ПОСТАНОВА
Іменем України
18 квітня 2018 року
Київ
справа №804/9634/15
адміністративне провадження №К/9901/7354/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
при секретарі: Горбатюку В.С.,
за участю: представника відповідача-Огородника Т.Л.,
розглянувши у судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Біпос-Будсервіс
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2015 (головуючий суддя: Сидоренко Д.В.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 (головуючий суддя: Баранник Н.П., судді: Малиш Н.І., Щербак А.А.)
у справі № 804/9634/15
за позовом Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю Біпос-Будсервіс
про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - позивач, ДПІ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Біпос-Будсервіс (далі - відповідач, ТОВ) в якому просило стягнути з рахунків ТОВ у рахунок погашення податкового боргу з ПДВ кошти у сумі 59914,04 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015, позов задоволено: стягнуто кошти з рахунків відповідача у рахунок погашення податкового боргу з ПДВ у сумі 59914,04 грн.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 1.30 ст. 1, пункту 8.1 ст.8, пункту 22.4 ст. 22 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , пункту 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не було повно з'ясовані обставини та досліджені докази на підтвердження часткового погашення відповідачем суми податкового боргу.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для звернення ДПІ з адміністративним позовом до ТОВ про стягнення податкового боргу у загальній сумі 59914,04 грн. за самостійно узгодженими сумами податкових зобов'язань із ПДВ стали обставини несплати цієї суми податкового боргу.
За визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 ст. 14 ПК України (далі - ПК) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 ст.16 цього Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 59.1 ст. 59 ПК у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
У разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги (пункт 59.5 цієї статті).
Відповідно до пункту 95.1 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги (підпункт 95.2 цієї статті).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, встановивши у судовому процесі обставини наявності у відповідача податкового боргу, який складається із сум самостійно визначених податкових зобов'язань із ПДВ, направлення на адресу Товариства податкової вимоги від 10.08.2015 на суму 40113,60 грн., яка не була виконана повністю, зробили висновок про наявність підстав для стягнення суми податкового боргу.
Однак, з такими висновками судів не можна погодитись в повній мірі, оскільки вони зроблені без належної оцінки доказів у справі та без встановлення всіх обставин у справі.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на часткову сплату ним податкових зобов'язань, визначених ним у податкових деклараціях із ПДВ за грудень 2014 року, січень 2015 року і на підтвердження цих доводів надає платіжне доручення від 27.02.2015 № 109 про сплату ПДВ за грудень 2014 року, січень 2015 року. Це платіжне доручення не отримало оцінки судами, тоді як наявність або відсутність у платника податкового боргу, підстав та податкового звітного періоду, за який він виник, виконання платником податків свого податкового обов'язку щодо своєчасної сплати податкових зобов'язань та правомірність застосування до нього штрафних санкцій, застосованих за несвоєчасну сплату сум податкових зобов'язань, відповідно до ст. 138 КАС України (у редакції, чинній на дати увалення оскаржуваних судових рішень) входять до предмету доказування при розгляді судом адміністративного позову про стягнення сум податкового боргу.
Ці обставини не можуть вважатись встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).
Згідно з частиною 1 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (частина 4 цієї статті).
Вказані норми кореспондуються із ст.ст. 73, 74 КАС України у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017.
У той час як обставини, на які посилається відповідач, ставлять під сумнів доводи ДПІ щодо наявності у відповідача податкового боргу з ПДВ у сумі, за стягненням якої було подано позовну заяву. Отже, судам слід було більш ретельно перевірити доводи відповідача, якими він заперечував проти позову, зокрема щодо підстав виникнення податкового боргу, обставини щодо його погашення або не погашення Товариством, для чого слід співставити платежі на погашення податкового боргу з інформацією щодо стану розрахунків відповідача по податковим зобов'язанням з ПДВ в картці його особового рахунку, на яку посилається ДПІ як на доказ податкового боргу у Товариства в розмірі 59914,04 грн.
Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній до внесення змін законом України від 03.10.2017) та закріплено також у частині 4 ст. 9 КАС України (у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017).
Частиною 1 ст. 242 КАС України у редакції, чинній після внесення змін законом України від 03.10.2017) встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 цієї статті)
Згідно з частиною 3 обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись ст. ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Біпос-Будсервіс задовольнити частково.
Скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 18.04.2018 |
Оприлюднено | 02.05.2018 |
Номер документу | 73700673 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Боженко Наталія Василівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Боженко Наталія Василівна
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Васильєва І.А.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Васильєва І.А.
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Сидоренко Дмитро Володимирович
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Сидоренко Дмитро Володимирович
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Сидоренко Дмитро Володимирович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні