Рішення

від 25.04.2018 по справі 911/196/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2018 р.

м. Київ

Справа № 911/196/18

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Селянського (Фермерського) господарства «Алмаз» (08670, Київська обл., Васильківський район, село Тростинка, код ЄДРПОУ 24879238)

до Селянського (Фермерського) господарства «Фортуна» (08072, Київська обл., Макарівський район, село Лубське, код ЄДРПОУ 32231777)

про стягнення безпідставно набутих коштів, втрат від інфляції та 3% річних

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 27.01.2018 Селянського (Фермерського) господарства «Алмаз» до Селянського (Фермерського) господарства «Фортуна» про стягнення 62457,00 грн безпідставно набутих коштів, 48426,37 грн втрат від інфляції, 5631,40 грн 3% річних.

Позов обґрунтований наступним:

- між позивачем та відповідачем було досягнуто усної домовленості про продаж кобили Вельфа за ціною 62457,00 грн;

- 12.09.2014 відповідно до платіжного доручення № 3 позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 62457,00 грн з призначенням платежу за продаж кобили ;

- відповідач обов'язку з передачі товару не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією б/н від 27.01.2015, в якій просив повернути безпідставно отримані грошові кошти у сумі 62457,00 грн;

- відповідач грошові кошти не повернув, відтак позивач, зокрема, посилаючись на положення ст.ст. 625, 1212 Цивільного кодексу України, звернувся до суду з позовом про стягнення 62457,00 грн безпідставно набутих коштів, 48426,37 грн втрат від інфляції, 5631,40 грн 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.02.2018 вказану позовну заяву залишено без руху.

19.02.2018 через канцелярію господарського суду Київської області позивачем було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали господарського суду Київської області від 01.01.2018. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви б/н від 27.01.2018.

Ухвалою від 23.02.2018 відкрито провадження у справі за позовом Селянського (Фермерського) господарства «Алмаз» до Селянського (Фермерського) господарства «Фортуна» про стягнення безпідставно набутих коштів, втрат від інфляції та 3% річних, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін, встановлено строки для подання: відповідачу - відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали; позивачу - відповіді на відзив до 21.03.2018; відповідачу - заперечень до 26.03.2018.

26.03.2018 через канцелярію господарського Київської області надійшов відзив відповідача на позов. З витягу з офіційного сайту ПАТ Укрпошта вбачається, що ухвала суду від 23.02.2018 була отримана відповідачем 10.03.2018, а відтак відповідач подав відзив у встановлений судом строк.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає наступне:

- позивач звертався до відповідача з проханням притримати коня, оскільки підсля його придбання, у відповідача не було можливості для утримання його у власному господарстві;

- претензії позивача б/н від 27.01.2015 він не отримував;

- відповідач протягом всього часу утримував коня за власний рахунок, у зв'язку чим він звернувся до позивача з претензією від 15.02.2018 про компенсацію коштів, що були витрачені на утримання коня.

- позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом.

Позивач відповіді на відзив не подав.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

12.09.2014 відповідно до платіжного доручення № 3 позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 62457,00 грн з призначенням платежу за продаж кобили .

Позивач зазначає, що між ним (покупець) та відповідачем (продавець) виникла домовленість про купівлю-продаж кобили Вельфа за ціною 62457,00 грн. Відповідач передав позивачу паспорт коня серії АА № 005683. Вказані факти також підтверджує відповідач у своєму відзиві.

Позивач зазначає, що у зв'язку із невиконання відповідачем своїх зобов'язань з передачі кобили він звернувся до відповідача з претензією б/н від 27.01.2015, в якій просив повернути безпідставно отримані грошові кошти у сумі 62457,00 грн, позаяк обов'язку з передачі кобили відповідачем не виконано (докази надсилання претензії містяться в матеріалах справи).

Відповідачем не було повернуто грошові кошти, що, зокрема, підтверджується довідкою № Д1-В9/02-09 від 13.02.2018, виданою ПАТ Райффайзен банк Аваль (міститься в матеріалах справи).

У зв'язку із вищенаведеним, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 62457,00 грн безпідставно набутих коштів, 48426,37 грн втрат від інфляції, 5631,40 грн 3% річних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення ст.ст. 625, 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За приписом ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, факт оплати вартості коня позивачем та передання паспорту коня відповідачем свідчить про укладення сторонами договору у відповідності до ст.ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України, який відповідає вимогам ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України та містить ознаки договору купівлі-продажу. Вказане також підтверджують сторони у позовній заяві та відзиві відповідно.

Статтями 655, 656 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що сторонами було укладено договір купівлі-продажу у спрощеній формі, а відтак правовідносини між сторонами регулюються положеннями Глави 54 Цивільного кодексу України, що є спеціальними для відносин з купівлі-продажу.

Також, направляючи відповідачу претензію б/н від 27.01.2015, позивач фактично скориствався своїм правом на повернення суми попередньої оплати в порядку ст. 693 Цивільного кодексу України.

Водночас, позивач, звертаючись до суду посилається на положення ст.ст. 625, 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Главою 83 Цивільного кодексу України визначено загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Так, застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17.

Отже, за змістом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А тому, кошти, отримані як оплата за товар та, відповідно, набуті за наявності правової підстави, не можуть бути витребувані на підставі положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно отримані кошти.

Відтак, оскільки судом встановлено, а сторонами підтверджено, що між останніми було укладено договір купівлі-продажу у спрощеній формі, що підтверджується фактом оплати вартості коня позивачем та передання паспорту коня відповідачем, грошові кошти сплачені позивачем відповідно до платіжного доручення № 3 від 12.09.2014 з призначенням платежу за продаж кобили не можуть бути стягнуті з відповідача як безпідставно набуті кошти, позаяк останні набуті за наявності правової підстави - договору купівлі-продажу, а відносини, що виникають з договору купівлі-продажу регулюються спеціальними нормами Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відтак, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 62457,00 грн безпідставно набутих коштів необґрунтованою, не підтвердженою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Вимоги про стягнення з відповідача 48426,37 грн втрат від інфляції, 5631,40 грн 3% річних також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від основної вимоги, в задоволенні якої суд, як зазначено вище, відмовляє.

Щодо заперечень відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частинами четвертою, п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення.

Відподно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Отже, оскільки сторони у договорі прямо не передбачили строк виконання відповідачем обов'язку з передачі коня, то вказаний строк належить рахувати з моменту пред'явлення вимоги позивачем. Останній звернувся до відповідача з претензією б/н від 27.01.2015, факт надсилання якої підтверджується фіскальним чеком від 27.01.2015 та описом вкладення у цінний лист, копії яких містяться в матеріалах справи. У вказаній претензії позивач просив повернути грошові кошти у десятиденній термін. Отже, дату початку перебігу позовної давності належить рахувати з наступного дня після закінчення 10-денного терміну - з 07.02.2015.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 28.01.2018, що підтверджується штампом ПАТ Укрпошта , а відтак, останнім не пропущено трирічного строку позовної давності для звернення з даним позовом.

Крім того, суд доводить до відома відповідача наступне. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-1763цс16).

Відтак, строк позовної давності за спірною вимогою не пропущений та перервався з моменту подання даного позову до суду.

Крім того, суд доводить до відома позивача, що останній не позбавлений права звернутись до суду з новим позовом, обгрунтованим положеннями чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Частина 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України не покладає на суд обовязку обирати належний спосіб захисту прав позивача, позаяк даною нормою визначено лише право суду захистити порушене право позивача у спосіб, обраний останнім, навіть якщо цей спосіб не є таким, що визначений на законодавчому чи договірному рівні, тобто суд не може самостійно визначити позивачу належний спосіб захисту і покласти його в основу судового рішення у справі, оскільки це є виключним правом позивача.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Щодо прохання відповідача про стягнення з відповідача 5500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката ОСОБА_1, що були понесені ним в результаті підготовки до даної справи, то у вказаному суд відмовляє, позаяк відповідачем не надано належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів понесення таких витрат, як то платіжні доручення, банківськи виписки тощо, крім того, судом також враховано, що підставою відмови у позові стали інші обставини, аніж ті якими обгрунтовував відзив представник відповідача, а відтак на думку суду адвокатом неякісно досліджено обставини справи та нормативно-правову базу, що регулює спірні правовідносини.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення підписано 25.04.2018.

Суддя А.Ф. Черногуз