Постанова

від 23.04.2018 по справі 302/397/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 302/397/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 квітня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.,

суддів - Кондора Р.Ю., Мацунича М.В.

при секретарі: Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Міжгірський Агрокомплекс на рішення Міжгірського районного суду, ухваленого 03 жовтня 2017 року суддею Кривка В.П., у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Міжгірський Агрокомплекс до Міжгірської селищної ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю ,-

встановив :

У травні 2015 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що рішенням Міжгірської селищної ОСОБА_2 № 131 від 30.11.2011 р. ОСОБА_1 передано у власність безоплатно земельну ділянку площею 0,01 га для будівництва гаража і видано державний акт на право власності на земельну ділянку. Суміжним землекористувачем цієї земельної ділянки (на плані від В до Г ) зазначено ВАТ Агрокомплекс , правонаступником якого є позивач, з яким не погоджено межу і закріплення такої на місцевості в установленому порядку, оскільки встановлення і закріплення меж земельної ділянки ОСОБА_1 відбулося без повідомлення позивача. Окрім цього, земельна ділянка ОСОБА_1 розташована на березі потічка в межах прибережної захисної смуги 25 м., визначеної ст. 60 ЗК України і ст. 88 ВКУКраїни, тобто де заборонено будівництво, в т.ч. гаражів (ст. 61 ЗК, 89 ВК України). Позивач вважає, що відповідач - Міжгірська селищна рада змінила цільове призначення земельної ділянки, порушивши вимоги ст.59 ч.4 ЗК України. Відповідач ОСОБА_1 спорудженням гаража обмежив додатковий доступ (заїзд) на земельну ділянку позивача. З врахуванням наведеного позивач просив визнати незаконним та скасувати п.6.7 рішення Міжгірської селищної ради від 17.05.2011 року №75, визнати незаконним та скасувати рішення Міжгірської селищної ради від 30.11.2011 року, визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю виданий ОСОБА_1

Рішенням Міжгірського районного суду від 03 жовтня 2017 року в задоволенні заявленого позову відмовлено.

На дане рішення Товариство з додатковою відповідальністю Міжгірський Агрокомплекс подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано обставини, які наведені позивачем в позовній заяві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інтенції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 на законних підставах, з дотриманням встановленого законом порядку набув право власності на земельну ділянку, а позивачем не доведено порушення його законних прав.

З таким висновком погоджується і апеляційний суд, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Матеріалами справи встановлено, що позивач є юридичною особою - суб'єктом господарювання (правонаступником ВАТ Міжгірський Агрокомплекс ).

Згідно державного акта серія І-ЗК № 001693, виданого Міжгірською селищною радою 21.03.2000 р. на підставі рішення цієї ради від 14.12.1999 р., позивачу передано в постійне користування 1,86 га земельної ділянки в смт.Міжгір'ї по вул.Незалежності,55, для обслуговування машинно-тракторного парку, з якою в подальшому на підставі рішень Міжгірської селищної ради за згодою позивача вилучено в 2003 р. - 0,18 га; в 2005 р. - 0,13 га, які зареєстровано як зміни в землекористуванні в указаному державному акті.

Рішенням Міжгірської селищної № 75 від 17.05.2011 р. відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки площею 0,01га, яка знаходиться в межах населеного пункту в смт.Міжгір'ї по вул.Незалежності б/н для будівництва та обслуговування гаража.

Рішенням Міжгірської селищної № 131 від 30.11.2011 р. затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування гаража ОСОБА_1 та безоплатно передано йому у власність земельну ділянку площею 0,0100га., яка знаходиться в межах населеного пункту в смт.Міжгір'ї по вул.Незалежності б/н для будівництва та обслуговування гаража.

На підставі даного рішення Міжгірською селищною радою відповідачу ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 751972.

Обгрунтовуючи заявлений позов та апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що при передачі відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки з ним не погоджено межу і передана позивачу земельна ділянка розташована на березі потічка в межах прибережної захисної смуги 25 м., де заборонено будівництво, в т.ч. гаражів.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги дані посилання, оскільки вони не ґрунтуються на законі.

З матеріалів справи, зокрема проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки акту погодження і встановлення меж земельної ділянки (їх опису) за проектом землеустрою земельна ділянка ОСОБА_1 межує з : - землями селищної ради (А-Б); - землями Міжгірського державного лісогосподарського підприємства (Б-В); - землями ВАТ "Агрокомплекс" (В-Г) - позивачем;- землями загального користування (дорога) (Г-А). Вказані межі земельної ділянки погоджені суміжними землекористувачами (власниками), окрім позивача. Однак, рішенням 14 сесії 6 скликання Міжгірської селищної ради від 16 вересня 2011 року №106 за заявою ОСОБА_1 затверджено розміри земельної ділянки, яка відводиться ОСОБА_2, в тому числі межу, яка межує з позивачем: т.3 до т.4 - 7,50 м. (а.с.39 на звороті). Тобто, дане питання врегульовано уповноваженим органом у встановленому законом порядку.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що межі земельної ділянки позивача встановлені в проекті землеустрою до державного акту і в натурі (на місцевості) закріплені огорожею в часі значно раніше ніж відведено в натурі земельну ділянку ОСОБА_1, і позивачем не подано жодних доказів, які підтверджували, що межа земельної ділянку, яка відведена відповідачу ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку позивача і порушує його права, як суміжного користувача земельної ділянки.

Згідно з ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною : для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації, а також за окремими проектами землеустрою.

Згідно з п. 10 Порядку визначення розмірів і меж водохоронної зони та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМ України № 486 від 08.05.1996 р. передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони кокретних умов забудови.

З матеріалів справи вбачається, що згідно матеріалів "Технічної документації по встановленню прибережних смуг малих річок, струмків і водостоків Міжгірського району Закарпатської області " (1981 р.) для річок Міжгірського району і р.Ріка, в долині якої розташовано смт.Міжгір'я, визначено смугу прибережної смуги - 10 м., для струмків - 6 м. (а.с.53).

Рішенням Міжгірської селищної ради від 09.03.2010р. №14 ширину прибережної захисної смуги від маленьких потічків, річок та каналів встановлено - 6 м. (а.с.54).

Таким чином, суд першої інстанції правильно вказав, що такий розмір затверджений Міжгірською селищною радою, виходячи з конкретних умов, що склалися при забудові населеного пункту в минулому, і матеріалами справи не доведено, що земельна ділянка, яка відведена позивачу не має статус прибережної захисної смуги.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04.08.2017 року № 16.4.-02/52 стверджено, що порушень вимог земельного законодавства при формуванні земельної ділянки відповідача ОСОБА_1 не виявлено. (а.с.112-113).

Безпідставним і необґрунтованими є посилання позивача в позовній заяві та апеляційній скарзі, що відповідач ОСОБА_1 спорудженням гаража обмежив додатковий доступ (заїзд) на земельну ділянку позивача, оскільки з матеріалів справи, зокрема проекту землеустрою вбачається, що позивач має облаштований основний заїзд, а також дорогу вздовж земельної ділянки ОСОБА_1, і не подав доказів, які підтверджували про наявність додаткового заїзду на свою земельну ділянку з боку земельної ділянки, яка межуз земельною ділянкою відповідача ОСОБА_1.

З врахуванням наведеного рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Вище наведені доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 374 , 375, 382, 383, 384 ЦПК України , апеляційний суд ,-

постановив :

апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Міжгірський Агрокомплекс - залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду від 03 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2018 року

Головуючий:

Судді: