Постанова

від 25.04.2018 по справі 904/312/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2018 Справа № 904/312/18

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Дармін М.О., Антонік С.Г.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 у справі №904/312/18 (суддя Ніколенко М.О.; рішення ухвалене о 12:28 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 26.02.2018)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром", м.Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Метал", м.Дніпро

про стягнення попередньої оплати та штрафних санкцій в сумі 137524,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Метал" про стягнення 137524,15 грн., з яких: попередня оплата у розмірі 104076,00 грн., пеня у сумі 12637,80 грн., штраф у розмірі 10407,60 грн., інфляційні втрати в розмірі 7269,00 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 2586,28 грн. та три проценти річних в сумі 547,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неправомірне користування грошовими коштами в сумі 104076,00 грн., які були перераховані як попередня оплата товару за договором поставки №27/1232 від 14.04.2014, але не були повернуті позивачу в строк до 19.11.2017 після укладення між сторонами Додаткової угоди №4 від 09.11.2017 про припинення дії додатку №5 до цього договору поставки. У зв'язку з простроченням поставки товару та неповерненням передплачених коштів позивач додатково нарахував та вимагає стягнення з відповідача пеню, штраф, інфляційні втрати, три проценти річних та проценти за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 у справі №904/312/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Метал" на користь Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" суму основного боргу в розмірі 104076,00 грн., пеню в розмірі 12637,80 грн., штраф в розмір 10407,60 грн. та судовий збір у сумі 1906,82 грн. В решті вимог відмовлено.

Означене рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що судом встановлено, що позивач має право вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за неотриманий товар, а також штраф та пеню за прострочення поставки товару. Щодо решти вимог позивача про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами суд дійшов висновку, що умовами договору та нормами чинного законодавства не передбачено виникнення у відповідача таких зобов'язань.

Позивач (ПАТ "Сумихімпром") звернувся з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 у справі №904/312/18 в частині відмови в стягненні інфляційних втрат в сумі 7269,00 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 2586,28 грн., трьох процентів річних в сумі 547,47 грн. та витрат на сплату судового збору в сумі 156,05 грн. та в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Сумихімпром".

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що відмовляючи у стягненні інфляційних втрат в сумі 7269,00 грн., суд першої інстанції при ухваленні рішення не звернув уваги на умови договору №27/1232 від 14.04.2014, пунктом 6.2. якого передбачено, що в разі порушення строків постачання товару по договору постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості непоставленого в строк товару згідно зі статтею 231 Господарського процесуального кодексу України. У разі здійснення покупцем попередньої оплати постачальник, крім зазначених штрафних санкцій, повертає покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції. Крім того, апелянт вказує, що 09.11.2017 між сторонами укладено додаткову угоду №4 про припинення додатку №5 до вищевказаного договору поставки, відповідно до пункту 2 якої постачальник зобов'язується повернути покупцю попередню оплату з урахуванням індексу інфляції у строк не більше 10 календарних днів з дати укладення даної додаткової угоди і саме відповідно до додаткової угоди №4 відповідача зобов'язано було повернути попередню оплату в сумі 104076,00 грн. в строк до 19.11.2017 включно. Отже, за твердженням позивача, з 20.11.2017 у відповідача перед позивачем виникли грошові зобов'язання, а саме обов'язок повернути грошові кошти і саме з цієї дати - 20.11.2017 по 22.01.2018 позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 547,47 грн., на що суд також, на думку апелянта, не звернув увагу. Звертає увагу апелянт і на неправомірну відмову суду у стягненні процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки ПАТ "Сумихімпром" законно нарахувало ТОВ "Агро-Метал" відсотки за користування чужими коштами, розмір яких за період з 20.11.2017 по 22.01.2018 складає 2586,28 грн., керуючись умовами пункту 6.1. договору, статтею 536 Цивільного кодексу України та частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Сумихімпром" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 у справі №904/312/18, ухвалено розглянути апеляційну скаргу 25.04.2018 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідач (ТОВ "Агро-Метал") відзив на апеляційну скаргу по суті заявлених вимог у визначений судом апеляційної інстанції строк до 16.04.2018 - не надав.

До матеріалів справи підприємством зв'язку "УКРПОШТА" повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 у даній справі, що була направлена на адресу відповідача у м. Дніпро по вул. Січових стрільців (Артема)АДРЕСА_1, не була отримана відповідачем та повернута до суду за закінченням терміну зберігання.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Метал" (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Сумихімпром" (Покупець) укладено Договір поставки №27/1232 від 14.04.2014 (надалі - Договір, а.с.14-17), за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах даного Договору труби фторопластові в броні, перехідники, відводи, фторопластові вироби (листи, стержні, ФУМ) надалі - товар, згідно додатків, що є невід'ємними частинами цього Договору.

Пунктом 2.1. Договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється Постачальником згідно заявки Покупця. Умови та строк постачання зазначаються у додатках, що є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 5.2. Договору, порядок та строк оплати зазначаються у додатках, що є невід'ємними частинами до договору.

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що в разі порушення строків постачання товару (партії товару) по Договору Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості непоставленого в строк товару згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України. У разі здійснення Покупцем попередньої оплати Постачальник, крім зазначених штрафних санкцій, повертає Покупцю кошти з урахуванням індексу інфляції.

Згідно пунктів 8.1., 8.2. цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 8.1. цього Договору, та закінчується 31.12.2019, а в частині платіжних зобов'язань - до повного їх виконання.

До Договору сторонами укладено Додаток №5 від 10.05.2017 на поставку товару (труб фторопластова Ф4 ф50х15 Д-2200 мм - 3 шт.) та труба фторопластова Ф4 ф87х13 згідно креслення Ежектор - 6 шт.)у сумі 148680,00 грн. (а.с.18).

Пунктом 4 Додатку №5 сторони визначили порядок та умови оплати: Покупець здійснює оплату за поставлений товар (партію товару) шляхом перерахування 70% вартості товару (партії товару) протягом 20-ти календарних днів з моменту отримання Покупцем належним чином оформленого рахунку-фактури Постачальника, решту 30% протягом 3-х календарних днів з моменту поставки товару (партії товару).

Пунктом 5 Додатку №5 погоджено, що термін постачання товару протягом 45-ти робочих днів з моменту здійснення Покупцем попередньої плати у розмірі 70% вартості товару (партії товару), що постачається згідно даного Додатку.

На виконання умов зазначеного пункту 4 Додатку №5 до Договору згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №1905-17від 19.05.2017 на суму 148680,00 грн. (а.с.20), позивач оплатив відповідачу 70% вартості товару в сумі 104076,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 24.05.2017 (а.с.21).

Враховуючу дату попередньої оплати 24.05.2017, згідно з умовами пункту 5 Додатку №5 до Договору, відповідач повинен був поставити товар не пізніше 27.07.2017.

Відповідач не здійснив поставку оплаченого товару, натомість 12.09.2017 за вих.№12/09-17 направив на адресу позивача лист, в якому у зв'язку з ускладненням роботи на всіх ланках з Російською федерацією, запропонувало закрити Додаток №5 від 10.05.2017 поверненням передплати коштів на розрахунковий рахунок позивача та просив зазначений лист вважати невід'ємною частиною договору постачання товару №27/1232 від 14.04.2014 (а.с.22).

14.09.2017 позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою повернути попередньо сплачені грошові кошти (а.с. 23).

Листом від 13.10.2017 за №15-4326 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати та сплати штрафних санкцій в сумі 23478,03 грн. відповідно до пункту 6.2. Договору та частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Зазначена вимога та розрахунок штрафних санкцій були направлені на адресу відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку та описом вкладення до листа (а.с.24 - 26).

В подальшому 09.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Метал" (Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Сумихімпром" (Покупець) укладено Додаткову угоду №4 про припинення дії додатку №5 до договору поставки №27/1232 від 14.04.2017 (а.с.19).

За пунктом 2 означеної угоди Постачальник зобов'язався повернути Покупцю попередню оплату з урахуванням індексу інфляції у строк не більше 10 календарних днів з дати укладення даної додаткової угоди.

За пунктом 3 цієї ж угоди Постачальник зобов'язався сплатити Покупцю штрафні санкції передбачені пунктом 6.2. Договору поставки №27/1232 від 14.04.2014.

З підстав відмови виконання відповідачем умов Договору поставки №27/1232 від 14.04.2017 в частині здійснення поставки товару за додатком №5 від 10.05.2017 та невиконання умов Додаткової угоди №4 від 09.11.2017 щодо повернення сплаченої попередньої оплати в сумі 104076,00 грн. за непоставлений товар та сплати штрафних санкцій, позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця вимагати повернення передплати від продавця за умови прострочення виконання зобов'язання з постачання, як і право покупця нарахувати проценти за користування передплатою продавцем від дня, коли товар мав бути переданий, до дня повернення передплати.

Суд першої інстанції правильно встановив, з чим погоджується й колегія суддів суду апеляційної інстанції, що за вказаних обставин позивач має право вимагати від відповідача повернення попередньої оплати за неотриманий товар, а тому позовні вимоги про стягнення суми 104076,00 грн. основного боргу, пені в сумі 12637,80 грн. за загальний період прострочення з 27.07.2017 по 19.10.2017 та штраф в розмірі 10407,60 грн. - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відмовляючи позивачеві в задоволенні вимог про стягнення з відповідача решти додаткових нарахувань в сумі 547,47 грн. 3% річних за період з 20.11.2017 по 22.01.2018 від суми боргу 104076,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 7269,00 грн. за період червень-грудень 2017 року, суд першої інстанції виходив із того, що за своєю суттю попередня оплата за договором поставки є авансовим платежем, а тому не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому й нарахування позивачем відповідачу трьох процентів річних та інфляційних втрат є безпідставним.

Відмовляючи позивачеві у стягненні суми 2586,28 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 20.11.2017 по 22.01.2018, суд першої інстанції виходив із того, що нарахування відсотків на суму попередньої оплати повинно відбуватися в порядку статті 536 Цивільного кодексу України у розмірі, визначеному сторонами за договором, у той час як умовами укладеного між сторонами договору нарахування таких процентів не передбачено.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Причиною апеляційного оскарження є питання правомірності та обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, трьох процентів річних, а також процентів за користування чужими грошовими коштами, які були нараховані на суму попередньої оплати, що була отримана відповідачем від позивача за договором поставки за товар, але не була повернута позивачеві на його вимогу за спільною згодою сторін про припинення дії договору поставки в частині відносно певної групи товару.

Обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення суми 7269,00 грн. інфляційних втрат за період червень-грудень 2017 року, позивач вказує на те, що така майнова відповідальність прямо передбачена умовами пункту 6.2. Договору.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення продавцем грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Така правова позиція наведена зокрема, в постановах Верховного Суду України: від 16.09.2014 у справі №3-90гс14 (№921/266/13-г/7), від 01.07.2015 у справі №3-357гс15 (910/14120/14) та від 15.10.2013 у справі №3-30гс13.

У пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, як правильно зазначено судом першої інстанції, в силу безпосередньо положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у відповідача не виникли зобов'язання повернути позивачеві попередню оплату з урахуванням встановленого індексу інфляції (втрат від інфляції в сумі 7269,00 грн.) та не виникли зобов'язання зі сплати трьох процентів річних в сумі 547,47 грн.), оскільки обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Разом із цим місцевий господарський суд не врахував, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, таке зобов'язанням може виникати й з інших підстав, а саме з умов укладеного між сторонами господарського договору.

При цьому суд першої інстанції не навів мотивів щодо не застосування такої договірної відповідальності як повернення коштів передплати з урахуванням індексу інфляції, згідно з умовами пункту 6.2 договору поставки, нікчемність яких не встановлена судом та положення яких не були визнані недійсними в судовому порядку.

Так, за частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частина перша статті 216 Господарського кодексу України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Тому, колегія суддів погоджується з частиною доводів апеляційної скарги позивача, що у даному випадку зобов'язання відповідача повернути позивачеві (покупцю) кошти з урахуванням індексу інфляції, є таким, що прямо передбачене в умовах пункту 6.2. договору поставки, а до того ж, додатково погоджено між сторонами в додатковій угоді №4 від 09.11.2017 "Про припинення дії додатку №5 до договору поставки".

Таке зобов'язання відповідача має виконуватися в силу загальних приписів статей 525, 526 та 611 Цивільного кодексу України, статей 193 та 216 Господарського кодексу України тощо.

Як вбачається з розрахунків інфляційних втрат позивача за період з 25.05.2017 по 31.12.2017 загальний розмір таких втрат, що був здійснений із застосуванням встановлених індексів інфляції, складає суму 7269,00 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення цих коштів з відповідача ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли у відповідача відповідно до умов договору та пов'язані із такою обставиною як обов'язок повернути кошти попередньої оплати.

Отже, вимоги позивача в частині про стягнення з відповідача суми 7269,00 грн. інфляційних втрат за період 25.05.2017 по 31.12.2017 (термін, на протязі якого відповідач користувався коштами) слід визнати обґрунтованими та правомірними, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Наведене є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення таких вимог позивача.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів. за користування чужими грошовими коштами в сумі 2586,28 грн. колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність цих вимог, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 2586,28 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 20.11.2017 по 22.01.2018, позивач посилається на статтю 536 Цивільного кодексу України та частину 6 статті 231 і частину 4 статті 232 Господарського кодексу України.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частини шоста статті 231 Господарського кодексу України).

Частиною четвертою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Між тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, слід враховувати, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України.

З наведеного вбачається, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів в порядку статті 536 Цивільного кодексу України, слід дослідити, чи передбачено умовами договору розмір відсотків за користування грошовими коштами і тільки після цього, за наявності відповідних обставин, застосовувати положення статті 536 Цивільного кодексу України.

Тобто, нарахування відсотків на суму попередньої оплати повинно відбуватись в порядку статті 536 Цивільного кодексу України у розмірі, визначеному сторонами за договором (постанова Вищого господарського суду України від 30.09.2015 у справі №904/669/15).

Враховуючи відсутність на сьогодні в будь-яких нормативних актах України визначеного розміру проценту за користування чужими грошовими коштами, при поверненні авансу нарахування процентів може бути здійснено лише у випадку, якщо зазначене передбачено умовами договору .

Наведене вище спростовує доводи апеляційної скарги позивача відносно наявності підстав для одночасного застосування до спірних правовідносин як положень статті 536 Цивільного кодексу України так і положень частини 6 статті 231 та частини 4 статті 232 Господарського кодексу України.

Отже, місцевим господарським судом правильно встановлено з матеріалів справи, що умовами договору не передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, та зроблено вірний висновок про відмову в задоволенні вимог позивача в частині про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 2586,28 грн. за період з 20.11.2017 по 22.01.2018.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 та пункту 3 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України невідповідність висновків , викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи - є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що оскаржене судове рішення слід скасувати частково - в частині про відмову в стягненні суми 7269 грн. 00 коп. інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суму 7269 грн. 00 коп. інфляційних втрат, а в решті оскаржене судове рішення - залишити без змін.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги позивача, понесені ним судові витрати на оплату судового збору у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та у зв'язку з апеляційним оскарженням, підлягають новому розподілу та згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275 ч.1 п.2, 277 ч.1 п.3, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 у справі №904/312/18 скасувати частково - в частині про відмову в стягненні суми 7269 грн. 00 коп. інфляційних втрат, ухвалити в цій частині нове рішення:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Метал" на користь Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" суму 7269 грн. 00 коп. інфляційних втрат.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 у справі №904/312/18 - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Метал" на користь Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" суму 109 грн. 03 судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, суму 3023 грн. 75 коп. судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повного її тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.05.2018.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя М.О. Дармін

Суддя С.Г. Антонік