Постанова

від 03.05.2018 по справі 727/6104/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2018 року м. Чернівці

справа № 727/6104/16-ц

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Литвинюк І.М., Лисака І. Н.

секретар Тодоряк Г. Д.

з участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про відновлення стану земельної ділянки, звільнення земельної ділянки шляхом знесення будівель і споруд за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2017 року (головуючий у суді першої інстанції - суддя Семенко О. В.),

встановив:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, звільнення земельної ділянки особою, що займає її без належних на те підстав шляхом знесення будівель і споруд.

Зазначав, що він є власником земельної ділянки площею 0,0401 га, що розташована по АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Відповідач ОСОБА_3, який є землекористувачем суміжної земельної ділянки, що розташована за по АДРЕСА_2 при здійсненні самочинного будівництва вийшов за межі своєї ділянки та здійснив заступ на частину його (позивача) земельну ділянку.

Внаслідок цього частина будівлі та дашок нежитлової будівлі, а також огорожа відповідача знаходяться на його (позивача) земельній ділянці.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд зобов'язати відповідача відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення огорожі, будівель і споруд, які збудовані на частині земельної ділянки позивача, яка знаходиться у його власності згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 16 грудня 2005 року (кадастровий план НОМЕР_1), за рахунок відповідача, як особи, що самовільно зайняла частину чужої земельної ділянки та зобов'язати ОСОБА_3 привести розташування будівель і споруд на своїй земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_2, у відповідності до вимог п. 3.25 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , шляхом їх знесення на відстань, яка повинна складати 1,0 м від виступаючої частини стіни збудованої будівлі до суміжної земельної ділянки, що розташована за по АДРЕСА_1, що належить згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 16 грудня 2005 року (кадастровий план НОМЕР_1) йому (ОСОБА_2).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2017 року позов задоволено.

Зобов'язано відповідача ОСОБА_3 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення огорожі, будівель і споруд, які збудовані на частині земельної ділянки позивача ОСОБА_2, яка знаходиться у його власності згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 16 грудня 2005 року (кадастровий план НОМЕР_1), за його (відповідача) рахунок, як особи, що самовільно зайняла частину чужої земельної ділянки.

Зобов'язано відповідача привести розташування будівель і споруд на своїй земельній ділянці, що розташована за адресою м. Чернівці, АДРЕСА_2 у відповідності до вимог п. 3.25 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , шляхом їх знесення на відстань, яка повинна складати 1,0 м від виступаючої частини стіни збудованої будівлі до суміжної земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, що належить згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 16 грудня 2005 року (кадастровий план НОМЕР_1) позивачу ОСОБА_2 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 не подавав.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеними вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині окремих позовних вимог та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити.

У справі встановлено, позивач є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, площею 0.0401га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою по АДРЕСА_1, що стверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, державним актом на право власності на земельну ділянку (а.с.7-8).

Власником суміжної земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_3, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.47).

Вимоги про знесення відповідачем частини самочинно збудованої ним на земельній ділянці позивача по АДРЕСА_1 нежитлової будівлі із заступом на земельну ділянку площею 0,00005 га та самочинне спорудження дашка нежитлової будівлі площею 0,0001 га позивачем, крім іншого, заявлено на підставі ч. 4 ст. 376 ЦК України.

Відповідно до указаної норми якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України та ст. 3 ЦПК України в редакції 2004 року (ст. 4 ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року).

Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідач самочинно збудував нежитлову будівлю на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності.

Позивач зазначає, що частина цієї будівлі розташована на належній йому на праві власності земельній ділянці.

Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України.

Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння.

Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Суд першої інстанції виходив з того, що частина збудованої відповідачем нежитлової будівлі порушує права позивача на користування належною йому на праві власності земельною ділянкою, тому така частина будинку підлягає знесенню.

При цьому, суд першої інстанції не визначився з правовою нормою, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не обговорив питання застосування положення ст. 391 ЦК України.

У постанові від 19 квітня 2017 року в справі № 6-129 цс 17 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з'ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність. За необхідності з'ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, зобов'язуючи відповідача знести частину самочинно збудованої будівлі та споруди, залишив поза увагою опис цього об'єкта, не вказав, які саме приміщення слід знести, їх площу, площу самої будови та якого року вона споруджена, чи спірний об'єкт можна відокремити від інших споруд та чи не вплине знесення окремих його частин на міцність і безпечність самої будівлі.

Невстановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення.

На цьому наголошує заявник в апеляційній скарзі.

Таким чином, для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з'ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Водночас, відповідно до ст. 11 ЦПК України у редакції 2004 року, яка була чинною на час пред'явлення позову та розгляду справи, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення та перегляду справи в апеляційному порядку суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Пред'явивши вимогу про знесення частини самочинно збудованої будівлі, позивач не взяв до уваги, що знесення такого будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності і що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Позивач не посилався на докази неможливості здійснення перебудови спірної нерухомості, відмови відповідача від такої перебудови.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (в частині вимог про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення будівель і споруд, які збудовані на частині земельної ділянки позивача) не відповідає нормам ст. ст. 376, 391 ЦК України та не є ефективним у розумінні ст. 16 ЦК України, унеможливлює виконання такого рішення.

Тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2 про зобов'язання ОСОБА_3 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом знесення будівель і споруд за його рахунок та зобов'язання привести розташування будівель і споруд на своїй земельній ділянці, відповідності до вимог п. 3.25 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , шляхом знесення будівель на відстань, яка повинна складати 1,0 м від виступаючої частини стіни збудованої будівлі до суміжної земельної ділянки слід скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким у позові відмовити.

Що ж до рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача ОСОБА_3 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав шляхом знесення огорожі, що збудована на частині земельної ділянки позивача ОСОБА_2, яка знаходиться у його власності згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 16 грудня 2005 року (кадастровий план НОМЕР_1), за його (відповідача) рахунок, як особи, що самовільно зайняла частину чужої земельної ділянки, то підстави для скасування рішення в цій частині відсутні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позов в указаній частині, суд першої інстанції виходив з його доведеності, послався на зміст висновку судової земельно-технічної експертизи №45/07-17, з якого вбачається, що влаштована відповідачем огорожа №2 знаходиться на земельній ділянці позивача.

Апеляційна скарга не містить доводів неправильності рішення суду в указаній частині, а підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги відсутні.

На підставі наведеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ст. 375 ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 грудня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов'язання відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав, шляхом будівель і споруд, які збудовані на частині земельної ділянки ОСОБА_2, яка знаходиться у його власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 16 грудня 2005 року (кадастровий план НОМЕР_1), за його рахунок, як особи, яка самовільно зайняла частину чужої земельної ділянки та зобов'язання привести розташування будівель і споруд на своїй земельній ділянці, що розташована за адресою м. Чернівці, АДРЕСА_2 у відповідності до вимог п. 3.25 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , шляхом їх знесення будівель на відстані, яка повинна складати 1,0 м від виступаючої частини стіни збудованої будівлі до суміжної земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_1, що належить згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 у цій частині відмовити.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 03 травня 2018 року.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І. М. Литвинюк

І. Н. Лисак