Постанова

від 24.04.2018 по справі 917/937/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/937/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

на окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 (головуючий суддя - Пелипенко Н.М., судді: Барбашова С.В., Істоміна О.А.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко"

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

про визнання укладеною угоду до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Райз-Максимко" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - відповідач), просило визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 2 від 29.11.2011 в редакції, запропонованій позивачем.

Позов мотивовано тим, що орендар має переважне право на поновлення зазначеного договору оренди землі, оскільки продовжує користуватись спірною земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі, а орендодавець у встановлений частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" місячний термін після закінчення строку договору оренди землі не повідомив орендарю про наявність заперечень щодо поновлення зазначеного договору.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.10.2017(суддя Кульбако М.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 (головуючий суддя - Пелипенко Н.М., судді: Барбашова С.В., Істоміна О.А.) в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що в даному випадку поновлення спірного договору на тих самих умовах та на той самий строк в порядку статті 33 Закону України Про оренду землі є неможливим, оскільки сторони наполягають на зміні його умов щодо строку та розміру орендної плати, однак позивач втратив переважне право на поновлення вказаного договору на підставі частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з чим підстави для визнання вказаного договору поновленим, відсутні.

Поряд з цим при прийнятті постанови у справі, апеляційна інстанція винесла окрему ухвалу від 12.12.2017, якою постановлено надіслати її керівнику Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та про вказані недоліки в роботі співробітників управління для вжиття відповідних організаційно-правових заходів. Про прийняття заходів повідомити Харківський апеляційний господарський суд у місячний строк.

Оскаржувана окрема ухвала мотивована недоліками в роботі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, судом апеляційної інстанції зазначено, що співробітники відповідача неналежно виконували своїх обов'язків щодо користування процесуальними правами та обов'язками сторони в судовому процесі, передбачених приписами статтею 33 Господарського процесуального кодексу у редакції до 15.12.2017.

У касаційній скарзі відповідач просить вказану окрему ухвалу скасувати. Свої вимоги відповідач мотивує тим, що дана ухвала не містить конкретних та реальних для виконання вказівок, що свідчить про неправильне застосування апеляційним судом статті 246 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи оскаржувану ухвалу, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Як вбачається з тексту оскарженої ухвали, під час апеляційного провадження колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що позивач до закінчення строку дії договору оренди землі № 2 від 29.11.2011 (далі - договір) на виконання п. 8.1 договору направив до відповідача повідомлення про намір подовжити дію договору терміном на 7 років, проте відповіді на свою пропозицію не отримав.

Пояснюючи такі обставини, відповідача зазначив, що в Головному управлінні Держземагенства у Полтавській області відсутнє фінансування для направлення рекомендованих листів з оголошеною цінністю чи без оголошеної цінності, тому листування Головного управління з іншими особами ведеться простим поштовим відправленням, що відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, здійснюється без видачі розрахункового документа та доставляється (вручається) без розписки.

Отже відповідачем, як було ним зазначено суду апеляційної інстанції, відповідь на повідомлення позивача про намір подовжити дію договору оренди землі було направлено простим поштовим відправленням, в якому запропоновано внести зміни до договору оренди землі шляхом укладення додаткової угоди до договору, якою змінити розмір орендної плати до 12% від нормативної грошової оцінки гектара відповідного угіддя, визначеної за матеріалами нормативної грошової оцінки земель 1995-1997 років з урахуванням індексації, та терміну дії договору до 7 років.

Не отримавши від позивача відповіді на вказані пропозиції, відповідач направив на адресу позивача простим поштовим відправленням лист з повідомленням про неможливість поновлення договору.

В підтвердження направлення простою кореспонденцією вказаних листів відповідачем долучені до матеріалів справи відповідні реєстраційно-контрольні картки, які є внутрішніми документами контролю та не несуть інформації та доказів в підтвердження направлення на адресу позивача простих листів, на які посилається представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень.

Інших доказів направлення цих простих листів відповідачем апеляційному суд надано не надано.

Відтак апеляційний суд визнав, що посилання відповідача на надсилання ним вказаних листів простою кореспонденцією призвело до неможливості подання відповідачем доказів надсилання позивачеві зазначених листів, що в свою чергу утруднило з'ясування фактичних обставин справи.

Відповідно до положень статті 90 Господарського процесуального кодексу України у редакції, до 15.12.2017, чинній на час прийняття оскарженої окремої ухвали суду, господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу (ч.1). Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу (ч.2). Окрему ухвалу може бути оскаржено в установленому цим Кодексом порядку (ч.3). Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування (ч.4).

Отже окрема ухвала виноситься судом як у разі порушення законності, так і у разі наявних недоліків в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.

Із змісту оскарженої у касаційному порядку окремої ухвали вбачається, що її винесено не у зв'язку із порушенням законності, а у зв'язку із недоліками в діяльності відповідача.

Про наявність передумов для таких недоліків, як вбачається із висновків суду апеляційної інстанції, які відповідачем не спростовуються, посилався і сам відповідач, зазначаючи суду апеляційної інстанції про те, що в Головному управлінні Держземагенства у Полтавській області відсутнє фінансування для направлення рекомендованих листів з оголошеною цінністю чи без оголошеної цінності, тому листування Головного управління з іншими особами ведеться простим поштовим відправленням.

За вказаних обставин доводи касаційної скарги про відсутність в окремій ухвалі посилання на конкретні норми, які б було порушено, є безпідставним, та висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

З цих же мотивів не можуть бути підставою для скасування оскарженої ухвали посилання у касаційній скарзі на відсутність в окремій ухвалі конкретних та реальних для виконання вказівок.

Безпідставним також є посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування апеляційним судом статті 246 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII, оскільки наведена норма набрала чинності 15.12.2017 і на момент прийняття оскарженої окремої ухвали судом апеляційної інстанції не застосовувалася.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності окремої ухвали суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч.2).

Отже оскільки окрема ухвала суду не суперечить положенням процесуального законодавства, що діяло на час її ухвалення, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на особу, що звернулася із касаційну скаргою.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишити без задоволення, а окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 у справі № 917/937/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов