Рішення

від 18.04.2018 по справі 489/3207/17

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 489/3207/17

Номер провадження 2/489/353/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання - Сироватка Т.О.,

за участю:

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И В

06.07.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 В позовній заяві позивач посилається на те, що:

з 2010 року він перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

За цей час сторонами, за спільні кошти, було придбано нерухоме майно: частки житлових будинків АДРЕСА_2 земельна ділянка, розташована за адресою другого будинку та торговельний павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 Право власності на зазначене майно зареєстровано за відповідачем.

На теперішній час сторони припинили спільне проживання та не можуть дійти згоди щодо поділу майна.

З огляду на вказане, просив визнати спільною сумісною власністю сторін:

- павільйон, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3

- 24/50 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_2

- 13/100 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_4

- земельну ділянку площею 0,0377 га, кадастровий НОМЕР_1

Крім того зазначав, що частка житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 на час придбання, була у занедбаному, непридатному для проживання стані, через що він особисто здійснив перепланування, перебудову, ремонт, внаслідок чого змінилась частка у майні та її вартість.

З урахуванням вказаних обставин, остаточно просив суд розподілити майно наступним чином: торгівельний павільйон; 13/100 часток житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0377 га, за адресою: АДРЕСА_4 - залишити у власності відповідача; 24/50 частки житлового будинку АДРЕСА_4 - виділити у власність позивачу.

19.06.2017 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 , яким просила про визнання 24/50 часток, в праві спільної часткової власності на житловий будинок, з відповідною часткою прилеглих до нього будівель і споруд, що розташований в АДРЕСА_4 особистою приватною власністю.

У відзиві на позов зазначала, що усе нерухоме майно є її особистою приватною власністю, оскільки кошти на його придбання були їй подаровані батьками та були виручені ними за продаж належного їм нерухомого майна.

Ухвалою суду від 16.11.2017 року цивільні справи за вказаними позовами об'єднано в одне провадження для спільного їх розгляду.

За клопотанням сторін у судовому засіданні надали пояснення свідки по справі - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14

Вислухавши доводи сторін, пояснення свідків, дослідивши надані сторонами докази, суд при вирішенні справи виходить з такого.

Згідно Свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 27.08.2010 року.

З травня 2017 року подружні відносини між сторонами припинено, однак подружжя не може досягти згоди щодо поділу спільного майна.

23.12.2016 року ОСОБА_3 на своє ім`я придбала торговельний павільйон, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 за Договором купівлі-продажу. При цьому, ОСОБА_1 було особисто написано та нотаріально посвідчено заяву, згідно якої він підтвердив, що придбане за цим договором майно є особистою власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Відтак, суд вважає, що у задоволенні позову в цієї частині поділу майна необхідно відмовити, оскільки ОСОБА_1 доказів, на спростування вказаної заяви суду не надав.

27.03.2013 року ОСОБА_3 на своє ім`я було придбано 13/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель за АДРЕСА_4, за ціною 21 953,00 грн. Її чоловіком - ОСОБА_1 була надана згода на придбання вказаної частки житлового будинку.

Проте відповідач вказує, що вказана частка житлового будинку придбана за рахунок коштів, отриманих від продажу її батьками квартири 30.04.2013 року, кошти за яку вони отримали до укладення договору та віддали дочці.

Відповідачем на підтвердження вказаних доводів надано Договір купівлі-продажу від 30.04.2013 року, за яким мати відповідача продала квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 148 752,00 грн.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_5 (батьки відповідача) показали, що вони продали двокімнатну квартиру та віддали кошти особисто дочці для придбання нею частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4.

Свідок ОСОБА_11 (продавець будинку за адресою: АДРЕСА_4) вказувала, що вона продала належний їй житловий будинок ОСОБА_5 та ОСОБА_3, відповідно 87/100 та 13/100 часток. Фактично за договорами розраховувався з продавцем батько відповідача - ОСОБА_5

Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13 (родичі позивача) зазначали, що кошти для придбання майна, за договором позики, надали ОСОБА_1 (10 000,00 доларів, що було еквівалентно 80 000,00 грн.), для придбання будинку. При цьому свідок ОСОБА_13 показав, що не пам'ятає, для придбання якого майна, коли саме та яку суму коштів в гривневому еквіваленті він передавав позивачу.

До того ж, правовідносини, які виникли між сторонами з приводу договору позики стосуються боргових зобов'язань подружжя, що , у разі їх існування, є зовсім іншим предметом спору між сторонами.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

З огляду на надані сторонами докази, суд вважає доведеним, що 13/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4, було придбано відповідачем ОСОБА_3 за особисті кошти, надані їй батьками, які вони отримали від продажу належної їм квартири, в той час як позивач на період придбання майна не мав постійного заробітку, що викликає сумнів у можливості надання ним коштів на придбання частини будинку.

Земельна ділянка площею 0,0377 га, за адресою: АДРЕСА_4, належить ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21.10.2014 року, та отриманого в порядку приватизації державного та комунального житлового фонду.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

З огляду на наведене, суд вважає доведеним, що 13/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 та земельна ділянка за тією ж адресою є особистою приватною власністю ОСОБА_3, отже позовні вимоги не підлягають задоволенню в цієї частині поділу.

Згідно Договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 01.07.2015 року, посвідченого ПН ММНО Грищенко Л.А., ОСОБА_3 придбала 24/50 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, з відповідною часткою прилеглих до нього будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_4. Правочин вчинено за згодою чоловіка покупця ОСОБА_1, про що складено відповідну заяву останнім за реєстровим №820.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_16, ОСОБА_5, показали, що вказана частка житлового будинку була придбана за кошти зібрані батьками ОСОБА_3 та позичені в друзів їх родини, внаслідок чого це майно є особистою власністю відповідача.

Проте до їх свідчень суд ставиться критично, оскільки свідок ОСОБА_16 зазначала, що передала ОСОБА_5 кошти розмірі 80 000,00 грн., які були повернуті їй незабаром після придбання сторонами будинку - 20.07.2015 року, свідок ОСОБА_8 передав ОСОБА_5 кошти розмірі 70 000,00 грн., які були повернуті йому незабаром після придбання сторонами будинку - 20.07.2015 року, що підтверджується розписками (а.с.57,58, зв.б. а.с.57,58) та свідчить про те, що ці кошти не могли бути використані для придбання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 01.07.2015 року 24/50 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4.

Свідок ОСОБА_14 показав, що він отримав завдаток за майбутнім договором від ОСОБА_5, проте це не доказує факту придбання майна в майбутньому саме за кошти останнього.

В той же час, ОСОБА_3 не заперечувала того, що протягом 2014-2015 років подружжя сумісно займалось бізнесом та отримувало прибутки, після народження другої дитини бізнес вів лише чоловік, оскільки дружина вимушена була доглядати за дітьми та вести домашнє господарство.

Вказане підтверджується майже усіма свідками, родичами подружжя - ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13

Крім того, суд звертає увагу на те, що цей будинок був придбаний для родини сторін, які планували у ньому постійно проживати.

За даними Технічного паспорту даний житловий будинок містить об'єкти самочинного будівництва, збудовані в 2015 році, після придбання подружжям частки житлового будинку.

Позивач зазначає, що він здійснював в будинку значні поліпшення, реконструкції, прибудови. Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 показали, що вони виконували ремонт в будинку сторін під керівництвом батька відповідача - ОСОБА_5, та час від час бачили на об'єкті подружжя ОСОБА_3.

Проте суд не може прийняти до уваги такі доводи сторін, оскільки предметом спору між сторонами є поділ цього нерухомого майна, придбаного 01.07.2015 року, без врахування поліпшень чи об'єктів самочинного будівництва, які виникли пізніше за момент виникнення у подружжя права власності на дане майно та не стосуються предмета спору в даній справі.

Отже, суд вважає доведеним те, що 24/50 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, з відповідною часткою прилеглих до нього будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбані сторонами за спільні кошти, в період спільного проживання та з метою проживання в ньому подружжя з дітьми, відтак у задоволенні позову ОСОБА_17 необхідно відмовити.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 18, 48, 81, 141, 259, 263-264 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 24/50 часток житлового будинку, з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_4.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя,

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 24/100 часток житлового будинку, з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_4;

-припинити право власності ОСОБА_3 на 24/100 часток житлового будинку, з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_4.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст рішення суду складено 28.04.2018 року.

Суддя: Н.С. Тихонова