Постанова

від 19.04.2018 по справі 816/2004/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2004/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії :

головуючого судді: Мінаєвої О.М.

суддів: Бартош Н.С. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Топливно-енергетична компанія "СДІ" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2018 по справі № 816/2004/17, суддя Є.Б. Супрун, м. Полтава

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Топливно-енергетична компанія "СДІ"

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю Топливно-енергетична компанія СДІ , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2017 р. №0007961403.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 січня 2018 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Топливно-енергетична компанія СДІ залишено без задоволення.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з рішенням суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2018 р. по справі №816/2004/17 та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не дотримався конвенційних вимог щодо справедливого судового розгляду та не використав свої повноваження щодо належного дослідження усіх обставин справи. Позивач вказує на те, що суд не надав жодної оцінки діям відповідача, яким не було проведено перевірку усього ланцюга поставок товару та кінцевого споживача - Кременчуцького комунального автотранспортного підприємства 1628 , не було перевірено перевізників товару. Щодо відсутності сертифікаційних документів позивач зазначає, що вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів, а тому їх відсутність не має вирішального значення. Всі витрати господарюючого суб'єкта мають підтвердження відповідними первинними документами, а факт придбання товарів - відповідними накладними. Також позивач посилається на ст. 61 Конституції України, вказуючи на індивідуальний характер юридичної відповідальності, на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою відмова у підтвердженні права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість може ґрунтуватись на встановленні зловживань з боку саме того платника податків, який формував суми бюджетного відшкодування.

Головним управлінням ДФС у Полтавській області подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що встановлено невідповідність між фактом придбання товарів та фактом реалізації (невідповідність первинних документів) Також, спираючись на вирок Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01.03.2017 року по справі №537/544/17 (провадження № 1-кп/537/88/2017) щодо визнання винними групи осіб в обвинуваченні за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, в тому числі у створенні фіктивного підприємства ТОВ Строй ОСОБА_1 та подальшому наданні з його допомогою послуг з незаконного формування податкового кредиту та переведення безготівкових коштів у готівкові.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 21.07.2017 р. по 27.07.2017 р. Головним управлінням ДФС у Полтавській області на підставі наказу від 14.07.2017 р. № 1775 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із ТОВ Строй ОСОБА_1 за період з 01.09.2015 р. по 31.10.2015 р., за результатами якої складено акт від 27.07.2017 р. №1021/16-31-14-03-13/370115942 (а.с. 92-102).

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст.198, п.п. 201.1, 201.4, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, в розмірі 126778,00 грн, в т.ч. за вересень 2015 року - 121236,00 грн, жовтень 2015 р. - 5542,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 09 серпня 2017 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0007961403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість в загальному розмірі 158472,50 грн, в т.ч. за основним платежем - 126778,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 31694,50 грн (а.с. 59).

Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням, звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявленого позову, а тому грошове зобов'язання, визначене податковим повідомленням-рішенням №0007961403 від 09.08.2017 р., суд першої інстанції визнав правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

У відповідності до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи встановлено, що 15.09.2015 р. між ТОВ Строй ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ ТЕК СДІ (покупець) був укладений договір поставки №15/09/02, за умовами якого постачальник поставляє, а покупець зобов'язується прийняти поставку та оплатити поставлений товар - паливно-мастильні матеріали на умовах даного договору. Кількість та ціна на кожну окрему партію товару зазначається в додаткових угодах до договору, що є невід'ємною частиною договору (а.с. 8-9).

Відповідно до умов договору поставки його учасниками були укладені додаткові угоди від 16.09.2015 р. №1, від 30.09.2015 р. №2, від 07.10.2015 р. №3, якими визначений вид та кількість паливно-мастильних матеріалів, що поставляється (а.с. 10-12).

Колегія суддів встановила, що за вказаними угодами позивач придбав паливо дизельне ДП-Л-Євро4-ВО в обсязі 21920 л, паливо дизельне ДТ-Л-К5, сорт С в обсязі 22300 л, паливо дизельне в обсязі 1000 л, бензин А-95 в обсязі 1000 л.

На підтвердження реальності господарської операції позивач надав до матеріалів справи документи первинного бухгалтерського обліку та інші документи, якими, на думку позивача, підтверджуються факти поставок пального, а саме звіт про дебетові та кредитові операції по рахунку 26008054611248 ТОВ ТЕК СДІ з 01.10.2015 р. по 31.10.2015 р., рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів, акти здачі-прийняття товару (а.с. 13-30).

В подальшому придбане пальне було реалізовано Кременчуцькому комунальному автотранспортному підприємству 1628, на підставі договору від 04.03.2014 р. №46.

Між тим, в матеріалах справи наявний вирок Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01.03.2017 р. по справі №537/544/17 у кримінальному провадженні №120150000000057 щодо визнання винними групи осіб в обвинуваченні за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, у тому числі у створенні фіктивного підприємства ТОВ Строй ОСОБА_1 та подальшому наданні з його допомогою послуг з незаконного формування податкового кредиту та переведення безготівкових коштів у готівкові.

Даним вироком суд встановив, що реалізовуючи спільний злочинний намір у період з січня 2015 р. по липень 2016 р. для досягнення результату заздалегідь розробленого плану вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 та інші з метою прикриття незаконної діяльності, придбали шляхом державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу підприємства транзитно-конвертаційної спрямованості ТОВ Строй ОСОБА_1 , не маючи мети здійснення будь-якої реальної фінансово-господарської діяльності, пов'язаної з виробництвом чи реалізацією товарів (робіт, послуг), тобто без наміру здійснення статутної діяльності підприємства.

Колегія суддів не приймає посилання позивача на те, що документи на постачання товару, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття товару та інші документи підписані керівником підприємства ОСОБА_3, яку не визнано винною у кримінальному провадженні №120150000000057, що є підставою вважати реальними господарські операції, оскільки ОСОБА_3 діяла від імені фіктивного підприємства, діяльність якого не мала на меті здійснення господарської діяльності, а не з власних інтересів.

Згідно з ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо нереальності оспорюваних господарських операцій внаслідок того, що первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, надані на їх підтвердження, підписані посадовою особою контрагента ОСОБА_3Ю, яка згідно з вироком суду погодилася за винагороду на придбання суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ "Строй ОСОБА_1" без наміру здійснювати реальну господарську діяльність та встановлення факту здійснення фіктивної підприємницької діяльності у той самий період (а.с. 78).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом при вирішенні спору цієї категорії у постанові від 17 квітня 2018 року по справі №808/2459/17.

У відповідності до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку що віднесення позивачем у перевірений період до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум по операціях з придбання товарів у ТОВ "Строй ОСОБА_1" є безпідставним.

В силу ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідає вимогам законодавства, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з врахуванням всіх обставин справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2018 р. по справі №816/2004/17 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Топливно-енергетична компанія "СДІ" залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.01.2018 по справі № 816/2004/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 24.04.2018 р.