Рішення

від 16.04.2018 по справі 911/35/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2018 р.

м. Київ

Справа № 911/35/18

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря судового засідання Білої О.А.

розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 15, код ЄДРПОУ 19028107)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський завод продтоварів» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Шевченка, буд. 15, код ЄДРПОУ 31715271)

про розірвання договору оренди, стягнення суми боргу та пені, витребування майна,

за участі представників:

позивача - ОСОБА_1 (Довіреність №50 від 19.12.2017)

відповідача - не з'явився

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява від 28.12.2017 № 16-03-6052 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський завод продтоварів» про розірвання договору оренди № 153 від 05.12.2003, стягнення суми боргу у розмірі 95894,73 грн, пені у розмірі 1523,55 грн, витребування майна.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.01.2018 вказану позовну заяву залишено без руху, зокрема, з підстав ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються, з якого можна встановити період виникнення основного боргу, суми, з яких він формувався, платіжні документи, за якими зараховувались оплати, суми які сплачені за період, суми, які залишились не сплачені, момент виникнення прострочення кожної нездійсненої оплати та ненадання позивачем доказів, які б підтверджували суму основного боргу та докази часткових оплат, оскільки у позовній заяві відсутнє посилання на докази, які б підтверджували суму основного боргу та докази часткових оплат, як то платіжні доручення, банківські виписки тощо.

26.01.2018 через канцелярію господарського суду Київської області позивачем було подано заяву про усунення недоліків на виконання ухвали господарського суду Київської області від 15.01.2018.

Суд, перевіривши подану заяву про усунення недоліків, із її змісту встановив, що позивачем, як доказом, який би підтверджував суму основного боргу та доказом часткових оплат сприймається документ поданий разом з позовною заявою, а саме документ під назвою - Стан надходження орендної плати по договору оренди від 05.12.03 № 153 (додаткова угода від 09.06.08 №1) укладеним РВ ФДМУ по Київській області станом на 24.11.17 підписаний начальником відділу орендних відносин ОСОБА_2 (в подальшому це було підтверджено представником позивача у судовому засіданні). Таку позицію позивач обґрунтував відсутністю у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області інших доказів часткових оплат, як то платіжні доручення, банківські виписки тощо, оскільки інформацію по заборгованості обчислює інформаційно-пошукова система Етап-оренда , а інформація щодо надходжень коштів передається Державною казначейською службою позивачу на магнітних носіях або засобами електронного зв'язку.

Відтак, оскільки позивач вважає, що подані докази на підтвердження наявності боргу є належними, допустимими та достатніми для розгляду справи в суді, суд дійшов висновку, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви від 28.12.2017 № 16-03-6052.

Ухвалою від 31.01.2018 відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

01.03.2018, 19.03.2018 у підготовчому засіданні у справі оголошувалась перерва, крім того, позивачу судом в порядку ст. 182 Господарського процесуального кодексу України було роз'яснено обставини, що входять до предмета доказування, зокрема в частині доказування факту наявності боргу з орендної плати. Так, судом було звернуто увагу позивача на те, що в розумінні положень ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами у справі в цій частині вимог є відповідні документи фінансової установи, що здійснює обслуговування рахунків, на які повинні зараховуватись грошові кошти сплачені відповідачем в якості орендних платежів (виписка про рух коштів по рахунку стосовно надходжень від орендаря або довідка фінансової установи про відсутність надходжень за спірний період та станом на момент розгляду справи в суді).

Ухвалами від 01.03.2018, 19.03.2018 суд додатково доводив до відома сторін, що в силу положень ст.ст. 42, 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

21.03.2018 позивачем через канцелярію суду було подано додаткові пояснення з додатками, а саме: розрахунком заборгованості станом на 15.03.2018; копією листа від 18.04.2016 №1/8; копією листа від 05.05.2016 № 14-09-1852; копією листа від 03.06.2016 №14-08-2422; копією листа від 19.07.2016 №19.07.2016. Крім того, у вказаних додаткових поясненнях позивач доповнив підстави позову посиланням на те, що відповідачем не проведено оцінку орендованого майна, що впливає на розмір орендної плати, а відтак є істотним порушенням умов договору у розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України.

У підготовче судове засідання представники відповідача не з'являлись, відомостей про отримання кореспонденції, що направлялась судом у суду відсутні позаяк вся кореспонденція направлена судом на адресу реєстрації повернута відділенням зв'язку без вручення з відмітками (НЕ ІСНУЄ; ОСОБА_3).

26.03.2018 суд у підготовчому судовому засіданні за участю представника позивача прийняв до розгляду подані 21.03.2018 позивачем додаткові пояснення та постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.04.2018 на 15:20.

У судове засідання 02.04.2018 представники відповідача не з'явились, у зв'язку з чим в порядку п. 1 ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відклав розгляд справи по суті на 16.04.2018 у зв'язку з неявкою в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, позаяк, повідомлення про вручення відповідачу ухвали суду про призначення розгляду справи по суті на момент відкриття судового засідання до суду не надійшло.

Відзиву на позов від відповідача не надходило, та ухвалу суду про розгляд справи по суті відповідно до повернутого поштою відправлення (відмітка немає) відповідач не отримав.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом. Вказаний факт підтверджується конвертом (вх. № 10278/18 від 03.04.2018) з ухвалою господарського суду Київської області від 26.03.2018, що був повернутий ПАТ Укрпошта на адресу суду з відміткою не вірно зазначена (відсутня) адреса .

Оскільки судом було надіслано ухвалу суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та адресу місцезнаходження орендованого майна, інша адреса суду повідомлена не була, останній вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в суді.

Враховуючи, що відповідно до положень ст. 202, ст. 216 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні.

Позиція позивача викладена в позовній заяві, заяві про усунення недоліків позовної заяви, поданих позивачем 21.03.2018 додаткових поясненнях та підтримана останнім у судовому засіданні:

- у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за договором оренди №153 від 05.12.2003 за відповідачем, станом на 24.11.2017 утворилась заборгованість з орендної плати у сумі 95 894,73 грн, на яку нарахована пеня за період з 31.07.2017 по 24.11.2017 у сумі 1523,55 грн, які підлягають стягненню з відповідача, а факт несплати орендної плати є підставою для розірвання договору оренди та повернення майна орендодавцю;

- позивачем неодноразово надсилались листи-вимоги щодо погашення боргу №14-09-1553 від 22.03.2017, №14-09-2251 від 26.04.2017, №14-09-5120 від 23.06.2017, №14-09-3331 від 07.07.2017, №14-09-3808 від 03.08.2017, №14-09-5120 від 24.10.2017, проте, вимоги були проігноровані;

- орендарем, в порушення умов п. 5.5 договору та ст.10 Закону України Про оренду державного та комунального майна , не укладено договір страхування, що є підставою для розірвання договору оренди та повернення майна орендодавцю;

- орендар відмовився від проведення незалежної оцінки майна, що впливає на розмір орендної плати, що у відповідності до ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна є істотною умовою договору, а тому вказані дії відповідача є підставою для розірвання договору оренди та повернення майна орендодавцю;

- заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на положення ст.ст. 549, 651 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193, ст. 230 Господарського кодексу України та ст. 10, ч.2 ст.18, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п. п. 3.3, 3.5, 5.2, 5.5 договору оренди від 05.12.2003 №153;

- як докази підтвердження наведених обставин позивач разом з позовною заявою та поданими 21.03.2018 додатковими поясненнями подав:

1) копію договору оренди №153 від 05.12.2003, копію акту приймання-передачі державного майна №1 від 05.12.2003, додаткову угоду від б/н 09.06.2008 до договору оренди №153 від 05.12.2003 - як доказ існування орендних правовідносин;

2) довідку - Стан надходження орендної плати по договору оренди від 05.12.03 № 153 (додаткова угода від 09.06.08 №1) укладеним РВ ФДМУ по Київській області станом на 24.11.17 та довідку - Стан надходження орендної плати по договору оренди від 05.12.03 № 153 (додаткова угода від 09.06.08 №1) укладеним РВ ФДМУ по Київській області станом на 24.11.17 підписану начальником відділу орендних відносин ОСОБА_2 - як доказ наявності заборгованості з орендних платежів.

3) розрахунок заборгованості з орендної плати за період з 31.07.17 по 24.11.17. підписану начальником відділу орендних відносин ОСОБА_2 - як доказ наявності заборгованості з орендних платежів та підставності заявлення вимог про стягнення пені.

4) копії вимог про погашення боргу з орендної плати №14-09-1553 від 22.03.2017, №14-09-2251 від 26.04.2017, №14-09-5120 від 23.06.2017, №14-09-3331 від 07.07.2017, №14-09-3808 від 03.08.2017, №14-09-5120 від 24.10.2017 з копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення - як доказ наявності заборгованості.

5) копію листа до відповідача №14-09-3162 від 23.06.2017 з вимогою надати докази укладення договору страхування об'єкта оренди - як доказ не укладення відповідачем договору страхування.

6) копію листа ТОВ Васильківський завод продтоварів №1/8 від 18.04.16 з проханням провести грошову оцінку майна, лист-відповід РВ ФДМУ по Київській області №14-09-1852 від 05.05.16, копію листа РВ ФДМУ по Київській області без номеру та дати Щодо проведення оцінки об'єкту оренди (адресований ТОВ Європейський центр консалтингу та оцінки та ТОВ Васильківський завод продтоварів та копію листа ТОВ Європейський центр консалтингу та оцінки №164 від 19.07.2016 про неможливість виконати оцінку об'єкту у зв'язку з не укладенням відповідачем договору про проведення незалежної оцінки майна, проект якого був направлений на його адресу - як доказ не проведення оцінки майна з вини відповідача.

Крім того, у заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач зазначив про відсутність у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області інших доказів часткових оплат, як то платіжні доручення, банківські виписки тощо, оскільки інформацію по заборгованості обчислює інформаційно-пошукова система Етап-оренда , а інформація щодо надходжень коштів передається Державною казначейською службою позивачу на магнітних носіях або засобами електронного зв'язку.

З урахуванням наведеної позиції та доказів позивач просить суд:

1) розірвати договір оренди №153 від 05.12.2003 укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю Васильківський завод продтоварів ;

2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Васильківський завод продтоварів на користь Регіонального відділення Фонду державного майна по Київській області в дохід Державного бюджету України заборгованість з орендної плати - 95894,73 грн. пеня 1523,55 грн, на наступні реквізити: р/р 31119094700001, одержувач: ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код установи 37955989, призначення платежу: код доходу 22080200, символ звітності банку 093;

3) витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Васильківський завод продтоварів державне окреме визначене майно, будівлі, споруди, обладнання зазначені в акті приймання-передачі №1 до договору, площею 2274 кв.м., розміщені за адресою: Київська область, м. Васильків, вул. Шевченко, 15, та передати його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області.

Відповідач відзив на позов не надав.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи позивача на відповідність поданим доказам у справі, суд встановив наступне.

05.12.2013 між РВ ФДМУ по Київській області та ТОВ Васильківський завод продтоварів було укладено договір оренди №153 індивідуально визначеного (нерухомого або іншого майна), що належить до державної власності з урахуванням редакції п.3.1 договору викладеній у додатковій угоді від 09.06.2008. Орендоване майно було передано відповідачу згідно акту приймання-передачі державного майна №1 від 05.12.2003. Строк дії договору згідно п. 10.1 визначено до 05.12.2013.

Відтак, оскільки вимоги позивача ґрунтуються на наслідках порушення відповідачем договірних зобов'язань, в тому числі грошових, а спірні правовідносини виникли з договору оренди державного майна, до них відповідно застосовуються положення Закону України Про оренду державного та комунального майна як спеціального закону та положення глави 47-53, 58 Цивільного кодексу України, глави 19-20, 26, 30 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши наданий суду договір суд дійшов до висновку, що сторонами при його укладенні було погоджено всі істотні умови, які визначались законодавством для даного виду договорів та необхідні для його дійсності та таким, що відповідає вимогам законодавства, що до нього ставляться станом на момент його укладення, у зв'язку з чим він є укладеним, дійсним та діючим.

Факт того, що договір є діючим суд встановив виходячи з того, що відповідно до положень п. 10.6 договору, після закінчення 05.12.2013 строку, на який його було укладено договір, його дія продовжилась на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, позаяк жодна із сторін протягом одного місяця після закінчення строку його чинності не заявила про його припинення або зміну, що також кореспондується з положеннями ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна ст. 764 Цивільного кодексу України. Вказана обставина була також підтверджена позивачем у судовому засіданні.

Відповідно до положень ч.3 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Так, зокрема, положеннями ст. 783 Цивільного кодексу України визначено перелік підстав за яких наймодавець має право вимагати розірвання договору найму.

Крім того, відповідно до ч 2 ст. 651 Цивільного кодексу, якою врегульовано загальні підстави зміни та розірвання договорів і яка, відповідно, застосовується в комплексі з положеннями спеціальних норм законодавства, що регулюють відповідні види договірних правовідносин таких як - ч.3 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна та ст. 783 Цивільного кодексу України, передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом.

Пунктом 10.4 договору сторони визначили право сторони ініціювати у суді розірвання даного договору у випадках, передбачених чинним законодавством.

Право односторонньої відмови від договору сторони в договорі не передбачили.

Відтак, враховуючи наведене, питання наявності підстав для розірвання договору треба розглядати виходячи з системного аналізу положень ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна , ст. 651 та ст. 783 Цивільного кодексу України.

Здійснивши системний аналіз положень вказаних статей, суд дійшов висновку, що у разі, якщо в договорі сторони не визначили чіткого переліку підстав, які надають право орендодавцю на розірвання договору, то встановлюючи наявність підстав для розірвання договору оренди державного майна на вимогу наймодавця, суду необхідно виходити з того, що сам лише факт наявності певних порушень зобов'язань за договором не може бути безумовною підставою для розірвання договору, за винятком випадків визначених в ст. 783 Цивільного кодексу України, оскільки вказані наслідки набувають ознак безумовних лише у разі, коли вони призводять істотного порушення договору. При цьому, положення вказаних статей не ототожнюють факт істотності порушення лише з самим фактом порушення умови договору, яка в силу вимог закону належить до істотних умов договору.

Водночас, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України тлумачить зміст поняття істотного порушення договору, відповідно до якої, істотним є таке порушення стороною договору, коли в наслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відтак, вбачається, що позивач звертаючись до суду повинен був довести факт істотності тих порушень договору відповідачем, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог про розірвання договору та відповідно факт завдання цими порушеннями такої шкоди, яка позбавила його того, на що він розраховував при укладенні договору.

Встановлення факту наявності заборгованості, на яку посилається позивач та її стягнення є одним із способів доведення істотності порушення відповідачем умов договору, оскільки неотримання орендодавцем орендної плати безпосередньо свідчить про те, що він, як сторона договору, значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, позаяк основною метою оренди для орендодавця є отримання прибутку від орендованого майна у вигляді орендної плати.

Ппозивач в своїх поясненнях стверджує про істотне порушення умов п 3.3 договору в частині сплати орендної плати, позаяк, за твердженням позивача орендна плата відповідачем не сплачується і станом на 24.11.2017 року за ним обліковується заборгованість в розмірі 95894,73 грн. Наявність вказаної заборгованості позивач обґрунтовує поданням довідки - Стан надходження орендної плати по договору оренди від 05.12.03 № 153 (додаткова угода від 09.06.08 №1) укладеним РВ ФДМУ по Київській області станом на 24.11.17 та копіями вимог про погашення боргу з орендної плати №14-09-1553 від 22.03.2017, №14-09-2251 від 26.04.2017, №14-09-5120 від 23.06.2017, №14-09-3331 від 07.07.2017, №14-09-3808 від 03.08.2017, №14-09-5120 від 24.10.2017 з копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

Водночас, у додаткових поясненнях поданих суду 21.03.18 позивач зазначив, що на адресу регіонального відділення надійшла інформація щодо сплати відповідачем заборгованості заявленої до стягнення в позові на підтвердження чого подав довідку - Стан надходження орендної плати по договору оренди від 05.12.03 № 153 (додаткова угода від 09.06.08 №1) укладеним РВ ФДМУ по Київській області станом на 24.11.17 підписаної начальником відділу орендних відносин ОСОБА_2

Вивчивши вказані документи, суд дійшов висновку, що посилання позивача на вказані документи, як на доказ, що підтверджує факт наявності боргу та факт істотного порушення умов договору відповідачем, судом до уваги братись не може, оскільки вказані документи підписані начальником відділу орендних відносин ОСОБА_2 та є внутрішніми документами заінтересованої особи (позивача) та не можуть бути визнані належними та допустимими доказами наявності боргу чи його відсутності в розумінні положень ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з п.5.4. Положенням №254, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

При цьому, п.5.6 Положення №254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відтак, належним та допустимим доказом здійснення чи нездійснення господарської операції пов'язаної з зарахуванням грошових коштів на рахунок контрагента в розумінні положень ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України є виписки з особових рахунків клієнтів здійснені банківською установою, або довідки банківських установ, які містять інформацію про рух коштів на рахунку у спірний період та станом на час розгляду справи в суді.

Суд наголошує на тому, що у підготовчому засіданні у справі позивачу судом в порядку ст. 182 Господарського процесуального кодексу України було роз'яснено обставини, що входять до предмета доказування, зокрема в частині доказування факту наявності боргу з орендної плати.

Доказів на підтвердження наявності чи відсутності боргу позивач суду не надав, так само як і не скористався наданим йому ст. 81 Господарського процесуального кодексу України правом на витребування доказів з банківської установи, яка здійснює обслуговування рахунку, на який повинні надходити грошові кошти, що сплачуються відповідачем за оренду майна за договором.

Крім того, з огляду на положення ст. 231 Господарського процесуального кодексу України суд не може закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення боргу позаяк відсутні належні та допустимі докази сплати боргу відповідачем або клопотання позивача у формі та порядку визначеному положеннями ст. ст. 169, 170 та 231 Господарського процесуального кодексу про відмову від позову, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення боргу та пені з підстав недоведеності.

У зв'язку з викладеним відповідач також не довів факту істотності порушення зобов'язань за договором в цій частині вимог.

Вбачається, що як на істотність порушення відповідачем зобов'язань за договором позивач посилається на порушення п. 5.5 Договору оренди, оскільки відповідачем незастраховано орендоване майно.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна страхування орендарем взятого ним в оренду майна є однією з істотних умов договору оренди.

Судом встановлено, що позивач стверджуючи, що факт не укладення відповідачем договору страхування об'єкту оренди підтверджується залишенням без відповіді його вимоги про надання копій договору страхування та платіжного доручення про сплату страхового внеску, викладеної в листі №14-09-3162 від 23.06.2017, копія якого подана разом з позовною заявою, не надає доказів того, що вказаний лист було направлено відповідачу, а саме - відповідний опис вкладення поштового відправлення, з якого можна встановити зміст кореспонденції та відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу.

Відтак, доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та недоведеними доказами, з аналізу яких суд міг би зробити висновок про факт не укладення договору страхування об'єкту оренди відповідачем.

Суд наголошує на тому, що позивач стверджуючи, що у нього немає інших доказів не укладення відповідачем договору страхування об'єкту оренди не скористався наданим йому процесуальним законом правом витребувати відповідний доказ у відповідача в порядку ст. 81 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим суд, у разі неподання відповідачем такого доказу, мав би підстави для застосування правових наслідків передбачених положеннями ч. 9 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Серед іншого позивач стверджує, що підставою для розірвання договору оренди у зв'язку з істотністю його порушення є факт не проведення чергової оцінки орендованого майна відповідачем, у зв'язку з чим позивач недоотримує належний розмір орендної плати.

Відповідно до положень ст. 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди.

Судом встановлено, що відповідно до положень ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна ст. 764 Цивільного кодексу України та п. 10.6 договору, після закінчення 05.12.2013 строку, на який було укладено договір, його дія продовжилась на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, позаяк жодна із сторін протягом одного місяця після закінчення строку його чинності не заявила про його припинення або зміну чи то про не продовження останнього з підстав не проведення оцінки орендованого майна.

Встановлено, що позивачем не було подано суду також і доказів на підтвердження відомостей про дату проведення останньої оцінки орендованого майна, що позбавляє суд можливості зробити висновок про підставність доводів позивача в цій частині вимог.

Крім того, суд звертає увагу на те, що положеннями ч. 2 ст. 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна та Методикою оцінки об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 №629, стосовно обов'язкового проведення переоцінки об'єкта оренди, як підстави для продовження договору оренди державного майна не передбачено, що така оцінка повинна проводитися саме орендарем.

Стверджуючи, що доказом ухилення позивача від проведення оцінки орендованого майна є

копія листа ТОВ Васильківський завод продтоварів №1/8 від 18.04.16 з проханням провести грошову оцінку майна, лист-відповідь РВ ФДМУ по Київській області №14-09-1852 від 05.05.16, копія листа РВ ФДМУ по Київській області без номеру та дати Щодо проведення оцінки об'єкту оренди (адресований ТОВ Європейський центр консалтингу та оцінки та ТОВ Васильківський завод продтоварів та копія листа ТОВ Європейський центр консалтингу та оцінки №164 від 19.07.2016 про неможливість виконати оцінку об'єкту у зв'язку з не укладенням відповідачем договору про проведення незалежної оцінки майна, проект якого був направлений на його адресу, позивач не надає суду доказів того, що документи, які стосуються проведення оцінки майна були дійсно надіслані на адресу відповідача.

Вказане б свідчило про факт відмови відповідача від підписання договору про проведення незалежної оцінки майна. Водночас, копія листа №164 від 19.07.2016 цього факту не підтверджує.

Крім того, подана позивачем копія листа РВ ФДМУ по Київській області без номеру та дати Щодо проведення оцінки об'єкту оренди , який адресований ТОВ Європейський центр консалтингу та оцінки та ТОВ Васильківський завод продтоварів не підтверджує факту повідомленні відповідача про обраного переможцем конкурсного відбору суб'єкта оціночної діяльності, оскільки позивач також не надав суду доказів вручення чи відправлення вказаного листа відповідачу.

З огляду на все вище викладене, суд відмовляє позивачу у задоволенні його позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 231, 233, 236 - 238, 240, 241,Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складене та підписане 25.04.2018.

Суддя А.Ф. Черногуз