Ухвала

від 25.04.2018 по справі 910/9670/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/9670/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Пільков К.М.,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Плаза" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02.08.2017 у справі №910/9670/14 (у складі колегії суддів: Коробенко Г.П. (головуючий), Кравчук Г.А., Мачульський Г.М.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації

до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвестресурс", Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Плаза", Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Плаза", Компанії "GPP Developers Ltd",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Громадської організації "Місто-Сад",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства юстиції України,

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів, визнання відсутності права, відновлення становища, що існувало до порушення, витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

25.10.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Грін Плаза" звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02.08.2017 у справі №910/9670/14.

Зазначена заява Верховним Судом України передана за належністю до Касаційного господарського суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2018 заяву № 910/9670/14 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Міщенко І.С., Суховий В.Г.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 31.01.2018 заяви суддів Міщенка І.С. та Сухового В.Г. про самовідвід у справі № 910/9670/14 задоволено.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Плаза" у справі № 910/9670/14 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Мачульський Г.М., Чумак Ю.Я.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 19.02.2018 заяву судді Мачульського Г.М. про самовідвід у справі № 910/9670/14 задоволено.

20.02.2018 згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду справу № 910/9670/14 було розподілено колегії суддів: Берднік І.С. - головуючий, Дроботова Т.Б., Чумак Ю.Я.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 05.04.2018 заяву судді Берднік І.С. про самовідвід у справі № 910/9670/14 задоволено.

10.04.2018 згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду справу № 910/9670/14 було розподілено колегії суддів: Кушнір І.В. - головуючий, Пільков К.М., Краснов Є.В.

Перевіривши доводи заявника та дослідивши додані до заяви матеріали, колегія суддів вважає, що заява є необґрунтованою з наступних підстав.

Відповідно до п.п.1, 3 ст.111-16 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент подачі заяви про перегляд:

"Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з таких підстав:

- неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

- невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права".

Відповідно до ч.1 ст.111-23 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15.12.2017:

"Справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, визначеними розділом XII 1 цього Кодексу, з особливостями, встановленими цим розділом."

Згідно зі ст.111-7 наведеного Кодексу у зазначеній редакції:

"Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази .

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції."

Таким чином, в силу вищенаведених норм саме перевірка і переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу та встановлення по новому фактичних обставин справи не відноситься до повноважень Верховного Суду при перегляді судових рішень з підстав неоднакового застосування норм матеріального права.

Заява подана з підстав неоднакового застосування норм матеріального права, а саме ст.ст.256, 261, 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України:

"Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу."

Згідно з ч.1 ст.261 вказаного Кодексу:

"Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила."

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.267 наведеного Кодексу:

"4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту."

Питання щодо визнання поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини та оцінки відповідних доказів на підтвердження таких обставин .

Так, в постанові Вищого господарського суду України (далі ВГСУ) від 02.08.2017 по справі 910/9670/14, про перегляд якої подана заява, зазначено наступне:

"Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, строк позовної давності до вимог про визнання недійсним рішення Київської міської ради № 124/785 від 08.02.2007 має обраховуватися з 08.02.2007, а строк позовної давності до вимог про визнання недійсним рішення Київської міської ради № 481/1142 від 26.04.2007 - з 26.04.2007. Позов про визнання зазначених рішень та договорів недійсними було подано до суду заступником прокурора міста Києва тільки у травні 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Разом з цим, враховуючи приписи статей 261, 267 Цивільного кодексу України та те:

- що спірні земельні ділянки знаходяться в межах заповідника "Стародавній Київ", на території пам'ятки археології національного значення - "Культурний шар Города Ярослава", у межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві, який внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а відтак є особливо цінними землями, частиною всесвітньої спадщини та підлягають суворій охороні;

- забезпечення збереження та охорони спірних земель, які знаходяться у межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору у м. Києві, який внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО є однією з найпріорітетніших завдань України, як держави, яка внесла пам'ятку до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

- на момент прийняття спірних рішень про передачу в оренду та власність земельних ділянок Київська міська рада діяла на підставі п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України й лише з 01.01.2013 була наділена державою повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності, зокрема на яких розташовані пам'ятки історико-культурного значення на території міста Києва;

- розмежування земель державної та комунальної власності відбулось з дня набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", а саме з 01.01.2013;

- відсутність інформації в державному земельному кадастрі про віднесення спірних земельних ділянок до земель історико-культурного призначення та особливо цінних земель, що в своїй сукупності істотно утруднювало своєчасне подання позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про поважність пропуску строку позовної давність та його поновлення."

В постанові ВГСУ від 22 серпня 2012р. по справі № 5024/1889/2011 вказано наступне:

"При цьому, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини .

При цьому, реалізація вищенаведених положень щодо визнання /невизнання/ судом поважності /неповажності/ причин пропуску позовної давності є можливою завдяки встановленню початку перебігу строку позовної давності та дослідженню наведених заявником причин пропуску строку на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, об'єктивності цих причин, тощо.

Водночас, місцевий господарський суд при розгляді даної справи, по-перше, всупереч приписів як постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", так і норм ГПК України, що регулюють порядок та принципи прийняття судового рішення (за результатами обговорення і дослідження усіх матеріалів справи, спростування доводів сторін, з якими не погоджується суд, тощо), не звернув увагу на те, що у відзиві на позовну заяву позивача, відповідач наголошував про пропуск позивачем строків на звернення до суду із даним позовом (тобто про пропуск позивачем позовної давності), про початок перебігу строку позовної давності; однак, наведені відповідачем доводи та зауваження щодо пропуску позивачем строків позовної давності залишились неспростованими судами попередніх інстанцій; по-друге, при прийнятті судового рішення, місцевий господарський суд, без зазначення наведених позивачем причин пропуску ним строків позовної давності, без дослідження об'єктивності цих причин, визнав їх поважними та на підставі п. 5 ст. 267 ЦК України, поновив пропущений позивачем строк на звернення до суду із даним позовом."

В постанові ВГСУ від 13.08.2008 по справі №20/11-08-213 вказано наступне:

"Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, з 01.01.2005р., тобто дня, коли ВАТ "Оріана" дізналось про невиконання ТОВ "Соляріс" умов мирової угоди, розпочався строк, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогами про захист свого цивільного права на стягнення 15 377,09 грн., який, беручи до уваги припадання останнього дня строків на вихідний день, сплинув 03.01.2006р. для вимоги про стягнення штрафу в сумі 1000 грн. (один рік) та 08.01.2008р. - для вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 14 377,09 грн. (три роки), в той час як позов подано тільки 12.01.2008р.

Проаналізувавши зміст позовної заяви та додані до неї матеріали, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що позовна заява не містить обставин та докази, які б свідчили про поважність причин пропуску позовної давності , оскільки заступником прокурора Івано-Франківської області не доведено власне твердження відносно отримання інформації про борг ТОВ "Соляріс" перед ВАТ "Оріана" в січні 2008 року.

Таким чином, апеляційним господарським судом встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами , яким попередній суд дав належну оцінку, правом переоцінки яких касаційна інстанція не наділена, з огляду на що та враховуючи приписи ст. 256, 258, 261, 267 ЦК України висновок господарського суду апеляційної інстанції про відмову в позові за пропуском строку позовної давності колегія визнає правомірним та обґрунтованим."

В постанові ВГСУ від 07 березня 2017 року по справі №918/908/16:

"Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір, посилаючись на зазначену норму ЦК України).

Місцевим господарським судом встановлено, що право та охоронюваний законом інтерес держави в особі Кузнецовської міської ради порушені, проте позовна давність спливла.

Враховуючи зазначене, за відсутності наведених позивачем поважних причин пропущення строків позовної давності , Господарським судом Рівненської області правомірно застосовано позовну давність під час вирішення даного спору, і, відповідно, відмовлено у позові."

В постанові ВГСУ від 05 квітня 2017 року по справі № 910/25371/15 вказано наступне:

"Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарській суд повинен врахувати усі об'єктивні обставини справи, які унеможливлювали можливість звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права .

Суду належить надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мав позивач об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права та коли саме з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 15.12.2016 №910/1358/16.

Колегія погоджується з висновком господарських судів, що початок перебігу позовної давності для звернення позивача до суду розпочався з моменту підписання оскаржуваної угоди від 19.04.2012, адже погоджуючи умови угоди позивач був обізнаний з усіма його умовами, у тому числі з оспорюваним п.4 угоди та розрахунком розміру орендної плати за землю, а рішення Київської міської ради від 29.12.2011 №110/7336 "Про бюджет міста Києва на 2012 рік", оприлюднене в газеті "Хрещатик", надало додаткової можливості позивачу з ним ознайомитись. Належних та допустимих доказів того, що позивач не реалізував таке своє право суду надано не було ."

В постанові Верховного Суду України від 07 червня 2017 року по справі №910/27025/14 вказано наступне:

"При зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ прокурор заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності, проте ФДМУ, набувши статусу позивача, питання про поновлення строку позовної давності не порушував, оскільки вважав, що цей строк не порушено, доказів поважності причин пропуску звернення до суду не надав .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Натомість суд апеляційної інстанції зазначених положень законодавства не врахував і дійшов помилкового висновку, що відлік позовної давності розпочався з 2014 року - з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки відсутності у Федерації незалежних профспілок України повноважень щодо оформлення права власності на спірний майновий комплекс.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не знав про порушення свого права до звернення прокурора з відповідним позовом, отже позов було подано прокурором у межах строку позовної давності.

Висновок Вищого господарського суду України у цій справі суперечить положенням частини першої статті 261 ЦК, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа не тільки довідалася, а й могла довідатися про порушення свого права.

Ураховуючи наведене, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, висновки цього суду про відсутність підстав для задоволення позову

У зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності є обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону."

Таким чином, в усіх постановах Вищого господарського суду України, в т.ч. і в тій, про перегляд якої подано заяву, судами встановлений факт пропуску строку позовної давності, проте, на відміну від справи, в якій переглядаються судові рішення, в інших справах суди в кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних та оцінки відповідних доказів по кожній справі встановили відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності або з підстав недоведення поважності наведених причин, або з підстав взагалі не наведення ніяких причин.

В свою чергу, підставою винесення постанови Верховного Суду України від 07 червня 2017 року по справі №910/27025/14 стало те, що суди апеляційної та касаційної інстанції взагалі не встановили факту пропущення строку позовної давності , тобто, правовідносини в зазначеній справі не є подібними зі справою, яка переглядається.

При цьому, у вищевказаній постанові ВСУ останній також вказав, що позивач питання про поновлення строку позовної давності не порушував, оскільки вважав, що цей строк не порушено, доказів поважності причин пропуску звернення до суду не надав .

Таким чином, в заяві фактично йдеться не про неоднакове застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а про невірну, на думку заявника, оцінку доказів судами першої та апеляційної інстанції та необґрунтоване, на думку заявника, прийняття цієї оцінки Вищим господарським судом України за результатами розгляду, встановлення фактичних обставин справи та оцінки доказів по зазначеній справі щодо доведеності прокурором та позивачем поважності причин пропуску строку позовної давності та по суті з вимогою до Верховного Суду самостійно здійснити дослідження доказів по цій справі, їх переоцінку з встановленням по новому обставин справи, встановити за результатами такої переоцінки неповажність причин пропуску строку позовної давності та прийняти власне рішення про відмову в позові, що не входить до компетенції Верховного Суду, визначеної ст.ст.111-7, 111-14, 111-16, 111-23 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017.

Також, судом не приймаються посилання на рішення Європейського Суду з прав людини "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії", оскільки в даних рішеннях йдеться про остаточність саме судового рішення, а не рішення органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Керуючись ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), п. 1 п. 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), п.1 ст.111-16, ст.111-21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), Верховний Суд -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у допуску справи №910/9670/14 до провадження Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

3. Ухвала є остаточною.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

К. Пільков