Постанова

від 03.05.2018 по справі 903/125/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року Справа №903/125/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання Левчук І.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Аванта» на ухвалу господарського суду Волинської області від 01.03.2018р. у справі №903/125/18 (суддя Костюк С.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Аванта»

до Приватного підприємства «Фірма «Орнамент»

про видачу судового наказу

за участі представників:

заявник: ОСОБА_1 (довіреність №864 від 18.01.2018р.);

боржник: не з'явився;

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Волинської області від 01.03.2018р. у справі №903/125/18 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Аванта» у видачі судового наказу про стягнення з Приватного підприємства «Фірма «Орнамент» 514,10 грн. - 3% річних, 2341,00 грн. - індексу інфляцій, 31274,20 грн. - пені.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Аванта» звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№574/18 від 20.03.2018р.). Оскільки скаржником пропущено строк на апеляційне оскарження, останній клопотався про його поновлення.

Скаржник вважає неправомірним посилання суду першої інстанції на пояснювальну записку до проекту Закону №6232 від 23.03.2017р. щодо визначення неоспорюваної заборгованості , так як поняття пояснювальна записка не міститься в ст.ст.3, 11 ГПК України як джерело права, яке може застосовувати суд при вирішенні спору.

Окрім того, поняття неоспорювана заборгованість скаржник вважає досить абстрактним та суб'єктивним, так як будь-яку суму грошової заборгованості, в т.ч. основної, можна оспорити в судовому порядку і це є правом кожної особи на звернення до суду за захистом своїх прав.

Поняття безспірної заборгованості регулюється постановою КМУ Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів від 29 червня 1999р. №1172, тому, зазначене поняття неоспорювана заборгованість чи безспірна заборгованість застосовується лише у випадку вчинення виконавчого напису нотаріуса і не може бути аналогією права чи закону чи предметом розгляду в порядку наказного провадження.

Законодавець не обмежував поняття грошової заборгованості , визначеної ст.148 ГПК України, певним її видом, а лише обмежив сумою такої заборгованості - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто - 176200,00 грн.

Вважає, що в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні та відсотки річні є частиною суми боргу, тобто є грошовим зобов'язанням, яке вираховується у відсотках від суми, так само як і пеня.

Тому апелянт вважає, що суд першої інстанції невірно розтлумачив поняття грошового зобов'язання , згідно якого може бути заявлено вимогу в порядку наказного провадження, шляхом неправильного застосування норм матеріального права, а саме: ст.ст.549 та 625 Цивільного кодексу України та порушення норм процесуального права - ст.148 ГПК України.

На підставі викладеного скаржник просить суд скасувати ухвалу від 01.03.2018р. про відмову у видачі судового наказу у справі №903/125/18 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою від 04.04.2018р. (гол.суддя Саврій В.А., суддя Мамченко Ю.А. суддя Тимошенко О.М.) поновлено строк на подання апеляційної скарги та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Аванта» на ухвалу господарського суду Волинської області від 01.03.2018р. у справі №903/125/18, розгляд скарги призначено на 03 травня 2018 року о 12:00 год.

Розпорядженням керівника апарату №01-03/314 від 03.05.2018р., у зв'язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Тимошенко О.М., відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено заміну судді - члена колегії у справі №903/125/18.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2018р. визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Мамченко Ю.А., суддя Дужич С.П.

Ухвалою від 03.05.2018р. апеляційну скаргу ТОВ «Торговий Дім «Аванта» прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Мамченко Ю.А., суддя Дужич С.П.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник заявника підтримав вимоги апеляційної скарги, надав пояснення, та просив суд скасувати ухвалу від 01.03.2018р. про відмову у видачі судового наказу у справі №903/125/18 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Боржник не забезпечив явку свого представника у судове засідання.

Враховуючи приписи ст.ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника боржника.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Як встановлено ч.1 ст.147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Як встановлено ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно положень ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, ч.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що пеня за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов'язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов'язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді пені була передбачена договором.

Тому, господарським судом Волинської області правомірно відмовлено у видачі наказу щодо стягнення з боржника пені.

Щодо відмови у видачі наказу про стягнення з боржника 3% річних та інфляційних, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 198 Господарського кодексу України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом. Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних затрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а відтак не є заборгованістю за договором.

Частиною 3 статті 152 ГПК України встановлено, що у разі, якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою пов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Оскільки стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є заходами відповідальності за порушення зобов'язань та правовим наслідком порушення зобов'язання у разі прострочення його виконання, а також враховуючи можливість стягнення виключно неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження, вимога про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не підлягає розгляду в порядку наказного провадження.

За таких обставин, господарський суд Волинської області дійшов вірного висновку, що заявником заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим правомірно відмовлено у видачі судового наказу на підставі пункту 3 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з боржника пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Як встановлено ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу місцевого господарського суду винесено у відповідності до норм матеріального та процесуального права і її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269-284 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Аванта» на ухвалу господарського суду Волинської області від 01.03.2018р. у справі №903/125/18 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний тест постанови складено 07.05.2018р.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Мамченко Ю.А.