Постанова

від 25.04.2018 по справі 2а-15055/12/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2018 року

Київ

справа №2а-15055/12/2670

адміністративне провадження №К/9901/1125/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г., суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

за участю секретаря судового засідання - Головко О.В.,

представника позивача - Марієна І.С.,

представника відповідача - Мельника Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 2а-15055/12/2670

за позовом Всеукраїнської громадської організації Комітет конституційно-правового контролю України до ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (прийняту в складі головуючого судді - Савченко А. І.) від 11 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (прийняту в складі колегії суддів: головуючого - Губської О. А., суддів: Беспалова О. О., Парінова А.Б.) від 16 травня 2013 року, у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2012 року громадська організація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про: визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненаданні відповіді на запит на інформацію, протиправній відмові на запит на інформацію, відмові у наданні належним чином засвідчених копій документів, що мають відношення до зарахування до вищого навчального закладу; зобов'язання ректора, голову приймальної комісії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка ОСОБА_3 надавати за запитом позивача на інформацію належним чином засвідчені копії документів, які мають відношення до зарахування абітурієнтів до Вищого навчального закладу (далі - ВНЗ) у 2012 році та наступних роках.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що, не надавши відповіді на запит на інформацію та відмовивши у наданні такої інформації, відповідач порушив положення Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI Про доступ до публічної інформації (далі - Закон № 2939-VI).

Короткий зміст рішення суду І інстанції

2. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 лютого 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд виходив з того, що вказівка у листі-відповіді від 2 червня 2012 року № 01/476-26 на можливість ознайомлення з відповідними документами із загальнодоступного джерела не може розглядатись як неправомірна відмова в наданні інформації в розумінні частини 2 статті 22 Закону №2939-VI, а є роз'ясненням про додаткові способи отримання публічної інформації.

Додатково суд вказав, що позивачем не надано суду жодного належного доказу дотримання ним положень частиною 2 статті 21 Закону № 2939-VI, у зв'язку з чим прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання бездіяльності відповідача щодо ненадання належним чином засвідчених копій документів, що мають відношення до зарахування до вищого навчального закладу протиправною.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу Всеукраїнського громадської організації Комітет конституційно-правового контролю України залишив без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Короткий зміст рішення Вищого адміністративного суду України

4. Вищий адміністративний суд України постановою від 12 листопада 2014 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року скасував та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову: визнав протиправною бездіяльність ОСОБА_3, яка полягає у відмові громадській організації у задоволенні запиту на інформацію в частині інформації щодо змін до Статуту (Положення) ВНЗ у разі їх наявності, свідоцтва про реєстрацію ВНЗ, ліцензії ВНЗ, правил прийому до ВНЗ, положення про приймальну комісію ВНЗ, наказу про затвердження складу приймальної комісії та список членів приймальної комісії ВНЗ, графіку засідань приймальної комісії ВНЗ, дислокації приміщень, які задіяні до підготовки та проведення зарахування до ВНЗ, встановлених квот прийому до ВНЗ різних категорій осіб, інших документів, які стосуються зарахування до ВНЗ в 2012 році; ненаданні належним чином засвідчених копій документів, що мають відношення до зарахування до ВНЗ. У решті позовних вимог відмовив.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове - про часткове задоволення позовних вимог, касаційний суд у своєму рішенні дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив громадській організації в наданні інформації, чим порушив вимоги статті 22 Закону № 2939-VI.

Короткий зміст рішення Верховного Суду України

5. Верховний Суд України постановою від 26 травня 2015 року заяву ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка ОСОБА_3 задовольнив. Постанову Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2014 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Скасовуючи постанову Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2014 року та направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, Верховний Суд України у своєму рішенні дійшов висновку, що оприлюднення інформації, яка є у його володінні, і посилання на неї у відповідях на запит, не може вважатися неправомірною відмовою у наданні інформації.

Додатково Верховний Суд України вказав, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, якщо особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком (пункт 3 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI). Проте, касаційний суд скасовуючи це рішення не зазначив, з яких причин ці вимоги закону не приймаються до уваги, тоді як суд першої інстанції послався на цю вимогу як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву

6. У червні 2013 року голова Всеукраїнської громадської організації Комітет конституційно-правового контролю України - Марієн І. С. звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка ОСОБА_3, яка полягає в протиправному ненадані відповіді на запит на інформацію та ненаданні позивачу, відповідно до запиту на інформацію, належних чином засвідчених копій документів, що мають відношення до зарахування до вищого навчального закладу протиправною.

Відзив на касаційну скаргу не подавався.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивач у справі)

7. Позивач вважає висновки судів, що: "Витребування громадськими організаціями належним чином засвідчені копії документів не передбачено чинним законодавством" необґрунтованими та суперечливими відповідно до положень статей 12-14, 21 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації".

8. Також скаржник стверджує про неправильне застосування судами обох інстанцій положень статті 22 Закону № 2939-VI, а тому відповідь на інформаційний запит від 6 лютого 2012 року вважає неправомірною відмовою в наданні інформації.

9. Стосовно висновків судів про відмову в задоволені позову в частині надання перепусток на ім'я представників позивача з посиланням на Умови прийому до вищих навчальних закладів України в 2012 році, затверджених наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 12 жовтня 2011 року №1179 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2011 року за №1221/19959, 1222/19960, із подальшими змінами, Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" вважає безпідставними, оскільки Закон № 2939-VI має вищу юридичну силу та зобов'язує розпорядник інформації надати такі документи.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Всеукраїнська громадська організація "Комітет конституційно-правового контролю України" звернулася із запитом від 3 травня 2012 року до відповідача, в якому просила надати належним чином засвідчені копії документів, а саме: зміни до Статуту (Положення) ВНЗ у разі їх наявності; свідоцтво про реєстрацію ВНЗ; ліцензії ВНЗ; правила прийому до ВНЗ; положення про приймальну комісію ВНЗ; наказ про затвердження складу приймальної комісії та список членів приймальної комісії ВНЗ; графік засідань приймальної комісії ВНЗ; дислокацію приміщень, які задіяні до підготовки та проведення зарахування до ВНЗ; встановлені квоти прийому до ВНЗ різних категорій осіб; перепустки до ВНЗ на прізвища закріплених за ВНЗ представників від Комітету та Управління; інші документи, які стосуються зарахування до ВНЗ в 2012 році.

11. В листі від 2 червня 2012 року Київського національного університету ім. Тараса Шевченка за підписом ректора ОСОБА_3, адресованого ВГО "Комітет конституційно-правового контролю України" повідомлялося, що з правилами прийому до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка у 2012 році, дислокацією приміщень, які задіяні до підготовки та зарахування, встановлених квот прийому різних категорій осіб та інші документи, які стосуються зарахування, розміщені на офіційному сайті відповідача.

У тому числі вказано, що направляти своїх спостерігачів на засідання приймальної комісії можуть лише ті громадські організації, яким таке право надано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.

12. Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

13. Конституція України від 28 червня 1996 року, № 254к/96-ВР

13.1 . Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

14. Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI Про доступ до публічної інформації .

14.1. Стаття 1. Публічна інформація

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

14.2. Стаття 3. Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації

Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

14.3. Стаття 5. Забезпечення доступу до інформації

Доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації:в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

14.4. Стаття 19. Оформлення запитів на інформацію

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

14.5. Стаття 21. Плата за надання інформації

Інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

14.6. Стаття 22. Відмова та відстрочка в задоволенні запиту на інформацію

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації .

15. Закон України від 2 жовтня 1992 року, № 2657-XII "Про інформацію".

15.1. Стаття 7. Охорона права на інформацію

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

16. Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 12 жовтня 2011 року №1179 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2011 року за №1221/19959, 1222/19960, із змінами, внесеними наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 22 лютого 2012 року №207 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 5 березня 2012 року за № 357/26670, яким затверджено Умови прийому до вищих навчальних закладів України в 2012 році.

16.1. Розділ XXIII п. 23.2. Забезпечення відкритості та прозорості при проведенні прийому до вищих навчальних закладів.

Громадські організації можуть звернутися до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України із заявою про надання їм права вести спостереження за роботою приймальних комісій. Громадські організації, яким таке право надано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, можуть направляти на засідання приймальних комісій своїх спостерігачів. Приймальні комісії зобов'язані створити належні умови для присутності громадських спостерігачів на своїх засіданнях, а також надати їм можливість ознайомлення з документами, що надаються членам комісії до засідання.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

17. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Щодо доводів касаційної скарги

18. Щодо позовної вимоги стосовно запитуваних позивачем перепусток на ім'я представників позивача, то колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів, про надання таких документів лише тим громадським організаціям, яким Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України надало право вести спостереження за роботою приймальних комісій відповідно до Умов прийому до вищих навчальних закладів України в 2012 році, затверджених наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 12 жовтня 2011 року №1179 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2011 року за №1221/19959, 1222/19960, із змінами, внесеними наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 22 лютого 2012 року №207 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 5 березня 2012 року за № 357/26670.

19. З приводу посилання скаржника, що судами обох інстанцій неправильно застосовано у спірних правовідносинах положення статті 22 Закону № 2939-VI та зроблено неправильний висновок стосовно надання відповідачем належної відповіді на інформаційний запит листом від 2 червня 2012 року, колегія суддів зазначає наступне.

Аналіз положень статей 1, 3, 5 Закону № 2939-VI дає підстави вважати, що запит на інформацію є одним із видів забезпечення доступу до публічної інформації.

За змістом статті 22 Закону № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел вважається неправомірною відмовою в наданні інформації .

При цьому під визначенням загальнодоступні джерела інформації , зокрема розуміються: довідники, адресні книги, реєстри, списки, друковані засоби масової інформації, засоби телерадіомовлення та інші подібні джерела інформації, в тому числі з використанням мережі Інтернету.

Слід зазначити, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" забезпечує два шляхи доступу до інформації :шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації і надання інформації за запитами на інформацію . Тому оприлюднення інформації розпорядником не звільняє його від обов'язку надати публічну інформацію на запит.

Таким чином відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із мережі інтернету на сторінці розпорядника інформації як із загальнодоступного джерела, колегія суддів вважає неправомірною відмовою в наданні інформації.

Беручи до уваги відповідь КНУ ім. Тараса Шевченка від 2 червня 2012 року № 01/476-26 на запит громадської організації, що правила прийому до університету у 2012 році, дислокація приміщень, які задіяні для підготовки та зарахування, встановлення квоти прийому різних категорій осіб та інші документи, які стосуються зарахування, розміщені на офіційному сайті: www.univ.kiev.ua, та, враховуючи положення статті 22 Закону № 2939-VI, колегія суддів дійшла висновку про доведеність вказаних доводів скаржника.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року, справа № 21-534а16 (369/2935/15-а).

20. З приводу тверджень скаржника та висновків судів стосовно витребування громадською організацією належним чином засвідчених копій документів у розпорядника інформації, колегія суддів зазначає таке.

Питання надання належним чином засвідчених копій документів розпорядником інформації врегульовано статтями 21 та 22 Закону № 2939-VI.

Суди першої та апеляційної інстанцій з посиланням на статті 21 та 22 Закону № 2939-VI дійшли висновків, що при зверненні із запитом на інформацію про надання копій документів позивач не надав доказів оплати фактичних витрат, пов'язаних з копіюванням або друком.

Водночас із наведених положень у взаємозв'язку із пунктом 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI випливає, що відмова у задоволенні запиту на цій підставі можлива лише за наявності одночасно двох обставин: встановлення розпорядником інформації розміру плати за копіювання або друк, повідомлення розпорядником інформації запитувачу інформації про розмір та способи сплати фактичних витрат на копіювання та/або друк запитаної інформації .

Таким чином посилання суддів на відсутність доказів оплати фактичних витрат, пов'язаних з копіюванням або друком без попереднього встановлення розпорядником інформації розміру плати за копіювання або друк, повідомлення розпорядником інформації запитувачу інформації про розмір та способи сплати фактичних витрат на копіювання та/або друк запитаної інформації, колегія суддів вважає безпідставними.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів надання позивачу інформації про розмір плати за копіювання документів та про розмір та способи сплати фактичних витрат на копіювання запитаної інформації, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для відмови в позові в цій частині.

Щодо застосуванням Верховним Судом положень частини другої статті 22 Закону № 2939-VI

21. Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року, № 2657-XII "Про інформацію" ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом, спосіб ознайомлення визначається самим запитувачем інформації . Винятком є випадок, коли розпорядник надсилає відповідь, в якій міститься відмова або відстрочка розгляду запиту. Для таких випадків законом передбачена обов'язкова письмова форма (частини п'ята і шоста статті 22 Закону № 2939-VI).

Доступ до інформації може забезпечуватися як шляхом надання копій документів (частина друга статті 21 Закону N 2939-VI), так і шляхом перегляду документів за місцезнаходженням розпорядника інформації та шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації.

Пропозиція, викладена розпорядником інформації у відповіді на запит, щодо ознайомлення із запитаною інформацією не шляхом надсилання її поштою (як того просить запитувач інформації), а шляхом ознайомлення з нею на сайті розпорядника інформації вважається неправомірною відмовою в наданні інформації , оскільки "загальнодоступні джерела інформації" розуміються, зокрема, в тому числі з використанням мережі Інтернету , а тому є порушенням гарантії обов'язкового надання розпорядником інформації на запит (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).

Необхідно враховувати, що розпорядник інформації зобов'язаний надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI).

Однак оприлюднення інформації розпорядником не звільняє його від обов'язку надати публічну інформацію на запит.

Аналіз частини другої статті 34 Конституції України, положень Закону України від 2 жовтня 1992 року, № 2657-XII "Про інформацію" та Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" в цілому свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд джерела отримання запитуваної інформації, а саме через письмовий запит чи в інший спосіб. Це стосується також і форми запитуваної інформації: паперова чи електронна .

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

22. Враховуючи наведене, Судом встановлено неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, у зв'язку з чим колегія суддів не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволені позову.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною першою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є неправильними, необґрунтованими, не відповідають нормам матеріального права в часині, у зв'язку з чим рішення судів підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Комітет конституційно-правового контролю України" задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року у даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково.

3. Визнати протиправною бездіяльність ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка ОСОБА_3, яка полягає: у відмові Всеукраїнській громадській організації Комітет конституційно-правового контролю України у задоволенні запиту на інформацію в частині інформації щодо змін до Статуту (Положення) Вищого навчального закладу у разі їх наявності, свідоцтва про реєстрацію Вищого навчального закладу, ліцензії Вищого навчального закладу, правил прийому до Вищого навчального закладу, положення про приймальну комісію Вищого навчального закладу, наказу про затвердження складу приймальної комісії та список членів приймальної комісії Вищого навчального закладу, графіку засідань приймальної комісії Вищого навчального закладу, дислокацію приміщень, які задіяні до підготовки та проведення зарахування до Вищого навчального закладу, встановлені квоти прийому до Вищого навчального закладу різних категорій осіб, інші документи, які стосуються зарахування до Вищого навчального закладу в 2012 році; ненаданні належним чином засвідчених копій документів, що мають відношення до зарахування до вищого навчального закладу.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Т.Г. Стрелець

О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх,

Судді Верховного Суду