Постанова

від 24.04.2018 по справі 910/13565/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/13565/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець Кокодзей Людмили Вікторівни (далі - Підприємець) - Кокодзей Л.В. - паспорт НОМЕР_1

відповідач - державний заклад "Київський коледж зв'язку" (далі - Заклад),

представник відповідача - Мельник О.А. (за довіреністю від 26.03.2018 №01/24-2-127),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

державна податкова інспекція у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі);

представник ДПІ у Печерському районі - не з'яв.,

регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - регіональне відділення ФДМУ);

представник регіонального відділення ФДМУ - не з'яв.,

державна податкова інспекція у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі),

представник ДПІ у Шевченківському районі - не з'яв.,

за участю прокуратури міста Києва,

прокурор - Насадчук Ж.Д. (посвідчення від 13.10.2015 №035987)

розглянув касаційну скаргу Підприємця

на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 (головуючий суддя - Ярмак О.М. )

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 (головуючий суддя - Хрипун О.О. , судді: Корсакова Г.В . і Тищенко А.І. )

зі справи №910/13565/14

за позовом Підприємця

до Закладу

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 21 754, 05 грн.,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ДПІ у Печерському районі;

регіональне відділення ФДМУ;

ДПІ у Шевченківському районі,

за участю прокуратури міста Києва.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємець звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Закладу про зобов'язання останнього здійснити перерахунок витрат Підприємця зі сплати земельного податку за 2011, 2012 роки згідно з договором від 02.12.2006 № 3586/3718/ком на оплату комунальних та експлуатаційних послуг, укладеного сторонами (далі - Договір), та стягнення надмірно сплаченої суми витрат зі сплати земельного податку в розмірі 21 754,05 грн.

Позовна заява мотивована тим, що, як виявлено на час подання позову, частка Підприємця у відшкодуванні витрат за договором оренди нерухомого майна зі сплати земельного податку розрахована Закладом з порушенням чинного законодавства України, а саме - безпідставно застосовано коефіцієнт 1,5 (підпункт 278.3.3 пункту 276.3 статті 276 ПК України), який застосовувався при розрахунку земельного податку для земель історико-культурного призначення, використання яких не пов'язане із функціональним призначенням, тоді як насправді орендована земельна ділянка не відноситься до таких земель.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2016: визнано недійсним пункт 3.2 Договору в редакції додаткових угод від 16.07.2009 № 1 та від 08.01.2008 №2 у частині обов'язку Підприємця здійснювати Закладу відшкодування витрат зі сплати земельного податку; позовні вимоги задоволено частково, стягнуто із Закладу на користь Підприємця надмірно сплачену суму витрат зі сплати земельного податку в розмірі 21 754,05 грн. та 1 827 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2016 згадані рішення та постанову скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2017, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017, у позові відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачем (Підприємцем) не доведено набуття відповідачем (Закладом) коштів за рахунок позивача; крім того, господарський суд не може підміняти державні органи, в тому числі податкові інспекції, та встановлювати факти, з'ясування яких віднесено до компетенції таких органів, у тому числі фактів порушення Закладом вимог податкового законодавства.

Підприємець, посилаючись на прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ці судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Так, згідно з доводами Підприємця, викладеними в касаційній скарзі:

- висновок судів про те, що орендована Підприємцем земельна ділянка належить до категорії земель історико-культурного призначення, суперечить статті 53 Земельного кодексу України;

- суди дійшли помилкового висновку про наявність преюдиціального факту щодо законності й обґрунтованості рахунків з відшкодування витрат відповідача на сплату земельного податку та неправильно застосували положення статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15.12.2017;

- судами всупереч положенням пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України не враховано, що довідка ДПІ у Шевченківському районі не підтверджує правомірного застосування відповідачем коефіцієнту 1,5 у формулі розрахунку земельного податку.

У відзиві на касаційну скаргу Заклад просить відмовити у касаційній скарзі повністю з огляду на те, що всі питання щодо нарахування та відшкодування податку на землю в даній справі були досліджені судами , які прийняли законне рішення на користь відповідача; водночас вимоги скаржника про стягнення переплати з відшкодування земельного податку за ІІІ квартал 2011 року - ІІ квартал 2012 року направлені на перегляд заборгованості, стягнутої з позивача за рішенням господарського суду у справі №5011-30/8532-2012, яке набрало законної сили.

У судовому засіданні з розгляду касаційної скарги представником відповідача подано відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України і виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підтвердження того, що відповідна юридична особа на даний час іменується "Київський коледж зв'язку" та заявлено усне клопотання про приєднання цих матеріалів до справи. Касаційний господарський суд дане клопотання задовольняє й приєднує відповідні документи до матеріалів справи.

Заступник прокурора міста Києва у відзиві на касаційну скаргу також просить відмовити у касаційній скарзі повністю з огляду на відсутність надмірної сплати позивачем коштів, про повернення яких ідеться у скарзі.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- регіональним відділенням ФДМУ (орендодавець) і Підприємцем (орендар) укладено договір від 05.10.2006 № 3586 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (в редакції договору від 23.02.2011 № 3586/03 про внесення змін);

- ними ж 01.12.2006 укладено договір № 3718 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (з урахуванням договору про внесення змін від 23.02.2011 № 3718/03);

- строк дії договорів оренди №№ 3586 і 3718 закінчився 08.11.2013, з поверненням орендованого майна;

- на виконання цих договорів оренди 02.12.2006 Підприємцем і Закладом укладено Договір, за умовами якого Заклад укладає договори на постачання електроенергії, води, опалення, вивіз сміття з постачальниками цих послуг на обслуговування орендованих приміщень (м.Київ, вул. Лейпцигська, 6);

- на виконання умов Договору Закладом за період з 01.01.2011 по 08.11.2013 (орендний період) було виставлено Підприємцю низку рахунків на відшкодування земельного податку на загальну суму 101 522,59 грн.;

- всього протягом 2011 - 2013 років Підприємець сплатила Закладу 90 525,65 грн. на відшкодування витрат зі сплати земельного податку, в тому числі 57 046, 38 грн. - згідно з рішенням господарського суду міста Києва у справі №5011-30/8532-2012 від 18.09.2012, залишеним без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій. Отже, правомірність нарахування та стягнення з Підприємця на користь Закладу відшкодування земельного податку в зазначеній сумі вже була предметом оцінки суду в зазначеній справі;

- Підприємець, посилаючись на норми ПК України, статті 11, 903, 1212 Цивільного кодексу України, звернувся до Закладу з вимогою про здійснення перерахунку та стягнення надмірно (необгрунтовано) сплаченої суми на відшкодування земельного податку за 2011-2012 роки;

- матеріалами справи підтверджується перерахування Закладом коштів земельного податку до відповідного бюджету, а не збереження коштів у себе;

- посилання Підприємця на невірний розрахунок земельного податку Закладом та безпідставного застосування коефіцієнта 1,5 не підтверджено належними доказами.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та інших матеріалів справи, Підприємець обґрунтовувала свої позовні вимоги посиланням на статті 11, 903, 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно з цими нормами, зокрема:

- цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства , а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки;

- якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором;

- особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави (глави 83 названого Кодексу) застосовуються також до вимог про повернення виконаного однієї із сторін у зобов'язанні.

Попередніми судовими інстанціями встановлено і Підприємцем не спростовано (та не заперечується і в касаційній скарзі), що заявлена до стягнення сума коштів, одержана від Підприємця Закладом, останнім перерахована до бюджету, а не збережена у себе. Наведена обставина вже сама по собі, безвідносно до інших з'ясованих судами обставин справи, виключала застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 (і загалом глави 83) Цивільного кодексу України, а, отже, й задоволення заснованих на цих приписах позовних вимог.

До того ж із встановлених судами обставин справи та доводів скаржника не вбачається, щоб позивачем заявлялася та судом задовольнялася вимога про визнання недійсним Договору, в тому числі в частині обов'язку Підприємця здійснювати відшкодування Закладу витрат зі сплати земельного податку із застосуванням відповідного коефіцієнту; рішення ж господарського суду міста Києва, яким відповідний пункт (умову) Договору визнано недійсним з посиланням на пункт 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), скасовано у встановленому порядку. Отже, у новому розгляді справи суди мали виходити (як, власне, ними й зроблено) із закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину (Договору).

Більш того, договірний характер правовідносин сторін у даній справі унеможливлював застосування до цих правовідносин положень Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, оскільки підстава такого набуття прямо передбачалася укладеним сторонами Договором. Останній згідно з приписом статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами; при цьому жодна з них, у тому числі й Підприємець, не порушували перед судом, зокрема й під час нового розгляду справи, питання щодо визнання Договору недійсним повністю або в певній частині.

За таких обставин наведені скаржником доводи щодо неналежності, на його думку, орендованої земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення, відсутності преюдиційності для розгляду даної справи рішення господарського суду в іншій справі (№5011-30/8532/2012), а також питання дотримання податкового законодавства не є визначальними для касаційного розгляду даної справи; до того ж ці доводи пов'язані із з'ясуванням фактичних обставин справи та оцінки доказів у ній, вже здійсненої попередніми судовими інстанціями, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін через відсутність визначених статтею 311 ГПК України підстав для їх скасування.

Доводи, які наведені у відзивах на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та загалом відповідають нормам матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кокодзей Людмили Вікторівни залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 у справі №910/13565/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов