Постанова

від 12.04.2018 по справі 334/11565/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 334/11565/14 Головуючий у 1 інстанції: Добрєв М.В.

провадження № 22-ц/778/1607/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

ОСОБА_2

при секретарі: Ващенко З.С.

за участі:

позивача ОСОБА_3, його представника - адвоката ОСОБА_4

відповідача ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7

представника Запорізької міської ради - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Запорізької міської ради, треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, Головне управління Держземагенства в Запорізькій області, Садівниче товариство Граніт , про визнання недійсним рішення Запорізької міської ради, визнання недійсною приватизації земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення меж земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним рішення Запорізької міської ради, визнання недійсною приватизації земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, відновлення меж земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, який він остаточно уточнив 03.03.2017 року (т. 2 а.с. 220-223).

В обґрунтування уточнених позовних вимог вказав, що 30.08.2014р. він був прийнятий в члени садівничого товариства Граніт , і має у користуванні земельну ділянку № 446. Раніше, з 1964р. по 30.08.2014р., земельна ділянка № 446 площею 4,9 га була в користуванні його батька - ОСОБА_10 При вступі в члени СТ Граніт та візуальному огляді земельної ділянки 30.08.2014р. ним було виявлено самозахват частини його земельної ділянки сусідом ОСОБА_5, внаслідок чого земельна ділянка останнього за № 445 була збільшена за рахунок його ділянки, а саме, була захоплена пішохідна доріжка з вхідною металевою хвірткою.

Від батька він дізнався, що напочатку 2008р. членами садівничого товариства було прийняте рішення про приватизацію земельних ділянок. Згідно з правилами отримання кадастрового номера ділянки необхідною умовою є узгодження границь земельних ділянок між членами садівничого товариства, яке повинно було бути проведеним по фактичному користуванню земельними ділянками. До його батька звернувся користувач земельної ділянки № 445 ОСОБА_6 з проханням узгодити межі земельної ділянки для індивідуальної приватизації землі. Однак його батько відмовився узгоджувати межі ділянки через існування непорозумінь. Але ОСОБА_6, маючи намір продати земельну ділянку № 445 теперішньому її власнику ОСОБА_5, не отримавши згоди його батька як суміжного землекористувача, можливо самостійно або за допомогою невстановлених осіб підробив його підпис в ОСОБА_4 узгодження меж землекористування між ділянка № 445 та № 446.

Підробка підпису виявлена спеціалістом-криміналістом ОСОБА_11 в почерко- знавчому дослідженні № 192 від 21.11.2014р. В подальшому на підставі підробленого акту узгодження меж землекористування ОСОБА_6 здійснив незаконну приватизацію земельної ділянки № 445 та продав ділянку теперішньому власнику ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 1631 від 18.10.2012р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9 Таким чином, стежка ділянки № 446 була незаконно включена у склад земельної ділянки № 445.

На теперішній час сусід ОСОБА_5 чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а саме: ним демонтовані його стовпчики, що позначали межу між ділянками, захоплена хвіртка, на території його пішохідної стежки встановлений паркан. Батько позивача попереджав ОСОБА_5 перед купівлею земельної ділянки № 445 про існування суперечок щодо користування земельними ділянками, але останній придбав її та використовує ділянку для будівлі приміщень з порушенням його права.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсним рішення № 25 від 23.12.2009р. Запорізької міської ради Про передачу земельної ділянки № 445 (кадастровий номер 2310100000:04:018:0191) у власність ОСОБА_6Я. ; визнати недійсним державний акт на право власності серія ЯИ № 580424 на земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:04:018:0191), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 011028801235 від 01.09.2010р., виданий на ім я ОСОБА_6; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 445 (кадастровий номер 2310100000:04:018:0191), укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, зареєстрований під № 1631 від 18.10.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9; відновити стан земельної ділянки № 446, який існував до порушення прав, та привести межі земельних ділянок № 446, 445 у первісний стан згідно з планом СТ Граніт та даних земельно-кадастрової документації; усунути йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою № 446 з боку власника земельної ділянки № 445 ОСОБА_5 шляхом демонтажу шлаконаливного паркану з металевими конструкціями та надання йому вільного доступу до металевої хвіртки; покласти зобов'язання на ОСОБА_12 не чинити йому перешкод в користуванні територією земельної ділянки № 446.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне їх встановлення судом, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, які з явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги,

апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Справа розглянута судом першої інстанції під час дії цивільно-процесуального кодексу у редакції від 18.03.2004р. Проте 15.12.2017р. набув чинності ЗУ № 2147-УІІІ від 03.10.2017р., яким до нього внесені зміни, тому в ході апеляційного розгляду слід перевіряти дотримання судом першої інстанції вимог ЦПК України в ред. від 18.03.2004р., а здійснювати апеляційний розгляд справи та ухвалювати судове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги слід за положеннями цивільно-процесуального кодексу у новій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенню позовних вимог ОСОБА_3 з підстав пропуску ним строку позовної давності, зазначивши, що позивачем не наведено поважних причин пропуску цього строку та не підтверджено їх належними доказами. При цьому, суд виходив із того, що право на оскарження рішення Запорізької міської ради № 25 від 23.12.2009р. та визнання недійсними державного акту на землю серії ЯИ № 580424 на ім я ОСОБА_6 і договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, зареєстрованого за № 011028801235 від 01.09.2010р., виникло ще у попереднього користувача земельної ділянки № 446, а саме, у батька позивача - ОСОБА_13 ще у 2009р., тому строк позовної давності сплив у 2012р.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 наголошує на неправильності таких висновків суду, оскільки про порушення свого права він дізнався лише з часу як став членом СТ Граніт та набув право користування земельною ділянкою № 446, що відбулось 30.08.2014р., а тому, звернувшись з позовом 03.12.2014р., строку позовної давності не пропустив.

Перевіривши вказані доводи, апеляційний суд з ясував наступне.

Судом встановлено, що 30.08.2014р. позивач ОСОБА_3 був прийнятий в члени садівничого товариства Граніт , у зв язку з чим набув право користування земельною ділянкою № 446.

Користувачем вказаної земельної ділянки з 1964р. та до 30.08.2014р. був його батько ОСОБА_10 ( Т. 1 а.с. 18-20).

У 2008р. членами СТ Граніт було прийнято рішення про приватизацію земельних ділянок, у зв язку з чим було замовлено розробку технічної документації із землеустрою, складовою частиною якої було узгодження меж земельних ділянок між землекористувачами.

З матеріалів технічної документації із землеустрою вбачається, що 08.11.2009 року відповідач ОСОБА_6 (ділянка № 445) і ОСОБА_10 (ділянка № 446) звернулися до Запорізької міської ради із заявами про оформлення та видачу державного акта на право власності на земельну ділянку в СТ Граніт .

Рішенням Запорізької міської ради від 09.12.2009р. № 31 був наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів ОСОБА_6 та ОСОБА_10, що посвідчують право на земельні ділянки, яким при виникненні спірних питань по землекористуванню підготовка технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки припиняється до їх усунення (т. 1 а.с. 180, т. 2 а.с.74).

Вказана документація була розроблена ДП Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою і обидва пакети документів були узгоджені щодо ділянок № 445 ( Т. 1 а.с. 175-185) та № 446.

Рішенням Запорізької міської ради від 23.12.2009р. № 25 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадян (т.1 а.с.15).

01.09.2010р. ОСОБА_6 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку на підставі вказаного рішення ЗМР ( Т. 1 а.с. 102), а за договором від 18.10.2012р. продав її ОСОБА_5, який зареєстрував своє право власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ( а.с. т. 1 а.с. 99-101).

Рішенням Запорізької міської ради від 23.06.2010р. № 36 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадян згідно з додатками для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва, а в додатку зазначено, серед інших, ОСОБА_10 ( Т. 1 а.с. 118-119).

Проте згідно з довідкою Управління Держземагенства у Запорізькому районі Запорізької області, до місцевого фонду документації Управління матеріали, що стосуються приватизації земельної ділянки № 446, кадастровий номер 2310100000:04:018:0193 - не передавались, а за даними Державного реєстру земель станом на 31.12.2012р. право на земельну ділянку № 446 не зареєстровано ( Т. а.с. 213-214).

З довідки голови СТ Граніт ОСОБА_14 слідує, що ОСОБА_11 погодження меж землекористування ділянки № 445 та ділянки № 446 відбувався у його присутності та у присутності користувачів цих ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_10, суперечок між якими не було, а межі були погоджені при повній згоді останніх. До приватизації земельних ділянок по кварталу № 10 СТ Граніт , у якому ці ділянки розташовані, площа ділянки № 445 становила 0,03 га, а ділянки № 446 - 0,034 га; після приватизації ділянки № 445 її площа склала 0,0418 га, неприватизованої ділянки № 446 - 0,0538 га. Тобто їх площа не зменшилась, а збільшилась за рахунок додаткового приєднання до кожної ділянки прилеглої землі впродовж вул. Вишневського, що було підтверджено замірами, зробленими спеціалістами геодезичної організації за допомогою сертифікованих геодезичних приладів. Заяв про підробку ОСОБА_11 узгодження меж ані на той час, ані в подальшому ні від кого до СТ Граніт не надходило ( Т. 1 а.с. 92).

Щодо ненадання доступу ОСОБА_3 до його хвіртки сусідом ОСОБА_5, довідка голови СТ Граніт містить таку інформацію: у 2012р. між земельними ділянками № 445 та № 446 був встановлений паркан, але на кожній з ділянок завжди малась своя хвіртка: на ділянці № 445 в складі зовнішнього огородження з вул. Вишневського, а на ділянці № 446 - в складі зовнішнього огородження зі сторони пішохідної доріжки між цією ділянкою та ділянкою № 447. Після приватизації межі ділянок № 445 та № 446 не змінились, місце розташування хвірток не змінилось та місце огорож ділянок не змінилось ( Т. 1 а.с. 92).

Про таке розташування хвірток свідчить Витяг з містобудівного кадастру м. Запоріжжя, складеного 01.10.2013р. ( Т. 1 а.с.113).

Вказаним спростовуються ствердження позивача ОСОБА_3, що розмір його ділянки зменшився у зв язку з приватизацією ділянки № 445, що власником цієї ділянки ОСОБА_5 зайнято його хвіртку на вул. Вишневського та зайнято частину його земельної ділянки.

Наголошуючи на тому, що конфігурація його ділянки мала інший вигляд та між ділянками малась доріжка, яка належала йому, позивач не зміг надати будь-якої землевпорядної документації, яка б достовірно підтверджувала цей факт.

В апеляційній інстанції, підтверджуючи ці свої доводи, ОСОБА_3 вказував, що порушені межі його ділянки, визначені на плані на а.с. 29 в Т. 1, але, оглянувши цей документ, апеляційній суд вважає, що він не може свідчити про будь-які порушення, оскільки є суто схематичним та не містить ніяких розмірів і координат. Крім того, аналогічний схематичний план мається на а.с. 30 в т. 1, в якому вже відсутня пунктирна лінія, якою позивач зазначає межу та доріжку між ділянками № 445 та № 446.

Ксерокопії фотографій, які надані позивачем на обгрунтування своїх вимог, також не можуть бути належними і допустимими доказами у справі, оскільки суд не може пересвідчитись в тому, що на них сфотографовані спірні ділянки, період часу їх фотографування, належність доріжок, парканів сторонам у справі.

На думку апеляційного суду, єдиними належними і допустимими доказами порушення прав позивача як землекористувача може бути тільки землевпорядна документація, геодезична зйомка, кадастрова документація як до, так і після приватизації ділянок, щоб визначити наявність або відсутність факту порушення шляхом її порівняльного аналізу, якої позивач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав.

Проведене ним самостійно почеркознавче дослідження, оформлене висновком № 192 від 21.11.2014р., підпису його батька ОСОБА_10 на ОСОБА_11 погодження меж земельних ділянок, яким встановлено, що цей підпис виконаний не ОСОБА_10 ( Т. 1 а.с. 45-52), обгрунтовано не прийнято судом до уваги як допустимий доказ, оскільки суду невідомо, які зразки підписів для проведення цього дослідження надавались експерту, та чи дійсно вони належали батьку позивача.

Між тим, в ході розгляду справи клопотань позивачем про проведення судової почеркознавчої експертизи на заявлялось, хоча судом таке право роз яснювалось.

З матеріалів справи вбачається, що батьком позивача - ОСОБА_10 ОСОБА_11 погодження меж земельних ділянок не оспорювався, про що свідчить сплата послуг з геодезії і визначення меж 10.08.2008р., а також послуг з приватизації 27.07.2012р., про які записано в його членській книжці.

Зважаючи на все вищенаведене, апеляційний суд вважає, що позивачем ОСОБА_3 не доведені заявлені позовні вимоги щодо порушення його прав землекористувача земельної ділянки № 446, розташованої на території СТ Граніт , відповідачами, до яких вони спрямовані. А тому підстав для задоволення позову не вбачається.

Між тим, суд відмовив в задоволенні цього позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, що не відповідає матеріалам справи та нормам матеріального права.

Так, відповідно до положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається і на цьому наголошував позивач, що виявив порушення своїх прав землекористувача після вступу в члени СТ Граніт та візуального огляду земельної ділянки 30.08.2014р., та ця дата набуття ним членства в СТ Граніт підтверджується матеріалами справи. Тому у суду не було підстав для стверджень, що він мав бути обізнаним про такі порушення у зв язку з тим, що попередній землекористувач, від якого йому перейшло таке право, є його батьком та близькою особою.

Відтак, відмова судом в позові ОСОБА_3 з цих підстав є помилковою.

Разом з тим, є вірними висновки суду по суті спору, що право землекористування у ОСОБА_3 виникло тільки з 30.08.2014р. і в тих межах, в яких він його отримав вже після того, як став членом СТ Граніт , оскільки встановлення меж між земельними ділянками та виникнення права власності у суміжного користувача ОСОБА_6 а згодом ОСОБА_15 виникло раніше, ніж позивач став користувачем ділянки № 446.

Тому колегія, зважаючи на вищенаведені обставини щодо безпідставності вимог позивача, вважає за необхідне у відповідності до положень п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, частково задовольнивши апеляційну скаргу, змінити правове обґрунтування відмови в позові, відмовивши в його задоволенні з інших правових підстав.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 3981, 382-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2018 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 квітня 2018р.

Головуючий:

Судді: