Рішення

від 03.05.2018 по справі 343/1410/17

ДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 343/1410/17

Провадження №: 2/0343/121/18

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючої судді Монташевич С. М.,

секретаря Шикор Г.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в приміщенні Долинського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 343/1410/17 за позовом ОСОБА_1 до редакції газети "Свіча", редактора Матвєєвої Тетяни Євгенівни, журналіста ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,

з участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представників позивача - ОСОБА_3 , адвоката Бачук Е.С.,

представників відповідача редакції газети "Свіча" - Матвєєвої Т.Є., адвоката Василик У.С.,

відповідача - редактора Матвєєвої Т.Є.,

відповідача - журналіста ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Микитин І.М.,

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів:

Позивач звернувся з позовом до відповідачів, в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, зміни предмету та підстав позову, просить визнати такими, що не відповідають дійсності відомості, висвітлені 03 лютого 2017 року в газеті «Свіча» № 6 (2302) у статті „Приміське село вирішує свою долю, а саме: «...він уже другий рік перебуває на військовій службі за контрактом в рядах Збройних сил України, куди зголосився за власним бажанням», «Тим більше, що перебуває він не в зоні бойових дій» та зобов`язати відповідачів спростувати їх, розмістивши відповідну статтю про спростування на першій сторінці газети «Свіча», стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 150000,00 грн., беручи до уваги ступінь вини кожного, а саме 50000,00 грн. з газети «Свіча», 50000,00 грн. з редактора ОСОБА_4 та 50000,00 грн. з журналіста ОСОБА_5 , судові витрати покласти на відповідачів.

Свої вимоги мотивує тим, що 03 лютого 2017 року в газеті «Свіча» № 6 (2302) розміщено статтю „Приміське село вирішує свою долю. Її автор ОСОБА_6 за погодженням з редактором Тетяною Матвєєвою подав завідомо неправдиву інформацію, викривив факти, а також зі злим умислом використав у статті відомості, що не відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність та ділову репутацію як учасника антитерористичної операції, як людину та громадянина, з метою викликати в читачів та односельчан негативне ставлення до нього. Зазначена публікація завдала йому значних моральних страждань.

Не відповідають дійсності та є неправдивою інформацією такі твердження автора, висловлені про нього в статті "Приміське село вирішує свою долю":

- «...він уже другий рік перебуває на військовій службі за контрактом в рядах Збройних сил України, куди зголосився за власним бажанням». Це не відповідає дійсності, оскільки в 2014 році згідно Указу Президента України він був мобілізований в ЗСУ 25.03.2014 р., де перебував до 16.03.2015 р. А по контракту він служив у ЗСУ з 17.06.2016 р. по 22.06.2017 р.;

- «Тим більше, що перебуває він не в зоні бойових дій». Цетакож не відповідає дійсності, оскільки він безпосередньо перебував у зоні бойових дій, тобто в зоні АТО з 22.06.2016 р. по 18.10.2016 р. та з 04.11.2016 р. по 01.06.2017 р.

Протягом всього часу з моменту публікації статті він перебуває в стресовому стані та в стані постійного пригнічення і дискомфорту. Це позбавляє його нормального відпочинку, негативно відображається в його повсякденному житті. Через дії відповідачів страждає не лише він, а і його рідні, які вимушені давати пояснення односельчанам про те, що викладені в статті відомості є неправдиві.

Розмір нанесеної йому моральної шкоди важко визначити в грошовому еквіваленті, адже завдано великої шкоди не лише його людській гідності, але і професійній репутації військового.

Враховуючи тираж газети 2500 примірників, розповсюдження її по цілому Долинському районі, наявність ознак злого умислу редактора та редакції, вважає, що нанесена йому моральна шкода становить 150000,00 грн.

Відповідач журналіст ОСОБА_2 через канцелярію суду 21.11.2017 р. подав заперечення проти позову, в якому зазначив, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Аналіз національного законодавства, ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй ч. 1 ст. 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань іших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства». У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин.

Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб. Проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань.

Позивач на час публікації статті в газеті "Свіча" під назвою "Приміське село вирішує свою долю" був сільським головою села Оболоня Долинського району Івано-Франківської області, тобто публічною особою з особливим статусом в суспільстві та державі, відкритим для перевірки кожного його слова і вчинку, як журналістам, так і громадськості.

Він, як кореспондент Долинської районної газети «Свіча», член Національної спілки журналістів України, був запрошений депутатом Оболонської сільської ради Долинського району Євгеном Микульським на пленарне засідання чергової сесії Оболонської сільської ради. В результаті, виконуючи свої професійні й посадові обов`язки, ним було підговлено репортаж з сесійного засідання, який 03 лютого 2017 року був опублікований в газеті «Свіча». Репортаж - інформаційний газетно-журнальний жанр, оперативна, емоційно забарвлена розповідь очевидця про подію чи явище, автор у такому творі, як правило, виступає свідком подій, «пропускає» матеріал через призму власних вражень, відтворює дійсність у її природному розвитку. Репортаж відтворює події у тій послідовності, в якій вони розгортаються, дає їм глибоку оцінку, розкриває їх суть.

Вважає, що сумнівів в тому, що інформація, яка надрукована в статті має суспільний інтерес, немає, адже мова в статті йдеться про виконання позивачем свої прямих обов`язків як сільського голови села Оболоня. В свою чергу позивач у своїй позовній заяві вказує, що інформація викладена в статті є недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порочить честь та гідність. При цьому він не бере до уваги той факт, що інформація, яку він вважає недостовірною і просить спростувати, - є нічим іншим, як дослівним відтворенням повідомлень фізичних осіб - мешканців села Оболоня, про що зазначено в статті.

Доводи позивача про те, що він перебуває в стані емоційного пригнічення і дискомфорту, нічим не підтверджені.

Окрім того, в своїй позовній заяві ОСОБА_1 визнає себе публічною особою. Якщо він вважав, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, зокрема, розповіді місцевих жителів с. Оболоня принижують його гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, він має право скористатися наданим йому частиною першою статті 277 ЦК України правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону №2782-ХІІ) у тому ж засобі масової інформації, в даному випадку в газеті «Свіча» з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Своїм правом позивач не скористався, вирішивши звернутися безпосередньо до суду. При цьому позивач, стверджуючи про порушення його особистих немайнових прав поширеною інформацією, яку містить стаття «Приміське село вирішує свою долю», і завдання йому моральної шкоди, яку він визначив у грошовому виразі в розмірі 150 тисяч гривень, не навів в своїй позовній заяві фактичних даних, не надав суду доказів, котрі б свідчили про порушення особистих немайнових прав позивача поширеною відповідачами інформацією.

Відповідач редакція газети "Свіча" подала заперечення на позовну заяву, в якому зазначила, що ОСОБА_7 є сільським головою с. Оболоня Долинського району, публічною особою. Враховуючи норми національного та міжнародного законодавства, судову практику, вбачається, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. У низці рішень Європейського суду з прав людини проти України у справах по статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд наголошує на необхідності дотримання принципів свободи висловлювань. Зазначені у рішеннях Європейського суду та задекларовані у міжнародному законондавстві принципи цілком підлягають застосуванню щодо спірних висловлювань ОСОБА_8 , оскільки висловлювання стосуються життєдіяльності публічної особи; інформація є суспільно-значимою та вносить вклад у громадську дискусію щодо даної публічної особи, що дає можливість громадянам зробити власний висновок про неї; відповідач лише підсумовує всю інформацію, яка була поширена. раніше різними засобами

Позивач не надає жодного доказу на обґрунтування порушення своїх особистих немайнових прав та не довів, у чому саме полягає таке порушення; настання шкоди для нього особисто від порушення особистих немайнових прав; розміру моральної шкоди.

Вважає, що журналісти та засоби масової інформації звільняються від відповідальності за дослівне відтворення слів фізичних осіб, за цитування отриманої інформації з посиланням на джерела отримання, а також за інформацію, викладену у зверненнях до правоохоронних органів.

Відповідач редактор Матвєєва Т.Є. 13.09.2017 р. подала заперечення проти позову, в яких зазначила, що відповідачами у даній категорії справ про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, тому належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції. До неї як до фізичної особи даний позов не може бути пред`явлений, оскільки вона виконує функції редактора видання, до якого пред`явлено позов.

Заяви та клопотання учасників справи:

В судовому засіданні позивач та його представники ОСОБА_3 , ОСОБА_9 збільшені позовні вимоги підтримали, зіславшись на обставини, викладені у позовній заяві, просили позов задовольнити, додатково пояснивши, що журналістом ОСОБА_2 в статті « Приміське село вирішує свою долю» у газеті « Свіча» грубо порушенні стандарти інформаційної журналістики. В статті йдеться, що «Неоднозначну оцінку давали присутні - як депутати , так і селяни...»! Це особиста негативна оцінка автора, порушення стандарту точності та стандарту повноти інформації. Якщо журналіст помітив різні реакції, він мав надати слово, як тим, хто негативно оцінював, так і тим, хто підтримував позицію ОСОБА_10 . Це порушення стандарту балансу думок. Журналіст не має права нав`язувати свою точку зору. В статті є ознаки замовленого матеріалу. Автор статті каже «... тим більше, що перебував він не в зоні бойових дій». Якщо в автора є джерело, яке надало йому таку інформацію, то він мав зробити посилання на це джерело. Автор мав звернутись до самого ОСОБА_10 та перевірити цю інформацію в компетентному джерелі. Автор статті грубо порушив професійні, моральні та етичні стандарти інформаційної журналістики.

Інформація викладена в статті « Приміське село вирішує свою долю» є недостовірною та порушує особисті немайнові права - честь, гідність та ділову репутацію позивача. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, слід визначити характер такої інформації та з`ясувати чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Автор статті пише: «через те намагатимуся по мірі можливості обмежитися лишень констатацією фактів». Отже, слово "констатація" означало у своєму змістовому наповненні: «встановлення, підтвердження безсумнівності наявності чого-небудь». Поширена інформація про ОСОБА_10 є недостовірною та неправдивою. Позивачем було долучено до матеріалів справи відзнаку Президента України за участь в антитерористичній операції, надано звернення громаді села Оболоня від командування військової частини з проханням продовжити термін служби. В селі громада знала, що сільський голова перебуває в зоні АТО, підтримувала його.

З моменту публікації статті ОСОБА_1 перебуває в стані емоційного дискомфорту та пригнічення. В результаті протиправних дій відповідачів різко погіршився стан здоров`я позивача. Через дії відповідачів страждають його рідні, друзі, побратими, які вимушені виправдовуватись та давати пояснення односельчанам, що викладенні в статті відомості не відповідають дійсності. Неодноразово до відповідача редактора газети «Свіча» звертався ОСОБА_11 - голова спілки учасників АТО про спростування статті.

Представники відповідача редакції газети "Свіча" Матвєєва Т.Є. та ОСОБА_12 в судовому засіданні позов не визнали, пояснивши, що стаття, про яку йдеться у позовній заяві, написана виключно з відтворених на сесії сільської ради слів присутніх осіб. Стосувалася не тільки позивача, але й інших посадових осіб Оболонської сільської ради. Ніхто не давав оцінку ОСОБА_1 як військовому, захиснику Батьківщини, говорили про нього як про голову сільської ради. Стаття повністю побудована на оціночних судженнях, при чому не на негативних, як вважає позивач, мова йшла про неоднозначність ситуації, яку кожен вправі оцінити по своєму. Вони неодноразово в судовому засіданні та поза межами суду пропонували позивачу написати про нього як про військовослужбовця ще одну статтю, в якій він би міг самостійно висловити своє бачення та розуміння описаного, розповісти про свою службу в АТО. Однак ОСОБА_1 категорично відмовлявся від цих пропозицій.

Відповідачка - редактор ОСОБА_13 позовні вимоги не визнала, просила взяти до уваги подані нею заперечення, вважає позов безпідставним і надуманим, так як ОСОБА_2 виконував свої посадові обов`язки. Він не міг не прийти на сесію, куди був запрошений. Написане є відтворенням того, що відбувалося, що говорили люди. А щодо неї, то вважає, що вона є неналежним відповідачем у даній справі.

Відповідач по справі журналіст ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, обгрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними в запереченнях. Додатково зазначив, що у статті відзеркалені події, які відбувалися на сесії Оболонської сільської ради, без жодних авторських висновків, уточнень. Написано, що люди давали неоднозначну оцінку ситуації, яка склалася в селі, а саме з приводу того, що сільська рада залишалася без її посадових осіб, в тому числі без сільського голови, яким обрали ОСОБА_1 , а село - без керіництва та з невирішеними проблемами. Про ОСОБА_1 писав не як про учасника АТО, а як про сільського голову, якому довірилися тисячі людей. Що це репортаж, який відтворює події та почуте,видно по стилю написання, викладу інформації, в якому точно передано слова депутатів та присутніх, зокрема, щодо перебування сільського голови не на передовій, а в місті Біла Церква, за контрактом. Прізвище депутата, який повідомив це на сесії, він не знає, так як був вперше в селі Оболоня. Читати потрібно суть цілої колонки, а не окремих фраз у ній.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

Предметом оскарження у даній справі є відомості, висвітлені 03 лютого 2017 року в газеті «Свіча» № 6 (2302) у статті „Приміське село вирішує свою долю, щодо сільського голови с. Оболоня ОСОБА_10 , а саме: «...він уже другий рік перебуває на військовій службі за контрактом в рядах Збройних сил України, куди зголосився за власним бажанням», «тим більше, що перебуває він не в зоні бойових дій». Крім того, між сторонами існує спір щодо спричинення моральної шкоди позивачу, яку останній зазнав внаслідок поширення вищевказаних відомостей.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи газети "Свіча" № 6 (2302) від 03.02.2017 р., стаття „Приміське село вирішує свою долю розміщена на одинадцятій сторінці цієї газети. Стаття складається зі вступу, який виділений окремим фоном, семи розділів: "Голова покинув громаду", "Чинний секретар сільради подала заяву", "Фінансова діяльність наразі завмерла", "Непорядний землевпорядник", "Невиконавчий виконком", "Бути чи не бути", "Продовження буде" та коротенького підсумку. На початку статті йдеться про те, що вона описує події, які відбулися на сесії Оболонської сільської ради 31.01.2017 р. У першому розділі "Голова покинув громаду" містяться відомості, які позивач вважає такими, що не відповідають дійсності та про спростування яких просить, а саме, такі форази: «...він уже другий рік перебуває на військовій службі за контрактом в рядах Збройних сил України, куди зголосився за власним бажанням», «тим більше, що перебуває він не в зоні бойових дій» (а.с. 5 - 12).

Відповідачем журналістом ОСОБА_2 долучений до матеріалів справи диск з відеозаписом пленарного засідання сесії Оболонської сільської ради від 31.01.2017 р., з допомогою якого він при написанні статті „Приміське село вирішує свою долю відтворював почуте на сесії.

В судовому засіданні переглянуто вказаний відеозапис та встановлено, що на диску є три відеофайли. При відтворенні яких вбачається, що сесію вела секретар Оболонської сільської ради, тому вже на початку сесії у депутатів виникло питання, в якості кого вона перебуває: як секретар сесії, чи як виконуюча обов`язки голови, що веде цю сесію. Переглядаючи другий файл, судом встановлено, що починаючи з 44.00 хв. під час обговорення питання децентралізації один з депутатів висловив думку про те, що у них є два виходи: або питання децентралізації, або обрання голови. Іншого виходу немає. Чекати, що прийде пан ОСОБА_14 через рік, бо йому, до речі, можна тільки два терміни заключати контракт, не можна, бо не відомо, які у нього плани. Чоловік на рік залишив громаду, сидить у зенітно-ракетному полку в м. Білій Церкві, не на передовій. Прислав начальник цієї частини відношення до громади, щоб відпустити сержанта Куленича. Під час виступу депутата з даного приводу від інших присутніх звучать різні оцінки та фрази щодо місця та терміну перебування голови села на військовій службі.

Також з відеофайлів вбачається, що одним з питань, яке обговорювали депутати, була заява секретаря сільської ради про звільнення її з посади. З проханням розглянути цю заяву та звільнити ОСОБА_15 від виконання нею обов`язків секретаря та голови звертався до депутатів і батько останньої. Депутати погодились, що така заява повинна бути задоволена, однак не знали, як правильно вчинити, оскільки село залишалося без очільника. Звучала неоднозначна оцінка того факту, що голова відсутній, остаточний термін перебування його на військовій службі невідомий. Своїх намірів він не озвучував. Громада не спілкувлася з ним не збирали зборів (а.с. 56).

Судом також допитані свідки, заявлені сторонами, більшість з яких є жителями чи депутатами с. Оболоня та були присутні та сесії Оболонської сільської ради 31.01.2017 р.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснив, що був присутній на сесії сільської ради, яка відбулася 31.01.2017 р. Основні питання, які на ній обговорювалися, пам`ятає, так як в селі була складна ситуація, не працював виконком, профільні комісії. Напередодні він та інші депутати звернулися в редакцію газети "Свіча" з проханням висвітлити питання та проблеми, які будуть обговорюватися на цій сесії. Репортаж був потрібний, щоб порушити питання, які існували в сільській раді. Для цього був запрошений журналіст ОСОБА_2 . На сесії говорили про сільського голову ОСОБА_1 , про те, що він служить в м. Біла Церква. Обговорювали ОСОБА_1 як посадову особу - голову с. Оболоня, а не як віськогово службовця. Громада очікувала, що у грудні, коли ОСОБА_1 повернувся зі служби і вийшов на роботу, він приступить до виконання своїх повноважень, чого не відбулося. І до цього дня неодноразово порушувалося питання про те, де сільський голова. Три тижні громада і депутати взагалі не знали, куди він подівся. Згодом стало відомо, що уклав контракт, служить електриком у м. Біла Церква. Особисто з листом-зверненням військової частини він не ознайомлений, чув про такий від окремих депутатів.

Свідок ОСОБА_17 пояснила, що на сесії 31.01.2017 р. присутня була. Статтю читала. Вона відповідає дійсності. Журналіст був, чув, про що говорили. Вона особисто не знала, що ОСОБА_1 в АТО. На її питання, секретар Зелінська Ю. спочатку повідомляла, що він на стрільбищі, потім говорили, що на навчанні. А згодом в селі почула, що в зоні АТО. На сесії було різне: і підтримка, і критика. Знає, що у 2014 році ОСОБА_1 приймав участь в АТО, але тоді він ще не був головою. Коли балотувався і був обраний, була надія, що буде працювати головою села. Розчарування було в тому, що він залишив село, будучи його очільником, і обрав військову службу.

Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що стаття "Приміське село вирішує свою долю" відповідає дійсності. У ній висвітлено те, що говорилося і говориться до тепер. Їм жодним чином не повідомили, що ОСОБА_1 йде служити в АТО. Вона особисто зверталася до позивача як до голови з проблемою жительки, яка потребувала вирішення, і він говорив, що буде вирішувати. Але коли викликали жінку, з`ясувалося, що голови немає і не буде. На сесії люди говорили, що ОСОБА_1 не на передовій, що в м. Біла Церва ремонтує техніку. Тому і в статті так написав журналіст. Без голови сільська рада не могла нормально працювати, була на грані розпаду. Від виборців її округу чула багато критики.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснила, що на сесії сільської ради 31.01.2017 р. була присутня. У статті не бачить нічого неправдивого, бо на сесії звучало, що голова в м. Біла Церква. Депутати та жителі нічого не знали про те, що ОСОБА_1 відбув на службу, на сесії це питання не вирішувалося. Секретар - молода дівчина, тому не було кому керувати селом. Село Оболоня приміське, є багато проблем, для вирішення яких потрібен голова. ОСОБА_1 сам балотовувався, однак залишив громаду. Претензій до позивача як до фізичної особи нема жодних. Хочеться, щоб він працював на посаді і готові працювати з ним разом.

Свідок ОСОБА_20 дав суду аналогіні покази, зазначивши, що він як житель села та член виконкому був присутній на сесії 31.01.2017 р. Зі статтею ознайомлений, вона відображає, те що було на сесії, відповідає дійсності. На сесії говорили, що голова в м. Біла Церква. Пізніше стало відомо, що в АТО. На його звернення пояснювали, що на курсах, потім на навчаннях. Робота сільської ради була заблокована. Про ОСОБА_1 говорили як про сільського голову, про нього як про військовослужбовця мова не йшла. Люди давали оцінку його діям як голови, оскільки потребували вирішення великої кількості проблем.

Допитаний в суді свідок ОСОБА_21 пояснив, що зі статтею не ознайомлений, не пригадує, чи був на сесії. Він, як і багато інших, не знав, що голова заключив контракт та пішов на службу. Останній про це не повідомляв. ОСОБА_22 розповідали, що передавали передачу йому на Рівненський полігон. Достеменно не було відоме його місце перебування. Якщо відбувалася критика чи претензії, то все було як до сільського голови. Жодного осуду ОСОБА_1 як учасника бойових дій не було. Однак, на його думку, було б правильно зібрати громаду чи хоча б депутатів і повідомити про свої наміри. Натомість, у всіх були тільки здогадки та припущення з цього приводу. За останнім зберігалася заробітна плата, робоче місце, при цьому в раді панував правовий нігілізм, а вони, як депутати були позбавлені можливості виконувати взяті на себе зобов`язання перед виборцями.

Свідок ОСОБА_23 пояснив, що він являється депутатом сільської ради. Не пам`ятає, чи був на сесії 31.01.2017 р., однак про статтю чув. Є задоволені і незадоволені роботою голови, як і тим, що його обов`язки виконувала секретар. Критика завжди була і є, тому що існують проблеми зі землею, водою. Коли ОСОБА_1 поїхав на службу, вони не знали, а тільки ходили чутки. Однак на першій же сесії зачитали звернення військової частини. Були труднощі, коли секретар звільнялася з посади, бо потрібно було, щоб вона виконувала обов`язки голови, а остання не хотіла чи не могла. До них на сесії часто запрошують представників преси, знімають на відео, з метою висвітлення того, що відбувається. Піти служити - це був вибір ОСОБА_1 , а їх, депутатів, тільки поставили перед фактом, відповідно вони вирішували, як виходити з цієї ситуації.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_24 - депутат сільської ради, пояснив, що давно знайомий з ОСОБА_1 , який тепер є сільським головою. На сесії, про яку йдеться в статті, був, як і читав саму статтю. Періодично звучла критика в сторону сільського голови, що він не служить, залишив громаду. Однак він особисто читав звернення військової частини і знав, що ОСОБА_1 перебуває в зоні АТО. В окремих депутатів є конфлікти з головою, оскільки є коаліція та опозиція. Хто викликав журналістів для репортажу, він не знає. Проте, на його думку, газету "Свіча" ніхто не читає. Не пригадує, щоб ОСОБА_14 після поверненні зі служби ділився з ним враженнями чи емоціями від прочитаної статті, як і не обговорювали її на сесії. Сільський голова повернувся і почав працювати в штатному режимі.

Аналогічні показання дав суду свідок ОСОБА_25 , підтвердивши, що він особисто, як депутат сільської ради, знав, що ОСОБА_1 перебуває в зоні АТО, тому критика, яка звучала на сесії сільської ради в сторону позивача його дратувала. Він слова не брав, а від інших звучали різні припущення, де є ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач по справі ОСОБА_1 обраний у 2015 році та є діючим сільським головою с. Оболоня. Як зазначив у своїй заяві про збільшення позовних вимог позивач, у 2014 році згідно указу Президента України він був мобілізований у ЗСУ 25.03.2014 р., де перебував до 16.03.2015 р. Тобто був мобілізований на військову службу до обрання його сільським головою с. Оболоня. Після обрання його головою, приступивши до виконання своїх посадових обов`яків, ОСОБА_1 знову відбув на військову службу, де служив по контракту по півроку у період з 17.06.2016 р. по 22.06.2017 р. Судом встановлено, що у проміжок між 17 та 22 грудня 2016 року сільський голова вийшов на роботу в Оболонську сільську раду, однак повторно уклав контракт, про що стало відомо депутатам сільської ради, присутнім в кінці грудня на сесії, із зачитаного звернення командира військової частини № 1783 від 16.12.2016 р., яке поступило в сільську раду 22.12.2016 р. (а.с. 151).

Згідно військового білету серії НОМЕР_1 , відзнаки Перезидента України за участь в АТО та довідки № 339 від 13.03.2017 р. ОСОБА_1 з 22.06.2016 р. по 18.10.2016 р. та з 04.11.2016 р. безпосередньо брав участь а АТО (а.с. 85 - 87).

В даний час ОСОБА_1 повернувся з військової служби за контрактом та продовжує працювати як сільський голова. Жодного упередженого ставлення, конфліктів чи непорозумінь, перешкод у здійсненні ним повноважень голови через тривалу його відсутність немає, чого не заперечив позивач та підтвердили допитані в судовому засіданні свідки. Дані обставини не були предметом обговорень чи спростувань, ні з ініціативи сільського голови, ні членів територіальної громади.

Оцінка суду:

Вислухавши аргументи позивача, його представників, відповідачів та їх представників, пояснення свідків, дослідивши письмові докази, відеозаписи, суд приходить до наступних висновків.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Відповідност. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідност. 297 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Разом із цимКонституцією Українигарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір (ст. 34).

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, преси як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч. 2 ст.10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які проте повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена, про що йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини "Ляшко проти України".

Згідност. 200 ЦК Українитаст. 1 Закону України «Про інформацію»інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Стаття 277 ЦК Українивизначає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Відповідно до п. 19Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» та у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеногост.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно ч. 2 ст. 30Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду нахарактер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно дост. 277 ЦК Українине є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положеньстатті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Преса відіграє важливу роль в демократичному суспільстві. Хоча вона не повинна переступати певні межі, зокрема, що стосується захисту репутації та прав інших, а також розголошення конфіденційної інформації, обов`язком преси, тим не менш, є поширення інформації та ідей у спосіб, сумісний із її обов`язком і відповідальністю щодо всіх питань, що становлять громадський інтерес, включаючи питання праволсуддя. Це не тільки завдання преси - поширювати подібну інформацію та ідеї - суспільство також має право отримувати їх. Інакше чи здатна була б преса відігравати цю життєво важливу роль «вартового псадемократії». Такий висновок зробив Європейський суд з прав людини у п. 41 рішення "Ляшко проти України".

У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин.

Українське законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими (рішення у справі «Йерзільд проти Данії» та рішення у справі «Тома проти Люксембургу»).

Оскільки стаття «Приміське село вирішує свою долю» стосується посадових осіб органу місцевого самоврядування, в тому числі у ній йде мова про позивача ОСОБА_1 як про сільського голову с. Оболоня, тому в даному випадку слід врахувати і роз`яснення, які містяться в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», де зазначено, що припоширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Тому позивач повинен усвідомлювати значення свого публічного статусу, бути готовим до критики його дій, в тому числі негативної та належно сприймати таке ставлення.

Свобода преси надає громадськості один з найкращих засобів отримання інформації та формування ідей та ставлення до політичних лідерів. Більш загально, свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. Межі припустимої критики відповідно ширші, коли йдеться про політика, ніж коли йдеться про пересічного громадянина. На відміну від останнього, кожне слово та дія першого неминуче та свідомо стають об`єктом ретельного вивчення з боку журналістів та громадськості, і, отже, він повинен виявляти вищий ступінь толерантності (п. 41 рішення Європейського суду з прав людини "Ляшко проти України").

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову у даній категорії справ, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

В судовому засіданні встановлено, що 03.02.2017 р. в газеті "Свіча" була опублікована стаття журналіста ОСОБА_2 "Приміське село вирішує свою долю". Ця стаття висвітлювала ситуацію, яка склалася в селі Оболоня Долинського району, а саме: проблеми, які виникли у зв`язку з відсутністю на той час в сільській раді її посадових осіб та неналежним виконанням своїх обов`язків тими посадовцям, які залишилися. Зокрема, мова йшла і про голову сільської ради ОСОБА_10 , який, будучи у 2015 році обраним очільником громади, з 17.06.2016 р. перебував на військовій службі за контрактом, у зв`язку з чим певний час був відсутній на робочому місці. Таким чином суд встановив, що поширення інформації дійсно мало місце, та що ця інформція стосувалася, в тому числі, і позивача, але не як фізичної особи, а як посадової особи органу місцевого самоврядування.

При цьому суд звертає увагу на те, що дана стаття була відображенням подій, які відбувалися на сесії Оболонської сільської ради 31.01.2017 р., куди був запрошений її автор ОСОБА_2 . В ній передані твердження, які звучали від різних депутатів та присутніх на сесії. Ця стаття була репортажем, тобто емоційною розповіддю очевидця про подію, свідком якої був автор. Репортаж відтворив події, дав їм глибоку оцінку, розкрив їх суть.Аналізуючи точку зору відповідачів, тему обговорення, місце почутих журналістом висловлювань, застосовані засоби мовлення, суд вважає, що зміст статті ОСОБА_2 , в тому числі її фрази: «...він уже другий рік перебуває на військовій службі за контрактом в рядах Збройних сил України, куди зголосився за власним бажанням», «тим більше, що перебуває він не в зоні бойових дій», не може бути витлумачено як такий, що відображає фактичні дані. Хоча у цих фразах і міститься інформація про те, де знаходиться позиач та на якій підставі, однак остання є тільки відтворенням почутого від присутніх депутатів сільської ради, а не констатуванням факту. Тим більше, висловлюваання, які позивач вважає недостовірними та просить спростувати, відображені в статті тільки для того, щоб пояснити читачам підстави відсутності голови сільської ради та невиконання ним взятих на себе перед територіальною громадою зобов`язань. Суть статті полягала не в оцінці ОСОБА_1 як фізичної особи чи військовослужбовця - учасника АТО, виконання ним громадянського обов`язку з метою захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, вагомості зробленого ним вибору та його вкладу у військову службу, а давалась неоднозначна оцінка сільському голові, який балотувався та зайняв у 2015 році обраний ним пост, однак, через декілька місяців покинув громаду з великою кількістю невирішених проблем, не обговоривши і не пояснивши свого вчинку виборцям. А тому останні керувалися здогадками і припущеннями, які висловлювали в сесійній залі 31.01.2017 р. та які описані в статті "Приміське село вирішує свою долю".

В той же час суд враховує, що ділова репутація, честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість. Однак, в судовому засіданні позивач жодним чином не обгрунтував наявність злого умислу у відповідачів, направленого проти нього, та не спростував їхніх аргументів про те, що дані фрази містяться в статті з метою доведення до громадськості подій, які вібуваються в органі місцевого самоврядування та до яких у жителів цього населеного пункту є значний суспільний інтерес.

Вказані висловлювання: «...він уже другий рік перебуває на військовій службі за контрактом в рядах Збройних сил України, куди зголосився за власним бажанням», «тим більше, що перебуває він не в зоні бойових дій» не знайшли свого повного спростування в судовому засіданні, так як дійсно з 2014 року позивач перебував на військовій службі з певними переривами. Спочатку служив 1 рік згідно мобілізації, а згодом двічі по півроку - за контрктом. Висловлювання не заперечують факту, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь в АТО, а тільки висвітлюють, що на час проведення сесії присутні вказували, що останній не на передовій. Він служив як мобілізований ще до обрання його головою с. Оболоня, тобто до набуття статусу публічної особи, до якої прикута посилена увага і підвищений інтерес, адже виборці, які обирали ОСОБА_1 , надіялися на виправдання ним саме як сільским головою їх сподівань. Факт участі ОСОБА_1 в антитерористичній операції ще до виборів в сукупності з іншими характеризуючими якостями свідчив про життєві принципи та громадянську позицію його як кандидата, який так само буде захищати свою громаду, що його обирала. Після виборів та зайняття ним посади сільського голови, він уклав контракт та перебував на військовій службі саме на цих умовах. Тому не можна вважати інформацію про перебування позивача на військовій службі в рядах ЗСУ як таку, що ображає чи якимось іншим чином принижує його гідність і честь та створює для ОСОБА_1 будь-які негативні наслідки. В статті відображені суб`єктивні думки та оцінки дій позивача як публічної особи зі сторони тих же виборців, при чому зі стилістичного викладу вбачається, що ці оцінки були як позитивні, так і негативні, про що свідчить перше речення розділу "Голова покинув громаду", а саме: "Неоднозначну оцінку давали присутні - як депутати, так і селяни - позиції, котру зайняв обраний у 2015 році очільником громади ОСОБА_26 ".

Своєю чергою позивач не обґрунтував та не надав жодного доказу про те, яким чином вислови, написані у статті "Приміське село вирішує свою долю", про нього принижують його гідність і честь, ділову репутацію та які негативні наслідки для нього мали такі висловлювання. Після повернення зі служби за контрактом, він обійняв свою посаду сільського голови. Жодних перешкод у виконанні своїх обов`язків чи реалізації своїх прав не має. Не надавав нікому ніяких пояснень чи спростувань з приводу обставин, викладених у вищезгаданій статті чи фраз, які він вважає недостовірною інформацією та просить спростувати. Тим більше останній неодноразово, в тому числі в судовому засіданні, відмовлявся від права на відповідь, хоча зі сторони відповідачів були пропозиції висвітлити позитивні обставини його життя, пов`язані з військовою службою, в тому числі безпосередньо в зоні бойових дій.

Суд при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинен забезпечити баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Отже, в даному випадку відсутній юридичний склад порушення, на яке вказує сторона позивача. Тобто, відсутній факт поширення інформації відповідачами, що порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди його особистим немайновим благам, чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, що має для нього негативні наслідки. Наведене в статті переказування почутого журналістом містить тільки оціночні судження, які відповідно до вимог закону не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тим більше, що стосуються ці вислови публічної особи - голови Оболонської сільської ради, тому в задоволенні позову до редакції газети "Свіча" та журналіста ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування слід відмовити.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

Таким чином, стосовно вимог позивача про спростування інформації, опублікованої в засобі масової інформації, заявлених ним до відповідачаредактора Матвєєвої Т.Є, то ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки редактор ОСОБА_13 є неналежним відповідачем, а редакція газети "Свіча" була самостійним відповідачем, до якого заявлені ті ж самі позовні вимоги.

Відповідно дост. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Однак, в даному випадку, позивачем не доведено факт приниження його честі та гідності та завдання шкоди його діловій репутації, а критична оцінка певних фактів, думки та судження відповідачів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. При цьому суд бере до уваги, що вимога позивача стосовно стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації, тому, враховуючи, що суд не знайшов достатніх правових підстав для задоволення основної вимоги, не підлягає задоволенню й похідна від неї вимога.

Згідно ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

На підставіст. 141 ЦПК України, в зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати необхідно залишити за позивачем.

На підставі викладеного, ст.ст. 3, 28, 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, ст.ст. 23, 200, 201, 277, 297 ЦК України, ст.ст. 1, 30Закону України «Про інформацію», ст.ст. 76, 81, 141 Цивільного процесуального кодексу України, керуючись ст.ст. 264, 265, 268, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до редакції газети "Свіча", редактора Матвєєвої Тетяни Євгенівни, журналіста ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідачі: Редакція газети "Свіча", м. Долина, майдан Січових Стрільців, 3 Івано-Франківської області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20545641; редактор Матвєєва Тетяна Євгенівна, м. Долина, майдан Січових Стрільців, 3 Івано-Франківської області; журналіст ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Повне рішення суду складено 04 травня 2018 року.

Суддя: