Постанова

від 05.04.2018 по справі 639/7242/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

5 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 639/7242/16-ц

провадження № 61-11965св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - комунальне підприємство Харківський міський ломбард ,

представники відповідача: КухарЄвгенія Анатоліївна, Василенко Микола Юрійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційнускаргу комунального підприємства Харківський міський ломбард на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2017 року у складі судді Труханович В. В. та рішення апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів:

Шаповал Н. М., Кіпенка І. С., Кокоші В. В. ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства Харківський міський ломбард (далі -

КП Харківський міський ломбард ) про стягнення нарахованої, але не виплаченої компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Харківського міського голови від 22 серпня 2011 року № 3662 між ним та Харківською міською радою було укладено контракт № 43 про прийняття на роботу в КП Харківський міський ломбард на посаду директора підприємства. Розпорядженням Харківського міського голови від 12 серпня 2016 року № 1098/2к його було звільнено з займаної посади 22 серпня 2016 у зв'язку із закінченням дії контракту згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України.

На день його звільнення відповідачем була нарахована, але не виплачена йому компенсація за невикористану основну та додаткову відпустки за період роботи на підприємстві в кількості 86 календарних днів, що становить 25 174 грн 39 коп. Однак виплачувати на день звільнення усі належні йому кошти відповідач відмовився, обґрунтовуючи відсутністю грошових коштів у підприємства та наявністю у нього невідомої до звільнення грошової заборгованості перед

КП Харківський міський ломбард . При цьому посилався на те, що відповідач наполягав на тому, щоб він підписав безстрокову довіреність на головного бухгалтера підприємства та договір позики на суму 149 тис. грн від 1 лютого 2016 року.

Крім того, він зазначав, що виконуючий обов'язки директора підприємства на день його звільнення - ОСОБА_11 та головний бухгалтер ОСОБА_12 відмовилися повертати йому трудову книжку, посилаючись на те, що остання знаходиться у співробітника Харківської міської ради, ОСОБА_13, який взагалі не є стороною трудових відносин і не повинен був зберігати у себе такі документи. На підприємстві його запевнили, що допоки він не підпише згаданий вище договір позики та довіреність, до того часу трудову книжку йому не повернуть.

26 серпня 2016 року ним було надіслано звернення до Головного управління Держпраці в Харківській області щодо порядку вирішення ситуації, яка склалася. Після його звернення до правоохоронних органів із заявою про вищевказані факти, йому надійшов лист від 2 вересня 2016 року про можливість отримати трудову книжку.

9 лютого 2016 року ним була видана нотаріальна довіреність на громадянина ОСОБА_14, якою останній уповноважувався отримати його трудову книжку та повний розрахунок, проте 12 вересня 2016 року на підприємстві у вказаному було відмовлено.

Також він посилався на те, що внаслідок вказаних дій відповідача зазнав моральних страждань та вимушений був прикладати додаткових зусиль для поновлення його порушеного права.

Ураховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з КП Харківський міський ломбард середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати на момент ухвалення рішення у справі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з КП Харківський міський ломбард на користь ОСОБА_4 суму нарахованої, але не виплаченої компенсації за невикористану основну та додаткову відпустки за період з

21 липня 2011 року по 22 серпня 2016 року в сумі 27 086 грн 46 коп. Стягнуто з КП Харківський міський ломбард на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку в сумі 46 091 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тому дійшов висновку про те, що з вини КП Харківський міський ломбард ОСОБА_4 своєчасно не виплачена сума нарахованої, але не виплаченої компенсації за невикористану основну та додаткову відпустки з

21 липня 2011 року по 22 серпня 2016 року в сумі 27 086 грн 46 коп. та середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку в сумі 46 091 грн.

Рішення районного суду оскаржується лише в частині статті 117 КЗпП України - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу КП Харківський міський ломбард задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2017 року змінено. Зменшено розмір середнього заробітку за весь час остаточного розрахунку, стягнутого з КП Харківський міський ломбард на користь ОСОБА_4 з 46 091 грн до 45 630 грн 09 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що 22 серпня 2016 року, який був останнім робочим днем ОСОБА_4, КП Харківський міський ломбард були нараховані позивачу виплати: заробітна плата за 16 днів серпня 2016 року в сумі 6 877 грн 80 коп., компенсація за використання автомобіля для потреб

КП Харківський міський ломбард в сумі 1 443 грн 64 коп., компенсація за невикористану відпустку в сумі 27 547 грн 37 коп., у тому числі компенсація за затримку виплати 460 грн 91 коп. Тобто, судом першої інстанції помилково було зазначено кількість робочих днів з дати звільнення, тому кількість робочих днів з моменту звільнення по день ухвалення рішення складає 99 днів, а розмір середнього заробітку - 45 630 грн 09 коп.

У касаційнійскарзі, поданій у березні 2017 року, КП Харківський міський ломбард ,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині стягнення з підприємства на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішенняв частині стягнення з

КП Харківський міський ломбард на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відповідач посилався на те, що позивач, будучи керівником підприємства, 22 серпня

2016 року навмисно не провів остаточного розрахунку під час звільнення.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці судам роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі

статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру середнього заробітку за весь час остаточного розрахунку, стягнутого з КП Харківський міський ломбард на користь ОСОБА_4 з 46 091 грн до 45 630 грн 09 коп., оскільки судом першої інстанції помилково було зазначено кількість робочих днів з дати звільнення, тобто слід було розрахувати не шість, а п'ять робочих днів, а тому кількість робочих днів з моменту звільнення по день ухвалення рішення склала 99 днів, а розмір середнього заробітку - 45 630 грн 09 коп.

Доводи касаційної скарги про те, що вини КП Харківський міський ломбард у затримці розрахунку при звільненні з позивачем немає, є безпідставними, оскільки підприємством не доведено відсутність їх вини у несвоєчасній виплаті позивачу належних йому сум при звільненні. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є похідними від вимог про стягнення компенсації за основну та додаткову відпустку, яка своєчасно не була виплачена позивачу.

Інші доводи касаційної скарги носять характер формальних міркувань, що не можуть слугувати достатньою та обґрунтованою підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення Жовтневого районного суду

м. Харкова від 13 січня 2017 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 16 лютого

2017 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства Харківський міський ломбард залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 січня 2017 рокув незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В.Білоконь

Є. В.Синельников