Постанова

від 23.04.2018 по справі 910/18934/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р. Справа№ 910/18934/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання Крепотіні А.К.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 23.04.2018 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ВОРД" на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2018 (повний текст складено 21.02.2018)

у справі №910/18934/17 (суддя - Балац С.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТРІМ-ПАК"

до товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ВОРД"

про стягнення 259 353,96 грн.

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "АТРІМ-ПАК" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ВОРД" про стягнення заборгованості та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 259 353,96 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем, оскільки не здійснив розрахунок за поставлений позивачем товар за договором поставки від 31.03.2017 № 00033. Вказана обставина призвела до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаним договором в сумі 259 353,96 грн., з яких: 218 164,32 грн. - основна заборгованість, пеня в сумі 25 588,74 грн., 3 % річних в сумі 2 961,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 12 639,90 грн.

Заперечуючи проти позову відповідач вказав на те, що позивачем було поставлено товар відповідачу без будь-яких заявок останнього, а кількість товару, яку було поставлено не була обумовлена практичною потребою.

Позивачем були подані заперечення на зазначені вище доводи відповідача, в яких позивач зазначив про наявність замовлення згідно заявок-специфікацій на виготовлення продукції та подальший перехід до відповідача права власності на товар шляхом підписання накладних. Крім того, бажання відповідача повернути позивачу отриманий товар у відповідача виникло тільки після подання позивачем позову до суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі №910/18934/17 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ВОРД" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АТРІМ-ПАК" основний борг в сумі 218 164 грн. 32 коп.; пеню в сумі 25 588 грн. 74 коп.; 3 % річних в сумі 2 961 грн. 00 коп.; інфляційні втрати в сумі 11 239 грн. 23 коп.; витрати на правову допомогу в сумі 12 988 грн. 00 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 3 869 грн. 30 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ВОРД" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі №910/18934/17.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ВОРД" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "МІЛК-ВОРД" на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2018 у справі № 910/18934/17, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "АТРІМ-ПАК" вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ "АТРІМ-ПАК" надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представники ТОВ "МІЛК-ВОРД" у судове засідання суду апеляційної інстанції 23.04.2018 року не з'явились. Про час та місце розгляду справи скаржник був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.1, п.1 ч.3 ст.202, ч.12 ст.270 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, скаржник про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки відповідач суд не повідомив. Участь представників скаржника, що не з'явилися, у судовому засіданні 23.04.2018 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції між товариством з обмеженою відповідальністю "АТРІМ-ПАК", як постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ВОРД", як покупцем укладено договір поставки від 31.03.2017 № 00033 (далі - договір), відповідно до предмету якого позивач зобов'язується передавати (поставляти) у зумовлені строки відповідачу поліамідну оболонку, кліпсу та інше (далі - товар), а відповідач зобов'язується приймати товар і оплачувати його (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.4 договору визначено, що право власності на поставлений товар переходить до відповідача в момент підписання останнім або його уповноваженим представником відповідних накладних на товар.

Умовами п. 5.3 договору сторони погодили, що претензії за якістю поставленого товару приймаються протягом п'яти календарних днів після поставки товару з оформленням відповідного документа. При оформленні акту повинні бути присутніми представники обох сторін. Якщо представник позивача був завчасно повідомлений, але не присутній, то акт підписується в односторонньому порядку.

Положеннями п. 8.2 договору передбачено, що відповідач повинен сплатити за поставлений товар не пізніше чотирнадцяти календарних днів з дати поставки товару позивачем.

Відповідно до п. 9.4 договору, у разі несплати вартості товару відповідачем у строк, встановлений п. 8.2 договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожний день прострочення.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вірно вказав суд першої інстанції, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором та на його умовах, поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 275 164,32 грн. Поставка товару підтверджується видатковими накладними від 13.06.2017 № РН-0000214 на суму 81 457,98 грн., від 04.07.2017 № РН-0000261 на суму 98 677,56 грн. та від 04.08.2017 № РН-0000365 на суму 95 028,78 грн., які підписані сторонами та містяться в матеріалах справи.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем було виконано умови укладеного між сторонами договору у повному обсязі, поставлено відповідний товар, а відповідачем прийнято такий товар без будь-яких зауважень. При цьому, відповідач вартість отриманого товару на користь позивача сплатив частково, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 218 164,32 грн., що водночас підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 17.10.2017, який підписаний сторонами та скріплений відбитками їх печаток та наявний в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки, відповідач, під час розгляду справи у суді першої інстанції не надав суду доказів оплати за поставлений позивачем товар, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у відповідача перед позивачем на час розгляду справи існувала заборгованість у розмірі 218 164,32 грн., яка підлягала стягненню.

Отже, враховуючи вищенаведене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що сума заборгованості відповідача у розмірі 218 164,32 грн. відповідає фактичним обставинам та підтверджена матеріалами справи, а тому, місцевим господарським судом правомірно було задоволено позов в цій частині.

Крім основної суми заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 25 588,74 грн., 3 % річних в сумі 2 961,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 12 639,90 грн.

Враховуючи, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

У відповідності до ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, здійснивши перевірку розрахунку пені, що нарахована позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в межах шести місяців по кожній окремо поставці та видатковій накладній, колегія суддів вважає його арифметично вірним та обґрунтованим. Крім того, вірним є розрахунок 3% річних.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 12 639,90 грн. в період з червня по грудень 2017 колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення вказаної вимоги частково в сумі 11 239,23 грн. Як вірно зазначив місцевий господарський суд в період з липня по грудень 2017 з вирахуванням суми нарахованих позивачем інфляційних втрат за червень 2017, оскільки кількість днів прострочки у червні становила 3 дні, в той час, як нарахування інфляційних втрат вважається правомірним при простроченні понад 15 днів у місяці.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача пені в сумі 25 588,74 грн., 3% річних в сумі 2 961,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 11 239,23 грн.

Також, на переконання колегії суддів, місцевим господарським судом обґрунтовано стягнуто з відповідача 12 988 грн. витрат на правову допомогу (послуги адвоката). Колегія суддів вважає, що вказані витрати є співрозмірними заявленим позовним вимогам.

В матеріалах справи наявні договори про надання правової допомоги, а саме: договір про надання правової допомоги від 05.10.2017 № б/н, укладений між позивачем та адвокатом Латиш К.В., договір про надання правової допомоги від 08.12.2017 № б/н, укладений між позивачем та адвокатом Гора Р.М.

Так позивачем, в підтвердження здійснення оплати наданих послуг за вказаними договорами подані до суду платіжні доручення від 26.10.2017 № 426 на суму 3 000,00 грн., від 11.12.2017 № 438 на суму 5 000,00 грн. та від 11.01.2018 № 218 на суму 5 000,00 грн.

Доводи скаржника про те, що позивачем було поставлено товар відповідачу без будь-яких заявок останнього, а кількість товару, яку було поставлено не була обумовлена практичною потребою, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, матеріали справи містять заявки-специфікації відповідно до яких товар за договором був замовлений позивачем.

Крім того, як вірно зазначив місцевий господарський суд, відповідач не скористався своїм правом на повернення товару позивачу як під час його прийняття так і в строк надання претензій за якістю товару, який передбачений п. 5.3 укладеного між сторонами договору.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2018 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ВОРД" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2018 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МІЛК-ВОРД" на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2018 року по справі № 910/18934/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2018 року по справі № 910/18934/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.

4. Матеріали справи № 910/18934/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко

Дата складання повного тексту постанови 26.04.2018 року