Постанова

від 25.04.2018 по справі 810/1512/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/1512/17 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

представника позивача: Луковкіна А.Г.

представника відповідача: Левчука С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Віберг Україна до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ Віберг Україна (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача № 0001001404 та № 0000991404 від 22.11.2016 року.

Київський окружний адміністративний суд своєю постановою від 31 серпня 2017 року адміністративний позов задовольнив в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що позивач перераховує нерезиденту більше коштів за товар, ніж його ціна, яка вказана у специфікаціях та ВМД. Також, він зазначив, що станом на 01.04.2016 року позивач у декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за її межами не відобразив грошові кошти у розмірі 595, 20 євро.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

В даному відзиві він зазначив, що висновки відповідача про те, що товариство перераховує кошти на користь нерезидента в євро більше або менше, ніж вказана сума поставки по ВМД та специфікаціях, та внаслідок чого утворилася у позивача прострочена дебіторська заборгованість у розрахунках з нерезидентом, є помилковими, а тому вважає, що він не порушував вимоги ст. 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті та п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України Про систем валютного регулювання та валютного контролю № 15-93 від 19.02.1991 року.

Окремо, позивач звертав увагу суду на те, що в ході перевірки посадовими особами контролюючого органу було необґрунтовано вказано на те, що суму валюти, яка належала до перерахування нерезиденту, слід було визначати шляхом множення суми відповідного рахунку на офіційний курс, встановлений Національним банком України на дату платежу на користь нерезидента.

Позивач вважає, що такий розрахунок суми не відповідає умовам укладених контрактів і не ґрунтується на вимогах валютного законодавства та наголосив на тому, що сторони зовнішньоекономічного контракту мають право визначати, який курс буде використовуватися для перерахунку валюти ціни у валюту платежу (офіційний курс Національного банку України, середній курс на міжбанківському ринку, тощо).

У зв'язку з чим позивач вважає, що правомірно здійснював оплату на користь нерезидента суми валюти, розрахованої від суми рахунку (специфікації) у гривні із застосуванням курсу Національного банку України на дату формування реєстру заявок на покупку валюти.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, у період з 30.09.2015 року по 21.10.2016 року посадовими особами відповідача була проведена документальна планова перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ Віберг Україна з питань дотримання ним вимог податкового, іншого законодавства за період з 16.06.2014 року по 30.06.2016 року та валютного законодавства за період з 16.06.2014 року по 30.06.2016 року.

Перевіркою встановлено, що у період, який перевірявся, суб'єкт господарювання ТОВ Віберг Україна купував добавки для м'ясних продуктів, стартові культури, ножі столові та овочі сушені, на підставі контрактів, укладених з нерезидентом WI.BERG GmbH Adolf-Schemel- Strasse, 9, 5020 Salzburg, Austria.

Перевіркою були встановлені порушення позивачем вимог валютного законодавства, які полягають в тому, що товариство перераховує кошти на користь нерезидента в євро більше або менше, ніж вказана сума поставки по ВМД та специфікаціях, що на думку податкового органу свідчить про наявність у товариства простроченої дебіторської заборгованості у розрахунках з нерезидентом.

Результати перевірки оформлені актом № 130/10-36-14-04/39257173 від 28.10.2016 року (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми С № 0000991404 від 22.11.2016 року, яким позивачу за встановлене порушення ст. 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті № 185/94-ВР від 23.09.1994 року нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 36 033, 16 грн.;

- форми С № 0001001404 від 22.11.2016 року, яким позивачу за встановлене порушення ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання та валютного контролю № 15-93 від 19.02.1993 року нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 170 грн.

Позивач звернувся зі скаргою від 02.12.2016 року до ГУ ДФС у Київській області на податкові повідомлення-рішення № 0001001404 та № 0000991404 від 22.11.2016 року.

За результатами розгляду скарги, ГУ ДФС у Київській області своїм листом № 330/10/10-36-10-01-04 від 31.01.2017 року повідомило позивача про залишення податкових повідомлень-рішень Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області без змін, а скарги - без задоволення.

08.02.2017 року позивачем подана повторна скарга до ДФС України.

За результатами розгляду скарги, ДФС України своїм листом № 7257/6/99-99-11-01-02-25 від 07.04.2017 року повідомила позивача про залишення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду первинної скарги без змін, а самої скарги - без задоволення.

Вважаючи податкові повідомлення - рішення № 0001001404 та № 0000991404 від 22.11.2016 року протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України регламентовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 14 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність № 959-XII від 16 квітня 1991 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 959-XII) визначено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 136 від 24.03.1999 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України № 338/3631 28 травня 1999 року за (далі - Інструкція № 136), валюта ціни - будь-яка валюта, в якій встановлюється, згідно з умовами договору, ціна товару; валюта платежу - будь-яка валюта, в якій здійснюється, згідно з умовами договору, оплата товару.

За умовами ч. 1 п. 1.4. ст. 1 Інструкції № 136 якщо згідно з умовами договору валюта платежу відрізняється від валюти ціни, то банк з метою контролю за повнотою розрахунків за цією операцією використовує передбачені у договорі умови перерахування валюти ціни у валюту платежу.

За відсутності у договорі умов, які дають змогу однозначно визначити курс (крос-курс), за яким здійснюється перерахування, банк з метою контролю використовує:

а) офіційний курс гривні до іноземних валют, установлений Національним банком України на дату платежу, якщо однією з валют є гривня;

б) курс, що склався на Московській міжбанківській валютній біржі або встановлений центральним банком країни СНД чи Балтії на дату платежу, якщо одна з валют є валютою країни СНД чи Балтії, а інша - не є гривнею;

в) курс на останню дату публікації у FINANCIAL TIMES , яка передує даті платежу - у всіх інших випадках.

При цьому, пунктом 1.7 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів, затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.2001 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.09.2001 року за № 833/6024, передбачено, що розділ Умови платежів зовнішньоекономічного договору визначає валюту платежу, спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються: умови банківського переказу до (авансового платежу) та/або після відвантаження товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією), визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України № 444 від 21 червня 1995 року Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті ; умови за гарантією, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії: на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій.

У постанові Кабінету Міністрів України і Національного банку України Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті № 444 від 21.06.1995 року зазначені Додаткові рекомендації до типових платіжних умов зовнішньоекономічних договорів (контрактів), зокрема:

2. Якщо в договорі (контракті) валюта ціни не буде відповідати валюті платежу, у платіжних умовах договору (контракту) додатково зазначається курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу.

Найбільш прийнятними умовами перерахунків як за експортом, так і за імпортом є такі: Платіж має здійснюватись у (назва валюти платежу) за середнім курсом на день, що передує дню платежу на

Згідно ст. 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23.09.1994 року № 185/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 185/94-ВР) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 та ч. 4 ст. 2 Закону № 185/94-ВР Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Статтею 4 Закону № 185/94-ВР передбачено, що порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується (ч. 2 ст. 4 Закону № 185/94-ВР).

Таким чином, Закон України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті передбачає відповідний порядок здійснення та строки розрахунків між учасниками зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за його недотримання, встановлює виключні підстави, зокрема, для зупинення вказаних строків та звільнення резидента від відповідальності у вигляді пені за порушення строків зарахування виручки в іноземній валюті на його валютний рахунок в установі банку або вартості недопоставленого товару.

Судом встановлено, що 15.01.2015 року між Віберг ГмбХ та ТОВ Віберг Україна був укладений контракт № 2 (далі - контракт № 2 від 15.01.2015 року).

Пунктом 1.1 ст. 1 контракту № 2 від 15.01.2015 року передбачено, що постачальник зобов'язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити товар: за кількістю та номенклатурою, згідно Специфікацій на кожну партію Товару, які є невід'ємними частинами даного контракту.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 контракту № 2 від 15.01.2015 року ціна Товару за даним Контрактом встановлюється у Специфікаціях на кожну партію Товару, які є невід'ємними складовими даного Контракту. Ціна на Товар за даним Контрактом включає вартість тари та упаковки.

Згідно з п. 2.2 ст. 2 контракту № 2 від 15.01.2015 року валюта платежу - гривня.

17.11.2015 року Віберг ГмбХ та ТОВ Віберг Україна уклали додаткову угоду № 1 до контракту № 2 від 15.01.2015 року, якою внесли зміни до пунктів 2.2 та 2.3 контракту, виклавши ці пункти у новій редакції:

2.2. Ціна за Товар встановлюється у гривні. Рахунки виставляються Постачальником у гривні, одночасно з відвантаженням Товару і негайно відправляються Покупцеві по факсу або електронній пошті. Оплата проводиться на зазначений у рахунку банківській рахунок Постачальника. Валютою платежу за цим Договором Сторони домовились обрати Євро. Курс перерахунку валюти зобов'язання - гривні - у валюту платежу - Євро - визначається на дату формування уповноваженим банком реєстру із купівлі іноземної валюти на підставі відповідної заявки Покупця за офіційним курсом гривні до євро Національного банку України на цю дату.

2.3. Загальна вартість Договору орієнтовно становить 60 000 000 грн. Фактична вартість Договору визначається сумами окремих замовлень і може відхилятися від вищевказаної суми.

Також, 31.12.2015 року Віберг ГмбХ та ТОВ Віберг Україна уклали додаткову угоду № 2 до контракту № 2 від 15.01.2015 року, якою продовжено дію контракту до 31.12.2016 року.

Судом встановлено, що на виконання умов контракту № 2 від 15.01.2015 року позивачем було подано до ПАТ Райффайзен Банк Аваль заяви про купівлю іноземної валюти, які наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи містять специфікації до товарів, які придбавалися позивачем та платіжні доручення на перерахування гривневого еквіваленту на покупку іноземної валюти.

Судом встановлено, що 04.01.2016 року між Віберг ГмбХ та ТОВ Віберг Україна був укладений контракт № 3 (далі - контракт № 3 від 04.01.2016 року).

Пунктом 1.1 статті 1 контракту № 3 від 04.01.2016 року передбачено, що постачальник зобов'язаний поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, зокрема комплексні харчові добавки для виробництва сосисок, м'ясних продуктів та/або харчових полуфабрикатів, їх складові та компоненти, а також обладнання та прибори (їх частини) для виробництва харчових продуктів, за кількістю та номенклатурою, згідно Специфікацій на кожну партію Товару, які є невід'ємними частинами даного контракту.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 контракту № 3 від 04.01.2016 року ціна Товару за даним Контрактом встановлюється у Специфікаціях на кожну партію Товару, які є невід'ємними складовими даного Контракту. Ціна на Товар за даним Контрактом включає вартість тари та упаковки.

Згідно з п. 2.2 ст. 2 контракту № 3 від 04.01.2016 року ціна за Товар встановлюється у гривні. Рахунки виставляються Постачальником у гривні, одночасно з відвантаженням Товару і негайно відправляються Покупцеві по факсу або електронній пошті. Оплата проводиться на зазначений у рахунку банківській рахунок Постачальника. Валютою платежу за цим Договором Сторони домовились обрати Євро. Курс перерахунку валюти зобов'язання - гривні - у валюту платежу - Євро - визначається на дату формування уповноваженим банком реєстру із купівлі іноземної валюти на підставі відповідної заявки Покупця за офіційним курсом гривні до євро Національного банку України на цю дату.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказані Контракти з додатками встановлюють такі умови розрахунків:

Ціна за Товар встановлюється у гривні. Рахунки виставляються Постачальником у гривні, одночасно з відвантаженням Товару і негайно відправляються Покупцеві по факсу або електронній пошті. Оплата проводиться на зазначений у рахунку банківський рахунок Постачальника. Валютою платежу за цим Договором Сторони домовились обрати Євро. Курс перерахунку валюти зобов'язання - гривні - у валюту платежу - Євро - визначається на дату формування уповноваженим банком реєстру із купівлі іноземної валюти на підставі відповідної заявки Покупця за офіційним курсом гривні до евро Національного банку України на цю дату .

На виконання цих умов Контрактів позивач подавав до уповноваженого банку заявки на купівлю валюти. На підтвердження купівлі позивачем та оплати валюти на користь WIBERG GmbH, згідно умов п. 2.2 додаткової угоди № 1 до контракту № 2 від 15.01.2015 року та п. 2.2 контракту № 3 від 04.01.2016 року (на дату формування реєстру уповноваженого банку, сформованого на дату придбання іноземної валюти за заявками резидента), матеріали справи містять лист-довідку від 01.11.2016 року відділення № 1 ПАТ Райффайзен Банк Аваль , в якій зазначено, що всі заяви на купівлю валюти ТОВ Віберг Україна згідно постанови НБУ № 247 від 07.04.2016 року були подані реєстрами про намір купівлі безготівкової валюти та погоджені НБУ. Відмов НБУ не було. Незавершені розрахунки по контрактам № 2 від 15.01.2015 року та № 3 від 04.01.2016 року з нерезидентом WIBERG GmbH (Австрія) - відсутні (том 1, а.с. 73).

Відповідно на дату формування уповноваженим банком реєстру визначалась сума валюти, яка підлягала переказу на користь нерезидента за формулою, яка відповідає умовам Контрактів:

Сума рахунку Курс Національного банку Сума валюти, яка

(специфікації) X України на дату = підлягає переказу

в гривні формування реєстру нерезиденту

Відповідач наполягає на тому, що суму валюти, яка належала до переказування нерезиденту, слід було визначати шляхом множення суми відповідного рахунку на офіційний курс, встановлений Національним банком України на дату платежу на користь нерезидента. Суд апеляційної інстанції в даному випадку погоджується з доводами позивача, що такий розрахунок суми валюти не відповідає умовам Контрактів і не ґрунтуються на вимогах валютного законодавства, оскільки суперечить умовам цих контрактів.

Викладені в Контрактах умови про порядок визначення суми валюти, яку належить сплатити нерезиденту, повністю відповідають вимогам валютного законодавства України.

28.08.2017 року в судовому засіданні суду першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_6, який з квітня 2017 року працює заступником начальника відділу аудиту платників території обслуговування Києво-Святошинської ОДПІ управління аудиту ГУ ДФС у Київській області, а в органах ДФС працює 10 років.

З приводу обставин даної справи свідок серед іншого зазначив, що якщо ціну за товар, сплачену у євро, перерахувати з офіційним курсом Національного банку України на час оплати у гривні, то сума, сплачена нерезиденту, в еквіваленті до гривні, буде меншою або більшою ніж та сума, яка зазначена як ціна такого товару у ВМД та специфікаціях до нього. Тобто, свідок вважає, що підприємство перераховує більше коштів за товар ніж його ціна, що вказана у специфікаціях та ВМД.

На запитання суду, чи є порушенням підприємством законодавства, коли сума коштів за товар, яка сплачується у євро, у перерахунку на гривню за офіційним курсом Національного банку України є меншою, ніж сума, вказана у таких специфікаціях, свідок зазначив, що ні та пояснив, що коли підприємство сплачує коштів менше, ніж ціна товару, то та різниця, яка виникла у зв'язку з коливанням курсу євро, може протягом 3 років бути включеною підприємством до складу доходу, який враховується при визначенні об'єкта оподаткування.

На запитання суду, в чому саме полягає порушення, відповідно до акту перевірки, свідок зазначив, що порушено ст. 2 Закону України Про порядок розрахунку в іноземній валюті , а саме порушено термін поставки товару протягом 180 днів з моменту здійснення оплати за такий товар. Вважає, що оскільки товар не був поставлений нерезидентом, то це є порушенням термінів поставки. Також зазначив, що поставки за контрактом № 3 від 04.01.2016 року у розрахунок оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не увійшли, оскільки на дату складання акту перевірки ще не сплинув термін 180 днів на поставку товару після його оплати.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, сторони є вільними у визначенні умов договору, відтак встановлений сторонами зовнішньоекономічних контрактів № 2 від 15.01.2015 року та № 3 від 04.01.2016 року курс для перерахунку валюти ціни у валюту платежу не суперечить чинному законодавству.

Більш того, встановлений курс для такого перерахунку як офіційний курс на дату формування реєстру заявок є цілком конкретним і однозначно встановленим, що спростовує доводи податкового органу щодо його постійної зміни.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, між позивачем та WIBERG GmbH відсутні інші домовленості на поставку товару. Отже товар надійшов у кількості відповідно до специфікації, що міститься в матеріалах справи, що спростовує доводи відповідача щодо порушення термінів поставки товару та твердження контролюючого органу про поставку додаткового товару, не обумовленого у зовнішньоекономічному контракті.

Окрім того, контракт № 2 від 15.01.2015 року та додаткова угода № 1 від 17.11.2015 року до нього є чинними на час розгляду справи та ніким не оскаржувалися.

Враховуючи зазначене, висновок податкового органу, що суб'єкт господарювання ТОВ Віберг Україна перераховує кошти на користь нерезидента в євро більше або менше, ніж вказана сума поставки товару в гривні по ВМД та специфікаціях та наявність у товариства простроченої дебіторської заборгованості у розрахунках з нерезидентом, не підтверджено, а відтак податкове повідомлення-рішення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області № 0000991404 від 22.11.2016 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001001404 від 22.11.2016 року, суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті перевірки, у позивача наявна прострочена дебіторська заборгованість по контракту № 2 від 15.01.2015 року, укладеному з нерезидентом WIBERG GmbH.

Відповідач вважає, що станом на 01.04.2016 року вказане порушення виникло у зв'язку з тим, що позивач не відобразив у декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за її межами, грошові кошти у розмірі 595,20 євро, які перераховані на користь нерезидента WIBERG GmbH, та стосовно яких на звітну дату перевищено встановлені законодавством терміни повернення валютної виручки.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю № 15-93 від 19.02.1993 (далі - Декрет) валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що декларування, в даному випадку, обов'язкове тільки якщо валютні цінності, доходи та майно, що знаходиться за межами України належать резиденту України.

Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 49 від 08.02.2000 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2000 року за № 209/4430, передбачена відповідальність за порушення резидентами вимог щодо строків декларування валютних цінностей та іншого майна у вигляді накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.

Статтею 1 Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами № 319/94 від 18.06.1994 року встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, повинні здійснювати декларування валютних цінностей, які знаходяться за межами України, щоквартально.

Враховуючи висновки суду про відсутність порушень з боку позивача щодо надмірного перерахування валюти на користь WIBERG GmbH, тобто відсутність за межами України валютних цінностей у вигляді дебіторської заборгованості WIBERG GmbH перед ТОВ Віберг Україна , висновок податкового органу про наявність у позивача обов'язку декларувати зазначені цінності та щодо порушення позивачем строку виконання такого обов'язку є помилковим, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області № 0001001404 від 22.11.2016 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або недоведеність матеріалами справи.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 27.04.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев