Постанова

від 24.04.2018 по справі 911/3601/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2018 р. Справа№ 911/3601/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Андрієнка В.В.

секретар Ковальчук Р.Ю.;

за участю

представників: позивача - Лисенко В.О.

відповідача - Якименко О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2018 р. (повне рішення складено 01.03.2018 р.)

у справі № 911/3601/17 (суддя - Ейвазова А.Р.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства Таращанської районної ради "Таращатепломережа"

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу у розмірі 346 213,78 грн

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Комунального підприємства Таращанської районної ради "Таращатепломережа" про стягнення з відповідача заборгованості за несвоєчасну оплату основного боргу за договором купівлі-продажу природного газу у загальному розмірі 346 213,78 грн, з яких: 196 494,48 грн пені, 12 553,39 грн 3% річних та 137 165,91 грн інфляційних втрат.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач свої обов'язки за договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, оскільки порушив погоджені сторонами строки виконання відповідного зобов'язання.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.02.2018 р. (повне рішення складено 01.03.2018 р.) у справі № 911/3601/17 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за допомогою засобів поштового зв`язку подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для справи, та порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що оскільки відповідач не включений до реєстру за заявленими у даній справі вимогами, тому, на його думку, списання заборгованості є неправомірним.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2018 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя), Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2018 р. у справі № 911/3601/17 та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та призначено до розгляду на 24.04.2018 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

15.12.2014 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Комунальним підприємством Таращанської районної ради "Таращатепломережа" (далі - покупець) було укладено договір № 2195/15-БО-17 купівлі-продажу природного газу (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією Нафтогаз України , а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Як передбачено п. 2.1 договору, продавець передає з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. газ у обсязі до 322,0 тис.куб.м.

Ціна за 1000 куб.м газу становить - 7661,64грн з ПДВ (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.3 визначено, що у разі зміни уповноваженим органом ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.

Згідно з п. 5.5 договору загальна вартість природного газу за вказаним договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Як визначено п. 6.1 договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині поставки газу до 31.12.2015 р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 договору).

В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до вказаного договору.

Так, відповідно до додаткової угоди № 11 від 25.11.2015 р. сторонами змінено ціну за 1000 куб.м природного газу, яка з 01.11.2015 р. становить з ПДВ 8 751,10 грн.

На виконання п. 2.1 договору позивач поставив протягом січня-грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 832 562,77 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Станом на 23.03.2016 р. відповідач повністю розрахувався за переданий природний газ у 2015 році.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої обов'язки за договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, оскільки порушив погоджені сторонами строки виконання відповідного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1 укладеного договору сторони передбачили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

03.11.2016 р. було прийнято Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016 р.

Вказаним Законом визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Разом з цим, не включення відповідача до учасників відповідної процедури врегулювання заборгованості, не є підставою стверджувати, що положення такого Закону в частині списання нарахованих процентів, пені та втрат від інфляції не розповсюджуються на нього.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Як було встановлено вище, відповідач у даній справі погасив заборгованість перед позивачем за природний газ до набрання чинності відповідним Законом, отже, нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, згідно з ч. 3 ст. 7 вказаного Закону, підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.

Таким чином, з дати набрання чинності вказаним Законом, зокрема, з 30.11.2016 р. нараховані пеня, 3% річних та втрати від інфляції підлягають списанню.

Доводи скаржника про те, що відповідач не включений до реєстру за заявленими у даній справі вимогами, а тому, на його думку, списання заборгованості є неправомірним, колегія суддів вважає необґрунтованим, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. ст. 4, 5, 6 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Так, у частині 1 статті 7 вказаного Закону мова йде саме про реструктуризовану заборгованість, для проведення якої необхідно, щоб підприємство було включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Натомість, у частині 3 статті 7 Закону мова не йде про реструктуризовану заборгованість, а про заборгованість за природний газ, яка існувала та була погашена теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями до набрання чинності вищевказаним Законом.

Отже, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть бути застосовані передбачені таким Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки за загальним правилом (ч. 1 ст. 58 Конституції України) закон не має зворотної дії в часі.

Таким чином, виконання ч. 3 ст. 7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2018 р. у справі №904/10745/16.

Як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за несвоєчасну оплату основного боргу за договором купівлі-продажу природного газу у загальному розмірі 346 213,78 грн, з яких: 196 494,48 грн пені, 12 553,39 грн 3% річних та 137 165,91 грн інфляційних втрат, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 17 310,68 грн витрат на оплату послуг адвоката в суді першої інстанції.

В підтвердження відповідної вимоги позивач надав суду:

- копію договору № 92/17(г) від 14.12.2017 р., укладеного між відповідачем та адвокатом Якименко О.В.;

- довіреність № 76 від 14.12.2017 р., видану відповідачем Якименку О. В.;

- копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю № 3207/10 від 18.01.2007 р., виданого Якименку О. В.;

- рахунок від 14.12.2017 р. на оплату послуг згідно договору № 92/17(г) на суму 17310,68 грн;

- платіжне доручення № 169 від 14.12.2017 р. на суму 17 310,68 грн;

- акт виконаних робіт від 14.12.2017 р.

Згідно зі ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, участь адвоката у судових засіданнях, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про стягнення з позивача вартості витрат відповідача на оплату послуг адвоката у розмірі 17 310,68 грн.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2018 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд та витрати відповідача на оплату послуг адвоката покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 23.02.2018 р. у справі № 911/3601/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ст. ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.04.2018 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Андрієнко