Постанова

від 25.04.2018 по справі 820/5622/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5622/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Жигилія С.П.

суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А.

за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 (суддя Заічко О.В.; м. Харків; повний текст постанови складено 19.12.2017) по справі № 820/5622/17

за позовом ОСОБА_3

до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3, платник податків) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - відповідач; ГУ ДФС у Харківській області, контролюючий орган), в якому просив суд: скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 24.05.2017 р. № 40181-13, винесене відносно позивача.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 24.05.2017 р. № 40181-13, яке винесене відносно ОСОБА_3.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Харківській області ( код ЄДРПОУ 39599198, вул. Пушкінська,46, м. Харків, 61057) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_3 ( код ІПН НОМЕР_1, провул. Мічуріна, 10, смт. Кегичівка, Харківська область, 64003, ІНФОРМАЦІЯ_1) у розмірі 640,00 грн. ( шістсот сорок гривень 00 копійок).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом, при прийнятті оскарженого судового рішення, норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене у відповідності до вимог ст.266 Податкового кодексу України, з урахуванням рішення Кегичівської селищної ради від 24.12.2015 № 29 ІІІ сесії VІІ скликання, яким встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зазначає, що об'єкти нерухомості, що знаходяться у власності фізичних осіб, не підпадають під пільгу визначену пп. «є» пп.266.2.2. п.266.2. ст.266 Податкового кодексу України, оскільки дія вказаної норми поширюється на об'єкти промислових підприємств.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування поданого відзиву посилається на те, що в розумінні пп. «є» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості та складські приміщення, незалежно від того, у власності фізичних чи юридичних осіб знаходиться таке майно. Вказує, що виключення будівель промисловості, що належить на праві власності фізичній особі, з числа об'єктів нерухомості, які за законом не є об'єктами оподаткування, явно суперечить визначеним Податковим кодексом України принципам рівності усіх платників перед законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час судового розгляду справи встановлено, що 24.05.2017 року згідно з п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п.п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у Харківської області винесено податкове повідомлення - рішення № 40181-13, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами - власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 50408,62 грн. (а.с. 12).

Підставою для нарахування податкового зобов'язання за вказаним рішенням стало придбання позивачем у власність у Приватного підприємства «Полтавський ливарно-механічний завод» нежитлових будівель загальною площею 3658,1 кв.м.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належні позивачу нежитлові будівлі (ремонтна майстерня, матеріальний склад, котельна, диспетчерська, контора, цех, технічний обмінний пункт) як будівлі промисловості не є об'єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону (підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) і податок на нерухоме майно на них не повинен нараховуватись.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно зі ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції на час спірних правовідносин) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до пп. 266.1.1 п.266.1, пп.266.2.1 п.266.2, пп.266.3.1, пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно із пп. 266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

За приписами пп. 266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення, про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Підпунктом 266.6.1. п. 266.6. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, позивач є власником нежитлових будівель, що розташовані за адресою: Харківська обл., Кегичівський район, смт. Кегичівка, вул. Калинова (вул. ім. Калініна), 32 загальною площею 3658,1 кв.м., зокрема: нежитлової будівлі ремонтної майстерні літ. «В-П» , цегляної, загальною площею 1682,4 кв.м.; нежитлової будівлі матеріального складу літ. «Г» , стіни цегляні, загальною площею 355,7 кв.м.; нежитлової будівлі котельної літ. «Д-П» , цегляної, загальною площею 204,0 кв.м.; нежитлової будівлі диспетчерської літ. «Б-І» , цегляної, загальною площею 43,8 кв.м.; нежитлової будівлі контори літ. «А-П» , цегляної, загальною площею 530,6 кв.м.; нежитлової будівлі цеху по виготовленню тенів літ. «А-І» , стіни цегляні, загальною площею 384,5 кв.м.; нежитлової будівлі технічного обмінного пункту літ. «Л-І» , цегляної, загальною площею 457,1 кв.м.

Зазначені нежитлові будівлі ОСОБА_3 придбав у власність у Приватного підприємства «Полтавський ливарно-механічний завод» , що підтверджується договором купівлі - продажу від 30.04.2014 року (а.с. 13-14).

Право власності на зазначені нежитлові будівлі зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 15-16).

На вказані вище об'єкти нерухомості видані відповідні технічні паспорта виробничих будівель (а.с. 17-39).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 93161272 від 28.07.2017 року (а.с. 40-41) цільовим призначенням земельної ділянки з кадастровим номером 6323155100:06:028:0006, на якій розташовані вищезазначені нежитлові будівлі, визначено розміщення та експлуатація основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості.

Отже, зазначені нежитлові будівлі мають виробниче призначення та відносяться до будівель промисловості, що також не заперечується відповідачем.

Підпунктом 14.1.1291 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги із сплати цього податку.

Відповідно до пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналіз підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, свідчить про те, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник "зокрема" вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, «Будівлі нежитлові» (код 12) підрозділяються на: 121 - «Готелі, ресторани та подібні будівлі» ; 122 - «Будівлі офісні» ; 123 - «Будівлі торговельні» ; 124 - «Будівлі транспорту та засобів зв'язку» ; 125 - «Будівлі промислові та склади» ; 126 - «Будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення» ; 127 - «Будівлі нежитлові інші» .

До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств, банків, поштових відділень, органів місцевого управління, урядових та відомчих департаментів тощо.

«Будівлі промислові та склади» (код 125) віднесено до класу 1251 "Будівлі промислові", який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000К призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Також в Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Таким чином, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промислові» , який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості» ; 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії» ; 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості» ; 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості» ; 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості» ; 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості» ; 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості» ; 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості» ; 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне» .

Враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючим органом помилково віднесено належні позивачу нежитлові будівлі до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги податкового органу про те, що норма пп. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, з наступних підстав.

З системного аналізу положень ПК України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об'єкт оподаткування".

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці/фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Так, згідно з приписами частини другої статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи. створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно із пунктом 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Таким чином, належні позивачу нежитлові будівлі (ремонтної майстерні, матеріального складу, котельної, диспетчерської, контори, цеху, технічного обмінного пункту), будучи будівлями промисловості, не є об'єктами оподаткування в силу імперативних приписів закону (підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) і податок на нерухоме майно не повинен нараховуватись.

Згідно п.п. 4.1.4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п. 110 Рішення ЄСПЛ по справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (заява №36985/97), адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

У справі "Щокін проти України" Європейський суд з прав людини у рішенні від 14.10.2010 року дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Також, в рішенні «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine) від 07.07.2011, заява № 766/05, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, в зв'язку з чим, воно підлягає скасуванню у судовому порядку.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних дій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 по справі № 820/5622/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 27.04.2018.