Постанова

від 03.05.2018 по справі 473/4162/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №473/4162/17 03.05.2018

Провадження №22-ц/784/601/18

22ц-784/602/18

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 травня 2018 року м. Миколаїв

справа № 473/4162/17-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Гавор В.Б.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до

товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005

про витребування земельних ділянок

та за зустрічним позовом

товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005

до ОСОБА_1

про визнання договорів оренди землі поновленими та

зобов'язання укласти додаткові угоди

за апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області ухвалене 13 лютого 2018 року суддею Лузан Л.В. в приміщенні цього ж суду (повний текст судового рішення складено 16 лютого 2018 року), та на ухвалу цього ж суду, постановлену 26 лютого 2018 року цим же суддею в приміщенні цього ж суду (повний текст складено цього ж дня)

У С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ Авангард-2005 з позовом про витребування земельної ділянки.

Позивач зазначав, що 9 жовтня 2012 року він, як власник земельних ділянок площею 5,51 га та 1,35 га в межах території Мічурінської сільради Вознесенського району Миколаївської області, уклав з ТОВ Авангард-2005 договори оренди землі строком на п'ять років. За місяць до закінчення строку дії оренди відповідач не повідомив його про бажання продовжити договір на новий строк. Натомість він, орендодавець, у вересні 2017 року направив заяви про відсутність намірів поновлювати договір та неприпустимість подальшого засівання ділянок. Проте восени 2017 року ТОВ Авангард-2005 засіяло ділянки та вчасно не повернуло належну йому землю.

Посилаючись на порушення права власності та використання землі відповідачем без належної правової підстави, ОСОБА_1 просив витребувати з користування товариства вищевказані земельні ділянки.

ТОВ Авангард-2005 позов не визнало, посилаючись на порушення позивачем порядку припинення орендних відносин, подання неналежних доказів та обрання неналежного способу захисту.

У січні 2018 року ТОВ Авангард-2005 заявило до ОСОБА_1 позов про визнання договорів оренди поновленими на новий строк та зобов'язання укласти додаткові угоди.

Посилаючись на ті ж обставини, якими заперечувало позов ОСОБА_1, та продовження користування земельними ділянками після закінчення дії договорів оренди, відсутність належних заперечень орендодавця та дотримання вимог частин 6,8 статті 33 Закону Про оренду землі , ТОВ Авангард-2005 просило визнати поновленими на той саме строк і на тих саме умовах договори оренди від 9 жовтня 2012 року та зобов'язати ОСОБА_1 підписати додаткові угоди про поновлення оренди на п'ять років.

Позови ОСОБА_1 та ТОВ Авангард-2005 об'єднані в одне провадження.

У відзиві на позов товариства ОСОБА_1 заперечував підстави для поновлення оренди та наполягав на незаконності користування орендарем землею після закінчення строку дії договорів.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ТОВ Авангард-2005 відмовлено.

Ухвалою того ж суду від 26 лютого 2018 року в ухваленні додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ Авангард-2005 просило скасувати рішення в частині відмови в позові товариства, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, змінити мотивувальну частину рішення щодо певних висновків суду, а також скасувати ухвалу суду та розподілити судові витрати. Апелянт посилався на те, що суд, вірно встановивши фактичні обставини, невірно застосував правила статті 33 Закону Про оренду землі , в тому числі частину 6 цієї норми, а також дійшов суперечливих висновків щодо порядку повернення земельних ділянок. Незаконність відмови в ухваленні додаткового рішення апелянт мотивував порушеннями правил статті 246 ЦПК, Закону Про адвокатуру та невірним застосуванням рішень Європейського суду з прав людини.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ОСОБА_1 не оскаржене.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, підстави повернення землі, що перебувала в оренді, та умови поновлення договорів оренди землі урегульовані Законом Про оренду землі та загальними нормами цивільного й земельного законодавства.

Переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), а також умови його виникнення та реалізації передбачені статтею 33 Закону Про оренду землі (далі - Закон).

Ця норма об'єднує два випадки поновлення договору оренди.

За правилами частини 1 статті 33 Закону орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою певної процедури і строків (частини 2-5 цієї статті).

Обов'язкова процедура реалізації переважного права на поновлення договору оренди за частиною 1 статті 33 Закону передбачена частинами 2-5 цієї норми.

Аналіз правил частин 1-5 статті 33 Закону свідчить про те, що орендар має переважне право на поновлення договору оренди землі, якщо він: 1) належно виконує свої обов'язки за договором, 2) до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк, 3) до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди; 4) орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення (випадок 1).

Частиною 6 статті 33 Закону передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі. За цих умов договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, які передбачені частиною 6 статті 33 Закону, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою, орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди (випадок 2).

Порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК, має місце при укладенні договору оренди з новим орендарем.

Така правова позиція щодо застосування правил статті 33 Закону неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 9 вересня 2015 року (справа № 6-531цс15), від 25 лютого 2015 року (справа № 6-219цс14, № 6-10цс15).

Порівняння умов, за якими переважне право виникає та реалізується в обох випадках, свідчить про те, що їх відмінність полягає не в самому по собі факті продовження користування землею після закінчення дії договору (така обставина може мати місце й у випадку 1), а в тому, що таке користування відбувається за мовчазної згоди сторін, тобто ґрунтується на їх пасивній поведінці (орендар не виказує намірів скористатись переважним правом на поновлення оренди, а орендодавець не виказує заперечень у поновленні договору оренди землі протягом певного строку).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 5,51 га та 1,35 га, що розташовані в межах території Мічурінської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області (а.с.5-6).

9 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ Авангард-2005 укладено аналогічні за змістом договори оренди двох земельних ділянок строком на п'ять років, які були зареєстровані у відділі Держкомзему у Вознесенському районі Миколаївської області за № 482200004006405 та №482200006404 (далі- Договори) (а.с. 7-10,12-15).

Відповідно до пункту 3.2. Договорів після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому випадку орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Строк дії Договорів оренди закінчувався 9 жовтня 2017 року.

До закінчення строку оренди ТОВ Авангард-2005 у передбачений пунктом 3.2 Договорів строк не повідомив орендодавця про намір продовжити їх дію.

4 вересня 2017 року ОСОБА_1 направив на адресу орендаря заяву, в якій повідомив про відсутність намірів продовжувати орендні відносин, запропонував дату та час приймання-передачі землі та порядок узгодження інших питань з зазначенням способу зв'язку (а.с. 17-18).

Заявою від 27 вересня 2017 року ОСОБА_1 додатково підтвердив небажання продовжувати орендні відносини ділянки площею 5,5102 га, виказав наміри самостійно обробляти свою землю, просив не приступати до обробки цієї ділянки та узгоджувати всі питання за вказаним номером мобільного зв'язку (а.с. 19-20).

Отже, ОСОБА_1 за один місяць до закінчення строку оренди повідомив орендаря про відсутність у нього намірів продовжувати орендні відносини на новий строк та про бажання обробляти землю самостійно.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 отримав відповідь товариства, яке посилалось на строк дії договорів оренди у 10 років, недопустимість дострокового розірвання договорів оренди в односторонньому порядку та наявність в подальшому у товариства переважного права на поновлення оренди (а.с. 22-23).

Отже, на час закінчення строку дії договорів оренди (9 жовтня 2017 року) ТОВ Авангард-2005 , як орендар, був двічі (4 та 27 вересня 2018 року) письмово повідомлений орендодавцем про заперечення у поновленні орендних відносин на новий строк, та, відмовившись повертати землю після цього строку за надуманих підстав, продовжував користування поза волею власника.

Утримання земельної ділянки товариством після закінчення строку оренди поза волею ОСОБА_1 (на відміну від продовження користування ділянкою орендарем за мовчазної згоди орендодавця) не породжує у ТОВ Авангард-2005 переважного права на поновлення договору оренди на новий строк за правилами частини 6 статті 33 Закону.

Через відсутність цієї основної умови для виникнення переважного права, не мають правового значенні інші умови, а саме належність (неналежність) виконання умов Договорів та час надіслання орендодавцем письмового повідомлення орендарю про відмову в поновленні оренди.

Твердження апелянта про те, що факт належності виконання умов договору має значення лише при виникненні переважного права за частиною 1 статті 33 Закону суперечить загальному змісту цієї норми та наведеній вище правовій позиції Верховного Суду України щодо тлумачення умов цієї норми.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач має намір або уклав договір оренди з іншим орендарем, внаслідок чого може виникнути переважне право у попереднього орендаря. Заяви ОСОБА_1 мають посилання на його бажання самостійно обробляти земельні ділянки.

Таким чином, хоча суд першої інстанції й припустився деяких помилок у тлумаченні правил статті 33 Закону, але основний висновок суду про відсутність підстав у поновленні Договорів на новий строк за частиною 6 статті 33 Закону, відповідає обставинам справи та вимогам земельного законодавства. Підстав для скасування судового рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.

Враховуючи підстави заявленого та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що дослідження обставин, передбачених частинами 1-5 статті 33 Закону виходить за межі апеляційного розгляду.

Рішення суду в частині позову ОСОБА_1 про витребування землі не оскаржується, а тому колегія суддів не дає оцінки законності як окремих висновків суду в межах цього позову, так і основного висновку за вимогами позивача.

Вирішуючи питання про дотримання судом вимог процесуального законодавства щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення ухвалою від 26 лютого 2018 року, що по суті є відмовою у розподілі судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), суд першої інстанції виходив з того, що представник ТОВ Авангард-2005 - адвокат Юдін О.Ю. не надав детальний опис робіт, виконаних адвокатом по справі за позовом ОСОБА_1, з зазначенням вартості окремих робіт та витраченого часу, що унеможливлює визначити, чи бути такі витрати фактичними та неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. Витрати, що стосуються позову ТОВ Авангард-2005 , у задоволенні якого відмовлено не підлягають розподілу в силу пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК.

Проте, не з усіма висновками суду в цій частині можна погодитись.

Так, за правилами частини 2 статті 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини 3 цієї норми для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілення судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторін, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір судових витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок, умови та обставини, які суд має враховувати при розподілі судових витрат регламентовані статтею 141 ЦПК. Загальними правилами за цією нормою є покладення судових витрат на сторони в залежності від задоволення позову (частина 2), врахування таких обставин, як взаємозв'язок з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, ціни позову, значення справи для сторін (частина 3) , встановлення розміру витрат на підставі наданих сторонами доказів (договорів, розрахунків тощо) (частина 8) та інші.

На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Юдін О.Ю. надав суду заяву від 15 лютого 2018 року, в якій зазначено, що витрати та правничу допомогу товариства складають 67 617,60 грн., в тому числі за позовом ОСОБА_1 - 28 817 грн., а також додаткові угоди від 26 січня 2018 року, акти приймання-передачі наданих послуг та розрахунок судових витрат ТОВ Авангард-2005 (а.с. 175-184).

За вищеназваними документами розмір витрат товариства на правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 має складати 28 817 грн.

Договором визначено, що гонорар за професійну правничу допомогу складає 14 817 грн., що становить 12 % від ціни позову та 14 000 грн. витрат, пов'язаних з приїздом представника з м. Одеси до суду першої інстанції (м.Вознесенськ) та враховує вартість праці адвоката на виїзді (а.с. 177-178).

Отже, правнича допомога адвоката в суді, як одна зі складових витрат, пов'язаних з приїздом в суд (пункт 4.2 договору), заявлена додатково до гонорару за професійну правничу допомогу (пункт 4.1договору ), тоді як згідно із положенням статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, тобто включає весь діапазон професійної правничої допомоги, в тому числі й участь адвоката в судових засіданнях.

Доказів того, що суми, передбачені пунктом 4.2 договору - 14 000 грн., є витратами, пов'язаними з приїздом до суду (амортизація транспорту, витрати на пальне тощо) суду не надано.

Не містять надані суду документи й детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з зазначенням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг, що дійсно перешкоджає суду визначити заявлений гонорар - 14 817,6 грн. як співмірний обсягу професійної правничої допомоги.

На необґрунтованості та неспівмірності витрат на правничу допомогу наполягав в судовому засіданні представник позивача.

Принцип обґрунтованості судових витрат запроваджено й практикою Європейського суду з прав людини, на що послався суд першої інстанції.

Так, у справі East/West Alliance Limited проти України (остаточне рішення 2 червня 2014 року) зазначено, що згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (пункт 268); а сума гонорару, яка визначена між адвокатом та клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Враховуючи наведене та керуючись частиною 5 статті 136 ЦПК, колегія суддів вважає необхідним зменшити розмір судових витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про цей розмір, колегія суддів враховує обсяг виконаних адвокатом робіт, докази яких містять матеріали справи, а саме участь у судових засіданнях при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 та вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (надання консультацій, підготовка відзиву, запитів, клопотань, копіювання документів та інше).

Виходячи з обсягу цих робіт, ступеня їх ефективності, часу, необхідного на їх виконання, та часу, витраченого адвокатом на участь у судовизх засіданнях суду першої інстанції (загалом близько 3 годин), колегія суддів вважає співмірними витрати на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 у розмірі 4000 грн.

Витрати на правничу допомогу, пов'язані з позовом ТОВ Авангард-2005 , у задоволенні якого відмовлено, розподілу не підлягають.

Оскільки суд першої інстанції невірно застосував правила частини 5 статті 136 ЦПК, ухвала суду від 26 лютого 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення в частині розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Авангард-2005 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повний текст постанови складено 4 травня 2018 року.