Постанова

від 18.09.2018 по справі 227/486/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 227/486/18 Номер провадження 22-ц/775/1082/2018

Єдиний унікальний номер 227/486/18

Номер провадження 22-ц/775/1082/2018 Доповідач Хейло Я.В.

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Хейло Я.В.

суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря: Дороніна Д.Р.

розглянувши в у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс про стягнення орендної плати за користування земельними ділянками та розірвання договору оренди земельної ділянки (справа № 227/486/18, головуючий у суді першої інстанції Здоровиця О.В.),-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Рута-Плюс" про стягнення орендної плати за користування земельними ділянками та розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивувала тим, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 11.12.2007 року вона є власником земельної ділянки площею 5,48 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Криворізької сільської ради. За договором оренди б/н від 09.04.2008 року зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ "Рута-Плюс" строком на 49 років.

Відповідач, згідно пунктів 5, 8, 9 договору зобов'язався протягом строку дії договору, за кожен рік користування земельною ділянкою, сплачувати, один раз на рік, орендну плату в розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в строк не пізніше 31 грудня кожного року. З моменту підписання договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації зросла. Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" № 92/2002 від 02.02.2002 року зі змінами та доповненнями від 19.08.2008 передбачено, що за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення встановлюється плата у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Зазначала, що відповідач порушив її право щодо своєчасного розрахунку за користування земельної ділянкою і жодного разу не сплатив їй орендну плату за період з 2008 по 2017 рік, а також щодо встановлення належного розміру орендної плати.

Просила розірвати договір оренди землі від 09.04.2008 року, укладений між нею та ТОВ "Рута-Плюс" на земельну ділянку площею 5,37 га, кадастровий номер НОМЕР_1; стягнути з ТОВ "Рута-Плюс" заборгованість з орендної плати на земельну ділянку у сумі 34008, 06 гривень, пеню у розмірі 0, 1 % у сумі 12096, 55 гривень та 3% річних від простроченої суми у сумі 9182, 18 гривень, відсотки з урахуванням індексу інфляції - 10261, 80 гривень, що загалом складає 60185, 49 гривень; стягнути судовий збір з відповідача.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Рута-Плюс" про розірвання договору оренди земельної ділянки задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений 09 квітня 2008 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Рута - Плюс", згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області, загальною площею 5,48 га, кадастровий номер НОМЕР_1, який зареєстрований у Добропільському міському відділі Донецької регіональної філії ДП "ЦДЗК" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, запис у Державному реєстрі земель від 09 квітня 2008 року за № 4АА007251040817400053.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Рута-Плюс" про стягнення заборгованості за орендною платою, пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат від простроченої суми задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Рута-Плюс" на користь ОСОБА_1 заборгованість за орендною платою за 2015-2017 роки у розмірі 14329,75 грн, три проценти річних від простроченої суми орендної плати за 2015-1016 роки за період 01.01.2016 року по 31.12.2017 року в розмірі 388,94 грн, а всього 14718, 69 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ТОВ Рута-Плюс просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди та ухвалити нове, яким ОСОБА_1 в цієї частині позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно досліджено надані по справі докази.

Посилається на ст. 27 Закону України Про оренду землі , ст. 141 ЗК України та зазначає, що несвоєчасна виплата орендної плати не може слугувати самостійною підставою для розірвання договору оренди землі. Також суд не визначився з критерієм систематичності невиплати орендної плати.

Твердження суду щодо виплати орендної плати поштовими переказами є неаргументованим та безпідставним, оскільки товариства, що здійснюють діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва, налічує сотні орендодавців. У зв'язку з цим виплата орендної плати на сьогоднішній час здійснюється безпосередньо за місцезнаходженням товариства.

Спірні правовідносини не є грошовими та враховуючи характер правовідносин за усталеними правилами та звичаями ділового обороту виконання має здійснюватися за місцем знаходження офісу та бухгалтерії товариства, а позивач за такими виплатами не зверталася.

Посилається на практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі Спрронг та Льонрот проти Швеції , Прессос компанія Нав'єра А.О. та інші проти Бельгії , Звольський та Звольська проти Республіки Чехія відповідно до яких Європейський суд наголошує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно здійснюватися з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, рішення суду залишити без зміни та зазначала, що систематичне несплата орендної плати тобто її невиплата більш ніж два рази як раз за законом і є підставою для розірвання договору оренди. Судом встановлено, що оренда плата відповідачем нараховувалася але не виплачувалася. Посилання у скарзі на ті обставини, що орендна плата має бути виплачена за місцем знаходження боржника та за зверненням кредитора не ґрунтуються на законі.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Зібраними доказами по справі встановлено, що ОСОБА_1, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 від 11.12.2007 року на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,48 га, сільськогосподарського призначення на території Криворізької сільської ради Добропільського району Донецької області (а.с.12).

09.04.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ Рута-Плюс укладено договір оренди землі (а.с.13).

За умовами вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради Добропільського району. Площа земельної ділянки 5,48 га. Нормативно грошова оцінка землі - 57789,01 грн. Строк дії договору 49 років. Орендна плата встановлюється в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, форма платежу - грошова. Орендна плата вноситься у такі строки - один раз на рік, до 31 грудня.

Пунктом 28 вказаного договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря, зокрема - своєчасного внесення орендної плати. Пунктом 38 визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також і інших підстав, визначених законом.

За період з 2008 року по 2017 рік орендна плата відповідачем відповідно до умов укладеного договору не виплачувалась, внаслідок чого виникла заборгованість.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на стягнення заборгованості з орендної плати, яка тривалий час не виплачувалася відповідачем з урахуванням 3 % річних, тому стягнув з ТОВ Рута-Плюс на користь позивача заборгованість за орендною платою в межах строку позовної давності за 2015-2017 роки у розмірі 14329,75 грн, три проценти річних від простроченої суми орендної плати за 2015-1016 роки за період 01.01.2016 року по 31.12.2017 року в розмірі 388,94 грн, а всього 14718, 69 грн.

Також, враховуючи, що орендна плата не виплачувалась систематично та тривалий час, прийшов до висновку про розірвання договору оренди землі з підстав, передбачених ст.ст. 24, 25, 28 Закону України Про оренду землі .

З апеляційної скарги відповідача вбачається, що він оскаржує рішення в частині розірвання договору оренди між ОСОБА_1 та ТОВ Рута-Плюс .

ОСОБА_1 з рішенням суду погодилася та апеляційну скаргу не подавала.

Відповідно до статті 367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до частини 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 9 ст. 93 ЗК України також встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV з наступними змінами).

Відповідно до частини 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 2.10.2003 року № 1211-IV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 07.04.2008 року) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди 07.04.2008 року) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

З приводу доводів апеляційної скарги відповідача апеляційний суд зазначає наступне.

За правилами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Аналогічна норма закріплена і в ст. 31 Закону України "Про оренду землі", згідно частини третьої якої договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом 38 договору оренди визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором (а.с. 14).

Згідно із п. "д" частини 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Тобто, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28.09.2016 року у справі № 6-977цс16, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, разове порушення умов договору у цій частині не є підставою для його розірвання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2012 року у справі № 6-146цс12.

Несплата відповідачем орендної плати з 2008 року у строки, встановлені договором, є систематичною несплатою відповідачем орендної плати (невиконанням обов'язків, передбачених умовами договору) та відповідно істотним порушенням відповідачем договору, що є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі, який був укладений 07.04.2008 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем - ТОВ "Рута-Плюс , на підставі п. "д" частини 1 ст. 141 ЗК України, ст. 32 Закону України "Про оренду землі" та ст. 651 ЦК України.

Доводи відповідача про те, що систематична несплата орендної плати не може бути самостійною підставою для розірвання договору, оскільки розірвання договору має місце лише за умови наявності двох та більше підстав припинення права користування земельною ділянкою не заслуговують на увагу.

Зазначені доводи відповідача суперечать п. 38 договору оренди, який передбачає розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та не містить виключення з цих обов'язків - внесення орендної плати у строки, встановлені договором.

Доводи апеляційної скарги в тієї частині, що зобов'язання щодо своєчасної виплати орендної плати не є грошовим, а тому має виконуватися за місцем знаходження боржника також не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на законі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу , сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має права вимагати від неї.

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Таким чином, правовідношення, в якому орендодавець за плату зобов'язаний передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, тобто в якому передбачено оплату грошей як ціни договору є грошовим зобов'язанням.

Відповідно до ч.1 п.4 ст.532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, то за грошовими зобов'язаннями виконання проводиться за місцем проживання кредитора.

Посилання представника відповідача на практику Європейського суду з прав людини на дають підстав для скасування рішення першої інстанції , оскільки ці рішення на спірні правовідносини не поширюються.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, відповідно до статті 375 ЦПК України, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 квітня 2018 року без зміни.

Керуючись статтями 367, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Рута-Плюс залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 квітня 2018 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її винесення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий Судді