач також завдала йому моральних страждань.

У зв'язку з наведеним, позивач просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по вул. Київська, 22-а в м. Переяслав-Хмельницький Київської області шляхом зобов`язання відповідача повернути самовільно зайняту нею частину земельної ділянки площею 0,0095 га та стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду, розмір якої оцінив у 20 000 грн.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,01 га по вул. Київська, 22-а в м. Переяслав-Хмельницький Київської області, укладений у формі розписки між нею та ОСОБА_2 28 лютого 2011 року, визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку площею 0,01 га згідно умов договору купівлі-продажу у формі розписки від 28 лютого 2011 року та зобов`язати ОСОБА_2 усунути порушення вимог ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудови міських і сільських поселень , додаток 3.1 табл. 1, шляхом перенесення частини його самочинно збудованого будинку на відстань, не меншу ніж 8 метрів від стіни її будинку.

В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначила, що 28 лютого 2011 року між нею та позивачем було укладено у формі розписки договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,01 га по вул. Київська, 22-а в м. Переяслав-Хмельницький Київської області, на виконання якого вона передала останньому грошові кошти в розмірі 1 000 грн. Незважаючи на те, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору та на його виконання відбулося зміщення огорожі на відстань, що відповідає розміру придбаної земельної ділянки, позивач ухиляється від нотаріального посвідчення правочину та здійснення державної реєстрації. Крім того, на своїй земельній ділянці позивач самовільно побудував житловий будинок з порушенням норм мінімальної відстані у 8 метрів між житловими будинками ІІІ ступеню вогнестійкості, чим може створити загрозу її життю та безпеці.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 4 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути порушення вимог ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень додаток 3.1 табл. 1, шляхом перенесення частини його будинку, що знаходиться по вул. Київська, 22-а в м. Переяслав-Хмельницький Київської області на відстань не менше 8 метрів від стіни будинку ОСОБА_3 В задоволенні іншої частини зустрічних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, а в задоволені зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що для перенесення частини будинку потрібні спеціальні знання в будівельно-технічній галузі, однак відповідач не скористалася своїм правом на звернення до суду з відповідним клопотанням, а матеріали справи не містять інших належних доказів, які б підтверджували порушення вимог ДБН. Житловий будинок по вул. Київська, 22-а в м. Переяслав-Хмельницький Київської області перебуває у спільній частковій власності позивача та інших осіб, а саме: ОСОБА_4 (3/25), ОСОБА_5 (7/100), ОСОБА_6 (7/100), а тому судовим рішення про перенесення частини будинку як цілісного об'єкту нерухомості порушено їх права та інтереси. Також у справі не було залучено Інспекцію ДАБК у Київській області в якості третьої особи або Відділ містобудування, архітектури та використання земель Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, хоча при розгляді справи такої категорії потрібні відповіді на питання технічного характеру й перевірки законності будівництва. При цьому саме в Інспекції ДАБК у Київській області було зареєстровано повідомлення позивача про початок виконання будівельних робіт, після закінчення будівництва отримано декларацію про готовність об'єкта нерухомості до експлуатації, а в подальшому на підставі цих документів відбулася реєстрація права власності на житловий будинок. Позивач вказав, що відповідач склала нотаріально засвідчену заяву від 16 січня 2012 року, в які надала йому згоду на будівництво житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами на відстані 4,50 кв. м від стіни її житлового будинку, що розташований по вул. Київська, 22 в м. Переяслав-Хмельницький Київської області. Вважає, що відповідач повинна повернути самовільно зайняту нею частину земельної ділянки та відшкодувати завдану моральну шкоду з підстав, зазначених в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. На думку відповідача, встановити, що самочинно побудований будинок позивача розташовується ближче 8 метрів до її будинку спеціальні знання не потрібні, адже в матеріалах справи мітяться докази порушень ДБН. При цьому права та інтереси інших осіб не порушені з огляду на зобов'язання позивача перенести саме ту частину, яка була самочинно побудована позивачем та не має відношення до інших співвласників. Відповідач визнає, що будинок позивача у певний час дійсно був введений в експлуатацію, хоча будувався самочинно і з порушеннями, проте в даному випадку предметом спору є самочинна добудова до уже введеного в експлуатацію будинку. Залучати до участі у справі органи ДАБК чи місцевий відділ архітектури не було необхідності, адже матеріали справи містять достатню кількість документів з цих установ, а їх посадові особи були допитані в якості свідків. Невірним є твердження позивача про те, що відповідач надала йому згоду на будівництво спірної частини будинку, адже ця згода не може суперечити чинному законодавству або державним будівельним нормам. Окрім того, суд першої інстанції встановив, що будь-якого захоплення частини земельної ділянки позивача з боку відповідача не було.

Частиною третьою ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

За правилом ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 346712 від 1 листопада 2012 року належить земельна ділянка площею 0,0449 га, кадастровий номер 3211000000:01:061:0092, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Київська, 22-а в м. Переяслав-Хмельницький Київської області.

Відповідно до копії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 8 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, позивач є власником житлового будинку загальною площею 75,60 кв. м, з надвірними господарськими будівлями та спорудами, по вул. Київська, 22 в м. Переяслав-Хмельницький Київської області.

За зверненням позивача, 1 квітня 2016 року Переяслав-Хмельницька міська рада повідомила, що питання врегулювання конфліктної ситуації, що виникла внаслідок будівництва паркану та гаражу власником сусідньої земельної ділянки відноситься до повноважень Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області.

Згідно із кадастровим планом земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0449 га, вона межує із земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_3, а з іншого боку із землями міської ради.

В технічний документації ТОВ Землевпорядкування та кадастр із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд ОСОБА_2 наявні також схема розмежування земельних ділянок з нанесенням наявних межових знаків відносно меж зафіксованих на державних актах та збірний план розташування земельних ділянок (згідно державних актів).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з недоведеності того, що відповідач самовільно захопила частину земельної ділянки позивача по лінії розмежування їх земельних ділянок, яка на даний час знаходяться у її фактичному користуванні.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч. 1 ст. 153 ЗК України).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення , суд здійснює цивільне судочинство на засадах змагальності сторін, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, передбачених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України 2004 року).

Вирішуючи спір в частині позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, правильно установивши обставини справи, дійшов обгрунтованого висновку, що при розгляді даної категорії справ слід виходити з положень про право сторони щодо звернення до суду лише у зв'язку з порушенням її права, проте позивачем не доведено факту самовільного захоплення відповідачем його частини земельної ділянки площею 0,0095 га шляхом встановлення огорожі, не було заявлено клопотання про призначення відповідної судової експертизи, хоча йому таке право роз'яснювалося, у свою чергу суд не володіє спеціальним знаннями в галузі землеустрою для самостійного визначення чи відбулося порушення права позивача на володіння земельною ділянкою.

При цьому, у своїй заяві на ім`я міського голови ОСОБА_7 від 8 травня 2012 року ОСОБА_2 зазначав, що немає ніяких претензій відносно землекористування ОСОБА_3 земельною ділянкою по вул. Київська, 22 в м. Переяслав-Хмельницький Київської області та межує з його земельною ділянкою по вул. Київська, 22-а.

Крім того, положення ст. ст. 23, 1167 ЦК України дають підстави для висновку про те, що для покладення на особу відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, необхідно встановити наявність у її діях (бездіяльності) складу цивільного правопорушеннях, а саме: протиправних дій правопорушника, шкоди, причинного зв'язку між протиправною дією і шкодою, вини правопорушника.

Позивач вказаних складових в сукупності у діях відповідача не навів, тому підстав для покладення на останню обов'язку відшкодувати йому моральну шкоду немає.

Частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 розпочав будівництво житлового будинку без оформлення будівельного паспорта забудови земельної ділянки та з порушенням вимог ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень додаток 3.1 табл. 1 щодо дотримання восьмиметрової відстані до стіни будинку ОСОБА_3

Однак із таким висновком повністю погодитися не можна.

Так, згідно із листом Інспекції ДАБК у Київській області № 55 від 16 вересня 2011 року, ОСОБА_2 по вул. Київська, 22-а будівельні роботи по будівництву будівлі виконує самовільно, без оформлення у встановленому законодавством порядку будівельного паспорта забудови земельної ділянки. За допущені порушення містобудівного законодавства ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 96 КУпАП. Приписом від 16 вересня 2011 заборонено проведення будівельних робіт.

Із листа Переяслав-Хмельницького районного сектору ГУ ДСНС України у Київській області № 24/Т-1 від 26 січня 2017 року вбачається, що у відповідності до ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень додаток 3.1 табл. 1, мінімальна відстань між житловими будинками ІІІ ступеню вогнестійкості повинна становити не менше 8 метрів та зазначено про те, що дана відстань між будинками не дотримана.

Встановлено, що житловий будинок загальною площею 269,1 кв. м, житловою площею 157,4 кв. м, по вул. по вул. Київська, 22-а в м. Переяслав-Хмельницький Київської області належить на праві спільної часткової власності позивача та інших осіб, а саме: ОСОБА_4 (3/25), ОСОБА_5 (7/100), ОСОБА_6 (7/100).

Указані обставини підтверджуються нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу 3/25 часток житлового будинку від 22 вересня 2016 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4; нотаріально посвідченим договором дарування 7/100 часток житлового будинку від 23 червня 2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та нотаріально посвідченим договором дарування 7/100 часток житлового будинку від 23 червня 2017 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_6

Згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Разом з тим, на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції, розглянувши справу по суті, не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, всупереч ст. 33 ЦПК України не вирішив питання про залучення до участі у справі у якості співвідповідачів усіх власників житлового будинку як цілісного об'єкту нерухомості, не перевірив чи можливе перенесення з технічної точки зору його частини на відстань не менше 8 метрів від стіни будинку відповідача без завдання шкоди майновим правам та інтересам інших співвласників будинку, а відтак дійшов передчасного висновку про часткове задоволення зустрічного позову.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції на стадії розгляду справи позбавлений права залучити до участі у справі сторін, зокрема співвідповідачів, внаслідок чого ухвалює рішення на підставі заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. При цьому, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовною заявою у передбачений законом спосіб до належних відповідачів.

За змістом п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Також у ч. 2 ст. 376 ЦПК України визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суду першої інстанції, зобов'язуючи позивача усунути порушення вимог ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень додаток 3.1 табл. 1, шляхом перенесення частини його самочинно збудованого будинку, слід було звернути увагу на наступні положення закону.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, спороди, що впливає на їх міцність і безпечність. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Відхилення від проекту забудови об'єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об'єкта (зокрема, відхилення у житловому будинку від внутрішнього планування зі збереженням чи не значним відхиленням від установленого проектом розміру житлової площі, незначна зміна його зовнішніх габаритів, місця розташування тощо), не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об'єкта нерухомості.

Як роз'яснено у п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва) відповідно до вимог ст. 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ч. 4 ст. 376 України та ст. 391 ЦК України.

Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.

Суди, розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої ст. 376 ЦК України, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Обґрунтовуючи своє рішення посиланням на норми ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень додаток 3.1 табл. 1, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивач здійснив будівництво будинку на своїй земельній ділянці, зареєстрував право власності на нього 17 лютого 2015 році та розпорядився частками будинку на власний розсуд, уклавши договори купівлі-продажу та дарування.

Крім того, суд належним чином не перевірив чи призвело будівництво житлового будинку ОСОБА_2 до порушення майнових прав ОСОБА_3 та яких саме, а також чи має вона право на звернення з таким позовом з огляду на те, що 16 січня 2012 року вона скала нотаріально засвідчену заяву, в якій дала згоду ОСОБА_2 на будівництво житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, на земельній ділянці, що розташована за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Київська, 22-а на відстані 4,50 кв. м від стіни її житлового будинку, що розташований за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Київська, 22.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення зустрічного позову не може вважатися таким, що відповідає матеріалам справи, воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і у відповідності до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 4 грудня 2017 року в частині частково задоволеного зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В іншій оскаржуваній частині рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 4 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, крім випадків, визначених у частині 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Ю.М. Кулішенко

ОСОБА_8