Постанова

від 12.04.2018 по справі 616/409/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 616/409/17 Головуючий І інст. - Нестайко Ю.В.

Провадження № 22ц/790/427/18 Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: договірні

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Кіся П.В.,

суддів: - Бровченка І.О.,

- Кружиліної О.А.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 29 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства Підсереднє до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні орендованими земельними ділянками, -

ВСТАНОВИВ:

31.05.2017 року публічне акціонерне товариство Підсереднє (далі по тексту - ПАТ Підсереднє ) звернулося до суду з позовом в якому просило усунути перешкод в користуванні орендованими земельними ділянками:

-площею 5,4554 га, кадастровий номер НОМЕР_1;

-площею 2,1800 га, кадастровий номер НОМЕР_2;

- площею 3,4466 га, кадастровий номер НОМЕР_3,

які розташовані на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ Підсереднє посилалось на те, що вказані земельні ділянки відповідно до умов договорів оренди використовуються ПАТ Підсереднє для вирощування сільськогосподарських культур.

Договір оренди з ОСОБА_3 як власником земельної ділянки площею 5,4554 га, кадастровий номер НОМЕР_1, був укладений 01.01.2007 р. строком на 10 років. Зареєстрований цей договір 15.11.2007 р. Договори оренди земельної ділянки площею 2,1800 га, кадастровий номер НОМЕР_2 та площею 3,4466 га, кадастровий номер НОМЕР_3, були укладені 01.08.2012 р. строком на 15 років. Зареєстровані ці договори відповідно 24.12.2012 р. та 21.12.2012 року. Однак усупереч умов договорів 15.03.2017 року невідомі особи, які назвалися представниками ОСОБА_3, почали проводити геодезичні роботи на орендованих земельних ділянках та закопувати у землю дерев'яні кілки, які обмежують можливості роботи сільськогосподарської техніки.

Крім того на земельній ділянці площею 2,1800 га, кадастровий номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 посіяла соняшник. Вважаючи, що строк дії договорів не закінчився, так як він починається з моменту державної реєстрації договорів, позивач просив зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом заборони відповідачу здійснювати будь-які дії на земельних ділянках до моменту припинення дії договорів оренди землі.

Заочним рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 29 вересня 2017 року позовні вимоги ПАТ Підсереднє задоволені.

Суд вирішив зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди орендареві - ПАТ Підсереднє , у користуванні земельними ділянками: площею 5,4554 га, кадастровий номер НОМЕР_1; площею 2,1800 га, кадастровий номер НОМЕР_2; площею 3,4466 га, кадастровий номер НОМЕР_3,- які розташовані на території Підсереднянської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, шляхом заборони ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії на цих земельних ділянках також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2017 року заява ОСОБА_3 заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що районний суд ухвалив рішення, яке не відповідає змісту заявлених позовних вимог. Так, позивачем заявлено окремі вимоги щодо трьох земельних ділянок, щодо кожної з них було висунуто вимогу зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні, а також зазначено окрему вимогу про заборону відповідачу здійснювати будь-які дії на кожній із земельних ділянок. Судом ухвалене рішення начебто за однією вимогою: Зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди ... шляхом заборони ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії на земельних ділянках... . Така позовна вимога не заявлялась, отже суд вийшов за межі наданих йому законом повноважень, тобто за межі заявлених позовних вимог.

Крім того, вказує апелянт, у 2006 році ОСОБА_3 та її матір ОСОБА_4 одночасно передали належні їм земельні ділянки в оренду ПАТ Підсереднє на 10 років. Екземпляри укладених договорів оренди отримали від ПАТ Підсереднє лише влітку 2008 року, коли і дізналися, що договори укладені з 01.01.2007 року, а зареєстровані 15.11.2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а ОСОБА_3, після смерті матері отримала 08.06.2011 року свідоцтво про право на спадщину щодо земельної ділянки загальною площею 5,6266 га., яка складалась з двох частин з кадастровими номерами НОМЕР_2, НОМЕР_3.

Укладеними матір'ю договорами оренди було передбачено (п. 38), що перехід права власності на орендовані земельні ділянки до другої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, а відтак, вказує апелянт, з моменту успадкування права власності на земельні ділянки матері ОСОБА_3 автоматично набула права орендодавця щодо відповідних земельних ділянок згідно укладених 01.01.2007 року договорів. В такому статусі ОСОБА_3 отримувала орендну плату за всі земельні ділянки згідно договорів 2007 року, що підтверджується довідкою ПАТ Підсереднє станом на 17.01.2017 року.

У квітні 2016 року ОСОБА_3 письмово повідомила ПАТ Підсереднє про небажання укладати договори оренди на новий строк, оскільки була впевнена, що дія укладених в 2007 року договорів оренди закінчувалась в 2016 році. Лише через п'ять місяців від ПАТ Підсереднє надійшла відповідь на це звернення, в якій директор ПАТ Підсереднє повідомив, що на колишні земельні ділянки ОСОБА_4 в 2012 році укладені нові договори оренди на 15 років.

Отже, вказує в апеляційній скарзі ОСОБА_3, вона вперше наприкінці 2016 року дізналась про існування цих договорів, які вона не укладала. Зі змісту укладених договорів позивачу стало відомо, про новий строк оренди - 15 років, про реєстрацію цих договорів в 2012 році, про зміст пункту 42 договорів оренди від 01.08.2012 року, де йдеться про те, що договори оренди від 01.01.2007 року, раніше укладені ОСОБА_4 та зареєстровані в листопаді 2007 року, втрачають свою дію з моменту реєстрації нового договору.

Позивач заявила суду, що вказані договори є підробленими та недійсними, але суд на це уваги не звернув. За викладених обставин суд прийшов до висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, так як у 2012 році вона з відповідачем не укладала, ухвалив необгрунтоване рішення без надання мотивів відхилення доводів відповідача щодо недійсності правочинів, зустрічну позовну заяву про визнання правочинів недійсними для сумісного розгляду з первісним позовом не прийняв.

Крім того, до 01.01.2013 року були чинними Порядок ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1021), якими передбачено реєстрацію не тільки укладення договору оренди землі, а і його припинення, в тому числі дострокового припинення.

Отримані на запит копії Поземельних книг та копія Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди, свідчать про те, що укладені в 2007 році договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 не були достроково припинені у встановленому порядку, реєстрація дострокового припинення договорів не здійснювалась.

Крім того, договір оренди є реальним правочином, для його чинності необхідна фактична передача орендованого майна від орендодавця до орендаря. В 2007 році земельні ділянки орендарю були передані ОСОБА_4, а у 2012 році, після стверджуваного позивачем дострокового припинення договорів оренди 2007-го року, ділянки мали бути повернуті спадкоємцю - ОСОБА_3, згідно актів приймання-передачі, але цього зроблено не було.

З огляду на це, вказує, ОСОБА_3, вона не могла передати орендарю спірні земельні ділянки в 2012 році, оскільки вона не отримувала їх у своє володіння. Саме тому акти прийому-передачі не відповідають дійсності, тобто є фальшивими. Фальшиві акти приймання - передачі були складені виключно для утворення зовнішньої законності нових договорів оренди, та стали незаконною підставою реєстрації цих договорів.

Вважає, що відсутність позову про визнання правочину недійсним при заявлені відповідних доводів стороною спору, не звільняє суд від обов'язку надати правову оцінку таким доводам. Не застосувавши належні норми матеріального права, суд прийшов до хибних висновків та ухвалив незаконне рішення.

За договором оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, яким передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється в 10-денний строк після державної реєстрації (пункт 20), після реєстрації договору земельна ділянка не передавалась, а відповідний акт не укладався.

Таким чином, відповідно до тексту договору орендоване майно не було передане, акт приймання - передачі, підписаний після реєстрації договору, відсутній.

Отже, якщо виходити лише з тексту спірного договору та додатків до нього, він не є укладеним навіть при наявності реєстрації.

В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_3 не зявилася, причину неявки не повідомила.

В поданих апеляційному суду письмових запереченнях представник ПАТ Підсереднє Янеченков О.С. апеляційну скаргу не визнав і просив її відхилити, вважаючи, що рішення ухвалене судом у відповідності із законом, а доводи ОСОБА_3 не підтверджені доказами.

Вказує, що в ході судового засідання ОСОБА_3 посилалася на різні обставини, які, як на її думку, свідчать на користь її позову, однак жодного належного та допустимого доказу, який би підтвердив вказані нею обставини, суду не надала. Крім того, ОСОБА_3 після того, як її було проінформовано листом ПАТ Підсереднє у 2016 році про орендні відносини, не зверталася до суду з позовом про визнання правочину припиненим, а на весні 2017 року почала самовільно обробляти земельні ділянки передані нею в оренду в ПАТ Підсереднє .

Укладення з ОСОБА_3 нових договорів оренди землі від 01.08.2012 року на земельні ділянки кадастрові номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3 відбулось тому, що після смерті ОСОБА_4 вказані земельні ділянки були успадковані ОСОБА_3, після чого, відповідно п.36 Договорів від 01.01.2007 року вказані договори припинили дію шляхом їх розірвання за взаємною згодою сторін та після розірвання яких з ОСОБА_3 було укладені нові договори оренди землі від 01.08.2012 року, які 21.12.2012 року, які зареєстровані у відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області.

Посилання апеляційної скарги ОСОБА_3 про неправильне застосування норм матеріального права відносно договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 також не відповідають дійсності.

Укладення договорів від 01.08.2012 року по вказаним земельним ділянкам було добровільним волевиявленням сторін, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків та правочин було вчинено у письмовій формі у вигляді договорів оренди землі, у зв'язку із чим дотримано норми ст.ст.203-205 ЦК України. Після укладання 01.08.2012 року договорів їх було зареєстровано 21.12.2012 та 24.12.2012 року у відділі Держкомзему у Великобурлуцькому районі Харківської області про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено відповідні записи. При цьому акти приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі були складені 21.12.2012 року, у зв'язку із чим дотримано норми ст.210 ЦК України.

Відносно договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, ОСОБА_3 зазначає, що вказана земельна ділянка передана на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки від 01.01.2007 року та що це було її волевиявлення в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, у зв'язку із чим ОСОБА_3 вважає, що термін дії договору починається з 01.01.2007 року. Враховуючи, що ст..18, 20 Закону України Про оренду землі (в редакції на час укладення та реєстрації спірного договору оренди) передбачали, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Крім того, необхідно врахувати правову позиції викладену у постанову судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у справі від 18.01.2017 №6- 2777цс16, в якій Верховний Суд України розтлумачив, що вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі . Зі змістом статей 18, 20 цього Закону ( у редакції яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи. Вказував, що дійсно не просили суд першої інстанції призначати почеркознавчу чи інші експертизи з дослідження договорів оренди від 01.08.2012 року двох земельних ділянок, успадкованих ОСОБА_3 після смерті попереднього орендодавця ОСОБА_4 і при апеляційному перегляді справи таких клопотань не заявляють, оскільки вважають, що наявних у справі доказів, зокрема, даних про припинення укладених ОСОБА_4 договорів оренди, належного оформлення та реєстрації факту припинення вказаних договорів, актів прийняття передачі земельних ділянок, тощо, достатньо для визнання цих договорів неукладеними.

Представник позивача наполягав на відхиленні апеляційної скарги, вказуючи, що у реєстрації припинення договорів оренди та у реальному прийнятті-передачі земельних ділянок в оренду у 2012 році не було потреби, оформлення актів мало формальний характер, оскільки сторони у передбаченому законом порядку в пункті 42 договорів оренди землі від 01.08.2012 року зафіксували, що раніше укладені з ОСОБА_4 договори оренди землі б/н від 01.01.2007 року, втрачають свою дію з моменту державної реєстрації договору, тобто укладеного 01.08.2012 року з ОСОБА_3 договору. Представник позивача зазначив, що дійсно, смерть ОСОБА_4, враховуючи зміст умов договору, не тягла за собою автоматичне припинення дії договорів оренди від 01.01.2007 року, однак набуття ОСОБА_3 права власності на вказані земельні ділянки в порядку спадкування, а також необхідність приведення облікової документації обумовила необхідність переукладення договорів оренди вказаних земельних ділянок. З усіма умовами, в тому числі і строком, на який 01.08.2012 року укладені договори оренди, були з нею погоджені.

Строк дії договору оренди земельної ділянки площею 5,4554 га, кадастровий номер НОМЕР_1, фактично закінчився, а тому спір з приводу цієї земельної ділянки фактично припинився.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення за таких підстав.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України ( в ред. Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 367 діючого ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Згідно вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, в редакції на час розгляду та ви рішення справи судом першої інстанції, кожна сторона повинна довести шляхом надання суду належних та допустимих доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ст.11 ЦПК України).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, підтверджується належними доказами, що договір оренди з ОСОБА_3, як власником земельної ділянки площею 5,4554 га, кадастровий номер НОМЕР_1, був укладений 01.01.2007 р. строком на 10 років.

Договори оренди земельної ділянки площею 2,1800 га, кадастровий номер НОМЕР_2 та земельної ділянки площею 3,4466 га, кадастровий номер НОМЕР_3, які належали ОСОБА_4, були укладені з ОСОБА_4 01.01.2007 року на 10 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, право власності на вказані земельні ділянки набула ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом (а.с.15, 16, 97-101, 102-106).

01.08.2012 року ПАТ Підсереднє та ОСОБА_3 уклали на вказані дві земельні ділянки договори оренди землі на строк 15 років, передбачивши в п.42 договору положення про те, що відповідний договір оренди землі б/н від 01.01.2007 року втрачає свою дію з моменту державної реєстрації цих договорів.

З наданих суду доказів вбачається, що вказані договори зареєстровані відповідно 21 і 24 грудня 2012 року.

Пунктом 30 договорів оренди землі передбачено що право орендаря самостійно господарювати на орендованих земельних ділянках, обробляти, засівати, вирощувати і збирати урожай, а орендодавець, згідно п.29 договору, зобов'язаний не вчиняти дії, які б перешкоджали орендареві користуватися земельною ділянкою.

Разом з тим, у березні 2017 року група осіб за дорученням ОСОБА_3 приступили до самостійного використання вказаних земельних ділянок. Відповідач вказану обставину не оспорювала, вважаючи, що строк дії укладених у 2007 році договорів закінчився і вона діяла правомірно.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час вчинення відповідачем ОСОБА_3 дій з розробки спірних земельних ділянок вони знаходилися в оренді у ПАТ Підсереднє на підставі відповідних договорів оренди землі, зареєстрованих за вказаних позивачем обставин, а відтак право орендаря підлягало захисту.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду, оскільки воно постановлене у відповідності із законом, яким регулюються спірні правовідносини, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 24 Закону України Про оренду землі визначено, що орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою. Зазначений обов'язок орендодавця зафіксовано і у п. 29 укладених між сторонами Договорів оренди землі.

Відповідно до ст. 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Ні суду першої інстанції, а ні в апеляційному суді позивачем ОСОБА_3 та її представником не спростовані доводи позивача та надані ним письмові докази у виді договорів оренди, укладених ПАТ Підсереднє і ОСОБА_3 із зазначенням строку дії договорів та їх державної реєстрації.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про фальсифікацію позивачем договорів оренди від 01.08.2012 року, оскільки вказані ними обставини ними не доведено за допомогою належних та допустимих доказів.

Не може спростовуватися факт підпису договорів оренди від імені ОСОБА_3 іншою особою посиланням на нездійснення передачі земельних ділянок за договором від 01.08.2012 року, оскільки вказані земельні ділянки фактично знаходилися в оренді ПАТ Підсереднє , а сторони відобразили в пункті 42 договору оренди землі припинення раніше укладеного зі спадкодавцем ОСОБА_4 договору оренди з моменту державної реєстрації даного договору.

Як за ч.4 ст.60 ЦПК України в редакції цього Кодексу на час розгляду і вирішення справи судом першої інстанції, так і згідно ч. 6 ст.81 ЦПК України в редакції ЗУ №2147 від 03.10.2017 року, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. ( ч.2 ст.59 ЦПК України в редакції кодексу на час розгляду в суді першої інстанції, ч.2 ст.78 діючого ЦПК України).

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд, згідно ст.375 ЦПК України, залишає апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3залишити без задоволення.

Заочне рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 29 вересня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2018 року.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: І.О. Бровченко

О.А. Кружиліна