Постанова

від 24.04.2018 по справі 910/8772/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2018 р. Справа№ 910/8772/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Мальченко А.О.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Кубрак О.О. - представник за довіреністю від 12.01.2018 року;

від відповідача: Андросюк Ю.Є. - керівник; Семенюк С.В. - представник за довіреністю від 15.01.2018 року;

від третьої особи 1: Соколюк О.П. - представник за довіреністю від 26.09.2017 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 року

у справі № 910/8772/17 (суддя Ковтун С. А., м. Київ, повний текст складено - 21.12.2017 року)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3"

про стягнення 64 079,18 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокат" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3" про стягнення 56 349,00 грн., з яких: 53 200,00 грн. боргу, 2 399,10 грн. пені, 271,10 грн. 3% річних, 478,80 грн. інфляційних.

Позивачем до господарського суду міста Києва було подано декілька заяв про збільшення розміру позовних вимог. Остаточна редакція позовних вимог викладена позивачем в такій редакції: стягнути з відповідача 64 079,18 грн., з яких: 53 200,00 грн. боргу, 6 698,83 грн. пені, 813,30 грн. 3% річних, 3367,05 грн. інфляційних (заява про збільшення розміру позовних вимог від 28.09.2017 року).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі №910/8772/17 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" 53 200,00 грн. боргу, 100,00 грн. пені, 813,30 грн. 3% річних, 3367,05 грн. інфляційних, 12 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, 1600,00 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подання позову, за подання апеляційної скарги, а також адвокатські витрати.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" мотивована тим, що рішення суду першої інстанції має висновки щодо порушення позивачем своїх зобов'язань. Позивач зазначає, що відповідно до умов договору та законодавства України здійснив організацію та доставку вантажу ТОВ Профбезпека без будь-яких зауважень щодо якості та кількості зі сторони вантажоодержувача. Також позивач вказав, що судом першої інстанції було незаконно зменшено розмір нарахованої пені з 6 698,83 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 року у складі головуючого судді: Дідиченко М. А., суддів: Пономаренко Є. Ю., Руденко М.А. відкрито провадження у справі № 910/8772/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" та призначено справу до розгляду 13.03.2018 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" мотивована тим, ТТН підписані волонтером ОСОБА_7 під тиском водіїв перевізника з огляду на те, що б не затримувати процес розвантаження автомашин і що б військова охорона випускала з території складу розвантажені автомашини. Також відповідач зазначає, що товарно-транспортні накладні не оформлені належним чином, не підписані уповноваженою особою вантажоодержувача, відсутня печатка або штамп на документі; позивач не передав вантаж вантажоодержувачу за накладними або належним чином оформленими актами і не повернув вантажовідправлювачу, а покинув на призволяще, незважаючи на загрозу розкрадання та знищення всього гуманітарного вантажу. Також апелянт вказав, що суд не досліджував обставин щодо пошкодження товару при перевезенні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2018 року у складі головуючого судді: Дідиченко М. А., суддів: Пономаренко Є. Ю., Руденко М.А. відкрито провадження у справі № 910/8772/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" та призначено справу до розгляду 13.03.2018 року.

У судовому засіданні 13.03.2018 року було оголошено перерву до 27.03.2018 року

26.03.2018 року через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 року було оголошено перерву до 03.04.2018 року.

02.04.2018 року через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/2233/18 за позовом ТОВ Профбезпека до ТОВ Автокат про стягнення завданих збитків по договору транспортних послуг.

У судовому засіданні 03.04.2018 року було оголошено перерву до 10.04.2018 року.

06.04.2018 року через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про вжиття заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами відповідачем та заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 року враховуючи перебування у відпустці судді Руденко М. А., яка не є головуючою суддею, справу № 910/8772/17 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справ від 10.04.2018 року, справу № 910/8772/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 року справу № 910/8772/17 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Мальченко А.О., Пономаренко Є. Ю.

У судовому засіданні 10.04.2018 року було оголошено перерву до 24.04.2018 року.

Представник позивача у судовому засіданні 24.04.2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" підтримав та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині зменшення розміру пені. Проти задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" заперечував.

Представники відповідача та третьої особи у судовому засіданні 24.04.2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" підтримали, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Проти задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" заперечували.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як підтверджується матеріалами справи, 17.02.2017 року між Міжнародною організацією з міграції (МОМ), представництво в Україні та Товариством з обмеженою відповідальністю КЛЦ-3 (постачальник) було укладено договір поставки товару № UА1-2016-371/3, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити МОМ сімейні гігієнічні набори відповідно до умов цього договору та додатків до нього.

03.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3" (покупець) було укладено договір № 03/01/2017 про купівлю-продаж та постачання товару, відповідно до умов якого продавець зобов'язується виготовити і продати (передати у власність) покупцю, а покупець зобов'язується купити (прийняти у власність) і оплатити на умовах, передбачених даним договором споживчі товари.

Як зазначають сторони, даним товаром були сімейні гігієнічні набори у кількості 8 000 штук, які Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3" зобов'язано було поставити Міжнародній організації з міграції, представництвом в Україні, на підставі договору поставки №UА1-2016-371/3.

Послуги зі зберігання товару на складі за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 37, надавались позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю "Корса" за договором зберігання № 1601, який був укладений 16.01.2017 року.

В подальшому, 21.02.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокат" (виконавець) було укладено договір № 2/01 на надання транспортних послуг (Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язався надати замовнику послуги з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - послуги) згідно з специфікацією та товарно-транспортними накладними, а замовник зобов'язався сплатити за надані послуги передбачену Договором плату.

За умовами Договору, надання послуг, крім Договору, регламентується вимогами Закону України "Про автомобільний транспорт", Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними документами, що регулюють умови здійснення перевезень вантажів за цим Договором (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору, завантаження та розвантаження в пункті призначення здійснюється вантажовідправником або вантажоодержувачем самостійно, якщо інше не передбачено окремою домовленістю сторін.

Водночас, пунктом 3.5 Договору обов'язок власними силами здійснити завантаження вантажу на транспорт, заповнити товарно-транспортні накладні тощо, або забезпечити виконання цих дій третіми особами. При цьому виконавець поклав на себе відповідальність за збереження схоронності товарного вигляду та пошкодження вантажу під час навантаження.

23.02.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" в рамках виконання Договору завантажило на складі за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 37, на автомобілі Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" 8 000 гігієнічних наборів (200 палет), про що свідчать товарно-транспортні накладні: № 1 від 23.02.2017 року, № 2 від 23.02.2017 року, № 3 від 23.02.2017 року, № 4 від 23.02.2017 року, № 5 від 23.02.2017 року, № 6 від 23.02.2017 року, № 7 від 23.02.2017 року.

Відповідно до вказаних товарно-транспортних накладних, позивач зобов'язався доставити вантаж у м. Бахмут, вул. Корсунського, 73, вантажоодержувачу - Міжнародній організації з міграції, представництво в Україні.

Як зазначає позивач, свої зобов'язання за договором виконавець виконав в повному обсязі та надав транспорті послуги замовнику по маршруту м. Дніпро - м. Бахмут, що підтверджується підписом одержування на товарно-транспортних накладних: № 1 від 23.02.2017 року, № 2 від 23.02.2017 року, № 3 від 23.02.2017 року, № 4 від 23.02.2017 року, № 5 від 23.02.2017 року, № 6 від 23.02.2017 року, № 7 від 23.02.2017 року без будь-яких зауважень щодо наданих послуг.

18.03.2017 року позивачем було надіслано на адресу відповідача разом з супровідним листом № 639 від 24.02.2017 року документи для оплати послуг, що підтверджується описом до цінного листа та фіскальним чеком, а саме: рахунок на оплату № 200 від 24 лютого 2017 року на суму 53 200,00 грн.; акти наданих послуг № 192 від 24 лютого 2017 року на суму 53 200,00 грн.; товарно-транспортна накладна № 1 від 23.02.2017 року; товарно-транспортна накладна № 2 від 23.02.2017 року; товарно-транспортна накладна № 3 від 23.02.2017 року; товарно-транспортна накладна № 4 від 23.02.2017 року; товарно-транспортна накладна № 5 від 23.02.2017 року; товарно-транспортна накладна № 6 від 23.02.2017 року; товарно-транспортна накладна № 7 від 23.02.2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2017 року відповідачем було направлено позивачу підписаний екземпляр акту надання послуг № 192 від 24.02.2017 року щодо транспортно-експедиційних послуг м. Дніпро - м. Бахмут з урахуванням зауважень щодо пошкодження вантажу в дорозі відповідно до акту ушкодження товару та упаковки від 23.02.2017 року

Оскільки відповідачем не було оплачено надані послуги з перевезення, позивачем заявлено до стягнення 53 200,00 грн. оплати наданих послуг з організації перевезення вантажу

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, прийшов до висновку про те, що пошкодження вантажу під час перевезення та не забезпечення збереження всього вантажу з моменту прийняття та до моменту видачі сталось з вини позивача, у зв'язку з чим зменшив розмір пені відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України. В той же час вказав, що вказані порушення можуть бути підставою для відшкодування з нього збитків за порушення обов'язку, однак не надає відповідачу право відмовитись від виконання зобов'язання з оплати наданих послуг.

Проте, колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про автомобільний транспорт" до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

Статтею 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Згідно із п. 11.1. ст. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

У відповідності до товарно-транспортних накладних № 1 від 23.02.2017 року, № 2 від 23.02.2017 року, № 3 від 23.02.2017 року, № 4 від 23.02.2017 року, № 5 від 23.02.2017 року, № 6 від 23.02.2017 року, № 7 від 23.02.2017 року ТОВ Автокат здійснило перевезення вантажу: 8000 гігієнічних наборів (200 палет).

Відповідно до п. 13.1 Правил, перевізник здає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Товар було доставлено у м. Бахмут, вул. Корсунська, 73, 23.02.2017 року та отримано ОСОБА_7, як відповідальною особою вантажоодержувача, підпис якого міститься на вказаних вище товарно-транспортних накладних.

Стосовно посилання відповідача на те, що вантаж не був вручений повноважному представнику вантажоотримувача а вручений особі, яка не перебувала в трудових відносинах з МОМ, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2017 року було викликано в судове засідання ОСОБА_7 для надання пояснень щодо обставин приймання товару 23.02.2017 року

Як вірно було встановлено судом першої інстанції з наданих пояснень ОСОБА_7, останній не перебуває у трудових відносинах з Міжнародною організацією з міграції, представництво в Україні, однак здійснював приймання вантажу як представник цієї організації на волонтерських (добровільних) засадах.

В той же час, учасники процесу визнають факт отримання ОСОБА_7 вантажу на користь Міжнародної організації з міграції, представництво в Україні.

Крім того, в матеріалах справи є нотаріально посвідчений переклад листа № 1321/2017 від 26.09.2017 року Міжнародної організації з міграції, представництво в Україні, в якому останній підтверджує отримання 8000 гігієнічних наборів (200 палет), що були поставлені на підставі товарно-транспортних накладних № 1 від 23.02.2017 року, № 2 від 23.02.2017 року, № 3 від 23.02.2017 року, № 4 від 23.02.2017 року, № 5 від 23.02.2017 року, № 6 від 23.02.2017 року, № 7 від 23.02.2017 року.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав, що зобов'язання позивачем виконано не було, оскільки вантаж був пошкоджений.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, прийшов до висновку про те, що пошкодження вантажу під час перевезення та не забезпечення збереження всього вантажу з моменту прийняття та до моменту видачі сталось з вини позивача, однак зазначив, що вказані порушення можуть бути підставою для покладення на нього збитків за порушення обов'язку, однак не надає відповідачу право відмовитись від виконання зобов'язання з оплати наданих послуг.

Проте, колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В матеріалах справи наявний акт про ушкодження товару та упаковки від 23.02.2017 року, який складений ТОВ Профбезпека та за участю ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, у якому зазначено, що перевізником - товариством з обмеженою відповідальністю "Автокат" було доставлено пошкоджений товар та з пошкодженням упаковки.

Також, в матеріалах справи міститься акт про пошкодження вантажу у дорозі від 27.02.2017 року, який був складений і підписаний представниками вантажовідправника та ОСОБА_7, у якому також зазначено про пошкодження товару та пакування.

Згідно з п. 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми.

Відповідно до п. 15.1. Правил у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.

Пунктом 15.2. Правил передбачено, що перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини:

а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній;

б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері;

в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу;

г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.

Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти із ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони (п. 15.3 Правил).

Відповідно до п. 15.6 Правил, для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад, "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).

Наведене свідчить про те, що акт, який фіксує пошкодження вантажу, повинен складатись під час приймання вантажу до підписання вантажоодержувачем товарно-транспортної накладної та може служити підставою для матеріальної відповідальності перевізника.

В той же час, нормами законодавства України, укладеного між сторонами договору на надання транспортних послуг та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не передбачено, що сума, яка повинна бути сплачена за перевезення вантажу, зменшується на суму пошкодженого товару.

Відповідно до п. 16.2. Правил при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення Перевізнику претензій має, зокрема, вантажоодержувач - у випадках недостачі, зіпсуття або ушкодження вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної із відповідними записами в ній або акта встановленої форми, якщо такий акт складався.

Згідно з п. 165 Статуту претензії автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів.

Крім того, відповідно до ст. 315 ГК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Таким чином, вищезазначеними нормами законодавства передбачено, що у випадку пошкодження вантажу при перевезенні товару вантажовідправник в окремому порядку може звернутись до перевізника з окремими вимогами про відшкодування пошкодженого товару.

Отже, аналіз норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Статуту автомобільного транспорту УРСР, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні дає підстави дійти до висновку, що відповідач зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату незалежно від наявності факту часткового пошкодження товару при перевезенні.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідач в установленому законодавством порядку від зобов'язання в односторонньому порядку не відмовився, умови зобов'язання не змінив.

В той же час, відшкодування збитків під час перевезення є окремою складовою даних правовідносин, що обумовлена іншим предметом доказування та матеріально-правового обґрунтування вимог.

Суд першої інстанції, досліджуючи питання наявності чи відсутності збитків в результаті пошкодження вантажу та наявності вини позивача під час перевезення товару, вийшов за межі позовних вимог, оскільки предметом позову у даній справі було встановлення факту здійснення позивачем перевезення товару та наявність чи відсутність підстав для стягнення заборгованості за договором перевезення. Позовних вимог щодо відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням вантажу у даній справі не заявлялось.

Відповідно до ст. 83 ГПК України (в редакції станом на момент винесення рішення) господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

В той же час, в матеріалах справи клопотання про вихід за межі позовних вимог відсутні.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, а тому був позбавлений процесуального права встановлювати обставини пошкодження товару, які не входять до предмету доказування.

В той же час, колегія суддів зазначає, що у випадку пошкодження вантажу при перевезенні товару відповідач не був позбавлений права звернутись з окремими позовними вимогами до перевізника щодо стягнення збитків в результаті пошкодження вантажу.

Відповідно до ст. 60 ГПК України (в редакції станом на момент винесення рішення) відповідач не був позбавлений права до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.

Однак, відповідач своїм правом не скористався, зустрічної позовної заяви з вимогами про стягнення збитків в результаті пошкодження вантажу до суду першої інстанції не подав.

Стягнення збитків за пошкодження вантажу при перевезенні товару є самостійними вимогами та розглядаються в окремому позовному проваджені у справі № 910/2233/18 за позовом ТОВ Профбезпека до ТОВ Автокат про стягнення завданих збитків по договору транспортних послуг, де і мають бути встановлені складові предмету доказування даної категорії спору, а саме відшкодування збитків під час перевезення товару.

Доводи відповідача про те, що перевезення за договором № 2/01 на надання транспортних послуг не відбулось через повне пошкодження перевезеного товару спростовується наступним.

Як вже було встановлено, перевезення здійснювалось на виконання договору поставки, укладеного між Міжнародною організацією з міграції (МОМ), представництво в Україні та Товариством з обмеженою відповідальністю КЛЦ-3 , на суму 163 520,00 дол. США (4 470 636,80 грн. відповідно до курсу долара США станом на дату поставки товару), тоді як вартість відновлення пошкодженого товару становила 61 460,00 грн. відповідно до договору про відшкодування понесених витрат № 28/03/2017/1 від 28.03.2017 р. та довідки-розрахунку ТОВ КЛЦ-3 до вказаного договору.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що ТОВ Автокат у відповідності до товарно-транспортних накладних № 1 від 23.02.2017 року, № 2 від 23.02.2017 року, № 3 від 23.02.2017 року, № 4 від 23.02.2017 року, № 5 від 23.02.2017 року, № 6 від 23.02.2017 року, № 7 від 23.02.2017 року були надані послуги з транспортування вантажу: 8000 гігієнічних наборів (200 палет), які були отримані вантажоодержувачем - Міжнародною організацією з міграції, представництво в Україні.

Згідно з п. 5 Договору, оплата здійснюється на підставі підписаного сторонами акту наданих послуг. Розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний в Договорі, у строк 3 (три) банківських дні з моменту підписання акту наданих послуг.

Відповідно до п. 14.4. Правил, остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться замовником на підставі рахунку перевізника, який має бути виписаний після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

Позивачем 18.03.2017 року на адресу відповідача направлялись рахунок на оплату № 200 від 24 лютого 2017 року на суму 53 200,00 грн., акт наданих послуг № 192 від 24 лютого 2017 року на суму 53 200,00 грн. та товарно-транспортні накладні № 1 від 23.02.2017 року, № 2 від 23.02.2017 року, № 3 від 23.02.2017 року, № 4 від 23.02.2017 року, № 5 від 23.02.2017 року, № 6 від 23.02.2017 року, № 7 від 23.02.2017 року.

Акт наданих послуг № 192 від 24.02.2017 року на суму 53 200,00 грн. був підписаний відповідачем із зауваженням, що стосується факту пошкодження товару. Застереження щодо вартості перевезення у акті відсутні.

Таким чином, підписавши акт наданих послуг № 192 від 24.02.2017 року без застереження щодо вартості перевезення, сторонами було погоджено вартість наданих послуг з перевезення.

Оскільки направлені вище позивачем документи відповідачем було отримано 20.03.2017 року, а тому відповідно до п. 5. договору строк оплати за надані виконавцем послуги настав 23.03.2017 року

Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.

Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що відповідачем не спростовано факту перевезення товару за вищезазначеними товарно-транспортними накладними та отримання його вантажоодержувачем, факт наявності боргу у відповідача належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором на надання транспортних послуг № 2/01 від 21.02.2017 року у сумі 53 200,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню з урахуванням змін, внесених в мотивувальну частину рішення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.4. договору у випадку несвоєчасної оплати послуг замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені загальний період з 27.03.2017 року по 22.09.2017 року, погоджується з ним та вважає його вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 6 698,83 грн.

Судом першої інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення, було зменшено розмір нарахованої пені з 6 698,83 грн. до 100,00 грн. на підставі того, що мало місце порушення позивачем своїх зобов'язань в частині не збереження частини вантажу під час перевезення з моменту його прийняття та до моменту його видачі.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, станом на момент винесення рішення), господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проте, суд першої інстанції, як вже було зазначено вище, безпідставно вийшов за межі позовних вимог та встановив вину позивача у пошкодженні товару під час перевезення. Крім того, заявлений до стягнення розмір пені - 6 698,83 грн. не можна вважати надмірно великим порівняно із сумою основної заборгованості у розмірі 53 200,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені на підставі пункту 3 статті 83 ГПК України (в редакції станом на момент винесення рішення).

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у сумі 813,30 грн. та збитки від інфляції у сумі 3 367,05 грн.

Крім того, представником позивача до суду першої інстанції було подано клопотання про покладення на відповідача 12 000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній на момент винесення оспорюваного рішення, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відшкодування, зокрема, витрат на оплату послуг адвоката, здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Позивачем долучено до матеріалів справи копію Договору на юридичне обслуговування від 12.01.2017 року, укладеного між Адвокатським об'єднанням Декань і Партнери та Товариством з обмеженою відповідальністю Автокат , довіреність від 12.02.2017 року, свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю, акти приймання-передачі виконаних (наданих) послуг, платіжні доручення № 442 від 06.06.2017 року на суму 4 000,00 грн., № 726 від 17.07.2017 року на суму 4 000,00 грн., № 899 від 27.09.2017 року на суму 4 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що понесені позивачем витрати за послуги адвоката є співрозмірними та обґрунтованими, у зв'язку з чим з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" підлягають стягненню понесені позивачем у суді першої інстанції витрати на оплату послуг адвоката у сумі 12 000,00 грн.

Стосовно клопотання відповідача про призначення судової товарознавчої експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 98, 99 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджені доданими до матеріалів справи доказами, що підлягають оцінці судом в порядку передбаченому нормами процесуального кодексу.

В той же час, заявлена відповідачем експертиза зводиться до визначення розміру матеріального збитку, нанесеного ТОВ Автокат при перевезенні вантажу за договором, що не є предметом розгляду у даній справі.

Колегія суддів відзначає, що не вбачає підстав для призначення у даній справі судової товарознавчої експертизи, враховуючи, що факт наявності чи відсутності пошкодження вантажу під час перевезення товару не впливає на обов'язок відповідача оплатити перевезений позивачем товар.

В той же час, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що зазначене клопотання про призначення судової експертизи задоволенню не підлягає, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для призначення судової експертизи, та, окрім того, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду.

Крім того, ст. 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Стосовно клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/2233/18 за позовом ТОВ Профбезпека до ТОВ Автокат про стягнення завданих збитків по договору транспортних послуг колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 227 Господарського процесуального кодексу встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

Враховуючи зазначені вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

При цьому, пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Предметом даної справи є встановлення обставин щодо надання послуг з перевезення, а саме отримання товару перевізником, здійснення перевезення та доставка товару, приймання товару вантажоотримувачем.

Колегія суддів зазначає, що зібрані докази у даній справі дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового спору.

Предметом спору у справі № 910/2233/18 є встановлення обставин часткового пошкодження вантажу під час здійснення перевезення, що не впливає на обов'язок відповідача оплатити перевезений позивачем товар, а тому доводи відповідача стосовно зупинення провадження у справі є необґрунтованими та безпідставними, а отже задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання позивача про вжиття заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами відповідачем, то воно також задоволенню не підлягає, оскільки суд не вбачає підстав для застосування до відповідача заходів процесуального примусу відповідно до ст.ст. 131, 135 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Дослідивши матеріали наявні у справі, колегія суддів вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" не довело обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надало, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги не має.

В той же час, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 року у справі № 910/8772/17 підлягає зміні в мотивувальній частині рішення.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив фактичні витрати на правничу (правову допомогу) в розмірі 30 000,00 грн. стягнути з відповідача.

В якості доказу надання послуг адвоката відповідачем було надано акт приймання-передачі виконаних послуг за період з 09 листопада 2017 року по 07 березня 2018 року, платіжні доручення № 1064 від 09.11.2017 року, № 1110 від 05.03.2018 року

Відповідно до ст. 126 Господарського кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з актів приймання-передачі виконаних (наданих), які були надані в суді першої інстанції в якості доказів понесення позивачем витрат на послуги адвоката у суді першої інстанції, адвокатом були надані послуги, зокрема, з досудової претензійної роботи щодо господарського спору та представництва інтересів ТОВ Автокат у суді першої інстанції без розмежування часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт на загальну суму 12 000,00 грн.

У суді апеляційної інстанції інтереси ТОВ Автокат представляло Адвокатське об'єднання Декань і Партнери , яке також представляло інтереси позивача у суді першої інстанції.

Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг від 07.03.2018 року, адвокатом у суді апеляційної інстанції були надані адвокатські послуги, зокрема, щодо отримання копії рішення суду першої інстанції, підготовки апеляційної скарги, підготовки заперечень, відзивів і додаткових пояснень та участь у судових засіданнях Київського апеляційного господарського суду з розмежуванням часу, витраченого адвокатом на надання відповідних послуг на суму 40 500,00 грн.

Однак, з огляду на ступінь складності справи, ціну позову та враховуючи, що виконані адвокатом роботи і час, витрачений адвокатом на надання послуг у суді першої інстанції були оцінені позивачем у сумі 12 000,00 грн., а тому співрозмірним розміром витрат на послуги адвоката враховуючи дійсний обсяг робіт та час, витрачений адвокатом на надання послуг у суді апеляційної інстанції є витрати у сумі 12 000,00 грн., у зв'язку з чим з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" підлягають стягненню понесені позивачем витрати на оплату послуг адвоката у сумі 12 000,00 грн.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" на рішення господарського суду міста Києва від 09.11.2017 року у справі № 910/8772/17 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" на рішення господарського суду міста Києва від 09.11.2017 року у справі № 910/8772/17 задовольнити.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 09.11.2017 року у справі № 910/8772/17 змінити у мотивувальній частині та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (проспект Перемоги, 148/1, нежиле приміщення 257, м. Київ, 03179, код 39089479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" (проспект Степана Бандери, 6, офіс 808, м. Київ, 04073, код 39120932) 53 200,00 грн. боргу, 6 698,83 грн. пені, 813,30 грн. 3% річних, 3 367,05 грн. інфляційних, 12 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, 1 600,00 грн. судового збору .

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (проспект Перемоги, 148/1, нежиле приміщення 257, м. Київ, 03179, код 39089479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" (проспект Степана Бандери, 6, офіс 808, м. Київ, 04073, код 39120932) 247,20 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (проспект Перемоги, 148/1, нежиле приміщення 257, м. Київ, 03179, код 39089479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокат" (проспект Степана Бандери, 6, офіс 808, м. Київ, 04073, код 39120932) витрати, понесені у зв'язку з оплатою послуг адвоката у розмірі 12 000,00 грн.

6. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" покласти на відповідача (апелянта).

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва 09.11.2017 року у справі № 910/8772/17.

9. Матеріали справи № 910/8772/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 27.04.2018 року

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

А.О. Мальченко