Ухвала

від 08.08.2018 по справі 489/3207/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 489/3207/17

провадження № 61-40908ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В.І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року в складі суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України Про доступ до судових рішень суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

ОСОБА_6 державного реєстру судових рішень свідчить, що у липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 27 серпня 2010 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. За цей час вони придбали нерухоме майно: частки житлових будинків 28 та 28/1, що розташовані за адресою по АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 0,0377 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; торговельний павільйон за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на це майно зареєстровано за ОСОБА_5 Сторони припинили спільне проживання і не можуть досягнути згоди щодо поділу спільного майна.

Крім того, зазначав, що частка житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, на момент придбання була у занедбаному та непридатному для проживання стані, у зв'язку з чим він особисто здійснив перепланування, перебудову та добудову приміщень, ремонт, після чого частка у майні та її вартість змінилися.

Посилаючись на викладене, просив суд поділити спільне майно подружжя наступним чином: торговельний павільйон, 13/100 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0377 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, виділити у власність ОСОБА_5, а 24/50 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_4

У червні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, у якому просила визнати 24/50 часток, в праві спільної часткової власності на житловий будинок із відповідною часткою прилеглих до нього будівель і споруд, що розташований по АДРЕСА_1, особистою приватною власністю. Вказувала, що усе нерухоме майно є її особистою приватною власністю, оскільки кошти на його придбання були їй подаровані батьками, виручені ними за продаж належного їм нерухомого майна або отримані як позика.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2017 року цивільні справи за вказаними позовами об'єднано в одне провадження для спільного їх розгляду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 24/50 часток житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 24/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_5 на 24/100 часток житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що 13/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1, земельна ділянка за цією адресою та торговельний павільйон є особистою власністю ОСОБА_5 і не є спільною сумісною власністю подружжя. 23 грудня 2016 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбала торговельний павільйон по АДРЕСА_2, при цьому ОСОБА_4 особисто написав та нотаріально посвідчив заяву, згідно з якою він підтвердив, що придбане за цим договором майно є особистою власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Стосовно 13/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1, суд вважав доведеним факт придбання цього майна за кошти, передані ОСОБА_5 її батьками, які вони отримали від продажу належної їм квартири, в той час як позивач на період придбання майна не мав постійного заробітку, що викликає сумніви у можливості надання ним коштів на придбання частини будинку. Земельна ділянка площею 0,0377 га за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на праві спільної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 21 жовтня 2014 року, та отримана в порядку приватизації державного та комунального житлового фонду.

Суд вважав також доведеним, що 24/50 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною часткою прилеглих до нього будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбані сторонами за спільні кошти, в період спільного проживання та з метою проживання в ньому подружжя з дітьми.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2018 року скасовано в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про поділ 13/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель по АДРЕСА_1, земельної ділянки площею 0,0377 га по АДРЕСА_1, та 24/50 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною часткою прилеглих до нього будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та постановлено в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Проведено поділ спільного майна ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Визнано за ОСОБА_4 право власності на 13/200 часток житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1. Припинено право власності ОСОБА_5 на 13/200 часток житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. У поділі земельної ділянки площею 0,0377 га за адресою: АДРЕСА_1, та 24/50 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною часткою прилеглих до нього будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, відмовлено.

Рішення суду в частині вирішення позову ОСОБА_4 щодо поділу торговельного павільйону, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та вирішення позову ОСОБА_5 залишено без змін.

При скасуванні рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про поділ 13/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських споруд та будівель по АДРЕСА_1, апеляційний суд вважав, що під час укладання договору купівлі-продажу спірного майна на ім'я ОСОБА_5, її чоловіком ОСОБА_4 була надана згода на придбання цієї частки житлового будинку, що відповідає положенням статті 65 СК України та вказує на те, що сторони по справі вважали, що договір укладається в інтересах сім'ї і пов'язаний із розпорядженням спільними коштами та набуттям майна у спільну власність.

При скасуванні рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про поділ земельної ділянки площею 0,0377 га за адресою: АДРЕСА_1, апеляційний суд вважав, що оскільки частина жилого будинку, яка розташована на спірній земельній ділянці, є спільною сумісною власністю сторін, вона також є їхньою спільною сумісною власністю і підлягає поділу.

Також апеляційний суд вважав, що позов ОСОБА_4 у частині поділу земельної ділянки не може бути задоволений, оскільки цей позов повинен пред'являтися до усіх осіб, які є власниками спірної земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, на права та обов'язки яких впливатиме рішення по цій справі. Згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим 21 жовтня 2014 року, земельна ділянка площею 0,0377 га за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності, однак до ОСОБА_7 позовні вимоги не заявлені, а тому позов не підлягає задоволенню.

При скасуванні рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про поділ 24/50 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною часткою прилеглих до нього будівель і споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, апеляційний суд послався на статті 364, 367 ЦК України про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу.

18 липня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року у частині скасування рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2018 року щодо визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 24/50 часток житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_4 право власності на 24/100 часток вказаного житлового будинку та припинити право власності ОСОБА_5 на цю частку, залишивши в силі в цій частині рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2018 року. Скасувати постанову апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року у частині відмови у поділі земельної ділянки площею 0,0377 га по АДРЕСА_1 та ухвалити у цій частині нове рішення. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі враховано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, суди не взяли до уваги приписи частини третьої статті 357 ЦК України про право співвласника на збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна виокремити, зроблені ним своїм коштом. ОСОБА_4 самостійно здійснив перепланування, перебудову та добудову приміщень, ремонт житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, після чого його частка у майні та її вартість змінилися. Крім того, суд апеляційної інстанції зробив необґрунтований висновок про неможливість поділу 24/50 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок разом із прилеглими спорудами і будівлями по АДРЕСА_1, чим перешкоджає позивачу реалізувати своє право на узаконення переобладнання домоволодіння та порушує його право власності.

Постанову суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 оскаржив у частині:

- визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 24/50 часток житлового будинку, з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та визнання за ОСОБА_4 права власності на 24/100 часток житлового будинку, з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1;

- відмови у поділі земельної ділянки площею 0,0377 га за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржується.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

У постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 зроблено висновок, що не підлягають поділу (виділу) об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Встановивши, що до житлового будинку, з відповідними господарськими будівлями та спорудами, входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог.

При вирішенні позовних вимог в частині поділу земельної ділянки площею 0,0377 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, встановивши, що до ОСОБА_7, як іншого співвласника вказаної земельної ділянки позовні вимоги не заявлені, а апеляційний суд позбавлений повноважень щодо залучення до участі у справі нових відповідачів, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови свідчить, що правильне застосовування судом апеляційної інстанцій норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 19 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель