Постанова

від 13.06.2018 по справі 906/1145/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року Справа № 906/1145/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, посвідчення № 000494 від 25.09.17

відповідача: представник не з'явився

третьої особи ОСОБА_2, свідоцтво про надання правової допомоги № 000137 від 14.02.18,

третьої особи 2: представник не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальної установи "Центральна міська лікарня №1" на рішення господарського суду Житомирської області, від 17.04.18р. суддею Шніт А.В., повний текст складено 25.04.2018р. у справі № 906/1145/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі Філії "Управління магістральних трубопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Комунальної установи "Центральна міська лікарня №1"

за участі третьтої особи, без самостійних вимог на стороні позивача : Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"

за участі третьої особи на стороні відповідача : Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач".

про зобов'язання примусово виконати обов'язок шляхом оплати наданих послуг на суму 4417,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі Філії Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (позивач) звернулось з вказаним позовом до господарського суду Житомирської області до Комунальної установи Центральна міська лікарня №1 м. Житомира (відповідач) за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (третя особа 1) та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" (третя особа 2), про стягнення заборгованості з оплати наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 3216,50грн, з яких: 3062,86грн - основного боргу, 31,41грн - 3% річних та 119,23грн - інфляційних витрат. У подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 4263,46грн - основного боргу, 31,41грн - 3% річних та 119,23грн - інфляційних витрат; витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 17.04.2018 у справі №906/1145/17 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 4263,46 грн. - боргу, 33,65 грн. - 3% річних, 111,72 грн. - інфляційних нарахувань та 1597,00 грн. - судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т.1, а.с.92-97).

Приймаючи оскаржуване рішення, судом встановлено факт споживання відповідачем природного газу період з січня по грудень 2017 року в обсязі 36,328тис.м.куб., що свідчить про те, що в зазначений період позивачем фактично надані, а відповідачем отримані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в частині транспортування обсягу 36,328тис.м.куб. природного газу газотранспортною системою. У свою чергу, це підтверджує факт виникнення у відповідача зобов'язань з оплати наданих послуг транспортування природного газу газотранспортною системою. При цьому суд, посилаючись на положення ч.1 ст. 11 та ст.. 642 Цивільного кодексу України, а також положення Господарського кодексу України, зазначив, що обставина відсутності договору у формі єдиного документа, підписаного обома сторонами, сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від обов'язку оплатити вартість послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується цими послугами зі згоди виконавця послуг, а відтак фактичне споживання газу свідчить про прийняття умов договору транспортування природного газу, надісланому позивачем відповідачу 22.02.2017.

Спростовуючи посилання відповідача на наявність договору на поставку природного газу з третьою особою 2 та договору на розподіл природного газу, укладеного з третьою особою 1, суд вказав, що вказані договори не нівелюють обов'язку Комунальної установи Центральна міська лікарня №1 м. Житомира оплатити послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за період з січня по грудня 2017 року саме позивачу. Крім того, у договорі розподілу природного газу №094201RK3JAB016 від 22.01.2016, укладеного між відповідачем (споживач) і третьою особою 1 до складу тарифу на розподіл природного газу вартість послуг з його транспортування не включена; у договорі постачання природного газу №14-2017г від 13.01.2017, укладеному між відповідачем і третьою особою 2, ціна за 1000м.куб. газу на момент укладення договору визначена без врахування вартості транспортування природного газу по території України.

Судом першої інстанції внаслідок перевірки наданого наданий позивачем розрахунку суми 3% річних встановлено, що останнім невірно визначено початок періодів нарахування 3% річних, а саме на прострочені суми заборгованості в розмірі 1460,78грн і 2108,84грн., тому судом здійснено власний розрахунок та встановлено, що до стягнення підлягає 33,65грн. Крім того, перерахувавши суму інфляційних втрат, суд першої інстанції прийшов до висновку, щодо стягнення підлягає 111,72 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Житомирської області від 17.04.2018р. у справі № 906/1145/17, в якій просить дане рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (т.2, а.с.112-119).

Апелянт, як на підставу своїх заперечень, посилається на п.1 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496 (надалі - Правила), та правову позицію Вищого господарського суду України у справі № 910/23640/16, та зазначає, що оскільки бюджетні установи та організації підключені до газорозподільної системи, повинні укласти договір, відповідно до Типового договору розподілу природного газу, передбаченого Правилами, то необхідності в укладенні договору транспортування природного газу немає.

Крім того, позивач (апелянт) вказує, що суд першої інстанції не дав оцінки тому факту, що 22.02.2017 позивач направив відповідачу проект типового договору за транспортування природного газу магістральними трубопроводами, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2497 Про затвердження Типового договору транспортування природного газу , тобто позивач направив відповідачу нікчемний типовий договір.

Скаржник вказує на безпідставність вимог позивача щодо сплати боргу за транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідачем, об єкт якого підключений до газорозподільної системи та укладені відповідні договори з третіми особами.

Ухвалою суду від 30 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі №906/1145/17, розгляд апеляційної скарги призначено на 13 червня 2018 року на 11.30 год.

06.06.2018 на адресу суду надійшло клопотання відповідача щодо розгляду апеляційної скарги за його відсутності (т.2, а.с. 133).

13.06.2018 до суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, у якому останній заперечує її вимоги та за зазначає, що рішення суду першої інстанції у даній справі є законним та прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Вказує, що обов'язковість укладання відповідачем з підприємством позивача договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами встановлена законодавством України. Згідно пункту 87 Зведеного переліку суб'єктів природних монополій (додаток 3 до Порядку складання та ведення зведеного переліку суб'єктів природних монополій, затвердженого Розпорядженням Антимонопольного комітету від 28.11.2012 №874-р), позивач є монополістом у сфері надання послуг з транспортування газу трубопроводами по території України. Факт поставки природного газу безумовно свідчить про надання послуг з його транспортування магістральними трубопроводами, що на ділянці магістрального трубопроводу до газорозподільної системи (газорозподільної станції - точки виходу дол. ПАТ Житомиргаз здійснювалось АТ Укртрансгаз та підтверджується, в .ч. звітами про поділ фактичного обсягу природного газу, відібраного з точки виходу ППАТ Житомиргаз , між замовниками послуги транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів) за січень-грудень 2017 року. Відтак, доводи апелянта є безпідставними, тому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 17.04.2018 залишити без змін.

В судовому засіданні 13.06.2018р. представник апелянта (відповідача) та представник третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 " у судове засідання не з'явились та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Представник позивача та третьої особи, без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" не заперечили щодо розгляду справи за відсутності відповідача та третьої особи 2.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив з підстав, зазначених у відзиві, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі без змін, надав пояснення по суті справи.

Представник третьої особи, без самостійних вимог на стороні позивача ПАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" також заперечив вимоги апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність, вказав, що ПАТ Житомиргаз є оператором газорозподільної системи, мережі якого знаходяться на території області, це трубопроводи середнього та низького тиску. Разом з тим, до області іде трубопровід високого тиску, і за транспортування саме цього газу відповідач має сплачувати кошти.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (« Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ) від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Дослідивши матеріали справи, враховуючи наявність апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача та третьої особи 2, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши сторін у справі, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 10.02.2017 Комунальна установа Центральна міська лікарня №1 м. Житомира (відповідач) звернулася до Бердичівського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, яке є невідокремленим підрозділом Філії Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (позивач) з листом №364, в якому викладено пропозицію надіслати на адресу комунальної установи проект договору із зазначенням та обґрунтуванням тарифу на послуги транспортування природного газу (а.с.19, т.1).

22.02.2017 позивачем на вказаний вище лист відповідачу направлено письмову відповідь №397/16-01 від 21.02.2017 (а.с.20, т.1) щодо необхідності укладення між ними договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а також проект самого договору (а.с.20-24, т.1). Зазначені відповідь та проект договору відповідач отримав 24.02.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.21, т.1).

Проте, відповідач не повернув позивачеві підписаного примірника договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами. Натомість, листом №952 від 20.04.2017 відповідач, посилаючись на письмову відповідь Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №3387/16.3.2/7-17 від 03.04.2017 (а.с.26, т.1), повідомив позивача про відмову укласти такий договір (а.с.25, т.1).

Разом з тим, згідно даних позивача та як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі звітів про поділ фактичного обсягу (об'єму) природного газу, відібраного з точки виходу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз", яке є газорозподільною організацією (третя особа-1), між замовниками послуги транспортування (постачальниками) в розрізі їх контрагентів (споживачів) (а.с. 32-40, 248-250, т.1), у період січень-грудень 2017 року Комунальній установі Центральна міська лікарня №1 м. Житомира через газопостачальника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпромпостач" (третя особа-2) Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" в особі Філії Управління магістральних газопроводів "Київтрансгаз" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" протранспортовано 36,328тис.м.куб. природного газу. При цьому, факт постачання відповідачу третьою особою-2 природного газу саме в такій кількості у період січень-грудень 2017 року підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2017, 22.02.2017, 22.03.2017, 27.04.2017, 31.05.2017, 30.06.2017, 31.07.2017, 31.08.2017, 30.09.2017, 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017 (а.с. 186-197, т.1).

Загалом, згідно даних позивача, ним здійснено транспортування природного газу для споживання відповідачем на суму 4263,46грн.

З огляду на викладене, позивачем відповідачу направлялися вимоги про оплату послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами №866/16-01 від 18.05.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 1460,78грн), №1198 від 19.07.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 2108,84грн), №240вих-17-163 від 27.10.2017 (щодо сплати заборгованості в сумі 3062,86грн), №2408вих-18-75 від 09.02.2018 (щодо сплати заборгованості в сумі 4263,47грн) (а.с. 41, 44, 46, 244, т.1), які отримані останнім 22.05.2017, 21.07.2017, 30.10.2017, 12.02.2018 - відповідно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 42, 44 - на звороті, 46 - на звороті, 246, т.1).

Проте, вказані вище письмові вимоги позивача про оплату наданих послуг з транспортування природного газу залишились без виконання. Натомість, позивачу відповідачем направлено листи №1200 від 26.05.2017, №1681 від 26.07.2017, №2493 від 01.11.2017 (а.с. 43, 45, 47,т.1), якими останній повідомляє про те, що не визнає дані вимоги та не має наміру здійснювати розрахунки за послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за вказані періоди.

Позивач, вважаючи, що дії відповідача, які полягають у споживанні природного газу в січні-грудні 2017 року в обсязі 36,328тис.м.куб., породжують для відповідача цивільні права та обов'язки у правовідносинах з позивачем як учасником ринку природного газу, котрий забезпечує транспортування природного газу, звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення боргу за надані у період січень-грудень 2017 року послуги з транспортування природного газу в розмірі 4263,46грн, а також 31,41грн - 3% річних та 119,23грн - інфляційних витрат.

Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу" газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу (п.45 ч.1 ст.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу").

Оператор газотранспортної системи (Оператор ГТС) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) (п.19 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу").

Оператор газорозподільної системи (Оператор ГРМ) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (п.17 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу").

За змістом п.1 постанови Кабінету міністрів України від 24.07.1998 №1173 "Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу" (з відповідними змінами і доповненнями) основними видами діяльності публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" є здійснення господарської діяльності з транспортування природного газу та зі зберігання природного газу.

З огляду на наведене, позивач є тим суб'єктом господарювання, на якого покладені функції оператора ГТС, який здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників). Позивач, як оператор ГТС, здійснюючи діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб, забезпечує транспортування природного газу газотранспортною системою, зокрема до газорозподільної системи оператора ГРМ, та передачу природного газу в газорозподільну систему оператора ГРМ. У свою чергу, оператор ГРМ, що здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, забезпечує розподіл (переміщення) природного газу, що надійшов з газотранспортної системи позивача, з метою його фізичної доставки споживачам, об'єкти яких підключені до його мережі.

Як зазначено вище та встановлено з матеріалів справи, на адресу Бердичівського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, яке є невідокремленим підрозділом філії УМГ Київтрансгаз ПАТ Укртрансгаз надійшов лист від відповідача з пропозицією укласти договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами. На даний лист позивачем бува направлений відповідачу проект договору, однак відповідач не повернув належно оформлений договір та своїм листом повідомив про відмову укласти договір.

Крім того, матеріалами справи, у період з січня по грудень 2017 року позивач здійснив транспортування в загальному потоці та передачу загального обсягу природного газу оператору ГРМ (третій особі-1), у тому числі, обсяг природного газу - 36,328тис.м.куб., спожитого відповідачем. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" як оператор ГРМ, у свою чергу, здійснив розподіл природного газу споживачам, що надійшов до його газорозподільної системи від позивача, зокрема розподілив на об'єкт відповідача природний газ в обсязі 36,328 тис.м.куб., а відповідач отримав природний газ у зазначеному обсязі.

Обставина отримання відповідачем природного газу у вищевказаних обсягах стверджується алокацією (звітом) про поділ фактичного обсягу (об єму) природного газу , відібраного з точки виходу ПАТ Житомиргаз між замовниками послуги транспортування (постачальниками), наданих ПАТ Житомиргаз оператору газотранспортної системи ПАТ Укртрансгаз .

Згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2259 від 15.12.2016 "Про внесення змін до додатка до постанови НКРЕКП від 29 грудня 2015 року №3159" (чинної станом на час виникнення спірних правовідносин), тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" відповідно до території ліцензованої діяльності газорозподільного підприємства - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" з 01.01.2017 становив 97,80грн (без ПДВ) за 1тис.м.куб.

З огляду на вищевказані обставини колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно ч.6 ст.180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Згідно ст.642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи зміст положень Господарського кодексу України щодо порядку укладання господарських договорів, якщо сторона, яка одержала проект договору, укладення якого є обов'язковим в силу закону, не відповіла на пропозицію, не підписала цей договір, водночас, і не склала протокол розбіжностей у двадцятиденний строк, проте здійснила фактичні дії щодо його виконання (зокрема, отримала надані послуги, оплатила їх, тощо), то в такому разі обставина відсутності договору у формі єдиного документа, підписаного обома сторонами, сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від обов'язку оплатити вартість послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується цими послугами зі згоди виконавця послуг.

Проаналізувавши обставини справи та норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку про наявність у відповідача зобов'язання оплатити послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, яке виникло безпосередньо з актів законодавства (Правил постачання природного газу, Кодексу газотранспортної системи) та з фактичних дій постачальника і споживача цих послуг. Відтак, колегією суддів відхиляються доводи апелянта щодо відсутності обов'язку оплачувати заборгованість у зв'язку із відсутністю укладеного договору на транспортування природного газу.

Крім того, безпідставним є посилання апелянта, як на підставу своїх заперечень, на правову позицію Вищого господарського суду України, яка викладена у постанові по справі №910/23640/16, і яка в свою чергу ґрунтується на тому, що бюджетні організації мають право на власний розсуд обрати постачальника та укласти з ним договір; договір транспортування природного газу укладається між оператором газотранспортної системи та прямим споживачем, об'єкти якого безпосередньо підключені до газотранспортної системи. Зокрема, за результатами нового розгляду даної справи, із врахуванням вказівок Вищого господарського суду України, господарським судом м.Києва позовні вимоги ПАТ Укртрансгаз задоволено та стягнуто із боржника заборгованість за транспортування природного газу.

Колегією суддів не беруться до уваги посилання відповідача на наявність договору на поставку природного газу з третьою особою-2 та договору на розподіл природного газу, укладеного з третьою особою-1, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту п.6.1 типового договору розподілу природного газу №094201RK3JAB016 від 22.01.2016, укладеного між відповідачем (споживач) і третьою особою-1 (оператор ГРМ), оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.

Зокрема, Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2285 від 15.12.2016 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 24 березня 2016 року №427" (чинною станом на час виникнення спірних правовідносин) для ПАТ "Житомиргаз" затверджено структуру тарифу на послуги з розподілу природного газу, до якої включено: тариф; планована тарифна виручка (дохід); плановані виробничі витрати; матеріальні витрати; у т.ч.: вартість газу на технологічні та власні потреби; вартість матеріалів (паливо, електроенергія, витрати на ремонт, інші матеріальні витрати); витрати на оплату праці; нарахування на зарплату; амортизаційні відрахування; інші витрати; у т.ч.: повірка та ремонт лічильників; інші витрати; витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню; прибуток; у т.ч.: податок на прибуток.

Відтак, вищевказаним стверджується, що до складу тарифу на розподіл природного газу вартість послуг з його транспортування не включена, тому умовами вищевказаного договору не врегульовано питання оплати вартості послуг з транспортування природного газу.

Щодо договору постачання природного газу №14-2017г від 13.01.2017, укладеного між відповідачем і третьою особою-2 (а.с. 48-52, т.1), та наявного у матеріалах справи, п.2.1 даного договору передбачено, що ціна за 1000 м.куб. газу на момент укладення договору визначена без врахування вартості транспортування природного газу по території України.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 34,41грн - 3% річних та 119,23грн - інфляційних витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок 3% річних, здійснений судом першої інстанції, і відповідно якого сума до стягнення складає 33,65грн (7,08грн + 17,51грн + 9,06грн (за період 07.11.2017-12.12.2017 (на суму 3062,86грн)), вважає його арифметично вірним та таким, що підлягає задоволенню. У частині вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 0,76грн (34,41грн - 33,65грн) слід відмовити в позові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць

Колегія суддів, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, здійснений судом першої інстанції, погоджується з тим, що інфляційні втрати необхідно нараховувати лише за періоди в межах періодів: червень-липень 2017 року (на суму боргу 1460,78грн) та серпень-листопад 2017 року (на суму 2108,84грн), відтак обґрунтованою до стягнення є сума інфляційних втрат 111,72грн. У частині стягнення 7,51грн інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст.74,76,77 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення позову.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунальної установи "Центральна міська лікарня №1" від 16.05.18р. на рішення господарського суду Житомирської області від 17.04.2018 у справі № 906/1145/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 17 квітня 2018 року у справі №906/1145/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/1145/17 повернути господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "19" червня 2018 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Василишин А.Р.