Постанова

від 23.04.2018 по справі 803/1539/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/12414/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Обрізка І.М., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

представника апелянта ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, ухвалену в порядку письмового провадження головуючим суддею Сорокою Ю.Ю. у м. Луцьку у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органів з питань архітектури та містобудування управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області Орлова Володимира Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, відділ містобудування та архітектури Нововолинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся з позовом Головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органів з питань архітектури та містобудування управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області Орлова Володимира Вікторовича про визнання протиправним та скасування рішення №33 від 11.05.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №20-2015 від 27 липня 2015 року на Реконструкцію квартири №1 і №3 під промтоварний магазин з добудовою по АДРЕСА_1 .

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року позов задоволений.

Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області оскаржило постанову суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вважав рішення протиправним і скасував його, не зазначивши причин неврахування письмового доказу - складеного за результатами перевірки акта від 11.05.2017 року, яким зафіксовані порушення містобудівного законодавства відділом містобудування, архітектури виконавчого комітету Нововолинської міської ради під час видачі містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки №20-2015 від 27.07.2015 року. Вказує апелянт, що рішення щодо надання містобудівних умов і обмежень на територіях, де відсутні плани зонування або детальні плани територій, уповноважені органи містобудування та архітектури приймати не мають права. Покликається на те, що якщо рішення об'єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень. Неможливість усунення виявлених недоліків у даному випадку полягає у тому, що затвердження генерального, детального плану території та плану зонування території у межах населеного пункту здійснюється виконавчим органом міської ради і не залежить від волі позивача, тому таке рішення підлягає скасуванню.

Просить апелянт скасувати постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Представник апелянта під час апеляційного розгляду підтримала апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 травня 2017 року головними інспекторами будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування УДАБІ у Волинській області проведено планову перевірку з питань дотримання відділом містобудування, архітектури виконавчого комітету Нововолинської міської ради вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, про що складено акт перевірки від 11 травня 2017 року (а.с.15-20).

Перевіркою встановлено порушення відділом містобудування, архітектури виконавчого комітету Нововолинської міської ради вимог містобудівної документації, зокрема, пункт 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року №109, та частину другу статті 5, пункти 1, 2 статті 25, пункту 5 розділу IV Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , а саме, надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на об'єкт будівництва Реконструкція приміщень квартири №1 і №3, переведених в нежитлові, під промтоварний магазин з добудовою та надбудовою на АДРЕСА_1, Волинської області №20-2015 від 27.07.2015 року при невідповідності намірів забудови положенням містобудівної документації на місцевому рівні, у тому числі надання їх з умовами щодо внесення змін до містобудівної або землевпорядної документацій. Зокрема, на Генеральному плані м. Нововолинськ, на який посилається об'єкт нагляду, в пункті 8 вищезгаданих містобудівних умов та обмежень, об'єкт будівництва відсутній; проект зонування також відсутній; детальний план території забудови земельної ділянки не розроблений.

На підставі зафіксованих актом перевірки порушень вимог містобудівного законодавства головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю органів з питань архітектури та містобудування УДАБІ у Волинській області Орловим В.В. 11.05.2017 року прийнято рішення №33 про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 27 липня 2015 року №20-2015 на Реконструкцію квартири №1 та №3 під промтоварний магазин з добудовою по АДРЕСА_1 , виданих відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Нововолинської міської ради ОСОБА_3 - позивачу у справі (а.с.14).

З оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для прийняття рішення про скасування містобудівних умов та обмежень земельної ділянки стало те, що містобудівні умови видані з порушенням норм містобудівного законодавства та з невідповідністю намірів щодо забудови земельної ділянки положенням містобудівної документації на місцевому рівні.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сама по собі відсутність детального плану території, розроблення і затвердження якого відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування ( частина 8 статті 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ) в розумінні частини 5 статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки таке рішення приймається виключно у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, так і не може бути підставою для скасування уже виданих містобудівних умов та обмежень. Крім того, скасування рішення об'єкта нагляду є крайнім заходом, спрямованим на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності і може застосовуватися у випадках, коли у контролюючого органу відсутні інші можливості до забезпечення дотримання вимог у сфері містобудівної діяльності, зокрема, у випадку неможливості усунення виявлених порушень під час перевірки.

Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний нагляд - сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Згідно частини одинадцятої статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності з метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду: 1) перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об'єктами нагляду; 2) витребовують від органів державної влади, фізичних та юридичних осіб документи і матеріали щодо предмета нагляду, одержують інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз даних, створених органами державної влади; 3) мають право безперешкодного доступу до місць будівництва об'єктів, приміщень, документів та матеріалів, необхідних для здійснення нагляду; 4) вимагають від органів державного архітектурно-будівельного контролю проведення перевірок у разі наявності ознак порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; 5) залучають у разі потреби до здійснення нагляду фахівців підприємств, установ, організацій, контрольних і фінансових органів.

Згідно із статтею 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Як передбачено статтею 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності основними складовими вихідних даних є:

1) містобудівні умови та обмеження;

2) технічні умови;

3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви. Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника. Зміни до містобудівних умов та обмежень можуть вноситися тільки за згодою замовника.

Як передбачено пунктом 1.1 розділу І Загальні положення Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року №109 (з наступними змінами та доповненнями, далі - Порядок №109), цей Порядок визначає процедуру надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст.

Згідно із пунктом 1.2 розділу І Загальні положення Порядку №109 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 розділу ІІ Порядок надання містобудівних умов та обмежень Порядку №109 містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва.

За приписами пункту 2.4 розділу ІІ Порядок надання містобудівних умов та обмежень Порядку №109 розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України Про регулювання містобудівної діяльності . Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Відмова у видачі містобудівних умов та обмежень або внесення змін до них з відповідним обґрунтуванням надається уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, визначений пунктом 2.1 цього розділу.

Отже, виходячи з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації ( в даному випадку місцевого рівня ) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів щодо забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, 27.07.2015 року відділом містобудування та архітектури Нововолинської міської ради видані позивачу ОСОБА_3 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на об'єкт будівництва Реконструкція приміщень квартири №1 і №3, переведених в нежитлові, під промтоварний магазин з добудовою та надбудовою на АДРЕСА_1 №20-2015.

Станом на дату отримання ОСОБА_3 містобудівних умов та обмежень чинним був Генеральний план забудови міста Нововолинськ, затверджений розпорядженням Волинського облвиконкому №197-р від 19 квітня 1982 року, термін дії якого рішенням Нововолинської міської ради від 20 лютого 2013 року №23/23 продовжено до 2017 року.

Судом першої інстанції встановлено, що на Генеральному плані забудови міста Нововолинська територія за адресою: АДРЕСА_1 належить до території житлових мікрорайонів та кварталів. При цьому, цільове призначення земельної ділянки, належної на праві власності позивачу відповідно до рішення Нововолинської міської ради №45/6 від 22.05.2015 року є для реконструкції приміщень квартири, переведених в нежитлові, під промтоварний магазин .

Системний аналіз статтей 19, 38 Земельного кодексу України дає підстави для висновку про те, що землі житлової та громадської забудови призначені для будівництва, зокрема, громадських будівель та споруд.

Додатком А ДБН В.2.2-9-99 Громадські будинки та споруди до видів громадських будинків віднесено, зокрема, будинки для підприємств громадської торгівлі.

Згідно із частиною другою статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наміри щодо забудови земельної ділянки ОСОБА_3 відповідають положенням містобудівної документації (зокрема, Генеральному плану міста Нововолинськ ) та цільовому призначенню земельної ділянки, а тому відсутні підстави вважати, що містобудівні умови та обмеження видані уповноваженим органом з порушенням Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та пункту 2.4 Порядку №109. Відповідно, рішення головного інспектора будівельного нагляду УДАБІ у Волинській області про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є протиправним і підлягає скасуванню.

Доводи апелянта щодо невідповідності намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами.

Крім того, покликання апелянта на те, що судом першої інстанції не взято до уваги письмового доказу - акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 11.05.2017 року, яким встановлено порушення містобудівного законодавства об'єктом нагляду містобудівного законодавства під час видачі містобудівних умов та обмежень на забудову земельної ділянки не заслуговує на увагу, оскільки акт перевірки є документом, який лише підтверджує факт проведення перевірки, містить доказову інформацію про виявлені правопорушення та не зумовлює виникнення будь-яких прав та обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких не перевірялася.

У даному випадку, актом встановлені порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності об'єктом нагляду містобудівного законодавства - відділом містобудування, архітектури виконавчого комітету Нововолинської міської ради, а не позивачем ОСОБА_3

Крім того, апеляційний суд відзначає відсутність повноважень відповідача скасовувати рішення про надання містобудівних умов, оскільки статтею 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об'єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право, зокрема, скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об'єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

У даному випадку відповідач не зупинив дію рішення, а скасував його.

Апеляційний суд також вважає недоведеними покликання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції такої підстави для скасування містобудівних умов як відсутність детального плану території ( або зонінгу ), виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, шостої, восьмої статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради. Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Як передбачено статтею 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід'ємною частиною детального плану території. Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.

Як встановлено судом першої інстанції, у пункті 8 розділу Загальні дані містобудівних умов та обмежень №20-2015 від 27.07.2015 року забудови земельної ділянки на об'єкт будівництва Реконструкція приміщень квартири №1 і №3, переведених в нежитлові, під промтоварний магазин з добудовою та надбудовою на АДРЕСА_1 , виданих позивачу ОСОБА_3, як замовнику, зазначено покликання на містобудівну документацію - Генеральний план м. Нововолинська.

Судом першої інстанції також встановлено, що детальний план території у межах вказаного населеного пункту щодо забудови земельної ділянки під Реконструкцію приміщень квартири №1 і №3, переведених в нежитлові, під промтоварний магазин з добудовою та надбудовою на АДРЕСА_1 не розроблявся.

Таким чином, сама по собі відсутність детального плану території, розроблення та затвердження якого відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування (частина восьма статті 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ), в розумінні частини п'ятої статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки таке рішення приймається виключно у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, так як і не може бути підставою для скасування уже виданих містобудівних умов та обмежень.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 року у справі №803/1231/17 ( адміністративне провадження №К/9901/36484/18 ).

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що забудовники земельної ділянки, які у встановленому законодавством порядку одержали документ про право користування земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням, не можуть нести відповідальності та зазнавати негативних наслідків у зв'язку з відсутністю не з їх вини детального плану території, а відповідачем як суб'єктом владних повноважень, на якого покладений обов'язок доказування правомірності свого рішення, не доведено протилежного, зокрема, того, що наміри забудовника не відповідали положенням містобудівної документації.

Закріплений у ст. 6 КАС України принцип верховенства права суди застосовують з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року).

В розумінні статті 1 Першого Протоколу Конвенції в зміст поняття "майно" до об'єктів права власності відноситься правомірні очікування / законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу.

При цьому правомірні очікування / законні сподівання , у разі, коли вони дійсно мають місце, підлягають захисту навіть тоді, коли не порушено принцип юридичної визначеності. Наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, а тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового, в тому числі судового, захисту.

У справі Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Відтак, отримавши у власність земельну ділянку для реконструкції приміщень квартири під промтоварний магазин та отримавши містобудівні умови, позивач правомірно очікував на те, що його право на розпорядження належним на праві власності майном відповідно до законодавства в майбутньому, не буде порушено чи обмежено під час здійснення суб'єктом владних повноважень заходів з державного архітектурно-будівельного нагляду чи припинено шляхом прийняття іншого рішення.

Також апеляційний суд зауважує, що з урахуванням завдань та принципів адміністративного судочинства, обов'язку доказування, принципу правової визначеності, особливостей розподілу обов'язку доказування в адміністративних справах слід трактувати будь-які сумніви не інакше, як неспроможність суб'єкта владних повноважень переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних рішень у спірних правовідносинах, що є невиконанням ним його процесуального обов'язку.

Нездатність державного органу довести обґрунтованість та законність власних дій чи бездіяльності є підставою судового захисту порушених прав позивача. Будь-який інший висновок фактично зводить нанівець всю систему завдань адміністративного судочинства та підриває конституційні засади України, яка в статті 3 Основного Закону визнала, що саме права і свободи людини (а не державного апарату) та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Апеляційний суд вважає також необґрунтованими доводи апелянта про розгляд справи неповноважним складом суду. Оскільки відповідачем у справі є посадова особа центрального органу виконавчої влади, то відповідно до Кодексу адміністративного судочинства ( в редакції на час вирішення справи в суді першої інстанції ) справа може бути розглянута судом у одноособовому складі.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ч.6 ст.139 КАС України, оскільки судове рішення першої інстанції залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у справі № 803/1539/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складене 02.05.2018 року