Рішення

від 29.04.2018 по справі 227/486/18

ДОБРОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29.04.2018 227/486/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м.Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Здоровиці О.В.

за участю

секретаря с\з ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Добропілля цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс про стягнення орендної плати за користування земельними ділянками та розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2018 року позивач звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута - Плюс" (далі ТОВ "Рута-Плюс") про стягнення заборгованості за орендною платою та розірвання договору оренди земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначала, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 161768 від 11.12.2007 року є власником земельної ділянки площею 5,48 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Криворізької сільської ради.

За договором оренди б/н від 09.04.2008 року зазначену земельну ділянку вона передала в оренду ТОВ "Рута-Плюс" строком на 49 років.

Відповідач, згідно пунктів 5, 8, 9 договору зобов'язавався протягом строку дії договору, за кожен рік користування земельною ділянкою, сплачувати, один раз на рік, орендну плату в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в строк не пізніше 31 грудня кожного року.

З моменту підписання договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації зросла.

Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" № 92/2002 від 02.02.2002 року зі змінами та доповненнями від 19.08.2008 передбачено, що за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення встановлюється плата у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Посилаючись на те, що відповідач порушив її право щодо належного встановлення розміру орендної плати, а також на те, що він не виконує свої зобов язання за договором оренди земельної ділянки і жодного разу не сплатив їй орендну плату за період з 2008 по 2017 рік, виходячи з 3% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її індексації, у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати просила:

- розірвати договір оренди землі від 09.04.2008 року, укладений між нею та ТОВ "Рута-Плюс" на земельну ділянку площею 5,48га, кадастровий номер 1422084400010000514;

- стягнути з ТОВ "Рута-Плюс":

1)орендну плату у розмірі 34 008,06 грн., яка складається з сум орендної плати за 2008 - 2017 роки, а саме: за 2008 рік - 866,84 грн (1,5% від грошової оцінки земельної ділянки), за 2009 рік - 1997,40 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки), за 2010 рік - 2115,04 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки), за 2011 рік - 2115,04 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки), за 2012 рік - 3714,00 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки), за 2013 рік - 3714,00 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки), за 2014 рік - 3714,00 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки), за 2015 рік - 4639,00 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки), за 2016 рік - 5566,37 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки), за 2017 рік - 5566,37 грн (3 % від грошової оцінки земельної ділянки);

2)пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення у розмірі 12096,55 грн., яка складається з сум пені, що нараховані на суми орендної плати за 2009-2017 роки, а саме:

729,05 грн. - на суму орендної плати за 2009 рік в розмірі 1997,40 грн. за період з 31.12.2008 року по 31.12.2009 року

771,99 грн. - на суму орендної плати за 2010 рік в розмірі 2115,04 грн. за період з 31.12.2009 року по 31.12.2010 року

771,99 грн. - на суму орендної плати за 2011 рік в розмірі 2115,04 грн. за період з 31.12.2010 року по 31.12.2011 року

1355,61 грн. - на суму орендної плати за 2012 рік в розмірі 3714,00 грн. за період з 31.12.2011 року по 31.12.2012 року

1355,61 грн. - на суму орендної плати за 2013 рік в розмірі 3714,00 грн. за період з 31.12.2012 року по 31.12.2013 року

1355,61 грн. - на суму орендної плати за 2014 рік в розмірі 3714,00 грн. за період з 31.12.2013 року по 31.12.2014 року

1693,23 грн. - на суму орендної плати за 2015 рік в розмірі 4639,00 грн. за період з 31.12.2014 року по 31.12.2015 року

2031,73 грн. - на суму орендної плати за 2016 рік в розмірі 5566,37 грн. за період з 31.12.2015 року по 31.12.2016 року

2031,73 грн. - на суму орендної плати за 2017 рік в розмірі 5566,37 грн. за період з 31.12.2016 року по 31.12.2017 року;

3) відповідно до ст.625 ЦК України 3% річних від простроченої суми 34008,06 грн. за період з 31.12.2008 року по 31.12.2017 року у розмірі 9 182,18 грн.

4) суму інфляційних витрат, відповідно до ст.625 ЦК України, в розмірі 4898,70 грн., нараховану на суму боргу з орендної плати за 2009-2017 роки виходячи з такого розрахунку:

рікСума заборгованості з орендної плати(грн.)Період простроченняКількість днів простроченняІндекс інфляції(%)Сума інфляційних витрат(грн..) зпо 2009 1997,40 31.12.2008 31.12.2009 366 112,3 245,60 2010 2115,04 01.01.2010 31.12.2010 365 109,1 192,40 2011 2115,04 01.01.2011 31.12.2011 365 104,6 97,20 2012 3714,00 01.01.2012 31.12.2012 366 99,8 -7,50 2013 3714,00 01.01.2013 31.12.2013 365 100,5 18,50 2014 3714,00 01.01.2014 31.12.2014 365 124,9 924,70 2015 4639,00 01.01.2015 31.12.2015 365 143,3 2008,60 2016 5566,37 01.01.2016 31.12.2016 366 112,4 690,10 2017 5566,37 01.01.2017 31.12.2017 365 113,7 729,10 Разом 4898,70

Позивач в судове засідання не з явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином був повідомлений. Згідно заяви останнього від 18.04.2018 року просив розглядати справу без його участі за участю його представника - адвоката ОСОБА_2. У вказаній заяві позивач зазначав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала повністю, зазначила, що відповідач порушував умови укладеного між ним та позивачем договору оренди земельної ділянки від 09.04.2008 року і жодного разу з моменту укладення договору не сплачував позивачу орендну плату за користування земельною ділянкою, хоча ОСОБА_4 неодноразово, як усно так і письмово зверталась до відповідача з приводу не виплати орендної плати, проте відповіді так і не отримала. До теперішнього часу позивачу орендна плата за період 2008-2017 року так і не виплачена, хоча відповідачем є нарахованою, про що свідчать надані суду довідки. Представник вказував на те, що з довідок відповідача вбачається, що заборгованість з орендної плати позивачу нараховувалась виходячи з 3% від грошової оцінки земельної ділянки за 2009-2015 роки, а в 2016 та 2017 році взагалі в розмірі 3,5% від грошової оцінки земельної ділянки, що свідчить про визнання позову в частині стягнення орендної плати виходячи з 3% від грошової оцінки земельної ділянки. Посилаючись на ст.ст.32, 141 ЗК України, а саме на систематичне невиконання умов договору в частині несплати орендної плати просила розірвати договір оренди землі і стягнути заборгованість з орендної плати в розмірі 34 008,06 грн., а також пеню за несвоєчасність виплати орендної плати, що передбачено п.14 договору в розмірі 12096,55 грн та на підставі ст.625 ЦК України просила стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 4898,70 грн, а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 9182,18 грн., а всього суму в розмірі 60185,49 грн. Також представник позивача просив відшкодувати позивачу понесені ним судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1409,60 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4760,00 грн.

Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала і просила відмовити в їх задоволенні. Зазначала, що орендна плата нараховувалася позивачу згідно з умовами договору оренди. З доводами позивача щодо того, що орендна плата повинна нараховуватися в розмірі не меншому ніж 3% від грошової оцінки земельної ділянки, як то передбачено Указом Президента України від 02.02.2002 року № 92/2002 Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) не погодилась, посилаючись на те, що вказаний нормативний акт має рекомендаційний характер, а зміна розміру орендної плати, яка встановлена в договорі за домовленістю між сторонами в розмірі 1,5%, можлива лише за згодою сторін. Крім того зазначала, що не зважаючи на те, що розмір орендної плати між сторонами не змінювався, відповідач піклуючись про орендодавців, нараховував позивачу за 2009 -2015 рік орендну плату виходячи з 3%, а в 2016-2017 роках виходячи з розміру 3,5%. Зазначав, що на протязі усіх років позивач до відповідача за отриманням орендної плати не звертався, хоча місцезнаходження відповідача залишалося незмінним, а тому той факт, що позивач не заходила до офісу відповідача за грошовими коштами не можна розцінювати як відмову відповідача виплачувати їй кошти та порушення з боку відповідача умов договору в частині здійснення розрахунків. Орендна плата за вказаним договором оренди землі за період 2008-2012 роки ТОВ "Рута-Плюс" сплачена позивачу в повному обсязі, а саме представнику позивача - ОСОБА_5, який діяв в інтересах позивача на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17.01.2008 року. Щодо виплати орендної плати за 2013-2017 роки зазначав, що позивач не звертався до 2018 року з проханням сплатити орендну плату, а розшук Орендодавця Орендарем для виплати орендної плати дійсним договором оренди, а також нормами чинного законодавства України не передбачений, що свідчить про неприйняття належного виконання договору з боку позивача. Також представник відповідача вказував, що систематичне порушення строків сплати орендної плати не є підставою для розірвання договору. Відповідальність відповідача за несвоєчасне внесення орендної плати в строки, визначені договором, встановлена п. 14 договору, згідно якого за несвоєчасне внесення орендної плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення. Представник відповідача вважає, що мала місце прострочка кредитора, а тому в даному випадку боржник не вважається таким, що прострочив, та не несе відповідальності до моменту вчинення кредитором передбачених договором, законодавством або звичаями ділового обороту необхідних дій (ст. 612,613 ЦК). Щодо застосування норм частини 2 ст. 625 ЦК України представник відповідача вказував на те, що вказана норма не може бути застосована, вважаючи, що у відповідача відсутні грошові зобов язання по відношенню до позивача. Також у письмовому клопотанні від 18.04.2018 року представник відповідача просить застосувати до вимог позивача строки позовної давності, посилаючись на те, що позивач весь цей час не була позбавлена права на звернення до суду за захистом своїх прав в межах строку загальної та спеціальної позовної давності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з такого.

Судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , Законом України "Про оренду землі ".

Відповідно до частини 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 9 ст. 93 ЗК України також встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV з наступними змінами).

Відповідно до частини 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 09.04.2008 року) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 09.04.2008 року) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ст. 22 ЗУ Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 09.04.2008 року), орендна плата справляється у грошовій формі.

ОСОБА_4, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку ДН № 161768 від 11.12.2007 року належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 5,48 га, сільськогосподарського призначення на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області (а.с.12).

09.04.2008 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та ТОВ Рута-Плюс , в особі директора ОСОБА_6 (орендар) укладено договір оренди землі(а.с.13).

За умовами вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району. Площа земельної ділянки 5,48 га. Нормативно грошова оцінка землі - 57789,01 грн. Строк дії договору 49 років. Орендна плата встановлюється в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, форма платежу - грошова. Орендна плата вноситься у такі строки - один раз на рік, до 31 грудня. Пунктом 28 вказаного договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря, зокрема - своєчасного внесення орендної плати. Пунктом 38 визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також і інших підстав, визначених законом.

Що стосується доводів позивача з приводу того, що відповідач порушив її право щодо належного встановлення розміру орендної плати, то з цього приводу суд зазначає таке.

Зі змісту договору оренди землі від 09.04.2008 року вбачається, що сторони встановили, що орендна плата за вказаним договором справляється у грошовій формі в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 23 "Про оренду землі" № 161-XIV встановлено орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Пунктом 1 Указу Президента України № 92/2002 від 02 лютого 2002 року Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" , у редакції, чинній на момент укладення сторонами договору оренди земельної ділянки (станом на 09.04.2008 року), визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) , внесено зміни до Указу Президента № 92/2002 та встановлено розмір орендної плати не менше 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Цей Указ Президента набрав чинності з дня його опублікування, а саме з 01.09.2008 року. У його тексті відсутнє посилання на те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності, а тому змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін.

Доказів того, що позивач звертався з пропозицією до відповідача про зміну розміру орендної плати, матеріали справи не містять.

Виходячи з наведеного Указ Президента № 92/2002 (у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента № 725/2008) має рекомендаційний характер. Крім того, він був прийнятий після укладення сторонами договору від 09.04.2008 року і є підставою для перегляду за ініціативою сторін розміру орендної плати, установленої умовами договору, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3 %.

Аналогічна правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 року у справі № 6-17цс11.

Таким чином, доводи позивача з приводу того, що відповідач повинен був за 2009 - 2017 роки нараховувати та виплачувати йому орендну плату за договором оренди від 09.04.2008 року в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки є необґрунтованими і не заслуговують на увагу.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що відповідач повинен був сплачувати позивачу орендну плату в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

В судовому засіданні сторони визнали, що у встановленному законом порядку відповідні зміни до договору оренди щодо розміру орендної плати з урахуванням їндексації нормативної грошової оцінки землі не вносилися.

Згідно листа Відділу у Добропільському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 21.12.2017 року № 0-5-0.27-150/103-17 (а.с.21) вартість земельної ділянки площею 5,48 га, кадастровий номер 1422084400:01:000:0514, яка належить ОСОБА_4, становить: 2008 рік - 57789,01 грн., 2009 рік - 66 579,65 грн., 2010 рік - 70 501,28 грн.; 2011 рік - 70 501,28 грн.; 2012 рік - 123 800,25 грн.; 2013 рік - 123 800,25 грн.; 2014 рік - 123 800,25 грн.; 2015 рік - 154 634,25 грн.; 2016 рік - 185 545,62 грн.; 2017 рік - 185 545,62 грн..

З вищевказаного листа вбачається, що з моменту укладення договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації зросла.

Враховуючи наведене, розмір орендної плати, яку повинен був сплачувати відповідач, згідно умов договору, позивачу становить:

рікВартість нормативної грошової оцінки землі у вказаному році (грн..)Розмір орендної платиРозрахунок орендної плати виходячи з нормативної грошової оцінки землі 1 2 3 4 2008 57789,01 866,84 гр.4 = гр.2 х 1,5% 2009 66 579,65 998,69 2010 70 501,28 1057,52 2011 70 501,28 1057,52 2012 123 800,25 1857,00 2013 123 800,25 1857,00 2014 123 800,25 1857,00 2015 154 634,25 2319,51 2016 185 545,62 2783,18 2017 185 545,62 2783,18 всього 17437,44

Згідно довідок ТОВ " Рута-Плюс № 51 від 20.03.2018 року(а.с.52) та № 52 від 20.03.2018 року(а.с.53) орендодавцю ОСОБА_4 орендна плата фактично, починаючи з 2009 року, нараховувалася з урахуванням індексації. Так, за 2008 рік позивачу нарахована орендна плата у розмірі 866,84 грн., а за 2009 рік - 1997,19 грн., 2010 рік - 1762,52 грн., 2011 рік - 2 115,04 грн., 2012 - 2014 роки - по 3 714,01 грн., 2015 рік - 4 638,79 грн., 2016 - 2017 роки - по 6 494,64 грн., всього за 2008-2017 роки нараховано 35 511,69 грн., що фактично перевищує розрахунок заборгованості за орендною платою в розмірі 34008,06 грн., який доданий позивачем до позовної заяви (а.с. 7), так як з пояснень представника відповідача судом встановлено, що за 2016-2017 року розмір орендної плати відповідачем позивачу нараховувався виходячи з 3,5% від грошової оцінки землі, тобто більше ніж 3%, як того вимагає позивач.

Таким чином вбачається, що відповідачем позивачу за 2008-2017 рік нараховано 35 511,69 грн., тобто більше, ніж як зазначено умовами договору та у розрахунку позивача.

В судовому засіданні представник позивача з розрахунком відповідача щодо розміру нарахованої орендної плати за 2008-2017 роки погодився.

Виходячи з наведеного, суд не вбачає, що з боку відповідача відбувалось порушення прав позивача щодо неналежного встановлення розміру орендної плати.

Позивач вимоги щодо стягнення орендної плати за 2008-2017 роки не збільшував.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Відповідно до п. 11 договору оренди орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалась на те, що відповідач жодного разу, починаючи з 2008 року, орендну плату за 2008 - 2017 роки їй не виплачував.

Відповідач вищевказані пояснення позивача, в судовому засіданні, не спростував і належних та допустимих доказів фактів сплати орендної плати позивачу не надав.

Таким чином, враховуючи наведене суд вважає, що відповідачем не виплачено позивачу орендну плату в розмірі 33 655,33 грн.(без вирахування податків), яка складається з сум орендної плати за 2008 - 2017 роки, а саме:

за 2008 рік - 866,84 грн (1,5% від грошової оцінки землі),

за 2009 рік - 1997,40 грн (сума нарахована відповідачем до виплати позивачу)

за 2010 рік - 1762,52 грн (сума нарахована відповідачем до виплати позивачу),

за 2011 рік - 2115,04 грн (сума нарахована відповідачем до виплати позивачу),

за 2012 рік - 3714,00 грн (сума, яку просить стягнути позивачач, яка є меншою ніж нараховано відповідачем)

за 2013 рік - 3714,00 грн (сума, яку просить стягнути позивачач, яка є меншою ніж нараховано відповідачем, але більшою ніж 1,5% від грошової оцінки землі)

за 2014 рік - 3714,00 грн (сума, яку просить стягнути позивачач, яка є меншою ніж нараховано відповідачем, але більшою ніж 1,5% від грошової оцінки землі)

за 2015 рік - 4638,79 грн (сума, нарахована відповідачем до виплати позивачу)

за 2016 рік - 5566,37 грн (сума, яку просить стягнути позивачач, яка є меншою ніж нараховано відповідачем)

за 2016 рік - 5566,37 грн (сума, яку просить стягнути позивачач, яка є меншою ніж нараховано відповідачем)

Враховуючи наведене, в межах заявлених позивачем вимог, вподальшому суд виходить саме з цього розміру орендної плати, яка нарахована позивачу відповідачем та яка не суперечить умовам укладеного між сторонами договору оренди.

Що стосуєтьється доводів відповідача про те, що орендну плату за 2008-2012 роки він виплатив представнику позивача - ОСОБА_5 за довіреностю від 17.01.2008 року, то до вказаних доводів відповідача суд відноситься критично виходячи з такого.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.

На підтвердження заперечень проти позову відповідачем надана копія нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_4 Г,І.. від 17.01.2008 року (зареєстровано в реєстрі за № 187), згідно якої ОСОБА_4 Г,І. уповноважила ОСОБА_5 користуватися земельною ділянкою, наданою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміром 5,48 га, кадастровий номер 1422084400010000514, належну їй на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ДН № 161768, виданого 11.12.2007 року Добропільським районним відділом земельних ресурсів. Для цього надала йому право від її імені подавати та одержувати необхідні довідки та документи, подавати заяви, розписуватись за неї, підписувати договори, сплачувати платежі, одержувати дивіденди та виконувати усі дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видана терміном на 5 років і дійсна до 16 січня 2013 року (а.с. 55).

Представник позивача не оспорював в судовому засіданні факт видачі позивачем цієї довіреності. Проте посилався на те, що довіреність на ім'я ОСОБА_5 позивач видавала на користування земельною ділянкою, а не для отримання орендної плати за користування цією земельною ділянкою. До того ж, ОСОБА_5 є засновником ТОВ "Рута-Плюс", що свідчить про те, що ОСОБА_4 не могла уповноважити орендаря не тільки користуватися земельною ділянкою, а ще й отримувати від нього ж самого орендну плату.

Зазначені доводи представника позивача суд вважає обґрунтованими і звертає увагу на те, що зазначена довіреність була видана позивачем ОСОБА_5 17.01.2008 року, тобто до укладення договору оренди від 09.04.2008 року, а тому посилання відповідача на те, що позивач цією довіреністю уповноважила ОСОБА_5, в тому числі на отримання орендної плати за договором оренди від 09.04.2008 року, на думку суду є хибними.

В судовому засіданні представник відповідача не оспорювала той факт, ОСОБА_5 є одним із засновників ТОВ "Рута-Плюс".

Крім того, суд звертає увагу на те, що в довіреності від 17.01.2008 року не зазначено повноважень ОСОБА_5 щодо отримання ним від імені позивача орендної плати від ТОВ "Рута-Плюс" за договором оренди від 09.04.2008 року, а поняття дивіденди не є тотожнім поняттю орендна плата .

Згідно довідки ТОВ "Рута-Плюс" № 53 від 20.03.2018 року (а.с.54) та листа ТОВ "Рута-Плюс" № 10 від 12.01.2018 року (а.с.19) ОСОБА_4 здала в оренду ТОВ "Рута-Плюс" земельну ділянку і відповідно до договору оренди від 09.04.2008 року отримувала орендну плату. Як свідчать вказані документи, в період з 2008 по 2012 рік орендну плату отримував ОСОБА_5 за довіреністю № 187 від 17.01.2008 року (а.с. 44).

З пояснень представника відповідача встановлено, що починаючи з 2013 року ТОВ Рута-Плюс нараховувалась ОСОБА_4 орендна плата за користування земельною ділянкою згідно договору оренди від 09.04.2008 року, але виплата не проводилась, оскільки позивачка не зверталась за виплатою коштів.

Суд звертає увагу, що відомостей про отримання ОСОБА_5 орендної плати за 2008-2012 роки довідка ТОВ Рута-Плюс (а.с.54) не містить.

Згідно довідки ТОВ "Рута-Плюс" № 51 від 20.03.2018 року ОСОБА_4 орендна плата нарахована:

- за 2008 рік - 866,84 грн., податки 130,02 грн., до видачі 736,82 грн.;

- за 2009 рік - 1 997,19 грн., податки 299,58 грн., до видачі 1 697,61 грн.;

- за 2010 рік - 1 762,52 грн., податки 264,38 грн., до видачі 1 498,14 грн.;

- за 2011 рік - 2 115,04 грн., податки 317,26 грн., до видачі 1 797,78 грн.;

- за 2012 рік - 3 714,01 грн., податки 557,10 грн., до видачі 3 156,91 грн. (а.с. 52).

Відповідно до частини 4 ст. 22 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла до 05.04.2015 року) внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що надані відповідачем довіреність на ім'я ОСОБА_5 від 17.01.2008 року, довідка ТОВ "Рута-Плюс" № 51 від 20.03.2018 року про нарахування ОСОБА_4 орендної плати за 2008-2012 роки не є належними доказами підтвердження факту внесення (виплати) орендарем - ТОВ "Рута-Плюс" орендної плати ОСОБА_4, оскільки не містять інформації саме щодо виплати нарахованої орендної плати.

Надана відповідачем довідка № 53 від 20.03.2018 року, згідно якої ОСОБА_4 відповідно до договору оренди від 09.04.2008 року отримувала орендну плату, в період з 2008 по 2012 рік орендну плату отримував ОСОБА_5 за довіреністю № 187 від 17.01.2008 року (а.с.54), не є письмовим документом, який відповідно до частини 4 ст. 22 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла до 05.04.2015 року) підтверджує факт внесення орендної плати орендарем та отримання її орендодавцем.

Відповідно до частини 1 ст. 202 ЦК України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, є правочином.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Надана відповідачем довідка № 53 від 20.03.2018 року року на а.с. 54 не містить інформації коли та в якому розмірі ОСОБА_5 виплачена орендна плата, не містить підпису ОСОБА_5 про отримання орендної плати, до неї не додані первинні бухгалтерські документи про отримання ОСОБА_5 орендної плати, які містять підпис ОСОБА_5, а тому у розумінні ст. 76 ЦПК України та частини 4 ст. 22 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV, яка діяла до 05.04.2015 року) не є належним доказом факту отримання не лише ОСОБА_4, а й ОСОБА_5 орендної плати у строки, встановлені договором оренди від 09.04.2008 року.

Відповідно до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, суд вважає, що факт внесення орендної плати відповідачем за 2008-2017 роки є недоведеним. І тому вимоги позивача є обґрунтованими.

Суд вважає, що стягненню на користь орендодавця ОСОБА_4 підлягає сума саме за вирахуванням податків, оскільки відповідно до ст. 164.2 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід від надання майна в оренду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу (п. 164.2.5). Відповідно до ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар (п. 170.1.1).

Таким чином, з відповідача на користь позивача (з урахуванням меж заявлених позовних вимог) підлягає стягненню заборгованість за орендною платою за вказаний період, яка становить 29530,83грн.(без вирахування податків) та складається з сум орендної плати за 2008 - 2017 роки, а саме:

РікСума заборгованості у гривнях (за вирахуванням суми податків) 2008 736,82 2009 1 697,61 2010 1 498,14 2011 1 797,78 2012 3 156,91 2013 3 156,91 2014 3 156,91 2015 3 873,39 2016 5 228,18 2017 5 228,18 всього 29530,83

Але, при цьому суд зазначає, що відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача і вказане клопотання підлягає врахуванню судом виходячи з такого.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік (скорочена) до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 ст. 261 ЦК України ).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 ст. 261 ЦК України ).

Частинами третьою, четвертою ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається зі змісту договору оренди (п.10), орендна плата вноситься один раз на рік до 31 грудня. Зі змісту договору не вбачається, що строк позовної давності між сторонами збільшувався. До суду позивач звернувся 19.02.2018 року.

Враховуючи наведене, вимоги позивача підлягають задоволенню в межах строків позовної давності. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню орендна плата за 2015-2017 роки в розмірі 14329,75 грн., а саме:

РікСума заборгованості у гривнях (за вирахуванням суми податків) 2015 3 873,39 2016 5 228,18 2017 5 228,18 всього 14329,75

Що стосується доводів відповідача щодо відсутності вини відповідача у порушенні строків внесення орендної плати, оскільки позивач не зверталась до відповідача для отримання орендної плати, то до вказаних доводів суд відноситься критично виходячи з такого.

Відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов'язанням провадиться - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання (п. 4).

В договорі оренди місце виконання орендарем грошового зобов'язання по внесенню орендодавцю орендної плати не встановлено, а тому воно має виконуватися відповідно до п. 4 абзацу 2 частини 1 ст. 532 ЦК України за місцем проживання орендодавця, тобто позивача.

Оскільки внесення орендної плати є грошовим зобов'язанням саме відповідача, саме він має докладати зусиль для його виконання.

Орендодавець, яким є позивач, відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" має лише право на своєчасне внесення орендної плати.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13.02.2013 р. у справі № 6-170цс12).

Отже, саме відповідач у справі має доводити у суді відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язання за договором оренди з внесення орендної плати або ж довести факт виконання ним даного зобов'язання.

Відповідачем не надано суду доказів про те, що він приймав заходи щодо внесення орендної плати за договором оренди за місцем проживання орендодавця щороку до 31 грудня.

Відповідачем не надано доказів відсутності кредитора, тобто позивача, у місці виконання зобов'язання, а саме, за місцем її проживання впродовж 2008-2017 років, як і доказів про те, що позивач відмовилась прийняти належне виконання, запропоноване боржником, а саме, отримати орендну плату за 2008-2017 роки у строки та на умовах, що встановлені договором оренди.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву (а.с.42) на те, що розшук орендарем орендодавця для виплати орендної плати ні договором оренди, ні діючим законодавством не передбачений, що такі дії орендодавця мають бути кваліфіковані як неприйняття належного виконання договору, суперечать нормі ст. 532 ЦК України щодо місця виконання грошового зобов'язання. Договором оренди не встановлено обов'язок орендодавця з'являтися до орендаря для виконаня орендарем своєго зобов'язання щодо внесення орендної плати, тобто не встановлено, що місцем виконання орендарем грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати є місцезнаходження орендаря.

Враховуючи, що відповідачем не доведена відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання щодо внесення орендної плати у строки, встановлені договором оренди, суд вважає, що строки внесення орендної плати за 2008-2017 роки відповідачем порушені з його вини.

Невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина 1 ст. 611 ЦК).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 14 договору оренди встановлено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення (а.с. 13-14).

Враховуючи, що суд дійшов висновку про те, що відповідачем порушені строки внесення орендної плати за 2008-2017 роки, які встановлені договором оренди, позивач має право на отримання від відповідача пені в розмірі, встановленому договором оренди (0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення).

Але, враховуючи вимоги позивача, а саме, зазначені позивачем періоди, за які він просить стягнути пеню, вказані вимоги, на думку суду, є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки позивач просить стягнути пеню в розмірі 0,1% за несвоєчасне внесення орендної плати в розмірі 1997,40 грн., тобто орендної плати за 2009 рік. При цьому період нарахування пені за 2009 рік зазначає як з 31.12.2008 року по 31.12.2009 року.

Суд вважає, що у вказаний період просрочення внесення орендної плати за 2009 рік не існує, оскільки орендну плату за 2009 рік відповідач повинен був виплатити позивачу до 31.12.2009 року і прострочення орендної плати за 2009 рік могло були лише після вказаної дати. Таким чином, розрахунок зроблений позивачем є необґрунтованим і тому суд до нього відноситься критично.

Аналогічним чином, суд вважає, що не має підстав для стягнення сум пені за несвоєчасно невнесену орендну плату:

за 2010 рік за період з з 31.12.2009 року по 31.12.2010 року, оскільки орендну плату відповідач повинен був виплатити позивачу до 31.12.2010 року;

за 2011 рік за період з з 31.12.2010 року по 31.12.2011 року, оскільки орендну плату відповідач повинен був виплатити позивачу до 31.12.2011 року;

за 2012 рік за період з з 31.12.2011 року по 31.12.2012 року, оскільки орендну плату відповідач повинен був виплатити позивачу до 31.12.2012 року;

за 2013 рік за період з з 31.12.2012 року по 31.12.2013 року, оскільки орендну плату відповідач повинен був виплатити позивачу до 31.12.2013 року;

за 2014 рік за період з з 31.12.2013 року по 31.12.2014 року, оскільки орендну плату відповідач повинен був виплатити позивачу до 31.12.2014 року;

за 2015 рік за період з з 31.12.2014 року по 31.12.2015 року, оскільки орендну плату відповідач повинен був виплатити позивачу до 31.12.2015 року;

за 2016 рік за період з з 31.12.2015 року по 31.12.2016 року, оскільки орендну плату відповідач повинен був виплатити позивачу до 31.12.2016 року;

за 2017 рік за період з з 31.12.2016 року по 31.12.2017 року, оскільки орендну плату відповідач повинен був виплатити позивачу до 31.12.2017 року.

Враховуючи наведене, а також те, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення пені за несвоєчасність внесення орендної плати, відсутні і в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача щодо застосування ст.625 ЦК України, то вирішуючи вказані вимоги суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України грошовим є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10. 2011 року у справі № 6-38цс11, від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 року у справі № 6-42цс11) та нараховуються незалежно від вини боржника (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі № 6-38цс11).

Заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (постанови Верховного Суду України від 6.06.2012 року у справі № 6-49цс12, від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13).

Враховуючи, що суд дійшов висновку про те, що відповідачем порушені строки внесення орендної плати за 2008-2017 роки, які встановлені договором оренди, тобто, боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, суд вважає, що позивач має право на отримання від відповідача трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних витрат.

Згідно позовної заяви та доданого до неї розрахунку позивач просила стягнути з відповідача 3% річних, відповідно до ст.625 ЦК України, за період з 31.12.2008 року по 31.12.2017 року, виходячи з суми заборгованості за орендною платою 34008,06 грн., що складає 9 182,18 грн.(а.с.9).

Суд вважає, що зазначений розрахунок не відповідає умовам укладеного між сторонами договору, оскільки орендна плата відповідно до п. 11 договору оренди вноситься щороку до 31 грудня і відповідно, у разі невнесення орендної плати за відповідний рік в строк до 31 грудня, з 01 січня наступного року настає прострочення цієї суми орендної плати.

Заборгованість 34008,06 грн., яка зазначена позивачем у розрахунку пені, є загальною заборгованістю за 2008-2017 роки, в той час як три проценти річних мають нараховуватися на заборгованість за орендною платою за кожний рік окремо і виходячи з розміру заборгованості орендної плати за вирахуванням сум податків.

Виходячи з умов договору оренди, суми орендної плати, яку суд вважав такою, що не виплачена позивачу за 2008-2017 роки, з якою погодився представник позивача, три проценти річних за прострочення відповідачем внесення орендної плати за 2008-2016 роки станом на 31.12.2017 року (в межах заявлених позовних вимог) становлять:

РікСума заборгованості у гривнях (за вирахуванням суми податків)Період простроченняСума 3% річних від простроченої суми у гривнях (за формулою: сума заборгованості х 3% : 365 х кількість днів прострочення) зпокількість днів 2008 736,82 01.01.2009 31.12.2017 3287 199,06 2009 1 697,61 01.01.2010 31.12.2017 2922 407,71 2010 1 498,14 01.01.2011 31.12.2017 2557 314,86 2011 1 797,78 01.01.2012 31.12.2017 2192 323,01 2012 3 156,91 01.01.2013 31.12.2017 1826 473,80 2013 3 156,91 01.01.2014 31.12.2017 1461 379,09 2014 3 156,91 01.01.2015 31.12.2017 1096 284,38 2015 3 873,39 01.01.2016 31.12.2017 731 232,09 2016 5 228,18 01.01.2017 31.12.2017 365 156,85 всього 2770,85

Але, враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача, а також те, що до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК), суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в межах позовної давності, а саме за період 01.01.2016 року по 31.12.2017 року в сумі 388,94 грн., яка складається з такого розрахунку:

РікСума заборгованості у гривнях (за вирахуванням суми податків)Період простроченняСума 3% річних від простроченої суми у гривнях (за формулою: сума заборгованості х 3% : 365 х кількість днів прострочення) зпокількість днів 2015 3 873,39 01.01.2016 31.12.2017 731 232,09 2016 5 228,18 01.01.2017 31.12.2017 365 156,85 всього 388,94

Що стосується вимог щодо стягнення 3% річних за прострочення орендної плати за 2008-2014 роки станом на 31.12.2017 року, то вказані вимоги задоволенню не підлягають у зв язку з пропуском строку позовної давності, оскільки з вказаними вимогами до суду позивач звернувся 19.02.2018 року.

Так, строк виконання зобов'язання з оплати орендної плати за 2008 -2014 роки настав відповідно до 31.12.2008 року, 31.12.2009 року, 31.12.2010 року, 31.12.2011 року, 31.12.2012 року, 31.12.2013 року та 31.12.2014 року. Таким чином право на звернення до суду з позовом про стягнення 3 % річних виникло у позивача за прострочення виплати орендної плати:

за 2008 рік - з 01 січня 2009 року і закінчилося 01 січня 2012 року, тобто позов заявлено зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем;

за 2009 рік - з 01 січня 2010 року і закінчилося 01 січня 2013 року, тобто позов заявлено зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем;

за 2010 рік - з 01 січня 2011 року і закінчилося 01 січня 2014 року, тобто позов заявлено зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем;

за 2011 рік - з 01 січня 2012 року і закінчилося 01 січня 2015 року, тобто позов заявлено зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем;

за 2012 рік - з 01 січня 2013 року і закінчилося 01 січня 2016 року, тобто позов заявлено зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем;

за 2013 рік - з 01 січня 2014 року і закінчилося 01 січня 2017 року, тобто позов заявлено зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем;

за 2014 рік - з 01 січня 2015 року і закінчилося 01 січня 2018 року, тобто позов заявлено зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи строк позовної давності не переривався.

Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підляють стягненню 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 388,94 грн, з яких :

232,09 грн - 3% річних за прострочення виплати орендної плати за 2015 рік за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року

156,85 грн. - 3% річних за прострочення виплати орендної плати за 2016 рік за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.

Що стосується вимог щодо стягнення інфляційних витрат відповідно до ст.625 ЦК України, то ці вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають виходячи з такого.

Згідно позовної заяви та доданого до неї розрахунку позивач просила стягнути з відповідача суму інфляційних витрат, відповідно до ст.625 ЦК України, в розмірі 4898,70 грн., нараховану на суму боргу з орендної плати за 2009-2017 роки виходячи з такого розрахунку:

рікСума заборгованості з орендної плати(грн.)Період простроченняКількість днів простроченняІндекс інфляції(%)Сума інфляційних витрат (грн..) зпо 2009 1997,40 31.12.2008 31.12.2009 366 112,3 245,60 2010 2115,04 01.01.2010 31.12.2010 365 109,1 192,40 2011 2115,04 01.01.2011 31.12.2011 365 104,6 97,20 2012 3714,00 01.01.2012 31.12.2012 366 99,8 -7,50 2013 3714,00 01.01.2013 31.12.2013 365 100,5 18,50 2014 3714,00 01.01.2014 31.12.2014 365 124,9 924,70 2015 4639,00 01.01.2015 31.12.2015 365 143,3 2008,60 2016 5566,37 01.01.2016 31.12.2016 366 112,4 690,10 2017 5566,37 01.01.2017 31.12.2017 365 113,7 729,10 Разом 4898,70

Суд вважає, що зазначений розрахунок є не вірним, оскільки орендна плата відповідно до п. 11 договору оренди вноситься щороку до 31 грудня і відповідно, у разі невнесення орендної плати за відповідний рік в строк до 31 грудня, прострочення суми орендної плати настає саме з 31 грудня того року, за який сплачується орендна плата. Наприклад, прострочення орендної плати за 2009 рік настає з 31.12.2009 року.

Отже, заявляючи вказані вимоги, позивач не звернув увагу, що орендна плата за 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки, згідно умов договору, а саме до п.11 договору оренди, вноситься щороку до 31 грудня і відповідно, у разі невнесення орендної плати за відповідний рік в строк до 31 грудня, прострочення цієї суми орендної плати настає з 01 січня наступного року.

Враховуючи строки сплати орендної плати за договором та періоди за які позивач просить нарахувати інфляційні витрати, суд вважає, що у вказані періоди прострочення орендної плати не існувало.

Враховуючи наведене, а також те, що суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог, підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення інфляційний витрат, відповідно до ст.625 ЦК України, за несвоєчасність внесення орендної плати, відсутні і в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача щодо розірвання договору оренди землі від 09.04.2008 року, укладеного між ним та ТОВ "Рута-Плюс", у зв язку невиконанням відповідачем обов язків, передбачених умовами договору (систематична несплата орендної плати), то вказані вимоги є обґрунтованими, такими, що знайшли своє підтвердження в ході судового засіданні і тому вони підлягають задоволенню виходячи з такого.

За правилами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Аналогічна норма закріплена і в ст. 31 Закону України "Про оренду землі", згідно частини третьої якої договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом 38 договору оренди визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором (а.с.13-14).

Згідно із п. "д" частини 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28.09.2016 року у справі № 6-977цс16, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, разове порушення умов договору у цій частині не є підставою для його розірвання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2012 року у справі № 6-146цс12.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач орендну плату за 2008-2017 роки позивачу станом на день розгляду справи у суді не виплачував.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату позивачу орендної плати, відповідачем суду надано не було.

Несплата відповідачем орендної плати протягом 10 років (2008-2017 роки) у строки, встановлені договором, є систематичною несплатою відповідачем орендної плати (невиконанням обов'язків, передбачених умовами договору) та відповідно істотним порушенням відповідачем договору, що є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі, який був укладений 09.04.2008 року між орендодавцем ОСОБА_4 та орендарем - ТОВ "Рута-Плюс , на підставі п. "д" частини 1 ст. 141 ЗК України, ст. 32 Закону України "Про оренду землі" та ст. 651 ЦК України.

Враховуючи наведене позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме в частині:

розірвання договору оренди

стягнення орендної плати за 2015-2017 роки в розмірі 14329,75 грн.

стягнення 3% річних за прострочення внесення орендної плати за 2015-1016 роки за період 01.01.2016 року по 31.12.2017 року в розмірі 388,94 грн..

Решта вимог позивача задоволенню не підлягає у зв язку з необгрунтованністю та спливом позовної давності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись ст..141 ЦПК України, та враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесений ним судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем були заявлені дві вимоги: немайнового характеру (про розірвання договору) та майнового характеру (стягнення суми заборгованості в розмірі 60185,49 грн).

За вимогу немайнового характеру позивачем сплачено судовий збір за ставкою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що відповідає нормам ст.4 ЗУ Про судовий збір і становить 704,80 грн.(а.с.1). Вказані вимоги немайнового характеру судом задоволені в повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказані судові витрати у вигляді понесеного судового збору в розмірі 704,80 грн.

За вимогу майнового характеру позивачем, як фізичною особою сплачено судовий збір за ставкою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що відповідає нормам ст.4 ЗУ Про судовий збір і становить 704,80 грн.(а.с.39). Вимоги майнового характеру задоволені судом частково в розмірі 14718,69 грн. Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору за майнові вимоги пропорційно до задоволених вимог(24,45%), а саме сума в розмірі 172,32 грн.

Таким чином загальна сума судових витрат понесених позивачем у вигляді судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 877,12 грн.(704,80 грн. + 172,32 грн.).

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута - Плюс" про розірвання договору оренди земельної ділянки задовольнити.

Розірвати договір оренди землі, укладений 09 квітня 2008 року між орендодавцем ОСОБА_4 та орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Рута - Плюс", згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, загальною площею 5,48 га, кадастровий номер 1422084400010000514, який зареєстрований у Добропільському міському відділі Донецької регіональної філії ДП "ЦДЗК" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, запис у Державному реєстрі земель від 09 квітня 2008 року за № 4АА007251040817400053.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута - Плюс" про стягнення заборгованості за орендною платою, пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат від простроченої суми задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута - Плюс" на користь ОСОБА_4 заборгованість за орендною платою за 2015-2017 роки у розмірі 14329,75 грн.(чотирнадцять тисяч триста двадцять девять гривень 75 коп.), три процентра річних від простроченої суми орендної плати за 2015-1016 роки за період 01.01.2016 року по 31.12.2017 року в розмірі 388,94 грн.(триста вісімдесят вісім гривень 94 коп.), а всього 14718,69 грн. (чотирнадцять тисяч сімсот вісімнадцять гривень 69 коп.).

В решті позовних вимог про стягнення заборгованості за орендною платою, пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат від простроченої суми відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута - Плюс" на користь ОСОБА_4 на відшкодування витрат по сплаті судового збору суму у розмірі 172,32 грн. (сто сімдесят дві гривні 32 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, повністю або частково шляхом подання письмової апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області або через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Позивач: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю Рута - Плюс , код ЄДРПОУ 32090273, місцезнаходження юридичної особи: 85030, Донецька область, Добропільський район, село Криворіжжя, вулиця Центральна, будинок 83Б.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 19 квітня 2018 року. Повний текст рішення суду буде складений 29 квітня 2018 року.

Надруковано власноручно в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О.В. Здоровиця

19.04.2018