Постанова

від 26.04.2018 по справі 818/1883/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1883/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Жигилія С.П.

суддів: Спаскіна О.А. , Перцової Т.С.

за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2017 (суддя Кравченко Є.Д.; м. Суми; повний текст рішення складено 26.12.2017) по справі № 818/1883/17

за позовом Приватного акціонерного товариства" Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш"

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (далі - позивач, ПАТ "НВАТ "ВНДІкомпресормаш") звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Сумській області), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.08.2017 № НОМЕР_1, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 284 844,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003011407 від 22.08.2017, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 104 361,00 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області від 22.08.2017 № НОМЕР_1, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 284 844,00 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області від 22.08.2017 № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 104 361,00 грн.

Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (40020, м. Суми, проспект Курський, 6, код ЄДРПОУ 00220434) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 39456414) судовий збір у розмірі 5 838 (п'ять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 07 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 200 (двадцять одна тисяча двісті) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, а саме: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п. 44.1, 44.6 ст. 55, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 83.1.2 п. 83.1 ст. 83, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, ч. 4 ст. 89, ч.ч. 1, 2 ст. 242, ч.ч. 4, 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що наявні у позивача товарно-транспортні накладні не підтверджують транспортування товару від продавця (постачальника) до покупця, а з наданих позивачем на перевірку сертифікатів якості та паспортів на двигуни неможливо встановити походження придбаного позивачем товару. Також апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час судового розгляду справи встановлено, що у період з 19.07.2017 року по 25.07.2017 року старшим державним ревізором-інспектором відділу позапланових перевірок ризикових платників та моніторингу ризикових операцій управління аудиту ГУ ДФС у Сумській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» при здійсненні фінансово-господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю «Артмакс-2010» за грудень 2016 року, за результатами якої складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 1369/18-28-14-07/220434/129 від 28.07.2017 (а.с. 8-16).

Вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем пп. а п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 83489 грн. в т. ч. за грудень 2016 року - на суму 83489 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму на загальну суму 284844 грн., в т.ч. за грудень 2016 року - на суму 284844 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.08.2017 № НОМЕР_1, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 284 844,00 грн. (а.с. 19), та податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 104 361,00 грн. (а.с. 17).

Не погодившись з прийнятими відповідачем рішеннями позивач звернувся з даним позовом до суду про їх скасування.

Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не було доведено належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.08.2017 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що між ПАТ "НВАТ "ВНДІкомпресормаш" (Покупець) та ТОВ «Артмакс-2010» (Постачальник) укладено договір поставки № 05/1-12/16 від 05.12.2016, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець приймати та оплачувати товар, перелік і кількість якого визначається специфікаціями (а.с. 25-28).

На виконання умов договору поставки № 05/1-12/16 від 05.12.2016 між сторонами укладено специфікацію від 05.12.2016 № 1 на поставку товару, а саме - електродвигун А4-355х4УЗ, 315 кВт, 1500 об/хв., в кількості 2 шт., на загальну суму 734 000,00 грн. з ПДВ. Умовами специфікації сторони також погодили строк оплати - на протязі 30 днів від дати отримання товару; строк поставки - 30 днів від дати підписання специфікації; умови поставки - СРТ; місце поставки - м.Суми (а.с. 29).

Також між ПАТ "НВАТ "ВНДІкомпресормаш" (Покупець) та ТОВ «Артмакс-2010» (Постачальник) укладено договір поставки № 05-12/16 від 05.12.2016, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, перелік і кількість якого визначається специфікаціями (а.с. 20-23).

На виконання умов договору поставки № 05-12/16 від 05.12.2016 між сторонами підписана специфікація №1 від 05.12.2016 на поставку товару, а саме - гвинтовий блок CF246, в кількості 1 шт., на загальну суму 1 476 000,00 грн. з ПДВ. Умовами специфікації сторони погодили строк оплати - на протязі 30 днів від дати отримання товару; строк поставки - 30 днів від дати підписання специфікації; умови поставки - СРТ; місце поставки - м.Суми (а.с. 24).

На підтвердження реальності господарських операцій за вказаними договорами під час проведення перевірки позивачем надано видаткові накладні від 14.12.2016 № РН-0000040 та №РН-0000041 (а.с. 30, 31); податкові накладні від 14.12.2016 № 1 та № 2 (а.с. 32, 34); товарно-транспортні накладні від 14.12.2016 № 40 та № 41 (а.с. 38, 39); прибуткові накладні від 14.12.2016 № 4953 та № 4954 (а.с. 40, 41); накладна на переміщення від 15.12.2016 № 14444 (а.с. 42), платіжні доручення від 22.12.2016 № 4423 та № 4424 (а.с. 43, 44).

Суми податку на додану вартість за вищезазначеними податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у Додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та відповідає даним декларації з податку на додану вартість за грудень 2016 року (№ НОМЕР_3 від 20.01.2017).

Отримані від ТОВ «Артмакс-2010» товарно-матеріальні цінності обліковувались згідно наданих до перевірки регістрів бухгалтерського обліку на рахунку 201 «Сировина й матеріали» та згодом були використані у власній господарській діяльності для виробництва компресорних станцій (а.с. 45-48).

Згідно ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що надані до перевірки оригінали первинних документів містять назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами господарювання.

Вказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне: забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридично/ сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реальність спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Артмакс-2010» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими договорами поставки, видатковими накладними та податковими накладними.

Слід зазначити, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень під час проведення перевірки не встановлено відсутності у позивача первинних документів.

Також акт перевірки не містить жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином.

Як вбачається з акту перевірки № 1369/18-28-14-07/220434/129 від 28.07.2017, висновок податкового органу про відсутність реальності здійснення господарської операції ґрунтується на порушенні ТОВ «Артмакс-2010» порядку оформлення товарно-транспортної накладної на вантаж, відсутністю факту (джерела) законного введення в обіг товару та реального задекларованого виробництва, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які необхідні для виробництва та постачання товарів, наявності негативної інформації щодо ТОВ «Артмакс-2010» , а також на тому, що з наданих до перевірки сертифікатів якості та технічних паспортів неможливо встановити реальне джерело походження реалізованого ТОВ «Артмакс-2010» товару на адресу позивача.

З приводу доводів контролюючого органу викладених в ОСОБА_1 та в апеляційній скарзі щодо недотримання в наданих до перевірки товарно-транспортних накладних № 40 та № 41 від 14.12.2016 всіх необхідних реквізитів, а саме: складання ТТН без конкретизації адрес навантаження та розвантаження товару, колегія суддів зазначає, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Колегія суддів зауважує, що за умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявленого контрагента порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару. В даному випадку позивачем сформовано податковий кредит не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаного і перевезеного товару, а тому недоліки в ТТН не можуть слугувати підставою для позбавлення права позивача на формування податкового кредиту за рахунок придбаного товару.

Також судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято, в якості доказу нереальності здійснення господарської операції із придбання товару, посилання відповідача на неможливість пов'язати пункт навантаження товару у м. Києві із господарською діяльністю ТОВ «Артмакс-2010» , у зв'язку із відсутністю даних щодо наявності у останнього офісних та складських приміщень у вказаному місті, оскільки товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність деталізації у оформленні товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій. Окрім того за умовами договору поставка відбувається на умовах СРТ Інкотермс, а відтак відповідальність з поставки товару та відповідного його оформлення покладається на постачальника - ТОВ «Артмакс-2010» .

Разом з цим, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що надані позивачем до перевірки сертифікати якості та технічні паспорти не мають жодного відношення до придбаних ТМЦ, а отже підприємством не підтверджено якість та походження придбаних товарів, оскільки вказані документи не відносяться до первинних документів та не фіксують факт здійснення господарської операції. Крім того, сертифікати та технічні паспорти на товар не є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, не підтверджують їх зміст та обсяг, одиницю виміру.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, в основу висновку податкового органу про відсутність реального вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом покладено відомості, наявні в базі даних інформаційних систем та даних Єдиного реєстру податкових накладних, на підставі яких податковий орган дійшов висновку про відсутність факту (джерела) законного введення в обіг товару та реального задекларованого виробництва, відсутності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які необхідні для виробництва та постачання товарів.

Суд першої інстанції з цього приводу вірно зазначив, що не підтвердження поставок в ланцюгу до товаровиробника, не можуть бути підставою для позбавлення платника права на формування податкового кредиту. Сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов'язок сплатити суму податку до бюджету, а у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

При цьому, факт допущення порушень контрагентами платника податків при сплаті своїх податкових зобов'язань сам по собі не є доказом недобросовісності платника податків, оскільки чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти поставки товару, його оприбуткування, засвідчені наведеними документами.

Акт перевірки не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів, які, з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій були необхідні для виконання спірних операцій але були відсутні.

Посилання відповідача, як на підставу для невизнання податкового кредиту, на неможливість встановити фактичний рух товару по ланцюгу від виробника до імпортера, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що встановивши за даними власних інформаційних систем факт обриву ланцюга постачання товарів, контролюючий орган не здійснив будь-яких дій, направлених на отримання документального підтвердження відповідних обставин, зокрема в порядку ст. 73 Податкового кодексу України.

Отже, висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості операцій та розрахунків між платниками податків не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб, відомостях, що містяться в інформаційних системах контролюючого органу, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого судом акту перевірки вбачається, що посадові особи контролюючого органу факти поставки товарів до ТОВ «Артмакс-2010» не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили.

Під час розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів того, що товари, які були придбані позивачем у ТОВ «Артмакс-2010» , придбавались або могли бути придбані у інших контрагентів або обліковувались на складах позивача до укладення правочинів, які, на думку відповідача, містять ознаки безтоварності.

Узагальнені посилання відповідача на протиправний характер діяльності ТОВ «Артмакс-2010» без конкретизації фактів вчинення вказаним підприємством податкових правопорушень та їх впливу на подальші правовідносини з позивачем, також не можуть слугувати підтвердженням недобросовісності останнього.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагент, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючий орган під час розгляду справи не навів, а судом не встановлено.

З приводу посилання відповідача на інформацію щодо ТОВ «Артмакс-2010» , а саме - на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05.04.2016 у справі № 757/5577/1 б-к, судом встановлено, що вказана ухвала не містить жодних відомостей про наявність кримінальних справ, порушених щодо посадових осіб ТОВ «Артмакс-2010» , а також на рішення, прийняті в таких кримінальних справах. Натомість, відповідачем не надано жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб ТОВ «Артмакс-2010» або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом у період, що перевірявся, що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесених податкових повідомлень - рішень належним чином в суді не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.08.2017 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 є протиправними та підлягають скасуванню.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 200 грн. 00 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 134 цього Кодексу витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано договір про надання правової допомоги від 22.02.2016 № 1-2016 (а.с. 53), довіреність на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 55), довіреність на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 60), додаток до договору від 27.11.2017 (а.с. 73), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 74), доручення від 06.12.2017 № 71-2017 (а.с. 75), посвідчення помічника адвоката (а.с. 76), платіжне доручення від 15.12.2017 № 2304 (а.с. 77), банківську виписку (а.с. 78) проміжний акт приймання-передачі наданих послуг згідно договору від 18.12.2017 (а.с. 79).

Згідно із актом приймання-передачі наданих послуг згідно договору від 18.12.2017 станом на 18.12.2017 адвокатом ОСОБА_3, у відповідності до умов договору № 1-2016 від 22.02.2016 та додатку від 27.11.2017 до даного договору, у межах судової справи № 818/1883/17 за адміністративним позовом АТ «НВАТ «ВНДІкомпресормаш» до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003011407 та №0003001407 від 22.08.2017, надані наступні юридичні послуги:

1) визначення завдання адвоката та переговори з Клієнтом (вартість послуги - 1000,00 грн., кількість часу 1 год., загальна вартість - 1000, 00 грн.);

2) вивчення нормативно-правових актів та судової практики (вартість послуги - 2000,00 грн., кількість часу 3 год., загальна вартість - 5000, 00 грн.);

3) збирання доказів (в т.ч. копіювання документів) (вартість послуги - 1000,00 грн., кількість часу 2 год., загальна вартість - 2000, 00 грн.);

4) проведення опитування посадових осіб клієнта (вартість послуги - 1000,00 грн., кількість часу 1 год., загальна вартість - 1000, 00 грн.);

5) підготовка проекту адміністративного позову (вартість послуги - 3000,00 грн., кількість часу 3 год., загальна вартість - 9000, 00 грн.);

6) обговорення проекту адміністративного позову з Клієнтом, внесення виправлень та доповнень за бажанням Клієнта (вартість послуги - 1000,00 грн., кількість часу 1 год., загальна вартість - 1000, 00 грн.);

7) забезпечення представництва інтересів клієнта у судовому засіданні (вартість послуги - 2000,00 грн., кількість часу 2 год., загальна вартість - 4000, 00 грн.);

8) підготовка додаткових пояснень до адміністративного позову (вартість послуги - 1000,00 грн., кількість часу 2 год., загальна вартість - 2000, 00 грн.);

9) збирання додаткових доказів (в т.ч. копіювання документів) на вимогу судді (вартість послуги - 1000,00 грн., кількість часу 2 год., загальна вартість - 2000, 00 грн.). - 200 грн.

Станом на 18.12.2017, вартість фактично наданих адвокатом юридичних послуг, у відповідності до умов договору №1-2016 від 22.02.2016 та додатку від 27.11.2017 до даного договору, становить 27 000 (двадцять сім тисяч) гривень 00 копійок.

Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу вартості витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування вартості послуг в частині п.п. 4, 6, 8 акту приймання-передачі наданих послуг (проведення опитування посадових осіб клієнта; обговорення проекту адміністративного позову з Клієнтом, внесення виправлень та доповнень за бажанням Клієнта; підготовка додаткових пояснень до адміністративного позову) та необхідності часткового відшкодування послуги визначеної у п. 9 акту (збирання додаткових доказів (в т.ч. копіювання документів) на вимогу судді) у розмірі 200, 00 грн. у Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами по справі не оскаржується, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки рішенню суду першої інстанції в цій частині в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Водночас, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відшкодування позивачу вартості витрат на професійну правничу допомогу за надані послуги визначені у п. 2, 3 акту приймання-передачі наданих послуг від 18.12.2017, оскільки послуга вивчення нормативно-правових актів та судової практики , вартість якої становила 5000 грн., охоплюється загальною діяльністю адвоката та має входити до складу послуги підготовка проекту адміністративного позову . Також колегія суддів вважає, що не підлягає відшкодуванню вартість послуги по збиранню доказів у розмірі 2000 грн. та додаткових доказів у розмірі 200 грн., оскільки всі документи, складені на виконання спірних господарських операцій, що приєднані до матеріалів адміністративної справи, були в наявності у підприємства та надавались до перевірки, при цьому жодних заходів з метою виявлення будь-яких додаткових доказів адвокатом не здійснювалось.

Щодо решти наданих послуг, зазначених у п.п. 1, 5, 7 акту приймання-передачі наданих послуг від 18.12.2017, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування їх вартості. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на користь ПАТ "НВАТ "ВНДІкомпресормаш" підлягають відшкодуванню витрати на професійну правову допомогу у загальному розмірі 14000 (чотирнадцять тисяч) грн., які є співмірними зі складністю справи та наданими послугами, часом, витраченим на надання послуг, обсягом наданих послуг, значенням справи для сторони.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 200 (сім тисяч двісті) грн. 00 коп.

В іншій частині рішення, доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Також позивачем під час апеляційного розгляду справи було подано заяву про стягнення з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

На підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді апеляційної інстанції, позивачем надано до матеріалів справи: додаток до договору про надання правової допомоги № 1-2016 від 22.02.2016 від 02.03.2018; платіжне доручення № 1191 від 20.04.2018; копію банківської виписки від 20.04.2018; акт приймання-передачі наданих послуг від 20.04.2018 згідно Договору № 1-2016 від 22.02.2016.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг, адвокатом відповідно до умов договору про надання правової допомоги № 1-2016 від 22.02.2016, здійснено:

1) вивчення судової практики Верховного Суду (вартість послуги - 500,00 грн., кількість часу 1 год., загальна вартість - 500, 00 грн.);

2) підготовка відзиву на апеляційну скаргу та узгодження із Клієнтом (вартість послуги - 1000,00 грн., кількість часу 3 год., загальна вартість - 3000, 00 грн.);

3) підготовка клопотання про участь у справі у режимі відеоконференції (вартість послуги - 500,00 грн., кількість часу 1 год., загальна вартість - 500, 00 грн.);

4) підготовка додаткових пояснень до адміністративного позову (вартість послуги - 1000,00 грн., кількість часу 1 год., загальна вартість - 1000, 00 грн.);

5) забезпечення представництва інтересів клієнта у судовому засіданні (вартість послуги - 2500,00 грн., кількість часу 2 год., загальна вартість - 5000, 00 грн.);

Представником Головного управління ДФС у сумській області подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в якому відповідач просить суд відмовити у стягнення заявленої суми ймовірних витрат на оплату правничої допомоги адвоката у даній справі, враховуючи те, що умовами Договору про надання правової допомоги № 1-2016 від 22.02.2016 передбачено надання адвокатом правничої допомоги з усіх питань діяльності підприємства позивача, а також здійснення щомісячних платежів за абонентне обслуговування підприємства. Вказує, що позивачем не надано суду доказів витраченого адвокатом часу на підготовку відзиву на апеляційну скаргу та проведення процедури узгодження відзиву з Клієнтом .

Дослідивши надані позивачем в обґрунтування поданого клопотання докази колегія суддів вартість послуги з вивчення практики Верховного Суду не підлягає відшкодуванню окремо, з наведених вище підстав, та має входити до складу послуги з підготовки відзиву на апеляційну скаргу до якого такі рішення були надані.

Також, позивачем не подано до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та доказів понесення позивачем витрат, з розрахунком щодо почасової оплати за такі послуги, що виключає можливість відшкодування таких судових витрат позивача у зазначеному в акті розмірі.

Колегія суддів вважає, що розмір витрат, понесених позивачем на професійну допомогу з підготовки відзиву на апеляційну скаргу, підготовки клопотання про участь у режимі відеоконференції та підготовки додаткових пояснень, не є співмірним з фактично виконаною адвокатом роботою, оскільки відзив на апеляційну скаргу фактично дублює адміністративний позов та висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженому відповідачем рішенні. Написання заяви про участь у справі у режимі відеоконференції, складання відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень не потребує значного часу для надання адвокатом зазначених вище послуг.

Щодо надання послуги по забезпеченню представництва інтересів клієнта у судовому засіданні загальну вартість якої визначено у розмірі 5000 грн. за 2 години, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що згідно протоколу судового засідання представник позивача ОСОБА_3 був присутній у судовому засіданні в 22 березня 2018 року з 11:41 год. до 12:04 год., тобто судове засідання тривало протягом 20 хвилин, в ході якого представника позивача було надано пояснення. (а.с. 167-169). Судове засідання 18 квітня 2018 року тривало також протягом 20 хвилин (а.с. 193-195). Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання послуги по забезпеченню представництва інтересів клієнта у судовому засіданні протягом 2 годин, загальна вартість якої становить 5000 грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання позивача про відшкодування йому судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області задовольнити частково .

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2017 по справі № 818/1883/17 скасувати в частині стягнення на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (40020, м. Суми, проспект Курський, 6, код ЄДРПОУ 00220434) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 39456414) витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7200 (сім тисяч двісті) грн., 00 коп.

Прийняти в цій частині постанову, якою у задоволенні зазначених вимог Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" - відмовити.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" (40020, м. Суми, проспект Курський, 6, код ЄДРПОУ 00220434) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 39456414) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст постанови складено 27.04.2018.