Рішення

від 17.04.2018 по справі 809/476/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2018 р. справа № 809/476/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитюка Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Костюк О.С.,

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до відповідача: 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі також, позивач) звернувся до суду з позовом до 14 державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (надалі 14 державна пожежна-рятувальна частина УДСУНС в Івано-Франківській області - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом управління Державної пожежної охорони УМВС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 12.06.2000 №59 о/с позивача призначено водієм 19-ї самостійної державної пожежної частини м. Косів. Указом Президента України від 27.01.2003 №47 пожежні підрозділи передано в підпорядкування МНС України. Наказом Міністерства України з надзвичайних ситуацій від 25.04.2012 №716 реорганізовано 19-самостійну державну пожежну частину територіального управління МНС в Івано-Франківській області, м. Косів у 14 державну пожежно-рятувальну частину територіального управління МНС в Івано-Франківській області, без зміни місця дислокації. Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 16.01.2013 №20 "Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій" правонаступником Міністерства надзвичайних ситуацій України є Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Наказом УДНС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 15.04.2016 №307 позивача звільнено із служби в 14 державній пожежно-рятувальній частині УДНС України (м. Косів) з 22.04.2016.

За приписами статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" №56/95-ВР встановлюються пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Зокрема частиною 1 цього Закону передбачено, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. На виконання Закону №56/95-ВР прийнято Постанову №648 та Постанову Кабінету Міністрів України від11.08.1995 №647 "Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських". Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 №647 "Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських" м. Косів включено в перелік населених пунктів, яким надається статус гірських. Частиною 1 статті 6 Закону №56/95 передбачено, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" №648 від 11.08.1995 установлено, що на підприємствах, в установах, організаціях та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки та посадові оклади працівників, військовослужбовців підвищуються на 25 %. Таким чином, у період з 12.06.2000 по 22.04.2016 позивач проходив службу цивільного захисту в населеному пункті, якому надано статус гірського та в якому посадовий оклад при проходженні служби підвищується на 25%.

Позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСУН України в Івано-Франківській області, пов`язаною із невиплатою йому в повному обсязі за період з 01.06.2015 по 22.04.2016 підвищенням посадового окладу на підставі Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 №56/95-ВР та Постанови Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" від 11.08.1995 №648 та стягнути з 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСУНС в Івано-Франківській області на його користь підвищення посадового окладу за військову службу на території населених пунктів, яким надано статус гірських, за період з 01.06.2015 по 22.04.2016 в сумі 811,62 грн., а також стягнути з 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСУНС в Івано-Франківській області на його користь середній заробіток за період з 23.04.2016 по 12.03.2018 за затримку розрахунку грошового забезпечення при звільненні в розмірі 80607,03 грн.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.1-2).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 28.03.2018, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.34-39).

28.03.2018 на адресу суду від представника 14 державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, разом із відзивом на позовну заяву, подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.04.2018 в задоволенні заяви (клопотання) представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до 14 державної пожежно-рятувальної частини управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - відмовлено.

Позивач в судове засідання не з`явився, на адресу суду направив клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с. 56).

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав наведеному у відзиві на позовну заяву, який міститься у матеріалах справи (а.с. 34-39). Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, відзив на позовну заяву, судом встановлено наступне.

Наказом управління Державної пожежної охорони УМВС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 12.06.2000 №59 о/с ОСОБА_2 призначено водієм 19-ї самостійної Державної пожежної частини м. Косів, з 12 червня 2000 року, встановивши посадовий оклад 74 гривні (а.с. 28).

Указом Президента України від 27.01.2003 №47 пожежні підрозділи передано в підпорядкування МНС України.

Наказом Міністерства України з надзвичайних ситуацій від 25.04.2012 №716 реорганізовано 19-самостійну державну пожежну частину територіального управління МНС в Івано-Франківській області, м. Косів у 14 державну пожежно-рятувальну частину територіального управління МНС в Івано-Франківській області, без зміни місця дислокації (а.с. 23-25).

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 16.01.2013 №20 "Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій" правонаступником Міністерства надзвичайних ситуацій України є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.

Наказом УДСНС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 15.04.2016 №307 відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу звільнено із служби у запас Збройних сил за пунктом 176 підпунктом 1 (у зв`язку із закінченням строку контракту) старшину служби цивільного захисту ОСОБА_2, водія 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС (м. Косів) з 22.04.2016 (а.с. 22).

14 державною пожежно-рятувальною частиною УДСНС України в Івано-Франківській області листом №К-3/01-13 від 19.02.2018 позивачу поінформовано, що розглянувши клопотання громадянина України, жителя ІНФОРМАЦІЯ_1 керівництво ДПРЧ-14 Управління ДСНС України в Івано-Франківській області повідомляє, що при виплаті грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту ДПРЧ-14 керується наказом МВС України №475 від 23.04.2015 "Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту" зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15.05.2015 за №544/26989.

Згідно пункту 17 "Порядок виплати надбавки за службу у високогірних місцевостях" розділу IV "Надбавки та доплати" даного наказу особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах управління (підрозділах), дислокованих у населених пунктах, яким відповідно до чинного законодавства надано статус гірських, виплачується надбавка в розмірі 25 відсотків до посадового окладу за основною або тимчасово виконуваною посадою.

Водночас пункт 19 розділу IV "Надбавки та доплати" передбачає, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення виплати додаткових видів грошового забезпечення, передбачені пунктами 17 цього розділу здійснювати в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із цією Інструкцією розміру.

Пунктом 17 "Порядок виплати надбавки за службу у високогірних місцевостях" розділу IV "Надбавки та доплати" наказу №475 від 23.04.2015 не передбачено, що встановлення даної надбавки має оформлятись наказом керівника підрозділу.

Також встановлено, що посадовий оклад в період з січня 2015 по березень 2016 громадянина ОСОБА_2 становив 605 гривень 00 копійок. Розмір грошового забезпечення за період з січня 2015 по березень 2016 наведено в додатку №1 (а.с. 18-20).

Позивач звернувся в суд за захистом свого права та просить визнати протиправною бездіяльність 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСУН України в Івано-Франківській області, пов`язаною із невиплатою йому в повному обсязі за період з 01.06.2015 по 22.04.2016 підвищенням посадового окладу на підставі Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 №56/95-ВР та Постанови Кабінету Міністрів України "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" від 11.08.21995 №648, стягнути з 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСУН України в Івано-Франківській області на його користь підвищення посадового окладу за військову службу на території населених пунктів, яким надано статус гірських, за період з 01.06.2015 по 22.04.2016 в сумі 811,62 грн., а також стягнути з 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСУН України в Івано-Франківській області на його користь середній заробіток за період з 23.04.2016 по 12.03.2018 за затримку розрахунку грошового забезпечення при звільненні в розмірі 80607,03 грн.

У відповідності до статті 244 КАС України, суд вирішуючи питання, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин та враховуючи період, в якому тривали спірні правовідносини, зазначає, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню норми права, які діяли в часі на момент їх виникнення.

Предмет адміністративного позову між позивачем та відповідачем був врегульований Кодексом цивільного захисту України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, а розміри і порядок виплати позивачу грошового забезпечення визначалися нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", наказом МНС України від 10.06.2008 №447 "Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту", який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.07.2008 за №612/15303 та був діючий до 15.06.2015, наказом МВС України від 23.04.2015 №475 "Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту", який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.05.2015 за № 544/26989 та діючий із 16.06.2015 по день звільнення позивача зі служби.

Відповідно до частини 2 статті 125 Кодексу цивільного захист України, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок та умови встановлювалися Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №1294).

У відповідності до п. 1 зазначеної Постанови №1294 передбачалося, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком №27 цієї Постанови №1294 встановлювалися додаткові види грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, де передбачалася щомісячна надбавка за службу у високогірних місцевостях для зазначеної категорії осіб у розмірі 25 відсотків посадового окладу.

В той же час, п. 7 Постанови №1294 передбачалося, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, в тому числі й додатком 27, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу у високомобільних десантних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.

Під час проходження служби цивільного захисту до 15.06.2015 року позивачу грошове забезпечення виплачувалося у відповідності до Інструкції про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженої наказом МНС України від 10.06.2008 №447 (далі - Інструкція №447).

Згідно із п. 4.17 Інструкції №447 встановлювалось, що особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах управління (підрозділах), дислокованих у населених пунктах, яким відповідно до чинного законодавства надано статус гірських, виплачується надбавка в розмірі 25 відсотків до посадового окладу за основною або тимчасово виконуваною посадою. А пунктом 2 наказу МНС України від 10.06.2008 №447 не передбачалось обмеження виплати цього додаткового виду до 50 відсотків установленого згідно із зазначеною Інструкцією розміру до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення виплати додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, до травня 2015 включно позивачу виплачувалась надбавка за службу у високогірних місцевостях в розмірі 25% від посадового окладу.

16.06.2015 набрав чинності Наказ МВС України від 23.04.2015 №475 "Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту", яким було затверджено нову відповідну Інструкцію (далі - Інструкцію №475) та визнано таким, що втратив чинність наказ МНС України від 10.06.2008 №447.

Відповідно до пп. 1 п. 17 розділу IV Інструкції №475 передбачалось, що особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах управління (підрозділах), дислокованих у населених пунктах, яким відповідно до чинного законодавства надано статус гірських, виплачується надбавка в розмірі 25 відсотків до посадового окладу за основною або тимчасово виконуваною посадою.

Водночас, п. 19 розділу IV Інструкції №475 встановлено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення виплати додаткових видів грошового забезпечення, передбачені пунктами 9-17 цього розділу (крім щомісячних виплат особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, а також тим, які виконують водолазні роботи), здійснювати в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із цією Інструкцією розміру.

Тому, з огляду на зміни в законодавстві та враховуючи вимоги п. 11 розділу І Інструкції №475, із червня 2015 до дня звільнення із служби позивачу виплачувалася дана надбавка у розмірі 12,5% від посадового окладу (тобто, 50% від 25% становить 12,5%).

Пунктами 1.1 та 1.2 Положення про ДПРЧ-14, затвердженого наказом ДСНС України від 24.05.2013 №307 у редакції наказу ДСНС України від 11.10.2016 №510 встановлено, що ДПРЧ-14 є державним пожежно-рятувальним підрозділом зі статусом державної аварійно-рятувальної служби, утвореним з метою запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, гасіння пожеж, пожежно-, аварійно- та пошуково-рятувальних й інших невідкладних робіт у зоні відповідальності за територіальним принципом.

Згідно із п. 1.7 зазначеного Положення, ДПРЧ-14 у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, наказами МВС, ДСНС України, територіального органу, іншими нормативно-правовими актами у сфері рятувальної справи, цивільного захисту та діяльності аварійно-рятувальних служб, а також цим Положенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, всі дії щодо нарахування і виплати грошового забезпечення позивачу (включаючи надбавку за службу у високогірних місцевостях) зі сторони ДПРЧ-14 були правомірні, а порушення вимог законодавства зі сторони посадових осіб частини - відсутні.

Окрім того, зазначена правова позиція узгоджується із висновком Верховного суду, викладеного в Постанові у справі № 818/649/14 (К/9901/1290/18) від 14.02.2018, в якій суд дійшов висновку, що нормою п. 7 Постанови №1294 обмежено розмір додаткових видів грошового забезпечення встановлених додатками до цієї постанови. Тому, правомірно виплачувалось додаткове грошове забезпечення у розмірі 50% від встановленого.

Також, необґрунтованим є посилання позивача на обов'язковість застосування до спірних правовідносин Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 №648 "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 №648, на підприємствах, в установах, організаціях, територіальних органах, територіальних підрозділах та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків.

Системно аналізуючи положення даного законодавчого акту, можна дійти до висновку, що за колом осіб він поширює свою дію на наступних суб'єктів права: "працівників", "військовослужбовців", "осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" та "осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби". Особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту в даному переліку відсутні.

Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 №648 не поширює свою дію за колом осіб на позивача.

Суд зауважує, що відносини з приводу виплати позивачу надбавки за службу у високогірних місцевостях були врегульовані нормами Постанови №1294, наказу МНС України від 10.06.2008 №447 та наказу МВС від 23.04.2015 №475 як спеціальними нормами законодавства.

Помилковим є твердження позивача про те, що в нормативно-правових актах відсутня заборона у відповідача сплачувати спірну надбавку та самостійно упорядкувати її виплату, а також з приводу того, що наказом МНС від 10.06.2008 №447 та наказом МВС від 23.04.2015 №475 було упорядковано виплату цієї надбавки, з огляду на нижче викладене.

Відповідно до п. 11 Постанови КМУ №1294, було постановлено Міністерству праці та соціальної політики. Міністерству фінансів, іншим державним органам упорядкувати у тримісячний строк перелік і розміри виплати додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Таким чином, зазначеною постановою затверджено вичерпне коло суб'єктів, уповноважених на таке упорядкування. В той же час, ані Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, ані ДПРЧ-14, в силу приписів частини 2 статті 19 Конституції України, згідно законодавства України не були наділені повноваженнями на таке упорядкування, а тому самостійно вчинити такі дії не вбачалось за можливе.

Впродовж чинності цієї Постанови КМУ №1294 упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, яке повинні були вчинити уповноважені органи згідно п. 11 Постанови - не відбулося.

Наказом МНС від 10.06.2008 №447 та наказом МВС від 23.04.2015 №475 не відбулося зазначене "упорядкування", що передбачене п. 11 Постанови КМУ №1294, а тільки затверджувалися Інструкції про порядок і умови виплати грошового забезпечення, норми яких самі містили посилання на необхідність такого "упорядкування" зі сторони уповноважених державних органів у майбутньому.

Що стосується вимоги позивача про несвоєчасність виплати грошового забезпечення при звільненні зі служби цивільного захисту судом встановлено слідуюче.

Відповідно до абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 №13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Відносини з приводу проведення розрахунку із особою при звільнені із служби цивільного захисту були врегульовані по відношенню до позивача спеціальними нормами законодавства, а саме розділом XV "Порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту" Інструкції №475. Тому, загальне трудове законодавство не підлягає застосуванню в спірних правовідносинах.

Окрім того, суд не бере до уваги посилання позивача на правовий висновок, що закріплений в Постанові Верховного Суду України від 16.11.2013 у справі № 21-389а13 так як він зроблений з приводу проходження військової служби, а не служби цивільного захисту (це два різні види публічної служби); висновок зроблений з приводу застосування строків звернення до суду при вирішенні спорів щодо звільнення, а не спорів що виникають з приводу проходження публічної служби (виплати грошового забезпечення) "...посилання касаційного суду на статтю 233 КЗпП як таку, що врегульовує строки звернення до адміністративного суду при вирішенні питання щодо звільнення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права". Висновок з приводу застосування строків звернення до суду щодо стягнення грошового забезпечення в цій постанові суду відсутній.

Суд не погоджується з твердженням позивача щодо розрахунку грошового забезпечення при звільненні з посиланням на ті обставини, що зі сторони відповідача не було порушень будь-яких нормативно-правових актів, що визначають порядок виплати позивачу грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення ОСОБА_2 проводилася у відповідності до норм Інструкції №475, а тому ДПРЧ-14 діяло в межах повноважень та у спосіб передбачені законодавством України.

За приписами частин 1, 5 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2. ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, суд на підставі наданих учасниками справи письмових доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2, адреса: вул. Погребенника, 8, с. Рожнів,Косівський район, Івано-Франківська область,78635, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

Відповідач: 14 державна пожежно-рятувальна частина управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, адреса: вул. Незалежності, 173, м. Косів, Косівський район, Івано-Франківська область,78600, код ЄДРПОУ 38026198.

Суддя Микитюк Р.В.

Рішення складене в повному обсязі 23 квітня 2018 р.