Рішення

від 17.04.2018 по справі 906/1145/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/1145/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання: Степанченко О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1, дов. № 73 від 10.01.2018;

від третьої особи ПАТ "Житомиргаз": ОСОБА_2, дов. №007.1-81-1217 від 01.12.2017;

від третьої особи ТОВ "Газпромпостач": не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі Філії Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Комунальної установи Центральна міська лікарня №1 м. Житомира

за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"

за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач"

про зобов'язання примусово виконати обов'язок шляхом оплати наданих послуг на суму 4417,10грн

Позивачем пред'явлено позов про зобов'язання відповідача примусово виконати обов'язок шляхом оплати наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 3216,50грн, з яких: 3062,86грн - основного боргу, 31,41грн - 3% річних та 119,23грн - інфляційних витрат.

Позов ґрунтується на вимогах Кодексу газотранспортної системи, Кодексу газорозподільних систем, Закону України "Про ринок природного газу", Правил постачання природного газу.

Ухвалою суду від 22.12.2018 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання. Крім того, даною ухвалою суду залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз".

Ухвалою суду від 18.01.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач".

22.02.2018 через діловодну службу до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог з додатками, в якій просить суд, зокрема, прийняти до розгляду вказану заяву; долучити її до матеріалів справи; зобов'язати відповідача примусово виконати обов'язок шляхом оплати на користь позивача вартості наданих у січні-грудні 2017 року послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 4263,46грн - основного боргу, 31,41грн - 3% річних та 119,23грн - інфляційних витрат; стягнути з позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00грн.

Ухвалою від 22.02.2018 суд постановив прийняти до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 21.02.2018 та вважати заявленим до розгляду спір на загальну суму 4417,10грн.

Ухвалою суду від 21.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1145/17 до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно і належним чином, про що свідчать розписка у справі (а.с. 81, т.2), а також рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 86-87, т.2).

Представник відповідача в судовому засіданні надав копію листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №3413/16.3.2/7-18 від 06.04.2018, надісланого останньому у відповідь на лист відповідача №501 від 02.03.2018. Варто зазначити, що вказаний документ долучається до матеріалів справи, водночас з урахуванням того, що в судовому засіданні 05.04.2018 вже відбулося з'ясування обставин справи та дослідження доказів, а також пройшли судові дебати, суд не бере до уваги даний документ в якості доказу у справі.

Представник третьої особи-2 у судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно і належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 88, т.2).

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, враховуючи пояснення учасників судового процесу, надані в минулому засіданні та досліджені матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

10.02.2017 Комунальна установа Центральна міська лікарня №1 м. Житомира (відповідач) звернулася до Бердичівського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, яке є невідокремленим підрозділом Філії Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (позивач) з листом №364, в якому викладено пропозицію надіслати на адресу комунальної установи проект договору із зазначенням та обґрунтуванням тарифу на послуги транспортування природного газу (а.с.19, т.1).

22.02.2017 позивачем на вказаний вище лист відповідачу направлено письмову відповідь №397/16-01 від 21.02.2017 (а.с.20, т.1) щодо необхідності укладення між ними договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а також проект самого договору (а.с.20-24, т.1). Зазначені відповідь та проект договору відповідач отримав 24.02.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.21, т.1).

Проте, відповідач не повернув позивачеві підписаного примірника договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами. Натомість, листом №952 від 20.04.2017 відповідач, посилаючись на письмову відповідь Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №3387/16.3.2/7-17 від 03.04.2017 (а.с.26, т.1), повідомив позивача про відмову укласти такий договір (а.с.25, т.1).

Разом з тим, згідно даних позивача та як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі звітів про поділ фактичного обсягу (об'єму) природного газу, відібраного з точки виходу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз", яке є газорозподільною організацією (третя особа-1), між замовниками послуги транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів) (а.с. 32-40, 248-250, т.1), у період січень-грудень 2017 року Комунальній установі Центральна міська лікарня №1 м. Житомира через газопостачальника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" (третя особа-2) Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі Філії Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" протранспортовано 36,328тис.м.куб. природного газу. При цьому, факт постачання відповідачу третьою особою-2 природного газу саме в такій кількості саме у період січень-грудень 2017 року підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі природного газу від 31.01.2017, 22.02.2017, 22.03.2017, 27.04.2017, 31.05.2017, 30.06.2017, 31.07.2017, 31.08.2017, 30.09.2017, 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017 (а.с. 186-197, т.1).

Загалом, згідно даних позивача, ним здійснено транспортування природного газу для споживання відповідачем на суму 4263,46грн.

З огляду на викладене, позивачем відповідачу направлялися вимоги про оплату послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами №866/16-01 від 18.05.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 1460,78грн), №1198 від 19.07.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 2108,84грн), №240вих-17-163 від 27.10.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 3062,86грн), №2408вих-18-75 від 09.02.2018 (щодо сплати заборгованості в сумі 4263,47грн) (а.с. 41, 44, 46, 244, т.1), які отримані останнім 22.05.2017, 21.07.2017, 30.10.2017, 12.02.2018 - відповідно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 42, 44 - на звороті, 46 - на звороті, 246, т.1).

Проте, вказані вище письмові вимоги позивача про оплату наданих послуг з транспортування природного газу залишились без виконання. Натомість, позивачу відповідачем направлено листи №1200 від 26.05.2017, №1681 від 26.07.2017, №2493 від 01.11.2017 (а.с. 43, 45, 47,т.1), якими останній повідомляє про те, що не визнає дані вимоги та не має наміру здійснювати розрахунки за послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за вказані періоди.

Позивач, вважаючи, що дії відповідача, які полягають у споживанні природного газу в січні-грудні 2017 року в обсязі 36,328тис.м.куб., породжують для відповідача цивільні права та обов'язки у правовідносинах з позивачем як учасником ринку природного газу, котрий забезпечує транспортування природного газу, звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення боргу за надані у період січень-грудень 2017 року послуги з транспортування природного газу в розмірі 4263,46грн, а також 31,41грн - 3% річних та 119,23грн - інфляційних витрат.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу" газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу (п.45 ч.1 ст.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу").

Оператор газотранспортної системи (Оператор ГТС) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) (п.19 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу").

Оператор газорозподільної системи (Оператор ГРМ) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (п.17 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу").

За змістом п.1 постанови Кабінету міністрів України від 24.07.1998 №1173 "Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу" (з відповідними змінами і доповненнями) основними видами діяльності публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" є здійснення господарської діяльності з транспортування природного газу та зі зберігання природного газу.

З огляду на наведене, позивач є тим суб'єктом господарювання, на якого покладені функції оператора ГТС, який здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників). Позивач, як оператор ГТС, здійснюючи діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб, забезпечує транспортування природного газу газотранспортною системою, зокрема до газорозподільної системи оператора ГРМ, та передачу природного газу в газорозподільну систему оператора ГРМ. У свою чергу, оператор ГРМ, що здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, забезпечує розподіл (переміщення) природного газу, що надійшов з газотранспортної системи позивача, з метою його фізичної доставки споживачам, об'єкти яких підключені до його мережі.

Підпунктами 3 та 4 пункту 1 Кодексу газотранспортної системи, затвердженого Постановою №2493 від 30.09.2015 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлено, що його дія поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності. Доступ суб'єктів ринку природного газу до газотранспортної системи здійснюється на принципах, зокрема, своєчасної та повної оплати послуг, наданих оператором газотранспортної системи.

Згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2259 від 15.12.2016 "Про внесення змін до додатка до постанови НКРЕКП від 29 грудня 2015 року №3159" (чинної станом на час виникнення спірних правовідносин), тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" відповідно до території ліцензованої діяльності газорозподільного підприємства - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" з 01.01.2017 становив 97,80грн (без ПДВ) за 1тис.м.куб.

Як судом зазначалося вище, у період з січня по грудень 2017 року позивач здійснив транспортування в загальному потоці та передачу загального обсягу природного газу оператору ГРМ (третій особі-1), у тому числі, обсяг природного газу - 36,328тис.м.куб., спожитого відповідачем. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" як оператор ГРМ, у свою чергу, здійснив розподіл природного газу споживачам, що надійшов до його газорозподільної системи від позивача, зокрема розподілив на об'єкт відповідача природний газ в обсязі 36,328тис.м.куб., а відповідач отримав природний газ у зазначеному обсязі.

Отже, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що факт споживання відповідачем природного газу період з січня по грудень 2017 року в обсязі 36,328тис.м.куб. свідчить про те, що в зазначений період позивачем фактично надані, а відповідачем отримані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в частині транспортування обсягу 36,328тис.м.куб. природного газу газотранспортною системою. У свою чергу, це підтверджує факт виникнення у відповідача зобов'язань з оплати наданих послуг транспортування природного газу газотранспортною системою.

Судом критично оцінюються посилання відповідача, в якості заперечень проти позову, на відсутність в нього обов'язку з оплати позивачу вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за період з січня по грудень 2017 року, зокрема, через неукладеність між сторонами договору на транспортування природного газу, враховуючи наступне.

Згідно ч.6 ст.180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Згідно ст.642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як судом зазначалося вище, 10.02.2017 Комунальна установа Центральна міська лікарня №1 м. Житомира звернулася до Бердичівського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, яке є невідокремленим підрозділом Філії Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" з листом №364, в якому викладено пропозицію надіслати на адресу комунальної установи проект договору із зазначенням та обґрунтуванням тарифу на послуги транспортування природного газу (а.с.19, т.1).

22.02.2017 позивачем на вказаний вище лист відповідачу направлено письмову відповідь №397/16-01 від 21.02.2017 (а.с.20, т.1) щодо необхідності укладення між ними договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а також проект самого договору (а.с.220-24,т.1). Зазначені відповідь та проект договору відповідач отримав 24.02.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 21, т.1).

Проте, відповідач не повернув позивачеві підписаного примірника договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами. Натомість, листом №952 від 20.04.2017 відповідач, посилаючись на письмову відповідь Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №3387/16.3.2/7-17 від 03.04.2017 (а.с.26, т.1), повідомив позивача про відмову від укладення такого договору (а.с.25, т.1).

Так, зокрема, у листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №3387/16.3.2/7-17 від 03.04.2017 (а.с. 26, т.1) зазначено, що оскільки, об'єкти управління охорони здоров'я міської ради м. Житомир підключені до газорозподільної системи, то необхідності в укладанні договору транспортування немає.

Проте, в матеріалах справи докази, чи нормативно-правове обґрунтування належності відповідача до об'єктів газорозподільної системи відсутні. При цьому, наявний у матеріалах справи типовий договір розподілу природного газу №094201RK3JAB016 від 22.01.2016, сторонами якого є відповідач та третя особа-1 (а.с. 86-90, т.1), не свідчить про таку належність, а був укладений на виконання вимог Закону України "Про ринок природного газу" та Кодексу газорозподільних систем.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.

За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.

Згідно приписів ч.2 ст.12 Закону України "Про трубопровідний транспорт" підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів.

У п.1 гл.1 розд. VIII Кодексу газотранспортної системи вказано, що одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування. Оператор газотранспортної системи не має права відмовити в укладенні договору транспортування за умови дотримання заявником вимог щодо його укладення, передбачених цим розділом. Договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування. З моменту укладення договору транспортування замовник послуг транспортування також одержує право доступу до віртуальної точки, на якій відбувається передача природного газу.

Крім того, у п.1 розд.II Правил постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року №2496 (які регулюють відносини, що виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи), передбачено, що підставою для постачання природного газу споживачу є: наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального EIC-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального EIC-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов; наявність підтвердженого обсягу природного газу на відповідний розрахунковий період для потреб споживача; відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до пп.4 п.5 розд.II Правил постачання природного газу умови щодо найменування оператора газорозподільчої мережі/газотранспортної системи, з яким споживач уклав договір розподілу/транспортування природного газу є істотними та обов'язковими для договору постачання природного газу.

Таким чином, правовідносини між оператором газотранспортної системи та споживачем щодо послуг з транспортування природного газу регулюються відповідним договором. Тобто, укладання такого договору згідно вимог чинного законодавства є обов'язковою передумовою укладення договору постачання природного газу, за яким постачальник поставляє споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), і здійснюється не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа на основі типового договору.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як договори, так і інші правочини. Окрім того, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч.3 ст.11 ЦК України).

Водночас, варто зазначити, що, враховуючи зміст положень Господарського кодексу України щодо порядку укладання господарських договорів, якщо сторона, яка одержала проект договору, укладення якого є обов'язковим в силу закону, не відповіла на пропозицію, не підписала цей договір, водночас, і не склала протокол розбіжностей у двадцятиденний строк, проте здійснила фактичні дії щодо його виконання (зокрема, отримала надані послуги, оплатила їх, тощо), то в такому разі обставина відсутності договору у формі єдиного документа, підписаного обома сторонами, сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від обов'язку оплатити вартість послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується цими послугами зі згоди виконавця послуг.

За таких обставин, зобов'язання відповідача оплатити послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами виникає безпосередньо з актів законодавства (Правил постачання природного газу, Кодексу газотранспортної системи) та з фактичних дій постачальника і споживача цих послуг.

Окрім того, посилання відповідача на наявність договору на поставку природного газу з третьою особою-2 та договору на розподіл природного газу, укладеного з третьою особою-1, суд до уваги не приймає, як такі, що не нівелюють обов'язку Комунальної установи Центральна міська лікарня №1 м. Житомира оплатити послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за період з січня по грудня 2017 року саме позивачу, з огляду на наступне.

Як судом зазначалося вище, ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що газотранспортна система - це технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу; оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Як вбачається з наданих суду документів, та не заперечується учасниками судового процесу, на підставі ліцензії серії АЕ №194511 від 28.02.2013 Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" здійснює транспортування природного газу трубопроводами (від точок входу в газотранспортну систему України до точок виходу з газотранспортної системи України), тобто, фактично позивач є оператором газотранспортної системи України.

У п.3.3.1 статуту позивача вказано, що останній здійснює діяльність з транспортування природного газу магістральними газопроводами (а.с. 55-58, т.1).

При цьому, варто враховувати, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" як оператор газорозподільної системи отримує протранспортований Публічним акціонерним товариством "Уртрансгаз" природний газ для подальшого розподілу до об'єктів відповідача.

За змістом п.6.1 типового договору розподілу природного газу №094201RK3JAB016 від 22.01.2016, укладеного між відповідачем (споживач) і третьою особою-1 (оператор ГРМ), оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Так, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2285 від 15.12.2016 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 24 березня 2016 року №427" (чинною станом на час виникнення спірних правовідносин) для ПАТ "Житомиргаз" затверджено структуру тарифу на послуги з розподілу природного газу, до якої включено: тариф; планована тарифна виручка (дохід); плановані виробничі витрати; матеріальні витрати; у т.ч.: вартість газу на технологічні та власні потреби; вартість матеріалів (паливо, електроенергія, витрати на ремонт, інші матеріальні витрати); витрати на оплату праці; нарахування на зарплату; амортизаційні відрахування; інші витрати; у т.ч.: повірка та ремонт лічильників; інші витрати; витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню; прибуток; у т.ч.: податок на прибуток.

Тобто, з наведеного випливає, що до складу тарифу на розподіл природного газу вартість послуг з його транспортування н е в к л ю ч е н а, а отже, наявність правовідносин між відповідачем і Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" не свідчить про оплату вартості послуг з транспортування природного газу третій особі-1.

Також, у матеріалах справи міститься договір постачання природного газу №14-2017г від 13.01.2017, укладений між відповідачем і третьою особою-2 (а.с. 48-52, т.1), п.2.1 якого, зокрема, передбачено, що ціна за 1000м.куб. газу на момент укладення договору визначена б е з в р а х у в а н н я вартості транспортування природного газу по території України.

Таким чином, наявність договірних відносин на поставку природного газу з третьою особою-2 та розподіл природного газу з третьою особою-1 не свідчить про те, що відповідачем було оплачено послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за період січень-грудень 2017 року жодному з них.

Водночас, відповідачем не надано доказів здійснення оплати вартості послуг за транспортування природного газу магістральними трубопроводами за спірний період будь-яким іншим особам, і такі докази в матеріалах справи відсутні.

При цьому, ст.129-1 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 3 статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом і змагальність сторін.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

У свою чергу, обов'язок доказування, встановлений положеннями Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Однак, незважаючи на наведене вище, відповідачем належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів оплати будь-яким особам, у тому числі, третім особам у справі, послуг за транспортування природного газу магістральними трубопроводами за січень-грудень 2017 року не надано, про що суд зазначав вище.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Як судом зазначалося вище, позивачем відповідачу направлялися вимоги про оплату послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами №866/16-01 від 18.05.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 1460,78грн), №1198 від 19.07.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 2108,84грн), №240вих-17-163 від 27.10.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 3062,86грн), №2408вих-18-75 від 09.02.2018 (щодо сплати заборгованості в сумі 4263,47грн) (а.с. 41, 44, 46, 244, т.1), які отримані останнім 22.05.2017, 21.07.2017, 30.10.2017, 12.02.2018 - відповідно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 42, 44 - на звороті, 46 - на звороті, 246, т.1).

Проте, вказані вище письмові вимоги позивача про оплату наданих послуг з транспортування природного газу залишились без виконання.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 4263,46грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 34,41грн - 3% річних та 119,23грн - інфляційних витрат.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних (а.с. 17, т.1), суд вважає його частково неправильним, так як останнім невірно визначено початок періодів нарахування 3% річних, а саме на прострочені суми заборгованості в розмірі 1460,78грн і 2108,84грн.

Так, враховуючи зміст ч.2 ст.530 ЦК України, а також факт отримання відповідачем нарахування вимог позивача про оплату послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами №866/16-01 від 18.05.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 1460,78грн), №1198 від 19.07.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 2108,84грн), які отримані відповідачем 22.05.2017 і 21.07.2017 - відповідно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 42, 44 - на звороті, т.1), періоди нарахування 3% річних становлять: 30.05.2017-27.07.2017 (на суму боргу 1460,78грн) та 29.07.2017-06.11.2017 (на суму боргу 2108,84грн).

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне здійснити перерахунок суми 3% річних, яка становить 7,08грн (за період 30.05.2017-27.07.2017 (на суму боргу 1460,78грн)) і 17,51грн (за період 29.07.2017-06.11.2017 (на суму боргу 2108,84грн).

Таким чином, сума 3% річних, яка підлягає задоволенню, становить 33,65грн (7,08грн + 17,51грн + 9,06грн (за період 07.11.2017-12.12.2017 (на суму 3062,86грн)). У частині вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 0,76грн (34,41грн - 33,65грн) суд відмовляє в позові.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і й о г о н а й м е н ш и й п е р і о д в и з н а ч е н н я с к л а д а є м і с я ц ь.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення п о ч и н а ю ч и з м і с я ц я, н а с т у п н о г о з а м і с я ц е м, у я к о м у м а в б у т и з д і й с н е н и й п л а т і ж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, враховуючи викладене, інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за періоди в межах періодів: червень-липень 2017 року (на суму боргу 1460,78грн) та серпень-листопад 2017 року (на суму 2108,84грн).

Таким чином, суд здійснює перерахунок інфляційних нарахувань, згідно якого сума інфляційних втрат складає 111,72грн. У частині стягнення 7,51грн інфляційних втрат (119,23грн - 111,72грн) суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Згідно ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 4263,46грн - основного боргу, 33,65грн - 3% річних та 111,72грн - інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.

Судові витрати, враховуючи положення ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 123, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунальної установи Центральна міська лікарня №1 м. Житомира (10002, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, буд. 70; ідентифікаційний код 01992127) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Клосовський узвіз, 9/1; ідентифікаційний код 30019801) в особі Філії Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (03065, м. Київ, проспект Космонавта Комарова, 44; ідентифікаційний код 23517243):

- 4263,46грн - боргу;

- 33,65грн - 3% річних;

- 111,72грн - інфляційних нарахувань;

- 1597,00грн - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 25.04.18

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2, 3 - позивачу за 2-ма адресами (рек. з повід.),

4 - відповідачу (рек. з повід)

5 - ПАТ "Житомиргаз" (10002, м. Житомир, вул. Фещенко-Чопівського, 35) (рек. з повід.)

6 - ТОВ "Газпромпостач" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2) (рек. з повід.)